Постанова № 75246595, 12.07.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 233/2184/17 Номер провадження 22-ц/775/847/2018

Головуючий у 1-ій інстанції ОСОБА_1 Єдиний унікальний номер 233/2184/17

Доповідач Папоян В.В. Номер провадження 22-ц/775/847/2018

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2018 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

судді доповідача Папоян В.В.

суддів Кішкіної І.В., Халаджи О.В.

за участю секретаря Ротар Я.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області за апеляційними скаргами Державної казначейської служби України та Міністерства оборони України на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 15 березня 2018 року цивільну справу №233/2184/17 за позовом ОСОБА_2 до військової частини А2120, військової частини А1126, військової частини А0284, Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України, треті особи – ОСОБА_3, ОСОБА_4, про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої скоєним злочином (суддя Мартишева Т.О., повний текст рішення складено 26 березня 2018 року),

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду із позовом про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, якій під час розгляду справи уточнювала. На обґрунтування вимог зазначала, що 16 березня 2015 р. близько 14 год. 45 хв. в м. Костянтинівка Донецької області на проспекті Ломоносова поблизу міської лікарні № 5 за участю багатофункціонального тягача легкого броньованого (БТЛБ) під керуванням військовослужбовців військової частини А2120 (В4745) сержанта ОСОБА_3 та військової частини А0284 старшого лейтенанта ОСОБА_4, через порушення останніми правил безпеки дорожнього руху сталася ДТП, внаслідок якої загинула її донька – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, а позивачкою було отримано тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.

У зв’язку з вказаними обставинами було порушене кримінальне провадження та вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 27 грудня 2016 року військовослужбовця військової частини А2120 (В4745) сержанта ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні злочину передбаченого ч. 1 ст. 415 КК України та призначено покарання у вигляді 4 років позбавлення волі; військовослужбовця військової частини А0284 старшого лейтенанта ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 425 КК України у вигляді 2 років позбавлення волі. Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 14 березня 2017 р. вищевказаний вирок суду залишено без змін.

Внаслідок вказаного кримінального правопорушення, в якому позивачка ОСОБА_2 визнана потерпілою особою, їй спричинено моральну шкоду, що полягає у душевних стражданнях, які зазнала через загибель рідної доньки та ушкодження здоров’я, у зв’язку з чим просила стягнути з відповідачів 500 000,00 грн. у рахунок завданої їй моральної (немайнової) шкоди.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 15 березня 2018 року позов ОСОБА_2 було задоволено частково – стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача у рахунок відшкодування моральної шкоди 500 000 грн.

Не погодившись з зазначеним рішенням, відповідач - Державна казначейська служба подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано положення ст.1187 ЦК України відповідно до якої шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, повинна відшкодовуватися особою, яка на відповідній правовій основі володіє транспортним засобом. Тобто у даному випадку стягнення необхідно здійснювати за рахунок військової частини А1126 в оперативному управлінні якої перебував відповідний БТЛБ, а не з Державного бюджету України. Залишення рішення в силі призведе до економічно-необґрунтованих збитків Державного бюджету України.

Представник відповідача - Міністерства оборони України також надав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення в частині задоволення позову, та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог відносно Міністерства оборони України у повному обсязі.

В обґрунтування скарги зазначає, що оскільки військовослужбовці, які завдали шкоду, перебували у списках особового складу військової частини А0284 (польова пошта В3720), а володільцем транспортного засобу є військова частина А1126, які мають статус юридичних осіб, тому Міноборони не може бути належним відповідачем у даній справі.

Крім того, посилаються, що завдана шкода повинна відшкодовуватися моторно-транспортним страховим бюро України. Також вважають, що суд необґрунтовано визначив розмір моральної шкоди у сумі 500 000 грн.

Позивач надала заперечення на апеляційну скаргу, згідно якого просить залишити рішення суду першої інстанції – без змін, а апеляційні скарги – без задоволення, та зазначає, зазначені доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції і суд дав їм належну оцінку. Так, обов’язок держави відшкодувати шкоду покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління, до компетенції якого належить управління військовим майном, у тому числі закріплення військового майна за військовими частинами. Щодо визначення моральної шкоди, то суд врахував характер та обсяг душевних та фізичних страждань, які позивач пережила у зв’язку з загибеллю доньки, ушкодженням здоров’я, встановленням групи інвалідності, необхідності тривалого лікування та тяжких вимушених змін у її житті.

