Рішення № 75249240, 11.07.2018, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2018 року м. Кропивницький Справа № 811/1568/18

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Кіровоградський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати п.62 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №37 від 06.04.2018 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги старшому прапорщику у запасі ОСОБА_1;

- зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, як інваліду ІІ групи з 14.12.2017, інвалідність якого настала внаслідок травми, пов'язаної з виконанням ним обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 та ст.ст.16 - 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на день встановлення інвалідності.

В обґрунтування позову зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено йому у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки відповідно ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" він має право на її отримання, як інвалід ІІ групи внаслідок виконання обов'язків військової служби. Також додавши, що Міністерство оборони України в своїй відмові вказує дату встановлення інвалідності - 01.10.2013 року (ІІІ група), проте позивач звертався з заявою про виплату грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності (з 14.12.2017 року), отже вказані в протоколі підстави відмови є необґрунтованими.

Відповідачем в установлений строк надано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки позивачеві групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності (а.с.30-32).

Позивачем до суду подано відповідь на відзив, в якому надано пояснення аналогічні тим, що викладені в позовній заяві (а.с.36-43).

Третьою особою, будь - яких пояснень чи заперечень по суті заявлених позовних вимог до суду не надано.

У відповідності до ч.6 ст.12 КАС України дана справа є справою незначної складності, та згідно ст.257 розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Клопотань позивача та представника відповідача про проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.

Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу на території Демократичної Республіки Афганістан та приймав участь в бойових діях.

Наказом командувача військ південного оперативного командування №15-пм від 13.04.2015 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за п.63 пп.«а» Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України (а.с.17).

Наказом командира військової частини А0680 №129 від 31.05.2005 року позивача виключено з особового складу частини з 31.05.2005 (а.с.18).

В 1986 року позивач отримав поранення, контузію пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні (ДРА), де велись бойові дії, внаслідок чого в подальшому отримав інвалідність (а.с.16).

Відповідно до витягу з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Центрального регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України від 08.05.2013 року № 46 встановлено, що отримана ОСОБА_1 травма, ТАК, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с.13).

Кіровоградською обласною медико-соціальною експертною комісією Міністерства охорони здоров'я позивачу при первинному огляді було встановлено ІІІ групу інвалідності, яка настала внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААВ № 761325 від 02.10.2013 року (а.с.12).

Позивач одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому ІІІ групи інвалідності з 02.10.2013 року не отримував, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься довідка НАСК "Оранта" від 17.05.2018 року №1190-06-142 (а.с.19). Відповідач доказів на спростування наведеного не надав.

Згідно з висновком Київського міського клінічного бюро СМЕ від 29.03.2016 р. №808/Ж описані у висновку рубці на голові, обличчі, спині, передпліччі, руках, пальцях рук, ногах у ОСОБА_1 є наслідком загоєння ран, які виникли внаслідок осколкових поранень, що могли бути спричинені під час породження служби в Афганістані в 1986 році (а.с.14-15)

Із довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААА № 618577 від 10.01.2018 року (а.с.11), вбачається, що позивачу з 14.12.2017 року встановлена друга група інвалідності, що настала в результаті травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

З метою вирішення питання про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, ОСОБА_1 звернувся до Кропивницького МВК з відповідною заявою від 25.01.2018 року та надав копії необхідних документів, які були надіслані до Міністерства оборони України.

Розглянувши вказані документи Міністерство оборони України своїм рішенням, оформленим Протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 06.04.2017 року №37, комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги з тих підстав, що: "…Ураховуючи, що ОСОБА_1 звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 04 квітня 2006 р. №3597-IV «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 1 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", він не має права на одержання одноразової грошової допомоги, у зв'язку з установленням ІІІ групи інвалідності. Зміна групи інвалідності з ІІІ на ІІ відбулась понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності. Згідно з абз.2 п.4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги, у зв'язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється" (а.с.10).

Вказану відмову позивач вважає протиправною, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини суд враховує наступні обставини та приписи законодавства.

