Постанова № 75251250, 12.07.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" липня 2018 р. Справа № 922/3933/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Тихий П.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" (вх. №648 П/1-42) на рішення Господарського суду Полтавської області від 02 березня 2018 року у справі № 922/3933/17 (суддя М.М.Кульбако, м. Полтава, повне рішення складено 12 березня 2018 року),

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ім. Гагаріна" вул. Харківська, 14, с. Шелудьківка, Зміївський район, Харківська область, 63440;

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" вул. Будька, 45 А, м. Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область, 37300;

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ім. Гагаріна" звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" про стягнення 245 599,02 грн заборгованості, пені, втрат від інфляції та 3% річних за договором постачання (на закупівлю молока) від 01.11.2011 за №175/11-М внаслідок невиконання умов договір постачання (на закупівлю молока) від 01 листопада 2011 року за №175/11-М (Договір).

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 02 березня 2018 у справі № 922/3993/17 з огляду на підставність та доведеність позовних вимог, з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, позов задоволено та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ім. Гагаріна" 129 132,74 грн основної заборгованості, 33 838,75 грн втрат від інфляції, 7 227,89 грн 3% річних за договором постачання (на закупівлю молока) від 01.11.2011 №175/11-М та 2 552,99 грн витрат по сплаті судового збору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" з вказаним рішенням суду не погодилось, звернулось з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати.

Звертаючись з апеляційною скаргою ТОВ "Лозівський молочний завод", вважає, що суд першої інстанції при прийнятті рішення не застосував відповідні положення Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Апелянт, посилаючись на інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права", зазначає, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розуміння Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов’язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Крім того, надані позивачем спеціалізовані товарно-транспортні накладні №110964 від 15.11.2015, №110967 від17.11.2015, №111580 від 29.12.2015 та копії приймальних квитанцій форми ЗПК (МС) №1 від 30.11.2015, №1 від 31.12.2015 є неналежними доказами та недопустимими з точки зору доказування факту поставки молочної сировини за Договором №175/11-М. Також ТОВ "Лозівський молочний завод" зазначає, що позивачем в порушення п.3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань", здійснено розрахунок індексу інфляції не за повні місяці існування боргу та не починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, а сам розрахунок є неправомірним.

У відзиві на апеляційну скаргу (вх.№3751 від 18 травня 2018 року) ТОВ Агрофірма ім. Гагаріна вважає, що рішення Господарського суду Харківської області від 02 березня 2018 у справі № 922/3993/17 необхідно залишити без змін, а скаргу без задоволення, оскільки її доводи є безпідставним та необґрунтованим, а рішення суду першої інстанції ухвалене у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, правильно застосовано судом норми матеріального та процесуального права, в повному обсязі з’ясовано обставини, що маюсь значення для правильного вирішення господарського спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Згідно з ч.13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За приписами ч.10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач – разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Як вбачається з долучених до матеріалів справи повідомлень відділення зв’язку, копію вищевказаної ухвали суду від 11 травня 2018 року позивачем та відповідачем отримано 16 та 30 травня 2018 року відповідно. Однак станом на 12 липня 2018 року клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.

За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що рішення Господарського суду Полтавської області від 02 березня 2018 у справі № 922/3993/17 не відповідає в повній мірі вимогам законодавства з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що 01 листопада 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма ім. Гагаріна (Продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Лозівський молочний завод” (Покупець, відповідач) було укладено договір постачання (на закупівлю молока) за №175/11-М (Договір).

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд встановив, що за своєю правовою природою останній є договором поставки.

Частина 1 статті 265 Господарського кодексу України визначає, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 Договору Продавець приймає на себе зобов’язання виконати поставку натурального коров’ячого незбираного молока. Покупець зобов’язаний прийняти товар та своєчасно здійснювати оплату у відповідності до умов Договору.

