Постанова № 75239877, 10.07.2018, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/5120/17 Провадження № 22-ц/795/737/2018 Головуючий у I інстанції - Карапута Л. В. Доповідач - Онищенко О. І.Категорія - цивільна

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2018 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Вінгаль В.М., Губар В.С.

при секретарі: Покладі Д.В.

Позивач: ОСОБА_2

Відповідач: ОСОБА_3

Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_2, ОСОБА_3

Розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_4 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди (суддя Карапута Л.В.), ухвалене о 11 год. 50 хв. у м.Мена, повний текст рішення складено 5 квітня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

30 травня 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення матеріальних збитків та майнової шкоди завданої злочином. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 20 липня 2012 року близько 16 години відповідач ОСОБА_4 у приміщенні ветеринарної клініки, що розташована в м. Чернігів вул. Святомиколаївська 9 кв. 1, в ході конфлікту, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, умисно наніс йому не менше чотирьох ударів рукою в область голови, спричинивши тілесні ушкодження, що відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розгляд здоров'я. Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 2 червня 2016 року ОСОБА_4 , який обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.125 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. Після отриманих тілесних ушкоджень позивач лікувався у Чернігівській міській лікарні № 2 та витрачав власні кошти, а також витрачав кошти на правову допомогу , яка надавалась йому, як потерпілому у кримінальному провадженні 750/ 1554/16к, які йому в добровільному порядку відповідачем не відшкодовані. Враховуючи знецінення коштів, посилаючись на приписи ч.1 ст.1208 ЦК України, просив суд стягнути на його користь з урахуванням індексу споживчих цін 19779,35 грн матеріальної шкоди. В результаті заподіяння тілесних ушкоджень позивачу було заподіяно моральну шкоду, яка ним оцінена в розмірі 50 000 гривень та полягає : в емоційному навантаженні, порушенні звичного способу й ритму життя, перебування в глибокому психологічному стресі всієї родини, погіршенні стану здоров'я. Вказана сума зможе на думку позивача відновити порушений побиттям та його наслідками психоемоційний баланс.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 березня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 819 грн. 51 коп. у відшкодування матеріальної шкоди , 5000 грн. у відшкодування моральної шкоди та на на користь держави судовий збір в розмірі 1280 грн. 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 витрати на правничу допомогу в розмірі 2500 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги позивача , суд першої інстанції виходив з того, що за наявності судового рішення про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку з закінченням термінів притягнення до кримінальної відповідальності, яка набрала законної сили, у відповідності до приписів ч. 6 ст. 82 ЦПК України, є встановленими правові наслідки дій відповідача по заподіянню тілесних ушкоджень позивачу, а отже заподіяна ОСОБА_2 матеріальна шкода, підтверджена належними доказами на суму 819,51 грн підлягає стягненню з ОСОБА_4 Одночасно суд не приймає до уваги надану квитанцію про сплату позивачем благодійного внеску на суму 1000 грн. Також враховуючи , те що знаходження ОСОБА_2 на лікуванні в період з 03.10.2012 року по 19.10.2012 року, з 29.10.2012 року по 23.11.2012 року не знаходиться в прямому причинному зв'язку з тілесними ушкодженнями отриманими 20.07.2012 року, а пов'язане з наявним у нього захворюванням - анапластичної астроцитоми в правій лобно-тям'яній ділянці, що встановлено висновком експертизи від 05.12.2017 року суд відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення коштів на лікування позивача у вказаний період. Крім того, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача коштів в розмірі 5000 грн. за отримання позивачем в якості потерпілого юридичних консультацій, найняття особистого представника ОСОБА_5 в кримінальній справі №750/1554/16-к, а також застосування до розміру матеріальної шкоди нарахування індексу інфляції. Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення моральної шкоди суд вважав доведеним заподіяння позивачу моральної шкоди, та з урахуванням принципу розумності, об'єктивності та справедливості прийшов до висновку що 5000 грн. є достатньою компенсацією для відновлення психоемоційного балансу позивача.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що з оскаржуваним рішенням незгодний в частині вимог, в задоволенні яких судом відмовлено, та щодо стягнення з апелянта на користь ОСОБА_4 витрат на правничу допомогу. Судове рішення в цій частині вважає незаконним, прийнятим з неправильним застосуванням матеріальних норм права, без врахування фактичних обставин і доказів по справі, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно не стягнув з відповідача всі понесені ним матеріальні витрати пов'язані з відновленням здоров'я після нанесення тілесних ушкоджень, в тому числі : на проведення МРТ, вартість проїзду до м. Києва з метою отримання консультативних висновків та проведення додаткових обстежень, вартість пошкоджених окулярів. Також судом безпідставно, на думку ОСОБА_2 не враховано характер спірних правовідносин та не застосовано положення ч.2.