Статтею 6 КАС України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Вказана норма кореспондується з положеннями Конституції України, зокрема ст.3 визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Статтею 17 Конституції України передбачено забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється у відповідності до положень Закону України від 25.03.1992 "Про військовий обов'язок і військову службу".

У відповідності до положень ст.41 вказаного Закону виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно статей 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Згідно з ч.1 ст.16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 4 частини 2 цієї ж статті одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Отже, виплата особі одноразової грошової допомоги пов'язана не з моментом звільнення особи зі служби, а з моментом встановлення такій особі інвалідності, яка настала внаслідок захворювань та поранень, що пов'язані із захистом Батьківщини, а тому доводи відповідача щодо відсутності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки виплата на момент звільнення його зі служби не була передбачена законодавством суд вважає необґрунтованими.

Зазначена позиція узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом в постанові від 20.03.2018р. у справі №296/9364/16-а та у рішенні Верховного Суду України від 18.11.2014 року по справі № 21-466а14.

Згідно з положенням підпункту «б» частини 1 статті 16-2 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначені розміри одноразової грошової допомоги.

Частина 9 статті 16-3 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі-військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначає "Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві", затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 (далі - Порядок № 975).

Згідно Порядку 975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин.

Відповідно до п.6 Порядку №975, одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Згідно з ч.8 ст.16-3 Закону особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Частиною 2 пункту 3 Порядку №975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Відповідно до ст.16-4 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Також, положення вказаної статті кореспондуються з п.19 Порядку №975.

Щодо посилання відповідача, що до спірних правовідносин слід застосовувати Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (далі Порядок № 499), який діяв на момент встановлення позивачу інвалідності ІІІ групи при первинному огляді у 2013р., суд зазначає, що підпункт 4 пункту 2 Порядок № 499 не давав право позивачу на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням позивачу інвалідності ІІІ групи при первинному огляді у 2013р. оскільки дана норма права надавала право лише тім особам, яким інвалідність встановлена з причин нещасного випадку або захворювання, які сталися в період проходження військової служби.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що з позивачем в період проходження військової служби стався нещасний випадок або позивач отримав захворювання у період проходження військової служби.

Таким чином, суд вважає за необхідне заначити, що станом на дату звернення позивача 2018р. Закон № 2011-ХІІ діяв вже в редакції Закону №5040-VI, частиною другою Прикінцевих якого встановлено, що дія цього Закону не поширюється на осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення про виплату їм одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або які отримали замість зазначеної допомоги інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства.

У Перехідних положеннях даного Закону визначено коло осіб, на яких його положення, які набрали чинність з 1 січня 2014 року, не поширюються (зокрема, такими є особи, стосовно яких уже прийнято рішення про виплату одноразової грошової допомоги).

Позивач звернувся про отримання одноразової грошової допомоги в 2018 році вперше, тобто рішення щодо виплати цієї допомоги стосовно нього раніше не приймалося.

Разом з тим постанова КМУ, яку прийнято на реалізацію положень Закону № 2011-ХІІ (в редакції Закону № 5040-VI) містить положення (абзац третій пункту 2 Постанови № 975), за якими одноразова допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, яке діяло на день виникнення права на отримання допомоги. Але з цього суд робить висновок, що порівняно з положеннями Закону № 2011-ХІІ (в редакції Закону № 5040-VI) такі норми Постанови № 975 звужують право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16, 16-2, 16-3 Закону № 2011-ХІІ (в редакції від 1 січня 2014 року) осіб (позивача зокрема), які до 1 січня 2014 року не зверталися про отримання цієї допомоги і щодо яких, відповідно, не приймалося рішення щодо її призначення.

Аналізуючи зміст положень пункту 2 Постанови № 975, пункту 2 Перехідних положень Закону № 5040-VI, суд дійшов висновку, що при прийнятті рішення стосовно призначення позивачу одноразової грошової допомоги слід керуватися положеннями законодавства, чинного станом на його дату звернення - Закону № 2011-ХІІ і Постанови № 975.

