Постанова № 75252130, 05.07.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/16625/17 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Шевченко Н.М. Суддя-доповідач Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Бабенка К.А., Василенка Я.М.,

при секретарі Коцюбі Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної фіскальної служби України про скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України про скасування наказу.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2018 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення адміністративного позову повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_3 займає посаду головного державного інспектора відділу супроводження судових спорів апарату Регуляторно-правового департаменту Державної фіскальної служби України, що належить до посад державної служби категорії "В".

25.07.2017 ОСОБА_3 подав заяву про надання частини щорічної оплачуваної відпустки терміном на 18 днів з 15.08.2017.

Наказом Державної фіскальної служби України від 28.07.2017 № 425-в позивачу надано частину основної щорічної відпустки тривалістю 18 календарних днів з 15.08.2017 по 02.09.2017 року за період роботи з 30.06.2016 по 29.06.2017 з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

При цьому, на період відпустки ОСОБА_3 випадав святковий день 24 серпня - День незалежності України, тому тривалість його відпустки збільшувалася на 1 календарний день, тобто до 02.09.2017. Отже, стати до роботи по закінченню відпустки позивач мав 04.09.2017.

Проте, 04.09.2017 ОСОБА_3 не з'явився на робоче місце та не повідомив про причини своєї відсутності безпосереднього керівника, про факт відсутності останнього на роботі (службі) було складено відповідні акти від 04.09.2017.

Дисциплінарною комісією з розгляду дисциплінарних справ Державної фіскальної служби України стосовно ОСОБА_3 було відкрито дисциплінарне провадження.

Під час дисциплінарного провадження Комісією встановлено, що головним державним інспектором відділу супроводження судових спорів апарату Регуляторно-правового департаменту Державної фіскальної служби України ОСОБА_3 вчинено дисциплінарний проступок, що полягає у прогулі державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин, який мав місце 04.09.2017, у зв'язку з чим Комісією рекомендовано застосувати до позивача дисциплінарне стягнення у виді догани.

Наказом Державної фіскальної служби України від 05.12.2017 № 221-де "Про накладення дисциплінарного стягнення" на підставі ст.ст. 65, 66, 77 Закону України "Про державну службу" ОСОБА_3 оголошено догану за вчинення прогулу без поважних причин.

Не погоджуючись з вищевказаним наказом, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, зазначив, що оскаржуваний наказ Державної фіскальної служби України від 05.12.2017 №221-дс "Про накладення дисциплінарного стягнення" прийнято на основі фактичних обставин, з дотриманням вимог чинного законодавства щодо застосування дисциплінарних стягнень до державних службовців, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у зв'язку зі вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, правовий статус державного службовця, його права та обов'язки урегульовані Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу" (Закон України № 889).

Положенням п. 1 ч. 1 ст. 61 Закону України № 889 встановлено, що службова дисципліна забезпечується шляхом дотримання у службовій діяльності вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів у сфері державної служби та виконання правил внутрішнього службового розпорядку.

За приписами статті 64 Закону України № 889 за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.

Підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення (частина перша статті 65 Закону України № 889).

Згідно з положеннями п. 12 частини другої статті 65 Закону України № 889 дисциплінарним проступком є прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Статтею 66 Закону України № 889 визначено види дисциплінарних стягнень та загальні умови їх застосування.

Так, згідно з положеннями частини третьої зазначеної статті у разі допущення державним службовцем дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 4, 5, 12 та 15 частини другої статті 65 цього Закону, суб'єктом призначення або керівником державної служби такому державному службовцю може бути оголошено догану.

04.09.2017 встановлено факт відсутності з 09 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв. на робочому місці (службі) головного державного інспектора відділу супроводження судових спорів апарату Регуляторно-правового департаменту Державної фіскальної служби України ОСОБА_3, що підтверджується складеними актами від 04.09.2017.

Згідно з вимогами частини шостої статті 66 Закону України № 889 дисциплінарні стягнення, передбачені пунктами 2-4 частини першої цієї статті (зокрема, догана), накладаються виключно за поданням дисциплінарної комісії.

Відповідно до статті 69 Закону для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ.

За результатами проведеного Комісією дисциплінарного провадження у діях ОСОБА_3 виявлено вчинення дисциплінарного проступку, що полягає у прогулі державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин та рекомендовано на підставі статті 65, 66, 77 Закону № 889 застосувати дисциплінарне стягнення у виді догани.

Наказом ДФС від 05.12.2017 № 221-дс «Про накладення дисциплінарного стягнення» ОСОБА_3 оголошено догану за вчинення прогулу (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Як свідчать матеріали справи, жодних документальних доказів поважності причин відсутності ОСОБА_3 04.09.2017 на службі останнім не було надано ні після виходу його на роботу 05.09.2017 та пізніше, ні в ході здійснення щодо нього дисциплінарного провадження, ні перед накладенням дисциплінарного стягнення.

Так, одним із основних аргументів апеляційної скарги та як доказ поважності причин відсутності ОСОБА_3 на службі 04.09.2017, останній наводить поданий ним до суду першої інстанції консультативний висновок з датою його складення «4.9.2017», наданий лікарем Київської міської клінічної лікарні № 8 Малим Ю.Г.

Однак, колегія суддів критично ставиться до вказаного документа, оскільки він не був наданий ОСОБА_3 ні в ході здійснення щодо нього дисциплінарного провадження, ні перед накладенням дисциплінарного стягнення.

До того ж, звертаючись з позовом до суду, ОСОБА_3 також не зазначив про ту обставину, що він звертався 04.09.2017 до лікаря.

За приписами статті 78 1 Кодексу Законів про працю України святкові і неробочі дні (стаття 73 цього Кодексу) при визначенні тривалості щорічних відпусток не враховуються.

Відповідно до статті 5 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» тривалість відпусток визначається цим Законом, іншими законами та іншими нормативно-правовими актами України і незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях.

25.07.2017 ОСОБА_3 було подано заяву про надання частини щорічної оплачуваної відпустки терміном на 18 днів з 15.08.2017.

Наказом ДФС від 28.07.2017 № 425-в (текст якого доведено до відома працівників 01.08.2017, розміщено на загальнодоступному для всіх працівників ДФС мережевому ресурсі Public) ОСОБА_3 надано частину основної щорічної відпустки тривалістю 18 календарних днів з 15 серпня по 02 вересня 2017 року за період роботи з 30.06.2016 по 29.06.2017 з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати. Відпустку було надано згідно з Графіком відпусток працівників ДФС на 2017 рік.

З урахуванням викладеного, власноруч поданої заяви на відпустку та положень законодавства аргументи позивача щодо його сумнівів стосовно розрахунку тривалості відпустки та відсутності вини є також безпідставними.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: Шурко О.І.

Судді: Бабенко К.А.

Василенко Я.М.

Повний текст постанови виготовлено 10.07.2018.