Постанова № 75255312, 10.07.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/428/17 10.07.2018

Провадження №22-ц/784/1048/18

Провадження №22-ц/784/1048/18

Категорія 31

П О С Т А Н О В А

Іменем України

10 липня 2018 року м. Миколаїв

колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Кушнірової Т.Б. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Горенко Ю.В.

за участі позивача ОСОБА_1, представників сторін: позивача – ОСОБА_2, відповідачів: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у спрощеному провадженні у відкритому судовому засідання цивільну справу №490/428/17-ц за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення, яке постановив Центральний районний суд м. Миколаєва під головуванням судді Гуденко Ольги Андріївни о 16 годині у приміщенні цього суду 20 квітня 2018 року, повний текст якої складено 27 квітня 2018 р., за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області, Головного управління національної поліції в Миколаївської області про визнання неправомірною бездіяльність органу державної влади, відшкодування майнової та моральної шкоди особі, внаслідок скоєння злочину,

в с т а н о в и л а :

У січні 2017 р. ОСОБА_1 звернулася з позовом до Державної казначейської служби України, Управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області, Головного управління національної поліції в Миколаївської області про визнання неправомірною бездіяльність органу державної влади, відшкодування майнової та моральної шкоди особі, внаслідок скоєння злочину.

Позов мотивовано тим, що 10 квітня 2009 р. ОСОБА_5 ММУ УМВС України в Миколаївській області порушено кримінальну справу за фактом крадіжки майна, що належало ОСОБА_1 та знаходилось за адресою: м. Миколаїв, вул. Московська, 42, за попередньою кваліфікацією злочину, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України, визнано її потерпілою та визнано в кримінальній справі цивільним позивачем на суму 374 000 грн. Постановою від 20 лютого 2012 р. слідчого СВ ОСОБА_5 провадження у справі було зупинено, на яку представником ОСОБА_1 було подано скаргу. 25 грудня 2015 р. ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва вказану скаргу задоволено. Скасовано постанову про зупинення досудового розслідування у кримінальній справі № 09010301. Відомості за матеріалами цієї кримінальної справи 25 січня 2016 р. внесені відповідачем до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Посилаючись на викладене, а також на те, що працівниками поліції вчиняється тривала бездіяльність щодо виконання обов’язків з розкриття злочину та установлення осіб, винних в скоєнні злочину, чим ОСОБА_1 завдані моральна та матеріальна шкода у розмірі завданих злочином майнових збитків, позивач просила визнати бездіяльність ОСОБА_5 відділу поліції Головного управління національної поліції в Миколаївській області незаконною та стягнути на її користь 100 000 грн. моральної шкоди, а також стягнути на її користь з Державної казначейської служби України 374 000 грн. матеріальної шкоди.

Ухвалою суду від 30 жовтня 2017 р. замінено неналежного відповідача - ОСОБА_5 відділ поліції Головного управління національної поліції в Миколаївській області на належного - Головне управління національної поліції в Миколаївській області.

У судове засідання позивач не з'явився, направив свого представника, який підтримав позов з викладених в ньому підстав.

Представник Державної казначейської служби України в судовому засіданні підтримав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову як за необґрунтованістю позовних вимог, так і за недоведеністю розміру збитків взагалі.

Представник ОСОБА_5 відділу поліції Головного управління національної поліції в Миколаївській області заперечував проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, а саме – через відсутність передбачених законом підстав для відшкодування шкоди та недоведеність факту спричинення моральної шкоди діями працівників органів досудового слідства та їх вини.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2018 р. у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що у справі відсутні як докази незаконності бездіяльності слідчих слідчого відділу ОСОБА_5 та в подальшому посадових осіб відповідача, так і завдання позивачці матеріальної та моральної шкоди, спричиненої протиправністю дій відповідачів та причинний зв'язок між ними, що може бути підставою і для покладення обов’язку на відповідачів відшкодування матеріальної шкоди, до того ж обґрунтування розміру якої у сумі 374 000 грн позивачем достеменними доказами не доведено .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду про відсутність доказів незаконності у бездіяльності та наявності винних дій посадових осіб Головного управління національної поліції в Миколаївській області помилковий, оскільки спростовується відповіддю прокуратури Миколаївської області щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності винних осіб, крім того ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 грудня 2015 р. скасовано постанову про зупинення досудового розслідування, висновок суду про недоведеність розміру шкоди суперечить практиці Європейського Суду з прав людини.

Від представника Головного управління національної поліції в Миколаївській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник відповідача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Відзив мотивований тим, що відсутні передбачені законом підстави для стягнення моральної та майнової шкоди на користь позивача за заявленими позовними вимогами.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.

