Постанова № 75257939, 11.07.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 361/3230/17 Головуючий у І інстанції Селезньова Т. В.Провадження № 22-ц/780/2423/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 11.07.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 липня 2018 року м. Київ

Справа №361/3230/17

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів:

ОСОБА_1 (суддя-доповідач),

ОСОБА_2

ОСОБА_3

секретар судового засідання Немудра Ю.П.,

позивач – Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (апелянт),

відповідачі – ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», в особі представника ОСОБА_6, на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області, у складі судді Селезньової Т.В., від 23 березня 2018 року (повний текс рішення складений 30 березня 2018 року),

В С Т А Н О В И В:

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого(території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 8, 9, 11 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується; справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а також заяви і скарги подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2017 року Публічне акціонерне товариство (далі також ПАТ) «УкрСиббанк» звернулося до суду з позовом та, з врахуванням уточнень, просило суд з метою погашення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання позичальником ОСОБА_4 зобов’язань за кредитним договором № 11356348000 від 05 червня 2008 року у розмірі 87070,29 доларів США (що станом на 17 травня 2017 року за курсом НБУ еквівалентно 2301563,89грн), яка складається з заборгованості по кредиту – 31791,01 доларів США, заборгованості за процентами за період з 01 червня 2009 року до 30 квітня 2017 року – 55279,28 доларів США, а також пені в розмірі 600140,51грн, в тому числі пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, нарахованої з 17 травня 2016 року по 17 травня 2017 року – 205218,88 грн, і пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами, нарахованої з 17 травня 2016 року до 17 травня 2016 року –394921,63 грн, - звернути стягнення на предмет іпотеки – квартиру, загальною площею 67,0 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві власності відповідачам ОСОБА_4 і ОСОБА_5, у спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог Закону «Про іпотеку» за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Експерт+» згідно звіту про оцінку майна від 04 жовтня 2017 року в сумі 870604,00грн.

Позов обґрунтовувало тим, що за укладеним з ОСОБА_4 договором видав ОСОБА_4 кредит в сумі 35 тис. доларів США на умовах, передбачених договором, з поверненням не пізніше 05 червня 2018 року. Кредитний договір був забезпечений укладенням договору іпотеки, предмет іпотеки- спірна квартира.

Позивач пояснив, що ОСОБА_4 допустив прострочення в платежах і неналежне виконання зобов'язань за договором, у зв'язку з чим він у 2011 році звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, і рішенням суду від 04 серпня 2011 року з відповідача ОСОБА_4 була стягнута заборгованість за договором.

На виконання даного рішення банк отримав виконавчий лист і пред'явив його вчасно на виконання до відділу ДВС, державним виконавцем було відкрито виконавче провадження, яке тривалий час перебувало на виконанні, проводились виконавчі дії по встановленню майна боржника, але рішення до даного часу не виконано, і постановою державного виконавця від 04 лютого 2016 року виконавчий лист був повернутий стягувачу без виконання з підстав відсутності у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення.

Рішенням Броварського районного суду Київської області від 23 березня 2018 року позов задоволено частково. Звернуто стягнення на 1\2 частку квартири загальною площею 67,0 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, належну на праві власності ОСОБА_4, що є предметом іпотеки за іпотечним договором від 05 червня 2008 року № 87281, укладеним між АКіБ «УкрСиббанк» (іпотекодержатель) і ОСОБА_4, ОСОБА_5 (іпотекодавці), - в рахунок погашення заборгованості, що існує у ОСОБА_4 перед стягувачем ПАТ ««УкрСиббанк» за кредитним договором №11356348000 від 05 червня 2008 року в розмірі 44316,48 доларів США, що за курсом НБУ станом на 18 травня 2011 року становить 353579,00 грн, з яких 31791,01 доларів США, що становить 253644,57 грн - кредитна заборгованість, 10625,03 доларів США, що становить 84771,80 грн – заборгованість по відсоткам, 6124,19 грн – пеня за прострочення повернення кредиту, 9038,44 грн – пеня за прострочення сплати відсотків, – згідно з рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 серпня 2011 року справа №2-1641/2011, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Експерт+» згідно звіту про оцінку майна від 04 жовтня 2017 року в розмірі 870604 грн. В частині позовних вимог до ОСОБА_5 про звернення стягнення на належну їй 1\2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1, що є предметом іпотеки за іпотечним договором від 05 червня 2008 року № 87281 - відмовлено.

Позивач з рішенням суду не погодився та 23 квітня 2018 року подав апеляційну скаргу. Просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вважав що рішення ухвалене судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з’ясуванням обставин, що мають значення для справи та невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Свій відзив на апеляційну скаргу подала ОСОБА_5 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права .

За приписами п. 2) ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до вимог п. 4) ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що в позивача виникли підстави для звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки за даним іпотечним договором, і яке належить позичальнику ОСОБА_4 на праві власності.

