Постанова № 75242784, 04.07.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 липня 2018 року м. Кропивницький

справа № 404/812/16-ц

провадження № 22-ц/781/547/18

головуючий суддя І-ї інстанції Панфілова А.В.

Апеляційний суд Кіровоградської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С.М., суддів: Карпенка О.Л., Чельник О.І.

секретар судового засідання Савченко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Успенського Костянтина Миколайовича, який за довіреністю представляє інтереси публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»,на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06 грудня 2017 року за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання недійсним кредитного договору,

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2016 року ОСОБА_2звернулась в суд з позовом до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі ПАТ «УкрСиббанк») про визнання недійсним кредитного договору № 11242005000 від 30 жовтня 2007 року, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 30 жовтня 2007 року між нею та АКІБ «УкрСиббанк», який змінив назву на ПАТ «УкрСиббанк» (АТ «УкрСиббанк»), було укладено кредитний договір № 11242005000. Відповідно до пунктів 1.1. даного договору банк надає позичальнику кредитні кошти (кредит) в іноземній валюті, доларах США, в сумі 18000, що в еквіваленті становить 90900 грнивень, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредиті кошти (кредит) та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у Договорі. За користування кредитними коштами згідно п. 1.3.1 встановлена процентна ставка у розмірі 12,90%.

У кредитному договорі № 11242005000 від 30 жовтня 2007 року не зазначено, що відповідач є уповноваженим банком на здійснення валютних операцій відповідно до статей 5, 11, 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та п.6 ч. 1 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». 30.10.2007 року інформація не була надана позивачу про те, що відповідач є уповноваженим банком на здійснення валютних операцій.

Станом на 30.10.2007 року АКІБ «УкрСиббанк» не був уповноваженим банком з надання кредиту готівковою іноземною валютою фізичній особі відповідно до ч. 3 ст. 91 ЦК України, п.6 ч. 1 ст. 4, ст. 34, п. 5 розділу VIII Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», п. 3 ст. 1, ч. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Тому позивач оспорює вказаний кредитний договір і вважає його відповідно до ст. ст. 203, 215, 227 ЦК України недійсним.

Таким чином, АКІБ «УкрСиббанк» відповідно до генеральної ліцензії (додатком) на здійснення валютних операцій, ст.1054 («Кредитний договір») та п.6 ч. 1 ст.4, ст.34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» мав право надавати споживчий фінансовий кредит іноземною валютою протягом 11 діб, тобто виконати кредитний договір № 11242005000 від 30 жовтня 2007 року, лише з дати видачі генеральної ліцензії по 16 жовтня 2011 року.

Станом на дату підписання кредитного договору від 30 жовтня 2007 року АКІБ «УкрСиббанк» не був уповноваженим банком з надавання кредиту (фінансового кредиту) фізичній особі іноземною валютою відповідно до ч. 3 ст. 91, ст. 227 ЦК України, п. 3 ч. 1 ст. 1, п. 6 ч. 1 ст. 4, ст. 34, п. 5 розділу VIII Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», п. 3 ст. 1, ч. 2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Крім того, позивач зазначала, що всупереч вимогам п. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 80, 91, 92 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» при підписанні кредитного договору № 11242005000 від 30 жовтня 2007 року відповідачем не було надано інформації про особу кредитодавця, його правоздатність та дієздатність.

Відповідач не мав наміру виконувати кредитний договір № 11242005000 від 30 жовтня 2007 року, який не був спрямований на реальне настання правових наслідків шляхом надання позивачу кредиту іноземною валютою, що є порушенням ч. 5 ст. 203 ЦК України.

Кредитний договір зі сторони Банку, був підписаний в.о. начальника відділення № 568 АКГБ «Укрсиббанк» Горішняковим Андрієм Іллічем на підставі довіреності від 24.05.2007 р., але документального підтвердження повноважень даної особи на підписання договору споживчого кредиту не надано, як і не надано чи мала дана особа відповідні повноваження та чи надані відповідні повноваження юридичною особою відділенню № 568.

