Постанова № 75255317, 09.07.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/10755/17 09.07.2018

Єдиний унікальний номер судової справи 490/10755/17

Номер провадження 22-ц/784/1147/18

Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Категорія 27

Постанова

Іменем України

09 липня 2018 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Лисенка П.П.,

з секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» рішення, яке ухвалене Арбузинським районним судом Миколаївської області під головуванням судді Явіци І.В., в приміщенні цього ж суду 18 травня 2018 року, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИЛА:

У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі – ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 07 грудня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» (далі – ПАТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №500327166, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 16 620 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0.01% річних, із строком повернення кредитних коштів 10 грудня 2015 року.

30 вересня 2014 року між ПАТ «Альфа-Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дата ОСОБА_3» (далі – ТОВ «Дата ОСОБА_3») укладено договір факторингу, відповідно до умов якого до останнього перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_2 за вищевказаним кредитним договором №500327166 від 07 грудня 2012 року.

В подальшому, 10 жовтня 2016 року між ТОВ «Дата ОСОБА_3» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №2016-1ДМГ/ЄАПБ, відповідно до умов якого до останнього перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором №500327166 від 07 грудня 2012 року, що включає в себе суму заборгованості за основною сумою кредиту, нарахованими процентами, комісіями та всіма іншими платіжами за основним договором.

Позичальник ОСОБА_2 належним чином своїх договірних зобов’язань не дотримав, у зв’язку із чим станом на 10 жовтня 2016 року утворилась заборгованість в загальному розмірі 42 556 грн. 71 коп., з яких: 15 714 грн. 05 коп. - заборгованість за кредитом, 13 392 грн. 66 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом та комісією та 13 450 грн. - штраф.

З моменту отримання права вимоги до відповідача ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» не здійснювало нарахування жодних штрафних санкцій.

10 жовтня 2016 року на адресу ОСОБА_2 направлено повідомлення про відступлення права вимоги до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів».

Посилаючись на викладені обставини, а також на те, що всупереч умов кредитного договору після відступлення ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги відповідач не виконав свого зобов’язання та не здійснив жодного платежу в рахунок погашення кредитної заборгованості ані на рахунки позивача, ані на рахунки попередніх кредиторів, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» просило суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за кредитним договором №500327166 від 07 грудня 2012 року в загальному розмірі 42 556 грн. 71 коп., з яких: 15 714 грн. 05 коп. - заборгованість за кредитом, 13 392 грн. 66 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом та комісією, 13 450 грн. - штраф.

Відповідач ОСОБА_2 надав до суду заяву, в якій просив застосувати наслідки спливу позовної давності до сум заборгованості за тілом кредиту та процентами, обов’язок сплати яких настав до 11 грудня 2014 року, а також до штрафу.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 18 травня 2018 року у задоволені позовних вимог ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, шо суд першої інстанції не сприяв встановленню всіх фактичних обставин у справі, не звернув уваги на те, що позивач ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» не є стороною договору факторингу, укладеного між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Дата ОСОБА_3», а відтак в нього відсутня можливість надати суду акт приймання - передачі прав вимоги, що складався вищезазначеними сторонами договору, чи будь-які інші документи на підтвердження отримання ПАТ «Альфа-Банк» грошових коштів від фактора ТОВ «Дата ОСОБА_3».

Крім того, в апеляційній скарзі зауважено, що право вимоги ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», як нового кредитора до відповідача, підтверджено договором факторингу №2016-1ДМГ/ЄАПБ від 10 жовтня 2016 року, укладеного між ТОВ «Дата ОСОБА_3» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», а також Актом приймання –передачі Реєстру боржників від 10 жовтня 2016 року до договору факторингу №2016-1ДМГ/ЄАПБ та Витягом з Додатку №1-1 до нього.

Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає.

Так, ухвалюючи рішення про відмову у задоволені позову районний суд вважав, що позивачем ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» не надано доказів отримання право вимоги до відповідача за кредитним договором №500327166 від 07 грудня 2012 року.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та обставинами та правовідносинами, встановленими останнім, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Згідно п.3 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій та статус суддів», апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до п.8 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону України №2147 - VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

В силу ст.ст.509,525-526,598,610,611,622 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.

Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони по зобов’язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Особа, яка порушила зобов’язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.

При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов’язання в натурі.

Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов’язань, які не виконані належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Відповідно до ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

За правилами ч.1 ст.1049 і ст.1050 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві кредит у строк та порядок, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення коштів він не звільняється від обов’язку виконання зобов’язання, при цьому кредитодавець має право вимагати від позичальника достроково повернути всю суму кредиту та внести інші платежі, передбачені договором.

Згідно вимог ст.526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином, згідно умов договору та у строки передбачені цим договором.

Статтею 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст.516 ЦК України).

Частиною першою ст.1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч.1 ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

З матеріалів справи убачається, що 07 грудня 2012 року між ПАТ «Альфа-Банк» у простій письмовій формі укладено кредитний договір №500327166, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 16 620 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0.01% річних, із строком повернення кредитних коштів 10 грудня 2015 року (а.с.6).

Відповідно до додатку №1 до цього кредитного договору сторони узгодили графік погашення заборгованості за кредитом (а.с.7).

Згідно п.4 договору позичальник зобов’язався за повне або часткове прострочення кредиту та/або сплати процентів за користування ним та/або комісій та/або інших платежів сплатити банку штраф в розмірі 150 грн. за перший та 350 грн. за кожний наступний прострочений платіж.

Отже, укладаючи кредитний договір, позичальник погоджувався з умовами договору (протилежного судом не встановлено).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» не надано належних доказів на підтвердження виникнення у нього права вимоги до відповідача, оскільки докази щодо передачі ПАТ «Альфа-Банк» боргових зобов'язань саме ТОВ «Дата ОСОБА_3», що відображено в додатку №1 до договору факторингу від 30 вересня 2014 року, в матеріалах справи відсутні.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно договору факторингу від 30 вересня 2014 року укладеного між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Дата ОСОБА_3», додаткової угоди №1 до вказаного договору, укладеної сторонами 08 грудня 2014 року, перше товариство відступило на користь останнього товариства право вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором №500327166 від 07 грудня 2012 року (а.с.17-18,19,88).

Відповідно до договору факторингу №2016-1ДМГ/ЄАПБ від 10 жовтня 2016 року укладеного між ТОВ «Дата ОСОБА_3» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», акту приймання-передачі Реєстру боржників від 10 жовтня 2016 року до нього, витягу з додатку №1-1 до цього договору, перше товариство відступило на користь останнього товариства право вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором №500327166 від 07 грудня 2012 року (а.с.20-22, 23,24).

При цьому, у п.2.3 договору узгоджено, що право вимоги вважається відступленим ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» з дати надходження на рахунок ТОВ «Дата ОСОБА_3» Ціни Прав Вимоги (сума грошових коштів, яка перераховується на користь ТОВ «Дата ОСОБА_3» за відступлене право вимоги) в повному обсязі відповідно до п.4.3 цього Договору. В дату отримання оплати клієнтом у повному обсязі Ціни Прав Вимоги відповідно до п.4.3 цього договору сторони підписують Акт приймання-передачі Реєстру боржників за формою встановленою в Додатку №2 до цього Договору.

На виконання цього договору, сторони 10 жовтня 2016 року підписали акт приймання-передачі Реєстру боржників, тобто відбулась заміна кредитора в зобов'язанні в сумі: за тілом, нарахованими процентами, комісіями та всіма іншими платежами 376 493 281,18 грн.; за штрафними санкціями (неустойками, пенею) 179 178 860,46 грн. (а.с.23).

Відповідно до п.1 Акту сторони договору визначили, що клієнт передав, а фактор отримав право вимоги, детальний опис складових якого наведений у Додатку №1-1до договору.

За такого, колегія суддів вважає, що позивачем належними доказами доведено отримання ним права вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором №500327166 від 07 грудня 2012 року, а тому суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позову з цих підстав.

