Постанова № 75246738, 11.07.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/510/2018(м)

237/689/18

Єдиний унікальний номер 237/689/18

Номер провадження 22-ц/775/510/2018(м)

Головуючий у 1-й інстанції Приходько В.А.

Доповідач Биліна Т.І.

Категорія 59

ПОСТАНОВА

І м е н е м У к р а ї н и

11 липня 2018 року Апеляційний суд Донецької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої - Биліни Т.І.,

суддів – Лопатіної М.Ю., Принцевської В.П.,

секретар – Брежнєв Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на ухвалу Мар’їнського районного суду Донецької області від 31 травня 2018 року про залишення без задоволення клопотання про скасування заходів забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу, -

в с т а н о в и л а:

22.02.2018 року ухвалою Мар’їнського районного суду Донецької області відкрито провадження за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу.

20.02.2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив заборонити відповідачу ОСОБА_1 укладати договори оренди земельної ділянки площею 9,53 гектарів, розташованої на території Новоукраїнської сільської ради, кадастровий номер 1423385800:06:000:0379, яка згідно державного акту на право приватної власності на землю серії IV-ДН №147897 належить відповідачу на підставі рішення Новоукраїнської сільської ради народних депутатів від 21.02.2001 року №13.

22.02.2018 року ухвалою Мар’їнського районного суду Донецької області заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено.

11.05.2018 року представник відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 подав до суду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, зазначивши, що станом на теперішній час боржник не має боргу, так як позивач самовільно, безоплатно продовжує використовувати належну відповідачу земельну ділянку, внаслідок чого його борг компенсовано.

31.05.2018 року ухвалою Мар’їнського районного суду Донецької області клопотання представника відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову залишено без задоволення.

Не погодившись з ухвалою суду, представник відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу суду від 31.05.2018 року скасувати та ухвалити нову, якою скасувати заходи забезпечення позову. Апеляційну скаргу обґрунтував тим, що в оскаржуваній ухвалі жодним чином не вмотивовано, яким саме чином заборона на укладання договорів оренди землі зможе забезпечити виконання судового рішення у справі про стягнення заборгованості в грошовій формі. Крім того яким чином можливо повернути грошові кошти не маючи можливості отримувати орендну плату.

В судове засідання не з’явилися сторони: ОСОБА_3, ОСОБА_1 та їх представники ОСОБА_4, ОСОБА_2, про час, місце та дату розгляду справи повідомлені належним чином. Від позивача та представників сторін надійшли заяви про розгляд справи у їх відсутність.

Зважаючи на положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю – доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.149 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.

Пунктом 2 ч.1 ст.150 ЦПК України, передбачений такий вид забезпечення як заборона вчиняти певні дії.

Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Як вбачається з роз'яснень, викладених у п. 4 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Як вбачається з матеріалів справи позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, яка не суб’єктом підприємницької діяльності, про стягнення суми боргу.

Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

З доводів апеляційної скарги вбачається, що відповідач не визнає суми боргу, що свідчить про наявність між сторонами спірних відносин.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 написала розписку стосовно того, що вона продає ОСОБА_3 земельний пай, належний їй на праві власності за 100 тисяч гривень та отримала грошові кошти в якості предоплати 31.01.2014 року, 23.10.2015 року, 30.10.2015 року та 16.10.2016року в загальній сумі 81 тисяча гривень.(а.с.12,,13,14)

Позивач до суду звернувся із ціною позову яка дорівнює 92910,35гривень.

З наведеного вбачається , що співмірність дотримана.

Право вибору виду забезпечення позову законодавець надав заявнику, бо саме за його заявою застосовуються заходи по забезпеченню позову.

З аналізу наведеного вбачається, що судом першої інстанції не порушено норми процесуального права, які передбачають вирішення заявленого клопотання, тому підстави для скасування ухвали відсутні.

У відповідності до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Повний текст постанови складено 12 липня 2018 року.

Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 – відхилити.

Ухвалу Мар’їнського районного суду Донецької області від 31 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий: Т.І. Биліна

Судді: М.Ю. Лопатіна

ОСОБА_5