Суми грошових зобов'язань у розрізі сукупної вартості кредиту, виданих резидентами України фізичним особам на споживчі цілі у іноземній валюті з урахуванням знецінення гривні по відношенню до іноземних валют - збільшилась у більше ніж 4-5рази.

Тому, позивач вважає, що така умова Кредитного договору є позадоговірною перешкодою виконанню боргових зобов'язань у розумінні імперативного припису ч. 1 ст. 524 ЦК України. Оскільки позичальник не може прямо вплинути на існування валютних ризиків, то ця умова є прикладом агресивної підприємницької практики та нечесної підприємницької діяльності.

У кредитному договорі, укладеному із споживачем в іноземній валюті, немає відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, немає умов, які п. п. 3.2, 3.4 розділу 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (далі Правила), затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року за № 168, визнані обов'язковими. Також банківською установою не надавались окремі письмові документи з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживачів.

Також позивач зазначає, що під час укладення кредитного договору банк приховав від неї повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному договором. Факт приховування важливої інформації перед підписанням договору та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку так як сума платежу зазначеному у договорі не відповідає щомісячному платежу, виходячи із базових умов договору, вказаних у пунктах, кредитного договору, що в даному випадку і є умислом в діях відповідача.

Між тим, споживчий кредит був укладений в період у 2007 р., коли Національний банк України, виконуючи конституційний обов'язок, щодо забезпечення стабільності національної грошової одиниці, декларував межу валютних ризиків. Так у документі під назвою «Основні засади грошово-кредитної політики на 2007 рік» у передостанньому абзаці зазначено що «... обмінний курс гривні до долара США (середній за період) - 4,95-5,25 грн. за дол. США. І тільки в 2008 році цей документ перестав містити точні дані, щодо коливання курсу гривні.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06 грудня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним договір про надання споживчого кредиту № 11242005000 від 30.10.2007 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідачем ставиться питання про скасування судового рішення, з підстав неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Зазначено, що суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Відповідач не погоджується з висновком суду про те, що банк приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав в угоді занижені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредит.

Посилається на те, що згідно п.п. 7.12 укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та позивачем договору про надання споживчого кредиту № 11242005000 у розмірі 18 000,00 доларів США від 30 жовтня 2007 року, підписуючи цей договір, позичальник підтвердив свої права та обов'язки за цим договором і погодився з ними, підтвердив здатність виконувати умови цього договору, та що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і позичальник вважає їх справедливими по відношенню до нього, а також, що перед укладанням цього договору отримав від Банку інформаційний лист згідно вимог законодавства України, зокрема, Закону України «Про захист прав споживачів». Тобто доведено, що позивач отримала усю необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про кредит, вартість всіх супутніх послуг, що забезпечило можливість її свідомого і правильного вибору.

Позивач не скористалась передбаченим ч. 2 ст. 1056 ЦК України правом позичальника відмовитись від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитора до встановленого договором строку його надання. Тривалий час позичальник у встановленому порядку не відмовлялася від виконання умов кредитних договорів та не інформувала банк про неможливість виконання своїх зобов'язань за кредитним договором. Протягом семи років ОСОБА_2 виконувала зобов'язання за кредитним договором належним чином.

Відповідач зазначив, що при укладенні кредитного договору між позивачем та відповідачем додержанні всі загальні вимоги, які встановлені ст. 203 Цивільного кодексу України, Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Зокрема, досягнуто згоди з усіх істотних умов договору: мета, сума і строк кредиту; умови і порядок його видачі та погашення; види (способи) забезпечення зобов'язань позивача; відсоткові ставки; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення дії договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Пунктом 1.1. Кредитного договору, встановлено, що підписанням договору позичальник усвідомлює можливість виникнення курсових різниць (коливань) валюти кредиту при отриманні кредитних коштів та їх використанні за цільовим призначенням згідно умов договору, внаслідок чого може виникнути потреба у доплаті ним за рахунок власних коштів повної вартості продукції (товару/робіт/послуг) яку він придбаває за рахунок кредитних коштів Банку і погоджується з цим.

Позичальниця могла, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладання договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також мала можливість отримання кредиту в національній валюті.

Банком були здійсненні всі дії, спрямовані на попередження позичальника про валютні ризики на ринку кредитних послуг.

Відповідач вважає безпідставними висновки експерта Київської незалежної судово-експертної установи від 21.02.2017 року № 2136 та мотиви, з яких виходив суд при ухваленні рішення, про некоректність наведених у графіку даних, так як особливості заповнення вказаного графіку визначено нормативно (Правилами).

Реальна відсоткова ставка та абсолютне значення здорожчання кредиту не є умовами кредитного договору.

Пункт 1.2.2. договору передбачає, що сукупна вартість кредиту визначається «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту». Вказаний додаток є невід'ємною частиною кредитного договору та містить підпис ОСОБА_2 на кожному аркуші та підпис на підтвердження отримання вказаного додатку позичальником та включає в себе математичні показники щодо сплати основного боргу, відсотків та супутніх послуг, пов'язаних з обслуговуванням кредиту. Вказаний додаток відповідає вимогам п.2.1-2.5 Правил № 168 щодо надання необхідної інформації, у зв'язку з чим посилання позивача щодо порушень відповідачем вимог Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи (п.10.13. та додатком - «Графіком платежів, визначення сукупної вартості кредиту»), а отже не можуть вважатися обґрунтованими.

Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту складено за формою, визначеною Правилами.

На що суд першої інстанції не звернув належної уваги, а лише в обґрунтування свого рішення послався на висновки судово-економічної експертизи судового експерта Віхляєва О.К.

Відповідно до розрахунку заборгованості по кредиту остання дата платежу позичальником по кредитному договору припадає на 28.01.2015 року, однак за захистом порушеного права позивач звернулася до суду лише 02.03.2015 року (дата позову). Оскільки позивач з 30.10.2007 року, з дати укладення кредитного договору, виконувала його умови, ПАТ «УкрСиббанк» вважає, що їй було достеменно відомо про наявність договору та його умов, і власними діями визнала умови договору, здійснювала погашення. Тому відповідач вважає, що встановлений законодавством трирічний строк,в межах якого особа може звернутися за захистом порушеного права сплив 30.10.2010 року.

Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши пояснення представника відповідача Бессонової Н.П., яка підтримала доводи апеляційної скарги, позивача та її представника ОСОБА_9, які заперечували проти задоволення скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним нормам процесуального права з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що відповідно до висновку судово-економічної експертизи, проведеної в рамках даної справи, на підставі, наданих сторонами документів, встановлено, що за результатами експертизи в межах наявних матеріалів, встановлено сукупна вартість кредиту (у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту) згідно умов договору про надання споживчого кредиту №11242005000 від 30.10.2007 року, з урахуванням сплати інших фінансових зобов'язань позичальником, на користь третіх осіб (п.3.1. Постанови НБУ №168 від 10.05.2007р.), складає - реальна процентна ставка -14,34%; - абсолютне значення подорожчання кредиту - 36164,63 дол. США.

В межах наявних матеріалів, оформлення Банком інформації про умови кредитування, виконано з недотриманням «ЗУ «Про захист прав споживачів».

У додатку № 2 «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту» від 30.10.2007 р. (Т.1 а.с.45-50) до договору про надання споживчого кредиту №11242005000 від 30.10.2007 р. не визначені загальні суми щомісячних платежів за кожним платіжним періодом, а окремо наведені розміри основного боргу та нарахованих процентів. Найменування колонки 2 («Сума платежу за розрахунковий період, дол. США») додатку №2 (Т.1 а.с.45-50) за своїм змістом не відповідає цифровим показникам, зазначеним у колонці.

Суд першої інстанції зазначив, що знайшла підтвердження лише одна з підстав позову, що укладений сторонами кредитний договір порушує права позивача, оскільки наявні підстави для визнання недійсним кредитного договору згідно з Законом України "Про захист прав споживачів". Однак положення статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містять інші самостійні підстави визнання умови або умов угоди недійсними.

Так, у справі №6-40цс13 в постанові від 11 вересня 2013 року Верховний суд України висловив правову позицію, що визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Аналізуючи норму ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

В основу рішення суд першої інстанції поклав висновок судової експертизи, яким встановлено порушення банком істотних умов договору, що є згідно чинного законодавства підставою для задоволення позову і визнання недійсним оспорюваного договору, а інші підстави, визначені позивачем щодо недійсності договору, вважав такими, що не ґрунтуються на законодавстві та є безпідставними.

Встановлено і підтверджується матеріалами справи, що АКІБ «УкрСиббанк» має право здійснювати торгівлю іноземною валютою та надавати кредити резидентам в іноземній валюті за генеральною банківською ліцензією Національного банку України, оскільки це передбачено п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (а.с.39-41 т. 1).

30 жовтня 2007 року між ОСОБА_2 та акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк», який згідно вимог Закону України «Про акціонерні товариства» змінив назву на публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк» (АТ «УкрСиббанк»), було укладено кредитний договір № 11242005000, згідно умов якого Банк надав позичальнику кредит в іноземній валюті у сумі 18000 Доларів США, що в еквівалентно 90900 грн., зі сплатою відсотків у розмірі 12,90%, із встановленим графіком погашення кредиту (а.с.8-22 т.1).

17 березня 2014 року ОСОБА_2, в рамках вказаного кредитного договору, було подано до АТ «Укрсиббанк» заяву-індивідуальну угоду про купівлю іноземної валюти для погашення кредитної заборгованості, підписану нею власноруч (а.с.167 т. 1), згідно якої позивач придбала у відповідача 202 Дол. США, що за курсом НБУ 8,5 грн. еквівалентно 1717 грн. для погашення кредитної заборгованості за кредитним договором № 11242005000 від 30 жовтня 2007 року.

Згідно довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором ОСОБА_2 станом на 11 листопада 2015 року має заборгованість по кредитному договору: за кредитом в сумі 13750 дол. США; по процентах за користування кредитом - 1659,89 дол. США; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 2600,24 дол. США; пеня за процентами - 6169 дол. США (а.с.67-77 т.2).

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 10, 60 ЦПК України (2004 р. в редакції на час розгляду справи судом першої інстанції) та ст. 81 ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIІІ, чинній з 15.12.2017 р.) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України, зазначено, що статус національної валюти та статус іноземних валют на території України встановлюється виключно законами України.

Статтею 99 Конституції визначено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон держави не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Вищезазначеною статтею визначено правовий статус грошової одиниці України, але не встановлено сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Згідно з ч. 1 ст. 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, проте водночас обіг іноземної валюти також обумовлений чинним законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст. 198 ЦК України виконання зобов'язань, виражених у національній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Положеннями ч. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 року "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" визначено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань.

Отже, чинні законодавчі акти передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, проте не містять заборони встановлення грошових зобов'язань у іноземній валюті.

Тобто, у випадках, прямо передбачених законом, резиденти мають право здійснювати валютні операції та використовувати іноземну валюту як засіб платежу.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року №15-93 операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій, що видаються Національним Банком України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст. 5 Декрету.

24.12.2001 року ПАТ «УкрСиббанк» отримав дозвіл №1 Національного банку України на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та п. 5-11 ч. 2 ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність».

Пунктом 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, направлена на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.

Пунктом 1 статті 627 ЦК України, також встановлено свободу договору, з посиланням на статтю 6 зазначеного Кодексу із зазначенням того, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тобто, свобода договору означає право громадян та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частина 1 ст. 638 Цивільного кодексу України передбачає, що договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. До істотних умов відносяться умови про предмет договору, умови, які визначені істотними законом, а також ті умови, щодо яких сторонами обов'язково повинна бути досягнута згода.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Виходячи з положень ст. 1054, ст. 1048 ЦК України істотними умовами кредитного договору є умови про предмет, ціну та строк його дії, порядок одержання і розмір процентів, який визначається договором.

Згідно заяви від 21.10.2007 року про надання іпотечного кредиту ОСОБА_2 власноруч зазначила про надання їй кредиту в сумі 18000 доларів США, на строк 360 місяців, за ставкою (річних) - 12,9 % (а.с.42-44, 115-120 т.1).

Своїм підписом у договорі ОСОБА_2 засвідчила, що сторони домовилися про те, що, уклавши цей договір, позичальник своїм підписом засвідчує факт та згоду з умовами цього договору, підтверджує свої права та обов'язки за цим договором і погоджується з ними, та що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і позичальник вважає їх справедливими по відношенню до нього, а також що перед укладанням цього договору отримав від Банку інформаційний лист згідно вимог законодавства України, зокрема, Закону України «Про захист прав споживачів» (пункт 7.12 спірного договору).

Тобто сторонами констатовано, що перед підписанням даного договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів».

Суд першої інстанції не погодився з твердженням відповідача, що в інформаційному листі АТ «УкрСиббанк» перед укладенням кредитного договору надано позичальнику інформацію про особу кредитора, всі основні умови укладення кредитного договору та кредитування, забезпечення, процентні ставки по різним програмам кредитування та валюти кредиту, витрати позичальника на оформлення договору застави, переваги та недоліки програм кредитування, зокрема, дострокове стягнення банком кредиту у разі порушення строків його повернення, обмеження правом розпорядження заставним майном, звернення стягнення на заставне майно у разі неналежного виконання позичальником кредитного договору, попередження позичальника про існування валютних ризиків, які покладаються на позичальника під час виконання зобов'язань за кредитним договором, якщо позичальником обрано кредитування в іноземній валюті, порядок сплати кредиту в іноземній валюті, права позичальника на податковий кредит, права на відшкодування державою частини сплачених процентів у молодої сім'ї, попередження про можливу зміну процентної ставки по кредиту, місце знаходження Банку та відділення банку, дані про дозволи та ліцензії банку з надання банківських послуг, та вважав їх необгрунтованими та безпідставними.

Колегія суддів вважає помилковими такі висновки суду першої інстанції.

Укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони прийняли на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення кредитного договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що така зміна не настане.

Обставина зростання/коливання курсу іноземної валюти стосується обох сторін договору, позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

Саме по собі неповідомлення банком про зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для визнання спірного договору про надання споживчого кредиту недійсним, з огляду на те, що позивач, добровільно погодившись на отримання кредиту в іноземній валюті, діяла на власний розсуд та ризик і сама повинна була передбачати у момент укладення договору можливість зміни курсу української гривні до іноземної валюти. Фактично отримавши від АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», кошти у національній валюті, виходячи з курсу іноземної валюти по відношенню до гривні, позивач не висловлювала заперечень з цього приводу, кошти використала на власний розсуд.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Отже, правочин може бути визнана недійсним, якщо: його зміст суперечить законодавству, а також моральним засадам суспільства; при укладенні договорів у сторін не було необхідного обсягу дієздатності; волевиявлення учасника договору не було вільним і не відповідало його внутрішній правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ) ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) суперечать правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Положення правочину, що оспорюються (та й всі інші його положення) повністю відповідають вимогам законодавства, жодної з наведених обставин немає, а отже відсутні підстави для визнання їх недійсними.

Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, яз яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Пленум Верховного Cуду України у своїй постанові № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у пунктах 19, 20 роз'яснив, що відповідно до статей 229-233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину немає істотного значення.

Згідно положень ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

Кредитодавець не має права вимагати від споживача відомостей, які не стосуються визначення його платоспроможності та не є необхідними для надання споживчого кредиту.

Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Також, може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Відповідно до положень вказаної статті Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Згідно ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначений приблизний (невичерпний) перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Згідно ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Як убачається з висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 21.02.2017 року №2136 (а.с.219-233т.1) під час дослідження матеріалів справи не встановлено інформації, наданої позичальнику перед укладенням договору про надання споживчого кредиту №11242005000 від 30.10.2007 р. стосовно орієнтовної сукупної вартості кредиту та вартості послуги з оформлення договору, що передбачено п. 2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Таким чином, згідно наявних матеріалів, оформлення Банком інформації про умови кредитування під час укладення договору про надання споживчого кредиту №11242005000 від 30.10.2007 р., в повній мірі не узгоджується з ЗУ «Про захист прав споживачів». Згідно додатку №2 «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту» до договору про надання споживчого кредиту №11242005000 від 30.10.2007 р. (Т.1 а.с.45-50) реальна процентна ставка складає 14,14%, абсолютне значення подорожчання кредиту становить 35928,79 дол. США. У додатку №2 «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту» від 30.10.2007 р. (Т.1 а.с.45-50) до договору про надання споживчого кредиту №11242005000 від 30.10.2007 р. не визначені загальні суми щомісячних платежів за кожним платіжним періодом, а окремо наведені розміри основного боргу та нарахованих процентів. Найменування колонки 2 («Сума платежу за розрахунковий період*, дол. США») додатку №2 (Т.1 а.с.45-50) до договору №11242005000 від 30.10.2007 р. за своїм змістом не відповідає цифровим показникам, зазначеним у колонці (а.с.228т.1). Розрахунок сукупної вартості кредиту у процентному значенні та в грошовому виразі (у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту) передбачає проведення розрахунку за періоди 2016-2037 рр. Тому для періодів починаючи з 07.06.2016 р. при дослідженні використано гривневий еквівалент долара США по курсу станом на 06.06.2016 р. (а.с. 229т.1).

Відповідно до п. 3.1 Постанови Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року «Про затвердження Правил Надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» Банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача-, перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Графіком платежів, визначення сукупної вартості кредиту визначено, комісія з надання кредиту, платежі за надані супутні послуги на користь третій осіб, пов'язанні із страхуванням, сплатою державного мита за посвідчення договору іпотеки (застави), послугами нотаріусів.

Відповідно до п. 3.2 Постанови Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року «Про затвердження Правил Надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» Кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.

Згідно додатку № 2 до кредитного договору визначено, що сукупна вартість кредиту визначається «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту» (Додаток №2). Графік розрахований на дату підписання договору.

У графіку платежів, визначення сукупної вартості кредиту до кредитного договору № 11242005000 від 30 жовтня 2007 року визначено суму платежу за розрахунковий період, погашення основної суми кредиту, та проценти за користування кредитом (а.с.45-50 т.1). У даному графіку зазначено, що оригінал додатку № 2 (графік) до договору отримано позичальником, що було засвідчено особистим підписом позивача.

При укладенні спірного правочину сторони погодили його умови, а позивач, підписуючи вказаний договір, засвідчила, що надана їй банком інформація є повною, доступною, достовірною, вказала про усвідомлення нею можливості виникнення курсових різніць (коливань) валюти кредиту.

Вказаний кредитний договір підписаний обома сторонами, справжність свого підпису на ньому ОСОБА_2 не оспорює. Доказів на підтвердження зворотнього, ніж зазначено у п. 7.12. договору останньою не надано.

Питання про розірвання кредитного договору позичальниця не порушувала, виконувала його умови та сплачувала кредитні кошти, тобто визнала умови договору.

Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Нормами цивільного законодавства передбачено як визнання правочину недійсним в цілому, так і визнання недійсним окремих його положень, а також передбачено можливість визнання правочину недійсним в цілому, якщо недійсність окремих його положень тягне за собою недійсність інших його частин і недійсність правочину в цілому.

Встановивши на підставі висновку експерта ті обставини, що банком не була надана позивачу повна та достовірна інформація про умови кредитування і сукупну вартість кредиту у частині, що стосується реальної процентної ставки, яка є вище визначеної у графіку платежів, суд першої інстанції при відсутності достатніх даних для визнання решти умов договору в цілому несправедливими, відсутності достатніх даних щодо нечесної підприємницької практики чи введення позивача в оману, безпідставно дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання договору недійсним у цілому, не встановивши всупереч статті 217 ЦК України обставин, які можна було кваліфікувати як несправедливі умови і які могли мати наслідком недійсність договору загалом.