Як встановлено судом і таке вбачається з матеріалів справи, за заявою ОСОБА_1 постановою слідчого СВ ОСОБА_5 ММУ УМВС України в Миколаївській області 10 квітня 2009 р. порушено кримінальну справу за фактом тайного викрадення її майна на суму 374 000 грн. за ознаками злочину, передбаченого ч.5 ст. 185 КК України. ОСОБА_1 визнана потерпілою.

10 квітня 2009 р. ОСОБА_1 постановою слідчого СО ОСОБА_5 ММУ УМВС її визнана цивільним позивачем по даній кримінальній справі на суму 374 000 грн.

Згідно довідки від 15 січня 2018 р. за матеріалами кримінального провадження № 12016150020000181, яке внесено до ЄРДР 13 січня 2016 р., за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України, протягом 2009 року була проведена низка слідчих дій (допити свідків, огляд місця події, виїмка документів, призначена експертиза), в травні 2010 р. долучено висновок експерта, в листопаді 2011 р. надані доручення в порядку ст. 114 КПК України, проведені допити, в тому числі перехресні, в якості свідка ОСОБА_6 ,на причетність його до вчинення злочину , про якого зазначила в якості підозрюваного сама потерпіла, в січні 2012 р. проведено додатковий допит потерпілої.

20 лютого 2012 р. слідчим СВ ОСОБА_5 винесено постанову про зупинення досудового розслідування.

Згідно листів прокуратури Центрального району м. Миколаєва від 26 грудня 2011 р. та від 17 травня 2012 р. надано вказівки слідчому щодо безпідставної тяганини та неповного розслідування кримінальної справи № 09010301 слідчими СВ ОСОБА_5

Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 грудня 2015 р. скасована постанова слідчого СВ ОСОБА_5 від 20 лютого 2012 р. про зупинення досудового розслідування у кримінальній справі № 09010301, встановлено, що рішення про зупинення розслідування було прийнято слідчим без здійснення усіх слідчих та розшукових дій.

13 січня 2016 року слідчим відділом Центрального ВП ГУНП в Миколаївській області внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості та розпочато досудове розслідування кримінального провадження № 12016150020000191 за фактом таємного викрадення майна ОСОБА_1, 20 квітня 2016 року процесуальним керівником слідчому надано письмові вказівки про проведення слідчих дій, спрямованих на встановлення об’єктивних обставин вчиненого кримінального правопорушення.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (ч. 1 ст. 264 ЦПК України).

Таким вимогам закону рішення суду в повній мірі не відповідає.

ОСОБА_1, звертаючись з позовом, просила про відшкодування моральної шкоди, завданої тривалою бездіяльністю відповідача щодо розслідування факту викрадення належного їй майна, яка полягає у моральних стражданнях внаслідок відчуття неможливості реалізації своїх прав на захист майна, а також про відшкодування вартості викраденого майна через невстановлення особи, яка вчинила злочин.

Згідно ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст.ст. 3, 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, може бути, зокрема відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди.

Особливості відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду визначена ст. 1176 ЦК України, зокрема, частинами 1, 2 6, 7.

Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Спеціальним законом, який передбачає підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», стаття 1 якого містить вичерпний перелік випадків відшкодування такої шкоди за цим законом. Викладені позивачем обставини завдання їй шкоди не підпадають під дію цього закону.

За такого шкода, на відшкодуванні якої наполягає позивач, підлягає відшкодуванню на загальних підставах.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну (немайнову) шкоду визначені ст.ст. 1166, 1167 ЦК України.

Так, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч 1 ст. 1166 ЦК України).

Таким чином, майнова шкода, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, крім випадків, передбачених законом.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом (частини 1-2 ст. 1167 ЦК України).

У відповідності до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Як роз’яснено в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. в п. 5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі – Постанова Пленуму), обов'язковому з'ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно із ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

В силу ч. 1 ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Зокрема, з аналізу наведених положень закону, вбачається, що для визначення наявності підстав для відшкодування ОСОБА_1 моральної та майнової шкоди необхідно довести факт заподіяння шкоди, незаконність дій (бездіяльності) посадових осіб органу досудового розслідування, які призвели до шкоди, та наявність причинно-наслідкового зв’язку вказаних незаконних дій та завданням шкоди.

При цьому в силу положень ч. 1 ст. 1174 ЦК України відповідальність держави за завдану шкоди настає незалежно від вини посадової особи, діями якої спричинено шкоду.

За такого суд невірно визначився із характером спірних правовідносин та помилково вважав, що наявність вини посадової особи органу досудового розслідування є обов’язковою умовою для відшкодування шкоди.

В силу п. 7 ч. 1 ст. 56 КПК України потерпілий протягом кримінального провадження має право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Таким чином встановлений особливий порядок оскарження дій чи бездіяльності органів досудового розслідування.