Військова частина А2120 також надала відзив на апеляційній скарги, де зазначила, що вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим у частині відмови у задоволенні позовних вимог заявлених до військової частини А2120. Зазначає, що обов’язок Держави відшкодувати шкоду, завдану майну інших осіб внаслідок незаконних дій та бездіяльності військовослужбовців при здійсненні ними своїх повноважень покладається на Міністерство оборони України, як на уповноважений орган державного управління. Також зазначає, що оскільки транспортні засоби ЗСУ України не підлягають реєстрації в уповноважених органах МВС України, то цивільно-правова відповідальність власника таких засобів не підлягає обов’язковому страхуванню.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача – військової частини А2120, просив рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог заявлених до військової частини А2120 залишити без змін.

Інші особи які приймають участь по справі у судове засідання апеляційного суду не з’явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Позивач до суду апеляційної інстанції надала клопотання про розгляд справи без її участі. За ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, пояснення сторони, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду - зміні з наступних підстав.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, якій підлягав застосуванню.

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що 16 березня 2015 року, близько 14 год. 45 хв. в м. Костянтинівка Донецької області на проспекті Ломоносова, поблизу міської лікарні № 5 гусеничний багатофункціональний тягач легкого броньованого (шасі №68907009), що належав військовій частині А1126, під керуванням військовослужбовців військової частини А2120 (В4745) сержанта ОСОБА_3 та військової частини А0284 старшого лейтенанта ОСОБА_4, які перебували у стані алкогольного сп’яніння, через порушення останніми правил безпеки дорожнього руху виконав з’їзд із автомобільної дороги на обочину та продовжуючи рух поза межами проїзної частини дороги біля знаку «Пішохідний перехід» через вул. Калініна в районі її перехрестя з проспектом Ломоносова, здійснив наїзд на пішоходів ОСОБА_2 та ОСОБА_5

Внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди загинула малолітня донька позивачки - ОСОБА_5 10 вересня 2008 оку народження. Позивачкою було отримано тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, а саме: закриті переломи лівого стегна в середній третини зі зміщенням уламків; лонної і сідничої кісток ліворуч, лонної кістки праворуч, лівої здухвинної кістки ліворуч, крижі праворуч, поперекового відростку L5 хребця праворуч, численні забої та садна м*яких тканин правового плеча, лівого стегна, лівої гомілки. Вказані тілесні ушкодження під час травматичного процесу призвели до зростання переломів кісток: обох лонних та сідничої кістки ліворуч, лівого стегна після накістногометалоостеосинтезу в середній третині, переломів кісток крижі праворуч та здухвинної кістки ліворуч, крайового перелому поперекового відростку L5 хребця праворуч, наслідки хребтової травми з незначним больовим синдромом (люмбалгія).

Згідно медичної карти амбулаторного хворого КУ «ЦРЛ» № 01-35315 ОСОБА_2 у період з 16 березня 2015 року по 01 березня 2017 року неодноразово перебувала на лікуванні, із діагнозом тілесні ушкодження внаслідок ДТП (16 березня 2015р.).

Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0597444 від 04 квітня 2017р. позивачу встановлена ІІІ група інвалідності від загального захворювання при ДТП, дата чергового переогляду – 04 квітня 2018 року; їй протипоказана важка фізична праця та тривала хода.

Вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 27 грудня 2016 року, якій залишено без змін, ухвалою апеляційного суду Донецької області від 14 березня 2017 року, ОСОБА_3 визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 415 КК України та призначено йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі; ОСОБА_4 визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 425 КК України та призначено йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді 2 (двох) років позбавлення волі.

Вказані обставини є встановленими вироком суду, визнаються відповідачами та згідно із ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

За таких обставин, задовольняючі позовні вимоги частково суд першої інстанції, виходив з того, факт завдання позивачці ОСОБА_2, особі, потерпілій внаслідок кримінального правопорушення, моральної шкоди є доведеним. Та дійшов висновку, що обов’язок по відшкодуванню шкоди, яку заподіяно внаслідок незаконних дій і бездіяльності військовослужбовців при здійсненні ними повноважень, покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління Збройними Силами України, на який покладено обов'язок здійснювати від імені держави управління військовим майном, здійснювати контроль за їх використанням і збереженням, у тому числі у разі закріплення військового майна за військовими частинами.