Між тим, з цим висновком суду повністю погодитись не можна.

Зі справи вбачається та її матеріалами підтверджено таке.

05 червня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», був укладений кредитний договір № 11356348000, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_4 кредит у іноземній валюті 35 тис. доларів США, що еквівалентно на той час сумі 169820,00 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % річних, строком до 05 червня 2018 року, а відповідач зобов’язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним в порядку та на умовах визначених договором.

Згідно із п. 1.1. договору, банк зобов’язався надати позичальнику кредитні кошти (кредит) в іноземній валюті, долар США в сумі 35 тис., що за курсом НБУ дорівнювало 169 820 грн, а позичальник зобов’язався прийняти, належним чином використати і повернути банку кредитні кошти та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах зазначених у даному договорі.

Пунктом 1.2.2. встановлено, що позичальник зобов’язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно додатку № 1 до договору, але в будь-якому випадку не пізніше 5 червня 2018 року.

Відповідно до п.п. 1.3.1, 1.3.2 договору, за користування кредитними коштами протягом перших 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлена у розмірі 15 % річних. Сторони домовились, що за умовами договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки.

Відповідно до п. 1.3.4 договору, строк сплати процентів з 01 по 25 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані банком такі проценти.

Згідно з п. 1.5 договору, банк надав позичальнику кредит шляхом зарахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника № 26206184956000 у Банку, код Банку (МФО) 351005.

Відповідно до п. 3.4.1 договору, позичальник зобов'язався використати кредит на зазначені у договорі цілі, а також повернути суму кредиту, і сплатити плату за кредит й інші грошові кошти на рахунок банку в порядку та на умовах передбачених цим договором. Кредит вважається повернутим в момент зарахування грошової суми в повному обсязі.

Відповідно до п. 4.1 договору, за порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов'язань, передбачених договором, зокрема, термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів та/або комісій, банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити банку пеню у визначеному умовами договору порядку. Банк може використати таке право на застосування пені, починаючи з 32 календарного дня, рахуючи з дати порушення позичальником терміну виконання свого грошового зобов'язання, передбаченого договором. Позичальник повинен сплатити пеню за цим договором за першою вимогою банку.

Згідно з п. 5.1., 5.2. договору, процентна ставка за цим договором може бути змінена в порядку та на умовах, визначених договором. Сторони погодили, що банк може змінити розмір процентної ставки в сторону збільшення, зокрема у разі порушення позичальником кредитної дисципліни, погіршення фінансового стану позичальника, здійснення поточних коливань процентних ставок за вкладами та/або кредитами, або зміни у грошово – кредитній політиці НБУ.

Відповідно до п. 2.1. договору, з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника банком приймається застава трикімнатної квартири, загальною площею 67 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, і яка є власністю ОСОБА_4 і ОСОБА_5

Згідно з п. 6.1. договору, сторони погодили, що банк має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав згідно пункту 1.2.2. договору, та вимагати від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту та повної сплати за кредит, змінивши при цьому терміни повернення кредиту та плати за кредит в сторону зменшення.

Відповідно до п. 6.2. договору, в разі застосування банком права, передбаченого п.6.1.2. договору, порядок дострокового повернення всієї суми кредиту та дострокової сплати плати за кредит, такий: банк повідомляє позичальника про встановлення нового (дострокового) терміну повернення всієї наданої йому суми кредиту та сплати плати за користування таким кредитом за договором шляхом направлення відповідної письмової вимоги поштою за адресою позичальника; терміни дострокового повернення кредиту та сплати плати за кредит вважаються такими, що настали, а кредит і плата за кредит - обов'язковим до повернення і сплати в повному обсязі з 32 календарного дня, рахуючи з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) банку про дострокове повернення кредиту за умови, банк направив за адресою позичальника повідомлення про порушення зобов'язань позичальника за договором та про дострокове повернення кредиту і плати за кредит, а позичальник не усунув зазначених банком порушень зобов'язань за договором протягом 31 календарного дня з дати одержання позичальником повідомлення банку; не пізніше дати дострокового повернення кредиту та сплати плати за кредит позичальник зобов'язується виконати в повному обсязі й інші власні грошові зобов'язання, передбачені договором.

Відповідно до п. 3.4.3. договору, позичальник зобов'язався достроково повернути банку в повному розмірі всю суму кредиту та повністю сплатити плату за кредит у разі застосування банком права вимоги дострокового повернення кредиту в порядку, визначеному розділом 6 договору.

Згідно додатків № 1, 2, 3 до кредитного договору, які є невід'ємними частинами кредитного договору, сторонами погоджено графік погашення кредиту, розмір і підстави нарахування комісії, графік платежів з визначенням сукупної вартості кредиту.

На забезпечення належного виконання ОСОБА_4 зобов’язань за кредитним договором, між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 був укладений іпотечний договір № 87281 від 05 червня 2008 року.