Протоколом погодження ціни, який є додатком до Договору, позивач зобов’язаний передати у власність відповідача, а останній прийняти згідно з ДСТУ 3662-97 молоко коров’яче та здійснити оплату за нього.

Відповідно до п. 2.2 Договору поставка партії товару оформляється спеціалізованою товарною накладною за формою 1-ТН (МС), затвердженою Наказом Міністерства аграрної політики України №176 від 01.07.2002.

Факт поставки товару відповідачу підтверджується наявними в матеріалах справи спеціалізованими товарно-транспортними накладними та приймальними квитанціями форми ЗПК (МС) №1.

Судом встановлено, що на виконання умов договору, у період з 15.11.2015 по 29.12.2015 Продавець передав Покупцю 19157 кг молока натуральною вагою та 21974 кг молока базисною вагою, зокрема на суму 129 132,74 грн, що підтверджується спеціалізованою товарно-транспортною накладною №110964 від 15.11.2015, №110967 від17.11.2015, №111580 від 29.12.2015; приймальною квитанцією форми ЗПК (МС) №1 від 30.11.2015, №1 від 31.12.2015.

Згідно п. 4.2 Договору, Покупець зобов’язаний своєчасно здійснювати оплату за поставлений товар. Прийнятий товар оплачується Покупцем по договірній ціні, вказаній у Додатку №1 до цього договору (п. 5.1).

У відповідності до п. 5.5 Договору, оплата запланованої кількості молока, що передаватиметься у власність Покупцю, здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Продавця на умовах попередньої оплати.

Згідно п. 5.6 Договору, Покупець оплачує відвантажений Продавцем товар за ціною, вказаною в Додатку №1 (Протокол погодження ціни) до Договору. Ціни за договором зазначені з урахуванням ПДВ, дотацій та інших виплат, визначених законодавством.

Однак, відповідач, як Покупець, взяті на себе, згідно договору зобов'язання, щодо оплати отриманого товару - не виконав.

Так, станом на 10.11.2017 заборгованість відповідача за отриманий товар складає 129 132,74 грн (з урахуванням часткових оплат по договору).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на вищенаведене, встановлення факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати отриманого Товару за Договором поставки №175/11-М від 01.11.2011 та факту наявності заборгованості у розмірі 129 132,74 грн, яка підтверджена відповідними доказами, що містяться в матеріалах справи, вимоги позивача про стягнення суми основного боргу правомірно задоволені судом першої інстанції.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта, що єдиним належним доказом проведення господарських операцій є видаткова накладна.

Так, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” із змінами та доповненнями визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Проте, в зазначеному Законі надане лише родове поняття первинного документу і він не визначає вичерпний перелік документів, які вважаються первинними.

Пунктом 3 Інструкції щодо заповнення Прийомної квитанції на закупівлю молочної сировини (форма №3-ПК (МС)), затвердженої Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 01.12.2015 №457, визначено, що прийомна квитанція - документ, у якому приймальник на підставі Спеціалізованої товарної накладної на перевезення молочної сировини (форма №1-ТН (МС)) вказує кількість і вартість молочної сировини та розрахунки з продавцем за минулий місяць.

Таким чином, дані про кількість та вартість прийнятого молока, відображаються молокоприймальною організацією в приймальній квитанції на підставі спеціалізованих товарних накладних форми №1-ТН (МС). При цьому, товарна накладна за формою №1-ТН (МС) - це єдиний первинний документ, який є підставою для списання молочної сировини господарством або молокоприймальним пунктом, що здійснили відпуск цієї сировини, а також оприходування її молокоприймальним пунктом або молокопереробним підприємством-одержувачем, для оперативного і бухгалтерського обліку товарно-матеріальних цінностей у межах України. Указана накладна оформлюється на кожну відвантажену партію сировини і для кожного вантажоодержувача окремо (п.1. Інструкції щодо заповнення Спеціалізованої товарної накладної на перевезення молочної сировини (№1-ТН (МС)), затвердженої Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 01.12.2015 №457).