ст.625 ЦК України. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди в 5000 грн суд не врахував ступінь тяжкості душевних страждань позивача, поведінки відповідача після нанесення тілесних пошкоджень, наслідків заподіяних здоров'ю ОСОБА_2, а тому стягнув моральну шкоду в значно меншому розмірі. Крім того, ОСОБА_2 вважає, що суд безпідставно відмовив у стягненні 5000 гривень за надану йому правничу допомогу в рамках кримінального провадження, адже суду були надані докази про вказані витрати понесені позивачем. В той же час, з посиланням на ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд стягнув з нього на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу на підставі необумовленого розміру гонорару в укладеному договорі.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_4 зазначає, що з врахуванням приписів положень п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 62 Конституції України та ч. 1 ст. 17 КПК України не існує обвинувального вироку суду, яким би вину ОСОБА_4 у спричиненні тілесних ушкоджень ОСОБА_2 було доведено, а відтак позивач звертаючись за правилами цивільного судочинства з позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди зобов'язаний у передбачений законодавством спосіб довести той факт, що саме відповідачем ОСОБА_4 була завдана йому будь-яка майнова чи моральна шкода. Сам по собі факт закриття кримінального провадження не створює жодного юридичного обов'язку відповідача по відношенню до позивача, у тому числі і не створює жодним чином будь-якого грошового зобов'язання, а отже і застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України є недоречним. З цих же підстав не підлягає стягненню і моральна шкода. Також не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо стягнення 5000 гривень за надання йому правничої допомоги, оскільки такі витрати не підтверджені належними та допустимими доказами, а приєднання квитанції про начебто їх понесення до апеляційної скарги не змінює правових підстав правильності та законності відмови у їх стягненні. Договором про надання правової допомоги від 17.07.2017 року укладеним між адвокатом ОСОБА_6 та ОСОБА_4 передбачено розмір гонорару та на підтвердження його виконання, суду надано квитанцію до прибуткового касового ордеру, якою підтверджується і розмір і факт оплати гонорару.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, оскільки постановлено і без дотримання і з порушенням норм матеріального права, через незастосування закону, який підлягав застосуванню, а також є необґрунтованим в частині залишення аргументів відповідача щодо необхідності відмови в задоволенні позову з підстав пропуску строку звернення з позовом до суду, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що як в матеріалах справи, так і взагалі, в природі не існує обвинувального вироку, який би набрав законної сили і яким би було встановлено винність ОСОБА_4 у спричиненні ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, а тому суд при вирішенні даної справи через невірне застосування норм матеріального права поклав в основу обґрунтування підстав для задоволення позову обставини, які вважав доведеними на підставі ухвали Деснянського районного суду м. Чернігова від 02.06.2016 року, якою ОСОБА_7 було звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності та закрито відносно нього кримінальне провадження, що призвело в подальшому до невірного застосування ст. 82 ЦПК України та ст. 1166 ЦК України. Крім того, під час розгляду судом справи було заявлено про застосування строків позовної давності, але рішення суду не містить жодних обґрунтувань щодо оцінки чи відхилення судом таких аргументів відповідача, що є порушенням норм процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_2 зазначав, що доводи відповідача про свою невинуватість у спричиненні позивачу тілесних ушкоджень з посиланням на відсутність обвинувального акту є такими, що не заслуговують на увагу та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Також не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_4 про застосування строків позовної давності, оскільки в силу ч. 1 ст. 261 ЦК України в даному випадку перебіг позовної давності починається не від дня вчинення відповідачем злочину, а від дня набрання ухвалою( вироком) суду від 02.06.2016 року законної сили. Відповідно до приписів ст.ст. 76, 78 ч. 2 ЦПК України для стягнення з позивача відшкодування ОСОБА_4 витрат на правничу допомогу суду має бути надано допустимі докази понесення цих витрат, які відповідачем не надано, а також розмір вказаних витрат є завищеним та не співмірним, що є підставою для його зменшення.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Згідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

