Постанова № 75253034, 02.07.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Бабаєв А.І.

02 липня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/3170/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Донець Л.О.

суддів: Бенедик А.П. , Гуцала М.І.

за участю секретаря судового засідання Багмет А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2018, суддя (ОСОБА_1І.), повний текст складено 21.05.18 по справі № 820/3170/18

за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Приватного підприємства "ОСАН"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

26 квітня 2018 року Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі – позивач) звернулось до суду з позовом до Приватного підприємства “ОСАН” (далі – відповідач), в якому просить стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, в сумі 69382,12 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2018 року скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на прийняття оскаржуваного рішення з порушенням норм матеріального, зокрема Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що в 2017 році відповідачем була створена необхідна кількість робочих місць для інвалідів, та подано звіти за формою 3-ПН за період з січня по грудень 2017 року.

Відповідно до листів Харківського міського центру зайнятості № ХМЦЗ-03-3701 від 12.04.2018 року та № ХМЦЗ-03-3846 від 17.04.2018 року, на протязі 2017 року відповідач інформував Харківський міський центр зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, та центром зайнятості жодного інваліда на підприємство не направлено, відмов з боку відповідача в працевлаштуванні людей з інвалідністю не було.

Відмовивши у задоволденні позову, суд першої інстанції, виходив із приписів Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», та зазначає, що відповідачем були виконані вимоги щодо створення робочих місць для інвалідів та прийняття заходів для працевлаштування інвалідів.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

У відповідності до ч.1 ст.17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Статтею 18 вищезазначеного Закону встановлено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Особам з інвалідністю, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома.

Особи з інвалідністю можуть залучатися до оплачуваних громадських робіт за їх згодою.

Відповідно до ч. ч.1, 2 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно з ч. 1 ст. 20 вищезазначеного Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

У відповідності до абзацу 3 п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 31.01.2007 року № 70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Отже, аналізуючи вказане, колегія суддів зазначає на таке.

На підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю покладено обов'язки: виділяти та створювати робочі місця для осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з наявного в матеріалах срави листа Харківського міського центру зайнятості № ХМЦЗ-03-3701 від 12.04.2018 року центром зайнятості жодної особи з інвалідністю на підприємство не направлено, відмов з боку відповідача в працевлаштуванні людей з інвалідністю не було.

Разом з тим, відповно до листа Харківського міського центру зайнятості № ХМЦЗ-03-3846 від 17.04.2018 року, відповідачем надавались звіти про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН за 2017 рік.

Колегія суддів зазначає, що вказані обставини є підтвердженням факту виконання відповідачем норм чинного законодавства, тобто протягом 2017 року відповідачем здійснювались необхідні заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Щодо посилань апеляційної скарги про те, що на підприємство покладається обов'язок по створенню та самостійному працевлаштуванню осіб з інвалідністю, та у разі незайняття робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, на підприємство покладається обов'язок зі сплати адміністративно-господарських санкцій, то колегія суддів зазначає наступне.

Обов'язок підприємства, щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування.

Так, згідно з ч. 2 ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» Закону, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Відповідачем належним чином виконано обов'язок інформування центрів зайнятості про наявність вільних робочих місць та потребу у направленні осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Крім того, Законом України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012р. та Порядком подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» від 31.05.2013р. №316, не передбачено обов’язку роботодавця саме щомісячного інформування про наявність вакансій для осіб з інвалідністю.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 27.06.2018р. по справі № 803/633/17.

Щодо посилань в своїй апеляційній скарзі позивача про обов'язок сплати адміністративно-господарської санкції за незайняті робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, то колегія суддів вважає, що відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та ухвалене судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи із викладеного, колегія суддів не вбачає підстав, для задоволення апеляційної скарги.

В силу приписів ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою технічного засобу не здійснювалось.

Згідно до п.1 ч.1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2018 по справі № 820/3170/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя ОСОБА_2Судді ОСОБА_3 ОСОБА_4 Повний текст постанови складено 12.07.2018.