Проте з таким висновком суду не можна погодитися у повному обсязі з наступних підстав.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків встановлених законом.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992р. №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» шкода підлягає відшкодуванню у повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки,- незалежно від наявності вини.

Частиною 1 статті 1187 ЦК України визначено - джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Діяльність із використання, зберігання й утримання військовими частинами бойової техніки, зокрема багатофункціонального тягача легкого броньованого, має ознаки джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до ч.2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У пункті 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» надано роз’яснення, що особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об'єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

Тобто, володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об'єктом.

Відповідно до положень статей 1 та 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно (зокрема, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси), закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі також - ЗСУ). Органами, які здійснюють управління військовим майном згідно зі є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України.

Міністерство оборони України як центральний орган управління ЗСУ здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами ЗСУ, зокрема у разі їх розформування.

Відповідно до частини другої статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України» та статті 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно, закріплене за військовими частинами ЗСУ, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням.

Згідно з частиною першою статті 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» за шкоду і збитки, заподіяні правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.

Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що згідно інформації Міністерства оборони України гусеничний тягач МТ-ЛБ-АТ шасі №68907009 станом на 16.03.2015 року (тобто на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди) рахувався на обліку за військовою частиною А1126 та належав військовій частині на праві оперативного управління.

Згідно Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) військова частина А1126 має статус юридичної особи, місцезнаходження 51270,Дніпропетровська область, Новомоськовський район, смт. Гвардійське, організаційно-правова форма - державна організація ( установа, заклад), вид діяльності - діяльність у сфері оборони.

На підставі викладеного апеляційний суд приходить до висновку, що володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким завдана шкода, є військова частина А1126, яка має статус юридичної особи, та яка відповідно до ст.1187 ЦК України повинна нести відповідальність по відшкодуванню шкоди завданої позивачу джерелом підвищеної небезпеки, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового.

Вирішуючи питання суд суті позовних вимог щодо розміру відшкодування моральної шкоди апеляційний суд виходить з того, що відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги Міністерства оборони України, що зазначений у позові розмір відшкодування є необґрунтованим оскільки згідно з ч.І ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного страждання. Діюче законодавство не містить визначення способів обчислення її розміру. Зважаючи на це будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

З врахуванням фактичних обставин, тяжкої невиправної втрати дитини позивачкою, ушкодження її здоров’я, важкості змін в її житті, характеру та обсягу перенесених нею та таких, що продовжуються, душевних та фізичних страждань, колегія суддів апеляційного суду вважає, що з відповідача на користь позивачки слід стягнути у відшкодування моральної шкоди, спричиненої втратою дитини та у відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров’я позивачки у загальній сумі 500 000 грн.

Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги відповідача, що завдана позивачу шкода повинна відшкодовуватися моторно-транспортним страховим бюро України, оскільки положення Закону України «Про обов’язкові страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якими передбачено, що завдана шкода повинна відшкодовуватися МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих, відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим законом у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, на спірні правовідносини не розповсюджується.

Оскільки розглядаючи справу суд першої інстанції не з’ясував належним чином усіх обставин, які мають значення по справі, не визначився з нормою матеріального закону, яким врегульовані спірні правовідносини, що призвело до невірного вирішення справи, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового по суті вимог.

Згідно ч.13 ст. 141 України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Задовольняючі позов в частині вимог заявлених до військової частини А1126, апеляційний суд, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України, вважає за необхідне стягнути з останньої на користь держави судовий збір якій не сплачений позивачем при зверненні до суду першої інстанції в сумі 640 грн.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Міністерства оборони України на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 15 березня 2018 року задовольнити частково.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 15 березня 2018 року скасувати.

ОСОБА_6 Анатоліївни до військової частини А2120, військової частини А1126, військової частини А0284, Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з військової частини А1126 на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди 500 000 грн.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з військової частини А1126 на користь держави судовий збір в сумі 640 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Судді: В.В. Папоян

ОСОБА_7

ОСОБА_8

Повний текст постанови складений 12 липня 2018 року

ОСОБА_9 Папоян