Вказані приймальні квитанції та товарно-транспортні накладні відповідають вимогам до первинних бухгалтерських документів, що підтверджують здійснення господарської операції з поставки (купівлі-продажу) товару за договором.

Таким чином, спеціалізовані товарно-транспортні накладні №110964 від 15.11.2015, №110967 від17.11.2015, №111580 від 29.12.2015 та копії приймальних квитанцій форми ЗПК (МС) №1 від 30.11.2015, №1 від 31.12.2015 відповідно до положень пункту 1.4. Договору, вимог Інструкції щодо заповнення Прийомної квитанції на закупівлю молочної сировини та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" приймаються судом до уваги в якості належних доказів у справі, що підтверджують факт поставки позивачем товару відповідачу на загальну суму 129 132,74 грн, та прийняття цього товару відповідачем без зауважень по кількості та якості. Належних, допустимих та достатніх доказів на спростування вказаної обставини скаржником у апеляційній скарзі не наведено. Матеріали справи не містять доказів наявності у відповідача претензій щодо його строків поставки, якості та/або комплектності поставленої продукції.

Безпідставним є також доводи апелянта щодо відсутності доказів отримання продукції за спеціалізованими товарно-транспортними накладними №110964 від 15 листопада 2015 року, №111580 від 29 грудня 2015 року, з огляду на відсутність печаток ТОВ "Лозівський молочний завод" на даній документації, оскільки факт поставки молочної продукції, як підстави для розрахунків підтверджені наявними в матеріалах справи приймальними квитанціями форми ЗПК (МС) №1 від 30.11.2015, №1 від 31.12.2015.

Крім того у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 33 838,75 грн інфляційних втрат та 7 227,89 грн 3% річних від простроченої суми.

Згідно статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, за вимогою кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час затримки, а також три проценти річних від простроченої суми.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до п. 8.2.1 Договору та норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом перевірено розрахунок суми 3% річних та встановлено, що останній є арифметично правильним.

З приводу заявленої до стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час затримки виконання зобов’язання колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Втім позивачем здійснено розрахунок інфляційних втрат за період 30 грудня 2015 року по 10 листопада 2017 року (Том 1, а.с.16) з обранням першого місяця для розрахунку грудень 2015 року, що не відповідає п.3.2. зазначеної вище постанови Пленуму Вищого господарського суду України. В той же час нарахування інфляційних втрат необхідно проводити з січня 2016 року, тобто місяця наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж.

Здійснивши власний перерахунок суми інфляційних втрат за період 01 січня 2016 року по жовтень 2017 року колегія суддів зазначає на правомірності стягнення лише 32 934,82 грн.

Таким чином, рішення суду в частині стягнення суми інфляційних втрат підлягає зміні з зазначенням правильного розміру заборгованості, яка підлягає стягненню на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ім. Гагаріна" - 32 934,82 грн.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, у звязку з чим апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Полтавської області від 02 березня 2018 року у справі № 922/3933/17 зміні в частині розміру інфляційних втрат, який підлягає стягненню на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ім. Гагаріна" - 32 934,82 грн.

Керуючись статтями 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" (вул. Будька, 45 А, м. Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область, 37300, код 35294028) задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 02 березня 2018 року у справі № 922/3933/17 змінити в частині суми стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" (вул. Будька, 45 А, м. Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область, 37300, код 35294028) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ім. Гагаріна" (вул. Харківська, 14, с. Шелудьківка, Зміївський район, Харківська область, 63440, код 30614605) інфляційних втрат, встановивши правильній розмір - 32 934,82 грн.

В іншій частині рішення Господарського суду Полтавської області від 02 березня 2018 року у справі № 922/3933/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню.

Повний текст постанови складено 12 липня 2018 року.

Головуючий суддя В.В.Россолов

Суддя Р.А.Гетьман

Суддя П.В.Тихий