Відповідно до умов іпотечного договору ОСОБА_4 і ОСОБА_5 (майновий поручитель) передали в іпотеку АКІБ «УкрСиббанк» нерухоме майно – трикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, та є власністю ОСОБА_4 і ОСОБА_5

Відповідно до п. 6.1. іпотечний договір діє з моменту нотаріального посвідчення і до повного виконання зобов'язань за договором, що обумовлюють основне зобов'язання.

Відповідно до п. 1.2. іпотечного договору ринкова вартість предмету іпотеки згідно звіту суб'єкта оціночної діяльності становила 454035 грн.

Відповідно до п. 4.1.1 іпотечного договору, у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим договором іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 серпня 2011 року у справі № 2-1641/2011, що рішення набрало законної сили, з ОСОБА_4 на користь АКІБ «УкрСиббанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором №11356348000 від 05 червня 2008 року в сумі 44316,48 доларів США, що за курсом НБУ станом на 18 травня 2011 року становило 353579,00 грн, з яких: заборгованість за кредитом – 31791,01 доларів США, що еквівалентно 253644,57 грн.; заборгованість за процентами 10625,03 доларів США, що еквівалентно 84771,80 грн, пеня за прострочення повернення кредиту 767,59 доларів США, що еквівалентно 6124,19 грн, пеня за прострочення сплати відсотків в сумі 1132,85 доларів США, що еквівалентно 9038,44 грн.

Таким чином, пред`явленням вимоги про дострокове повернення кредиту, позивач використав своє право на зміну (у сторону зменшення) строку повернення кредиту з встановленням нової кінцевої дати виконання позичальником всіх грошових зобов’язань , що виникли у нього за даним договором. І невиконання позичальником грошового зобов’язання у визначений кінцевий строк його виконання означає прострочення з боку позичальника і відповідно порушення права кредитора. За умовами кредитного та іпотечного договорів та за нормами закону, що регулює дані правовідносини, у позивача виникли підстави і право на отримання від відповідача всієї суми заборгованості і виникли підстави і право на звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вказаних вимог.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов’язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов’язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов’язання як правового зв’язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов’язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов’язання надано право, що кореспондує обов’язку першої. Обов’язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов’язання (ст. 510 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов’язання є прострочення – невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов’язання" (ст.ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Про правові наслідки порушення зобов’язання боржником йдеться також в ч. 1 ст. 611, ч. 2-4 ст. 612, ч. 1,2 ст. 220 ГК України, які передбачають відповідальність боржника.

Цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов’язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Таким чином, висновок міськрайонного суду щодо наявності заборгованості ОСОБА_4 перед банком являється правильним і сторонами не заперечується.

Разом з тим, перевіряючи доводи відповідачів щодо застосування норм закону про позовну давність, колегія суддів виходять з такого.

Як зазначалося вище, сторони встановили як строк дії договору – до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов’язань (п. 7.8.), так і строки виконання зобов’язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню в строк до 07 травня 2018 року.

Таким чином, графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов’язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Як встановлено судом, ОСОБА_4 перестав виконувати щомісячні зобов’язання з погашення кредиту з 25 червня 2009 року.

З вимогами про дострокове повернення кредиту та стягнення заборгованості з ОСОБА_4 за кредитом банк звернувся до суду 26 липня 2011 року.

Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа № 6-116цс13).

За наведеного, так як ОСОБА_4 перестав виконувати щомісячні зобов’язання з погашення кредиту з 25 червня 2009 року, позивач скористався своїм правом про дострокове стягнення всієї заборгованості за вказаним кредитним договором, звернувшись до суду 26 липня 2011 року і, з набранням законної сили рішенням міськрайонного суду від 04 серпня 2011 року, позивач з 15 серпня 2011 року протягом трирічного строку позовної давності мав скористатися своїм правом звернути стягнення на предмет іпотеки.

Оскільки ж позивач лише 19 травня 2017 року, тобто з пропуском строку позовної давності, подав позов до суду, клопотання про поновлення строку не заявив і доказів поважності причин пропуску не надав, а також враховуючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності, на думку колегії суддів, рішення міськрайонного суду, на підставі п. 4) ч. 1 ст. 376 ЦПК України через не правильне застосування норм матеріального права, слід скасувати і ухвалити по справі нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

У зв’язку з неправильним застосування норм матеріального права, при цьому, колегія суддів знаходить за можливе вийти за межі доводів та вимог апеляційної скарги.

Обґрунтовуючи судове рішення, крім того, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ч. 6 ст. 259, ст. 268, п. 2) ч. 1 ст. 374, п. 4) ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381- 384 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2018 року скасувати.

Ухвалити по справі нове судове рішення.

У задоволені позов Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду касаційної інстанції. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови буде виготовлений не пізніше, як за п’ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Судді: С.В. Лівінський,

ОСОБА_2,

ОСОБА_3