Листом від 19 жовтня 2016 року ТОВ «Дата ОСОБА_3» повідомило відповідача про те, що право вимоги щодо його заборгованості відступлено на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» на підставі договору факторингу від 10 жовтня 2016 року (а.с.15).

Листом від 24 жовтня 2016 року ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» повідомило ОСОБА_2 про те, що станом на 10 жовтня 2016 року заборгованість за вказаним вище кредитним договором в загальному розмірі складає 42 556 грн 71 коп. (а.с.16).

В матеріалах справи відсутні докази вручення відповідачу повідомлень про заміну сторони (кредитора) у спірному зобов'язанні.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (ч.2 ст.516 ЦК України).

Відповідачем не надано доказів, що він сплачував заборгованість за кредитним договором первісному чи новому кредитору.

Таким чином, з боржника на користь нового кредитора підлягає стягненню заборгованість за обумовленим кредитним договором.

Разом з тим, під час розгляду справи у суді першої інстанції, відповідачем 18 травня 2018 року подано письмову заяву про застосування наслідків спливу позовної давності (а.с.67).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч.2 ст.258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до положень ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

З матеріалів справи убачається, що кредит було надано позичальнику на строк до 10 грудня 2015 року, сума боргу визначена станом на 10 жовтня 2016 року під час відступлення права вимоги від ТОВ «Дата ОСОБА_3».

Отже, право на звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором №500327166 від 07 грудня 2012 року, виникло у ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» 10 жовтня 2016 року, в день укладення договору факторингу з ТОВ «Дата ОСОБА_3». а з позовом до суду позивач звернувся у листопаді 2017 року, тобто у межах позовної давності.

Відтак, підстав вважати, що позивачем ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» пропущено позовну давність при зверненні до суду із позовом немає.

Як вбачається з витягу з Додатку №1-1 до договору факторингу №2016-1ДМГ/ЄАПБ від 10 жовтня 2016 року, наявного в матеріалах справи, позивач набув права грошової вимоги до ОСОБА_2 в сумі 42 556 грн. 71 коп., яка складається з 15 714 грн. 05 коп. - заборгованість за основною сумою боргу, 13 392 грн. 66 коп. - заборгованість за процентами та комісією, 13 450 грн. - пеня, штраф, неустойка (а.с.24).

Отже, на підставі викладеного, колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за тілом кредиту у розмірі 15 714 грн. 05 коп., заборгованість за процентами та комісією у розмірі 13 392 грн. 66 коп. та 13 450 грн. – штраф, а всього - 42 556 грн. 71 коп.

За такого позовні вимоги ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» підлягали задоволенню в повному обсязі.

Оскільки суд першої інстанції був іншої думки, то рішення районного суду на підставі п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Також, згідно зі ст.141 ЦПК України між сторонами підлягають розподілу судові витрати, сплачені при подачі позовної заяви та апеляційної скарги.

Отже з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» підлягає стягненню судовий збір сплачений як за подання позовної заяви, так і за подання апеляційної скарги – 1 600 грн. та відповідно 2 400 грн., а всього - 4 000 грн.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» – задовольнити.

Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 18 травня 2018 року – скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором №500327166 від 07 грудня 2012 року станом на 10 жовтня 2016 року у загальному розмірі 42 556 (сорок дві тисячі п’ятсот п’ятдесят шість) грн. 71 коп., з яких: 15 714 (п’ятнадцять тисяч сімсот чотирнадцять) грн. 05 коп. - заборгованість за кредитом, 13 392 (тринадцять тисяч триста дев’яносто дві) грн. 66 коп. - заборгованість за процентами та комісією, 13 450 (тринадцять тисяч чотириста п’ятдесят) грн. -.штраф.

Стягнути з ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 4 000 (чотири тисячі) грн. на відшкодування судових витрат, сплачених в обох судових інстанціях.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: О.І. Галущенко

ОСОБА_4

Повний текст судового рішення

складено 12 липня 2018 року