Постанова № 75257541, 04.04.2018, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/9810/17

Провадження № 2-а/369/86/18

РІШЕННЯ

Іменем України

04.04.2018 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Волчко А.Я.

за участі секретаря Раситюк М.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Києво-Святошинського об"єднаного управління пенсійного фонду України Київської області про визнання бездіяльності незаконної, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що з 19 січня 2013 року йому була призначена пенсія за віком на підставі закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-ІV і зазначену пенсію він отримував по березень 2015 року включно.

З 1 квітня 2015 року відповідачем пенсія не сплачується і на подану заяву щодо поновлення виплати пенсії, надав письмову відповідь від 03 травня 2017 року № 19/Я-01 про те, що виплата пенсії припинена у зв'язку з тим, що після призначення пенсії за віком позивач продовжує працювати на посаді судді апеляційного суду Донецької області, а законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, були внесені зміни в статтю 47 Закону від 9 липня 2003 року №1058- ІV і згідно цих змін, тимчасово, у період з 1 квітня по 31 грудня 2015 року у період роботи особи на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених, зокрема, законом України «Про судоустрій і статус суддів» пенсії, призначені відповідно до цього Закону, тобто від 9 липня 2003 року №1058-ІУ, не виплачуються.

Також відповідач посилається на Закони України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911 -VIIІ та від 06.12.2016 року № 1774-VIII, якими були внесені аналогічні зміни в статтю 47 Закону від 9 липня 2003 року №1058-ІУ, згідно яких зазначеним особам тимчасово, в період «з 1 січня по 31 грудня 2016 року» та відповідно «по 31 грудня 2017 року» призначені пенсії не виплачуються.

Посилаючись на вищезазначені обставини, відповідач відмовляє у поновленні виплати пенсії.

До того ж, на прохання: «у разі відмови у поновленні пенсійних виплат прошу винести рішення», викладене у заяві відповідачу, останній ухилився від цього обов'язку, відповівши листом.

Позивач вважав, що відповідач неправомірно припинив виплачувати йому пенсію і відмовляє у поновленні її виплати.

Тому позивач просив визнати незаконною бездіяльність Києво-Святошинського об'єднаного управління пенсійного фонду України Київської області щодо невиплати ОСОБА_1, пенсії за віком, починаючи з 01 квітня 2015 року. Зобов'язати Києво-Святошинське об'єднане управління пенсійного фонду України Київської області поновити виплату призначеної пенсії за віком з 1 квітня 2015 року. Стягнути з відповідача судові витрати.

Позивач подав до суду заяву, згідно якої позовні вимоги підтримав та просив його задоволити.

Відповідач направив до суду заперечення згідно якого, просив в позові відмовити.

Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи та зібрані в ній письмові докази, приходить до висновку що позовні вимоги підлягають до задоволення виходячи з наступного.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач ОСОБА_1 починаючи з 19 січня 2013 року отримував пенсію за віком на підставі закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-ІV.

Позивач перебуває на обліку в Києво-Святошинському об'єднаному управлінні пенсійного фонду України Київської області з 01.04.2015 року, після переїзду до Києво - Святошинського району на постійне місце проживання.

З 1 квітня 2015 року відповідачем не виплачується пенсія позивачу і на подану заяву щодо поновлення виплати пенсії, відповідач надав письмову відповідь від 03 травня 2017 року № 19/Я-01 про те, що виплата пенсії припинена у зв'язку з тим, що після призначення пенсії за віком позивач продовжує працювати на посаді судді апеляційного суду Донецької області, а законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, були внесені зміни в статтю 47 Закону від 9 липня 2003 року №1058- ІV і згідно цих змін, тимчасово, у період з 1 квітня по 31 грудня 2015 року у період роботи особи на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених, зокрема, законом України «Про судоустрій і статус суддів» пенсії, призначені відповідно до цього Закону, тобто від 9 липня 2003 року №1058-ІУ, не виплачуються.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV з наступними змінами), тимчасово, по 31 грудня 2017 року особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які займають посади державної служби, визначені Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу", а також працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про прокуратуру", «Про судоустрій і статус суддів"», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.

Аналогічні зміни також внесено до положень ст. 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року, якими було встановлено, що тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених цим Законом, законами України "Про прокуратуру", призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються. Після звільнення з роботи щомісячне довічне грошове утримання виплачується у повному розмірі.

Пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року передбачено, що у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/довічне грошове утримання призначаються, зокрема відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Однак, рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2016 від 08 червня 2016 року було визнано неконституційною заборону виплати пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року особам, які працюють на окремих посадах, у тому числі на посаді судді відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Так, у наведеному рішенні Конституційний Суд України наголосив, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя.

Крім цього, у підпункті 6.2 пункту 6 мотивувальної частини рішення від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що підставою для отримання матеріального забезпечення судді після припинення його повноважень є виключно конституційно визначений статус професійного судді. Тому таке забезпечення суддів залежить від умов, пов'язаних зі статусом судді та його професійною діяльністю щодо здійснення правосуддя, і не може залежати від інших умов, у тому числі соціального забезпечення, яке призначається і виплачується на загальних засадах та передбачене іншими, крім Закону № 2453, законами України.

Також Конституційний Суд України у цьому рішенні зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини).

У Рішенні від 08.06.2016 № 4-рп/2016 Конституційний Суд України зауважує, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України).

Таким чином, на час існування спірних правовідносин Закон № 1058-IV містив норми відносно пенсії працюючих суддів, аналогічні тим, які були визнані Конституційним Судом такими, що не відповідають Основному Закону України.

Тобто, зазначені норми, відносно пенсій працюючих суддів, можуть враховуватися виключно у взаємозв'язку із рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2016 від 08 червня 2016 року.

Оскільки в рішенні Конституційного Суду України № 4-рп/2016 від 08 червня 2016 року визначено відповідні нормативно-правові акти як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, яке в частині визнання неконституційними положень вказаного законодавства підлягає застосуванню до правовідносин, що виникли після 08 червня 2016 року та зворотної сили не має, то, на думку суду, позивач має право на поновлення виплати пенсії за віком саме з 01 квітня 2015 року.

Аналогічну позицію висловив Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 30 березня 2017 року по справі № К/800/9789/17.

Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цієюКонституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно статей22,64 Конституції України право на пенсійне забезпечення відповідних категорій громадян, встановлене законами України, є таким, що не підлягає звуженню та обмеженню.

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Стаття 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.

Враховуючи вищевикладене та на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2016 від 08 червня 2016 року та керуючись ст.ст. 2, 72, 77, 78, 242-246, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Києво-Святошинського об"єднаного управління пенсійного фонду України Київської області про визнання бездіяльності незаконної - задовольнити.

Визнати незаконною бездіяльність Києво-Святошинського об"єднаного управління пенсійного фонду України Київської області, щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком, починаючи з 01 квітня 2015 року.

Зобов'язати Києво-Святошинське об"єднане управління пенсійного фонду України Київської області поновити виплату пенсії за віком, починаючи з 01 квітня 2015 року.

Стягнути з Києво-Святошинського об"єднаного управління пенсійного фонду України Київської області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 640 грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.

Суддя: Волчко А.Я.