По справі встановлено, що 02 червня 2016 року ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова клопотання захисника ОСОБА_6 задоволено, звільнено ОСОБА_4, який обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 - закрито.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 02.06.2016 року встановлено, що згідно обвинувального акта ОСОБА_4 органом досудового розслідування обвинувачується у тому, що він, 20.07.2012 року, знаходячись у приміщенні приватної ветеринарної клініки, що за адресою: м.Чернігів, вул.Святомиколаївська,9/1, у ході конфлікту, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, умисно наніс ОСОБА_2 не менше чотирьох ударів лівою рукою в область голови, чим спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку, підшкірною гематомою правої скроневої ділянки голови, синцем, саднами, забиттям м'яких тканин обличчя, які, згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи №71 від 31.03.2015 року, відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Дії ОСОБА_4 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч.2 ст.125 КК України, як умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Відповідно до вимог ст. 44 КК України особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених кримінальним кодексом.

Передумовою звільнення особи від кримінальної відповідальності є вчинення нею певного злочину, незалежно від того, є він закінченим чи незакінченим, а так само вчинення такого злочину одноособово чи у співучасті.

Прийняття судом рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності можливе лише за згодою особи на відповідну підставу закриття справи.

Відтак, звільнення від кримінальної відповідальності не означає виправдання особи чи визнання її невинною, а визначені в КК України підстави для звільнення від кримінальної відповідальності не є реабілітуючими.

Таким чином, доводи відповідача ОСОБА_4 про свою невинуватість у спричиненні ОСОБА_2 тілесних ушкоджень з посиланням на відсутність обвинувального вироку є такими, що не заслуговують на увагу та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції в цій частині.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом. Це положення закону узгоджується з роз'ясненнями п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року « Про судову практику у справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди». Також згідно п.3 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я.

Крім того, за приписами ч. 1 ст. 261 ЦК України у даному випадку перебіг позовної давності розпочинається не від дня вчинення ОСОБА_4 злочину, а від дня набрання ухвалою ( вироком) суду 02.06.2016 року законної сили.

Отже, не зазначення висновків суду, у мотивувальній частині рішення, щодо не застосування строків позовної давності не впливає на правильність судового рішення.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_2 просив суд стягнути на його користь кошти витрачені на лікування та різного роду обстеження, посилене харчування під час перебування на консультації в Інституті нейрохірургії, проїзд до м. Києва та придбання окулярів.

Суд першої інстанції задовольняючи частково вище зазначені позовні вимоги позивача виходив з того, що на придбання ліків ОСОБА_2 в період часу з 21.07.2012 року по 01.08.2012 року витратив кошти в сумі 819 грн. 51 коп., які судом стягнуто з відповідача на користь позивача. Одночасно суд відмовив у стягненні коштів щодо сплати благодійного внеску, оскільки такі витрати не є витратами на лікування. Вказаний висновок є вірним та винесений на підставі документально підтверджених вимог позивача.

Проведення МРТ 23.07.2012 року та понесення у зв'язку з цим витрат у розмірі 539,10 грн ОСОБА_2 не підтверджені належними та допустимими доказами. Наявність у матеріалах справи квитанції про сплату вказаної суми у 09.10.2013 році і приєднання її до виписки епікріз № 8917 не свідчить про витрату кошів ОСОБА_2 на лікування в період часу з 21.07.2012 року по 01.08.2012 року та на проведення МРТ 23.07.2012 року. Отже доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.

Згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи №17 від 05.12.2017 року проведеної в рамках цивільної справи, встановлено, що відповідно до наданих на комісійну судово-медичну експертизу матеріалів кримінального провадження та медичної документації у громадянина ОСОБА_2, 1979р.н. малися тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку, підшкірною гематомою правої скроневої ділянки голови, синцем, саднами, забиттям м'яких тканин обличчя котрі по давності утворення можуть відповідати даті 20.07.2012 року. Знаходження ОСОБА_2 на лікуванні в період 03.10.2012 року по 19.10.2012 року, з 29.10.2012 року по 23.11.2012 року не знаходиться в прямому причинному зв'язку з тілесними ушкодженнями отриманими 20.07.2012 року, а пов'язане з наявним у нього захворюванням - анапластичної астроцитоми в правій лобно-тям'яній ділянці. Неможливо однозначно як підтвердити так і заперечити зв'язок між загостренням хвороби та травмою отриманою ОСОБА_2 20.07.2012 року. Клінічна неврологічна симптоматика наявної з 2006 року у ОСОБА_2 пухлини головного мозку могла бути схожою з симптоматикою закритої черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку, однак не може виключати наявності останньої. Враховуючи динаміку пухлини головного мозку (правої лобної та скроневої долей) і збільшення її в розмірах станом на 2009 рік є підставою для оперативного втручання. Стан здоров'я ОСОБА_2 міг погіршуватися у зв'язку з прогресом росту новоутворення головного мозку при відсутності травм. Виникнення крововиливу в новоутворенні можливе при його збільшені, підвищені тиску, гіпертонічному кризі, епілептичному нападі. Короткочасна втрата свідомості не являється клінічним проявом лише черепно-мозкової травми, оскільки втратою свідомості можуть супроводжуватись різноманітні патологічні процеси центральної нервової системи, однак не виключена можливість отримання ОСОБА_2 черпено-мозкової травми зі струсом головного мозку під час епінападу.