У випадку сплати процентів за користування кредитом у більшому розмірі, ніж той, що передбачений умовами договору, позивач має право на проведення відповідного перерахунку, або повернення зайво сплачених коштів.

Суд, встановивши, що позивача не було повідомлено про дійсний розмір процентної ставки за кредитом, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору з наведених позивачем підстав.

У результаті розгляду справи не здобуто доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, зокрема не спростовано, що при укладенні договору про надання споживчого кредиту позивач діяла свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодилась з його умовами, визначивши, характер правочину і всі його істотні умови. На виконання умов договору про надання споживчого кредиту ОСОБА_2 без заперечень отримала кошти в національній валюті у розмірі, який був еквівалентний сумі кредитного договору, визначеній в іноземній валюті.

Істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов'язань за кредитним договором унаслідок підвищення курсу іноземної валюти не є підставою вважати умови кредитного договору несправедливими у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та для визнання спірного договору недійсним, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник мала можливість, виходячи з динаміки зміни курсу валют з моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

АТ «УкрСиббанк» надав позичальнику документи, які передували укладанню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки.

Встановлено, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови, а банк надав позичальниці інформацію про умови кредитування, відсоткову ставку, форми забезпечення кредиту, оплату його обслуговування.

Колегія суддів вважає, що правові підстави для визнання недійсним даного договору споживчого кредиту, відсутні.

Встановлені у висновку судової експертизи від 21.02.2017 року № 2136 обставини щодо невідповідності реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, зазначеним у договорі та додатках до нього, при розрахунку яких враховувались майбутні витрати на страхування заставного майна, а також коливання курсу долара, не зазначення суми щомісячних платежів за кожним платіжним періодом і наведення окремо розмірів основного боргу та нарахованих процентів, самі по собі не можуть слугувати підставою для визнання недійсним оспорюваного правочину.

Спірний правочин укладено 30.10.2007 року, протягом семи років, ОСОБА_2 здійснювала погашення кредиту відповідно до умов кредитного договору, в ході його виконання між сторонами договору погоджувались і вносились відповідні зміни, про що, зокрема, підписано додаткову угоду від 03 листопада 2009 року (а.с.165 т. 1).

При виникненні спору щодо виникнення заборгованості, у випадку, якщо позичальниця вважає неправильним розрахований банком розмір процентної ставки за кредитом, вона не позбавлена можливості звернутися з вимогами про перерахування суми боргу.

Колегія суддів вважає, що оспорюваний договір укладений сторонами з додержанням вимог, встановлених ст. 203 ЦК України, його зміст відповідає вимогам ст. ст. 1054-1055 ЦК України, а позивач не довела як укладення спірної угоди внаслідок навмисного введення її в оману відповідачем, так і сам факт обману на стадії укладення договору.

Враховуючи невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, наданим сторонами доказам та неправильне застосування судом норм матеріального права, відповідно до ст. 376 ЦПК рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні зазначеного позову ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк».

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, Закону України "Про судовий збір", та Закону України «Про захист прав споживачів», судові витрати понесені відповідачем підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 затверджено граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави, проте порядку компенсації за рахунок держави сплаченого відповідачем судового збору Кабінетом Міністрів України не встановлено.

За таких обставин підстави для компенсації за рахунок позивача або держави витрат відповідача зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 371, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Апеляційний суд Кіровоградської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Успенського Костянтина Миколайовича, який за довіреністю представляє інтереси публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»,задовольнити.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06 грудня 2017 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання недійсним кредитного договору відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня їїприйняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення (постанову) складено 11 липня 2018 року.

Головуючий: С.М. Єгорова

Судді: О.Л. Карпенко

О.І. Чельник