Надаючи офіційне тлумачення положень ст.58 Конституції України Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що принцип, закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, право позивача на отримання одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи виникло з моменту встановлення йому цієї інвалідності з 14.12.2017, незалежно від часу, що минув після звільнення його з військової служби.

При цьому, аналіз наведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що особа набуває право на отримання одноразової грошової допомоги в разі встановлення їй інвалідності та не залежить від первинного чи повторного встановлення такої інвалідності.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 18.11.2014 № 21-446а14 та від 21.04.2015 № 21-135а15.

Крім того, в своїй постанові від 10.03.2015 по справі №21-563а14, проаналізувавши положення редакцій ст.16 Закону №2011-ХІІ Верховний Суд України застосував саме те (нове) законодавство, яке було чинним на час встановлення особі вищої групи інвалідності, дійшовши висновку, що у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Отже, позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги на підставі статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та відповідно до Порядку № 975, оскільки таке право не пов'язується з часом звільнення його з військової служби, а пов'язується з фактом і часом встановлення йому інвалідності як звільненому зі служби військовослужбовцю, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом в постанові від 20.03.2018р., у справі №296/9364/16-а.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Виходячи з аналізу вказаних норм, суд дійшов висновку, що рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від № 37 від 06.04.2018 року не можна визнати законним та обґрунтованим в частині відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей".

З урахуванням наведеного, суд вважає протиправними дії відповідача щодо не призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності III групи, внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків, в країнах де велись бойові дії, відповідно Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Таким чином, суд враховуючи принцип ефективності судового захисту приходить до висновку про необхідність захисту прав позивача шляхом визнання протиправним та скасування пункту 62 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №37 від 06.04.2018року.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Тобто, якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує, суд має повне право зобов'язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист законних прав і свобод позивача, оскільки це і є основним завданням адміністративного судочинства.

При цьому, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, які належать до його компетенції не є привласненням судом собі таких повноважень і функцій відповідача, оскільки, суд не вирішує в цьому разі питання про надання певного статусу, не призначає пенсію у певному розмірі, а лише зобов'язує державний орган вчинити дії у спосіб, на підставі та в межах повноважень, визначених законодавством.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 - кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.04.2005 "Афанасьєв проти України" вказав, що спосіб захисту, що вимагається статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - повинен бути "ефективним" як у законі так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.

Відповідно до пункту 70 рішення у справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.

З огляду на вказане, з метою запобігання порушенню прав позивача на отримання одноразової грошової допомоги, на переконання суду, ефективним способом захисту прав є зобов'язання Міністерство оборони України, прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності IІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби.

Відтак, дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Стосовно заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Вказані положення не є імперативними та передбачають диспозитивну поведінку суду. Тобто, це право суду, а не його обов'язок, суд має можливість самостійно на власний розсуд приймати рішення про необхідність чи відсутність потреби в зобов'язанні суб'єкта владних повноважень подати звіт.

При цьому, вирішуючи питання щодо встановлення судового контролю, суд має врахувати надані позивачем докази, особливості покладених на суб'єкта владних повноважень обов'язків згідно із судовим рішенням та його можливості ці обов'язки виконувати в рамках законодавства.

Враховуючи те, що позивачем не наведено обґрунтованих аргументів необхідності застосування ч.1 ст. 382 КАС України та не надано жодного доказу на підтвердження того, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення у даній справі.

Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір не стягується, оскільки позивач від сплати судового збору звільнений на підставі п. 13 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.73, 77, 90, 132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (25006, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Міністерства оборони України (03168, м.Київ, проспект Повітрофлотський, 6, ЄДРПОУ: 00034022), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Кіровоградський обласний військовий комісаріат (25006, м.Кропивницький, вул.Кавалерійська, 17/19, код ЄДРПОУ 07827576) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати п.62 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №37 від 06.04.2018, про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1.

Зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, як інваліду ІІ групи з 14.12.2017, інвалідність якого настала внаслідок травми, пов'язаної з виконанням ним обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 та ст.16-16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Відповідно до пп.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Т.М. Кармазина