Відповідно до зазначеного висновку подальше лікування ОСОБА_2, а саме в період часу 03.10.2012 року по 19.10.2012 року, з 29.10.2012 року по 23.11.2012 року не знаходиться в прямому причинному зв'язку з тілесними ушкодженнями отриманими 20.07.2012 року, а пов'язане з наявним у нього захворюванням - анапластичної астроцитоми в правій лобно-тям'яній ділянці , а отже витрати щодо перебування у вказаний період на лікуванні в тому числі в Інституті нейрохірургії, витрати на посилене харчування в зазначений період, вартість проїзду до м. Києва ( з датою квитків від 19.10.2012 року та 03.10. 2012 року) та проведення відповідних обстежень не підлягають стягненню, а отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності в судовому рішенні висновків суду про стягнення коштів на придбання окулярів, та не зазначення про це в рішенні суду не спростовує його висновків, оскільки факт нанесення тілесних ушкоджень мав місце 20.07.2012 року, а наданий позивачем товарний чек датований 8 грудня 2012 року, що в часі має значний проміжок. Крім того, суду не надано належних та допустимих доказів пошкодження окулярів саме 20.07.2012 року ОСОБА_4

Звертаючись до суду ОСОБА_2 посилався, як на підставу для задоволення позовних вимог щодо стягнення суми матеріальної шкоди з урахуванням індексу інфляції на вимоги ст.1208 ЦК України, тому доводи апеляційної скарги щодо не застосування судом ст.625 ЦК України не заслуговують на увагу суду, оскільки суд розглядає позов в межах заявлених позовних вимог та підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч.2 ст.120 КПК України витрати, пов'язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач.

Згідно до укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 договором про надання правової допомоги від 12.08.2014 року, ОСОБА_5 на досудовому слідстві представляв інтереси ОСОБА_2 в якості представника потерпілого. Обвинувальний вирок відсутній.

Отже висновок суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення коштів на правничу допомогу сплачених ОСОБА_2 в рамках кримінального провадження є вірним, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.

Також не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги щодо визначення судом розміру відшкодування моральної шкоди.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Отже при визначенні суми відшкодування суд першої інстанції виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості та з урахуванням обставин справи та тяжкості страждань позивача, обґрунтовано вважав, що розмір моральної шкоди в розмірі 50 000 грн, заявлений позивачем є завищений та не відповідає засадам розумності та справедливості, а також є недоведеним у такому розмірі та урахувавши всі обставини справи, дійшов до вірного висновку, що розмір моральної шкоди необхідно визначити у розмірі 5 000 грн, як такий, що відповідає характеру правопорушення, глибині фізичних та духовних страждань позивача.

Не може бути задоволена апеляційна скарга позивача щодо ненадання належних доказів сплати коштів за надану правничу допомогу відповідачу, не визначення розміру гонорару в договору та надання ОСОБА_6 правничої допомоги , як само зайнятою особою, оскільки матеріали справи містять договір від 10.07.2017 року укладений ОСОБА_4 з ОСОБА_6 , відповідно до умов якого ОСОБА_6 надається правова допомога відповідачу, як адвокатом а не самозайнятою особою. Умови вказаного договору містять умову щодо визначення розміру гонорару за домовленістю сторін, а квитанція до прибуткового касового ордеру підтвердженням його розміру. Визначений судом першої інстанції розмір відшкодування коштів на правничу допомогу, яка підлягає стягненню з позивача на користь відповідача є співмірним.

Рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування апеляційний суд не знаходить.

Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 376, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 28 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 11 липня 2018 року.

Головуючий:Судді: