Рішення № 75258132, 02.07.2018, Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області

02.07.2018

Провадження № 2/389/355/18

ЄУН 389/1035/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2018 року Знам’янський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі: головуючого судді Ябчик Н.М.,

при секретарі Гой І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Знам'янка Кіровоградської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання рішення незаконним та зобов’язання передати у власність ділянку,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з даним позовом, в якому просить визнати незаконною відмову Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 06 березня 2018 року №К-2169/0-1723/0/17-18 щодо затвердження проекту землеустрою про відведення земельної ділянки та зобов’язати відповідача затвердити проект землеустрою, та передати їй у приватну власність земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3522281900:02:000:5331, яка знаходиться на території Іванковецької сільської ради Знам’янського району Кіровоградської області за межами населеного пункту.

Вимоги обґрунтувала тим, що 30 листопада 2016 року Головним управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, за результатами розгляду її заяви, виданий наказ №11-11942/14-16-СГ, відповідно до якого їй дозволено розробку проекту землеустрою щодо відведення їй у власність земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Іванковецької сільської ради Знам’янського району Кіровоградської області. У подальшому, нею у сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_2 замовлено проект землеустрою, який пройшов погодження у відповідності зі ст.186-1 Земельного кодексу України, підтвердженням чого є висновок експерта державної експертизи №5367/82-17 від 19.09.2017 року.

17 жовтня 2017 року на підставі погодженого проекту землеустрою, проведено державну реєстрацію земельної ділянки з присвоєнням кадастрового номеру, підтвердженням чого є витяг з Державного земельного кадастру №НВ-3504931092017.

У подальшому, вона звернулася до Головного управління Держгеокадастру із заявою про затвердження проекту землеустрою, на що отримала відмову. Після усунення недоліків, ОСОБА_1 ще двічі зверталася із заявами про затвердження проекту землеустрою, на що Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області позивачу надано аналогічні відмови, зі змісту останньої від 06 березня 2018 року №К-2169/0-1723/0/17-18 з посиланням на те, що проект землеустрою не відповідає вимогам законів та нормативно-правових актів, не зважаючи на те, що дві особи (експерт державної експертизи землевпорядної документації та державний кадастровий реєстратор) не знайшли жодних порушень у проекті землеустрою, та що він не наділений повноваженнями на стадії затвердження проекту землеустрою перевіряти проект та вказувати які-небудь зауваження.

Вважає, що вищевказана відмова винесена Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області з перевищенням повноважень, а тому має бути визнана незаконною.

Позивач та його представник в судове засідання не з»явилися. Проте, в судовому засіданні, призначеному за часом раніше, представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання також не з’явився, надіслав заяву, в якій просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, справу розглядати у його відсутність.

Суд, дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

На підставі ст.ст.12,13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених сторонами обставин.

Доказами, відповідно до ст. 76 ЦПК України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Докази мають бути належними (ст.77 ЦПК України) та допустимими (ст.78 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.77 ЦПК України).

Судом встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області №11-11942/14-16-СГ від 30.11.2016 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Іванковецької сільської ради Знам’янського району Кіровоградської області (а.с.16). Розроблений проект землеустрою пройшов погодження у відповідності зі ст.186-1 Земельного кодексу України, підтвердженням чого є висновок експерта державної експертизи №5367/82-17 від 19.09.2017 року та на підставі вказаного проекту землеустрою 17 жовтня 2017 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки з присвоєнням кадастрового номеру - 3522281900:02:000:5331, про що свідчить висновок експерта державної експертизи №5367/82-17 від 19.09.2017 року та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-3504931092017 (а.с.38,39).

Лист від 06 березня 2018 року за вих.№К-2169/0-1723/0/17-18 свідчить про те, що Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області відмовлено позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, з посиланням на те, що проект землеустрою не відповідає вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, незважаючи на те, що дві особи (експерт державної експертизи землевпорядної документації та державний кадастровий реєстратор) не знайшли жодних порушень у проекті землеустрою. Після усунення недоліків, ОСОБА_1 ще двічі зверталася із заявами про затвердження проекту землеустрою, на що Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області позивачу надано аналогічні відмови з посиланням на те, що проект землеустрою не відповідає вимогам законів та нормативно-правових актів, не зважаючи на те, що він не наділений повноваженнями на стадії затвердження проекту землеустрою перевіряти проект та вказувати які-небудь зауваження. Крім того у листі зазначено, що відповідно до ст.28 Закону України Про землеустрій» розробники документації із землеустрою несуть відповідно до закону відповідальність за достовірність, якість і безпеку заходів, передбачених цією документацією. У разі невиконання або неналежного виконання умов договору при здійсненні землеустрою, розробники документації із землеустрою несуть відповідальність, передбачену договором і законом (а.с.42).

Також судом встановлено, що відомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно щодо права власності, інших речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 3522281900:02:000:5331 – відсутні. Вирішуючи спір, суд відзначає, що відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель вирішуються Земельним кодексом України.

У відповідності до ст.116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частинами 6, 7 ст.118 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідно до ч.8 ст.118 ЗК України (в редакції, що діяла при поданні позивачем проекту землеустрою на погодження) розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою. Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні.

Як встановлено судом відповідний проект землеустрою пройшов процедуру погодження у порядку встановленому на той час законом. Згідно висновку експерта державної експертизи від 19.09.2017 року №5367/82-17, такий висновок має необмежений строк дії. 17 жовтня 2010 року на підставі погодженого проекту землеустрою, проведено державну реєстрацію земельної ділянки з присвоєнням кадастрового номеру 3522281900:02:000:5331.

Частиною 9 ст.118 Земельного кодексу України (в редакції на час звернення позивача до Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області з питання затвердження проекту землеустрою) встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Водночас, нормами чинного законодавства не передбачено підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Виходячи з аналізу вищенаведених правових норм, у разі подання відповідному органу виконавчої влади необхідної землевпорядної документації, тобто, проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка погоджена у встановленому порядку, такий орган фактично зобов'язаний затвердити поданий йому проект землеустрою.

При цьому, орган виконавчої влади не наділений повноваженнями щодо оцінки змісту поданої йому на затвердження документації, а зобов'язаний діяти у відповідності до нормативного припису, визначеного ч.9 ст.118 Земельного кодексу України.

Слід відзначити, що у даному аспекті процедура погодження проекту землеустрою передує процедурі затвердження і ці дві стадії є різними.

Позивачем подавався відповідачу на затвердження вже погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тобто проект землеустрою пройшов стадію погодження, а отже відповідач повинен був затвердити такий проект у двотижневий строк і на даному етапі не мав право повертати проект землеустрою для його фактичного доопрацювання.

Відповідачем не спростовано того, що проект землеустрою позивача було погоджено при дотриманні встановленої процедури, про що було складено відповідний висновок.

Невідповідність положень проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою може бути лише підставою для відмови у його погодженні, а не для відмови у його затвердженні.

Відтак, лист відповідача від 06 березня 2018 року за вих.№К-2169/0-1723/0/17-18 про повернення документів на доопрацювання не відповідає вимогам чинного законодавства та є протиправною відмовою.

В зв’язку з наведеним суд зазначає, що будь-яке рішення чи дії суб’єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В даній справі судом встановлено, що оскаржуване рішення відповідачем було ухвалено при невірному застосуванні чинного законодавства, в зв’язку з чим його не можна вважати обґрунтованим та законним.

Таким чином, позовна вимога про визнання незаконною відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передати позивачу зазначену ділянку у власність, суд має відзначити наступне.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету ОСОБА_3 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_3 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі. Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Дискреційні повноваження в більш звуженому розумінні – це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 21.05.2013р. №21-87а13.

Разом з цим, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).

Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними.

Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.

Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

В даному випадку задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передати позивачу зазначену ділянку у власність є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений. При цьому, суд не вважає, що вирішення спору подібним чином буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача, враховуючи те, що у відповідача відсутнє законодавчо закріплене право адміністративного розсуду при прийнятті рішення щодо затвердження проекту землеустрою у разі подання йому необхідної землевпорядної документації, тобто, проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який вже погоджено у встановленому порядку, та враховуючи встановлення судом факту протиправної поведінки відповідача. Відтак, зобов'язання судом відповідача прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 704,80 грн., що сплачений позивачем при зверненні до суду з даним позовом, підлягає стягненню на користь останнього з відповідача на підставі п.2 ч.1 ст.141 ЦПК України. Також, на користь держави з відповідача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 704,80 грн., оскільки позивачем було заявлено дві позовні вимоги немайнового характеру, а судовий збір сплачений тільки за одну позовну вимогу.

Вирішуючи питання про відшкодування позивачу витрат, пов'язаних з наданням їй адвокатом ОСОБА_4 правової допомоги, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 6 Конвенції Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Щодо відшкодування судових витрат національними судами Європейський суд з прав людини (Справа «East/West Alliance Limited» проти України», 23 січня 2014 року, остаточне 02/06/2014) у п.268, п.269 зазначив, що згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

Згідно ч.1-6 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, повязану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем додано договір про надання правової допомоги від 10.042018року, додаток до договору від 10.042018 року, акт приймання передачі правової допомоги до договору про надання правової допомоги, квитанцію про перерахування позивачем грошових коштів в сумі 5 000 грн. за надані послуги згідно договору правової допомоги, ордер серії КР №87310, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

У наданих до суду позивачем документах наявний детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних її представником. Акт приймання передачі правової допомоги до договору про надання правової допомоги від 16.04.2018 року містить конкретний характер опису виконаної роботи (надання послуг), а саме ознайомлення з матеріалами справи та дослідження законодавства, яке регламентує порядок безоплатної приватизації земельних ділянок, підготовка заяви у порядку досудового врегулювання спору, підготовка позовної заяви, оформлення додатків та розрахунків. Час затрачений на виконання цієї роботи визначено тривалістю 6 годин, що на думку суду є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенням справи для позивача.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначив, що долучений до матеріалів справи попередній розрахунок судових витрат на правничу допомогу адвоката ОСОБА_4 є завищеним та некоректним. Проте, всупереч положенням ч. 6 ст. 137 ЦПК України не навів обставин, які б доводили не співмірність витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу, не подав відповідних доказів, при цьому відповідні обставини входять до предмету доказування у справі.

З огляду на наведене суд, з урахуванням позиції співмірності понесених позивачем витрат з наданням адвокатом ОСОБА_4 правничої допомоги, вважає, що вимоги щодо відшкодування ОСОБА_1 понесених нею витрат, пов’язаних з правничою допомогою адвоката, підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 4,12,13,76-78,81,141,263-265,354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання рішення незаконним та зобов’язання передати у власність ділянку, задовольнити.

Визнати незаконною відмову Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 06 березня 2018 року №К-2169/0-1723/0/17-18 у затвердженні проекту землеустрою про відведення земельної ділянки ОСОБА_1.

Зобов’язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області затвердити проект землеустрою та передати ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3522281900:02:000:5331, яка знаходиться на території Іванковецької сільської ради Знам’янського району Кіровоградської області за межами населеного пункту.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 (п’ять тисяч) грн.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області на користь держави судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач – ОСОБА_1, зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1.

Відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, місцезнаходження: вулиця Академіка Корольова, 26, місто Кропивницький, ЄДРПОУ 39767636.

Суддя Знам’янського

міськрайонного суду

Кіровоградської області ОСОБА_5