Як було встановлено судом, факт незаконності дій слідчого, в провадженні якого перебувала кримінальна справа щодо викрадення майна позивача, встановлена ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 грудня 2015 р., якою скасована постанова слідчого СВ ОСОБА_5 від 20 лютого 2012 р. про зупинення досудового розслідування.

Інших фактів незаконних дій (бездіяльності) посадових осіб органів досудового слідства, позивачем не доведено.

Згідно роз’яснень, які надані в пунктах 3 Постанови Пленуму, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Враховуючи, що позивач вимушена була докладати додаткових зусиль для захисту своїх законних прав як потерпілого у кримінальному провадженні, в тому числі, використовуючи послуги адвоката, колегія суддів вважає, доведеним факт спричинення цим моральних страждань, що є підставою для відшкодування моральної шкоди, а тому частково погоджується з доводами апеляційної скарги.

Вирішуючи питання про розмір такого відшкодування, суд враховує характер та обсяг страждань позивача, їх тривалість, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та з урахуванням засад розумності та справедливості, вважає за необхідне стягнути з держави на користь позивача 1 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи викладене, приймаючи рішення суду в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди суд помилково вважав невстановленими обставини, які були доведені позивачем, неправильно застосував положення матеріального закону, рішення у вказаній частині в силу положень пунктів 2, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України слід скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову.

Щодо відшкодування майнової шкоди на користь позивача, а саме – вартості викрадених речей.

Підстави відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка потерпіла від злочину, визначені ст. 1177 ЦК України.

На час порушення кримінальної справи за заявою ОСОБА_1 про викрадення у неї майна діяла редакція цієї статті, відповідно до якої майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною. Умови та порядок відшкодування майнової шкоди, завданої майну фізичної особи, яка потерпіла від злочину, встановлюються законом.

В подальшому ст. 1177 ЦК України була викладена в редакції Закону № 245-VII від 16 травня 2013 р., а саме: шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.

На час вирішення спору в суді першої інстанції було встановлено, що досудове розслідування за цим фактом триває і не є закінченим, а тому звернення з позовними вимогами про відшкодування шкоди за рахунок держави є передчасним. За такого колегія суддів відхиляє аргументи апеляційної скарги про наявність підстав для стягнення на користь позивача майнової шкоди.

Суд, відмовляючи у стягненні майнової шкоди, помилково виходив з того, що розмір завданої викраденням майна шкоди (374 00 грн.) позивачем не доведений, оскільки постановою слідчого СО ОСОБА_5 ММУ УМВС її визнанано цивільним позивачем по даній кримінальній справі саме на суму 374 000 грн., але таке не вплинуло на правильність висновку суду щодо відсутності підстав для задоволення позову про відшкодування майнової шкоди, а тому в силу положень ст. 375 ЦПК України колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення в цій частині.

Вирішуючи питання законності рішення суду в частині позовних вимог про визнання неправомірною бездіяльності органу досудового розслідування колегія суддів виходить з такого.

В силу п. 7 ч. 1 ст. 56 КПК України потерпілий протягом кримінального провадження має право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Таким чином встановлений особливий порядок оскарження дій чи бездіяльності органів досудового розслідування.

У частині третій статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом) визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом) встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічна норма закріплена в частині першій статті 19 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII).

Як вже було зазначено, законодавством встановлений особливий порядок оскарження дій чи бездіяльності органів досудового розслідування.

Так, в силу положень ч. 1 ст. 306 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.

Тобто, порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора встановлений ст. 306 КПК України, і відповідно такі вимоги підлягають розгляду за правилами кримінального судочинства.

Суд першої інстанції не звернув уваги та такі положення закону і помилково вирішив заявлені вимоги у порядку цивільного судочинства, тоді як в силу п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України зобов’язаний був закрити провадження у справі.

Згідно із вимогами частин 1, 2 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов’язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

З урахуванням викладеного рішення суду в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконною бездіяльності органу досудового розслідування підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі в цій частині.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 377, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2018 року скасувати в частині вирішення позовних про визнання незаконною бездіяльності ОСОБА_5 відділу поліції Головного управління національної поліції та відшкодування моральної шкоди скасувати, постановити в цій частині нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області, Головного управління національної поліції в Миколаївської області про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів на користь ОСОБА_1 1 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями (бездіяльністю) органів досудового слідства.

Провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області, Головного управління національної поліції в Миколаївської області про визнання неправомірною бездіяльності органу державної влади закрити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Т.Б. Кушнірова

ОСОБА_7

__________

Повний текст постанови складений 11 липня 2018 року