Постанова № 7523867, 12.01.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.01.10                                                                                           Справа№ 2/1416-30/133А

За позовом: Державна інспекція з контролю за цінами у Львівській області, м.Львів

до відповідача: Санітарно-епідеміологічна станція Галицького району м.Львова, м.Львів

про стягнення 17090,61 грн.

Суддя Н. Мороз

При секретарі Ходачкевич Н.

Представники:

Від позивача: Копняк Н.Я.

Від відповідача: н/з

Позивачу роз’яснено зміст ст.49, 51 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме їх процесуальні права та обов’язки, зокрема право заявляти відводи.

Суть спору.

Позов заявлено Державною інспекцією з контролю за цінами у Львівській області, м.Львів до Санітарно-епідеміологічної станції Галицького району м.Львова, м.Львів про стягнення 17090,61 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 09.10.2006р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи на 16.11.2006 р.

Ухвалою суду від 16.11.2006 р. провадження у справі зупинено та ухвалою суду від 07.12.2009 р. провадження у справі поновлено.

В судове засіданні представник позивача з”явився, подав уточнення позовних вимог №20-4233 від 16.11.2009р. в якому просить стягнути з відповідача 13091,10 грн. заборгованості, оскільки постановою господарського суду Львівської області від 13.05.2008р. та ухвалою від 10.07.2009р. по справі 2/1617-22/356А частково визнано недійсним рішення Держінспекції цін від 27.12.2004р. № 4 в частині застосування економічних санкцій у сумі 3999,51 грн.

Відповідач в судове засідання 12.01.2009р. не з”явився, в судове засідання 16.11.2006р. подав відзив від 19.10.2006р., яким проти позову заперечив з підстав, наведених у відзиві на позов. Ствердив, що Постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2003 року № 1351 затверджено тарифи (прейскуранти) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби і у ній відсутні посилання на те, що ПДВ включено до тарифів, що затверджені даною Постановою. Крім того як на підставу своїх позовних вимог позивач посилається на лист ДПА від 15.09.2003 року, яким повідомляється, що тарифи (прейскуранти) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби без врахування ПДВ і при здійсненні зазначених операцій до ціни необхідно додавати цей податок. Відповідно до вимог Закону України „Про податок на додану вартість” види послуг, які надаються закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, не відносяться до операцій, які звільняються від оподаткування або не є об’єктом оподаткування і відповідно мають обкладатись податком на додану вартість. В позові просить відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне:

Державною інспекцією з контролю за цінами у Львівській області було проведено перевірку дотримання відповідачем державної дисципліни цін при формуванні і застосуванні тарифів на роботи і послуги за період з 01.09.2003р. по 01.10.2004р. За результатами перевірки був складений акт № 001237 від 06.10.2004 р., яким встановлено порушення вимог постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2003 р. № 1351 в частині нарахування до фіксованого тарифи ставки податку на додану вартість в розмірі 20%.

На підставі вказаного акту позивачем було прийнято рішення №4 від 27.12.2004 р. про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін, яким керуючись ст.14 Закону України “Про ціни і ціноутворення” вирішено вилучити у санітарно-епідеміологічної станції Галицького району в дохід Держбюджету Личаківського району суму економічних санкцій в розмірі 17090,61 грн. Вказане рішення Держінспекції цін від 27.12.2004р. № 4, постановою господарського суду Львівської області від 13.05.2008р. та ухвалою від 10.07.2009р. по справі 2/1617-22/356А, визнано недійсним частково, в частині застосування економічних санкцій у сумі 3999,51 грн.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про ціни і ціноутворення" № 507 від 03.12.1990 р. державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення державних фіксованих цін (тарифів) та граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів. Згідно з ст. 9 того ж Закону державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Статтею 4 того ж Закону визначення переліку продукції, товарів і послуг, державних фіксованих та регульованих цім і тарифів віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України.

Статтею 35 Закону України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" Кабінету Міністрів України надані повноваження щодо визначення переліку та тарифів на платні послуги, що надаються закладами санітарно- епідеміологічної служби.

Відповідно до пункту 4.1. статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість” (у редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) база оподаткування операцій з поставки товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

З Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 р. № 1548 „Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих" органів" міських рад щодо регулювання цін (тарифів), якою затверджуються повноваження центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій щодо регулювання (встановлення фіксованих та граничних рівнів цін (тарифів), торгівельних (постачальницько-збутових) надбавок, нормативів рентабельності, запровадження обов'язкового декларування зміни) цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг" вбачається, що Кабінет Міністрів України, як центральний орган виконавчої влади, встановлює саме фіксовані та граничні рівні цін (тарифів), а відтак безпідставним є посилання відповідача на недоведеність того, що затверджені Кабінетом Міністрів України тарифи є фіксованими.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1351 від 27.08.2003 р. „Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби" затверджено тарифи на послуги, що надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби. Ці тарифи включали ПДВ, оскільки у постанові не було зазначено протилежне, податок на додану вартість в розмірі 20 % окремим рядком понад тариф не виділено. Такий висновок господарського суду відповідає висновку Верховного Суду України, зробленому у постанові від 11 вересня 2007 р. у справі № 21-1518 во 06.

Посилання відповідача на те, що Державна податкова адміністрація листом від 15.09.2003р. №8101/5/15-2416 повідомила, що тарифи (прейскуранти) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, затверджені Постановою КМУ від 27.08.2003р. №1351 без врахування податку на додану вартість при здійсненні зазначених операцій до ціни необхідно додавати ПДВ до уваги судом не береться, оскільки в постанові Верховного суду України від 11.09.2007р. зазначено, що Державна податкова адміністрація даючи дану відповідь виходила з помилкового припущення про те, що до тарифів (прейскурантів), установлених Постановою №1351, податок на додану вартість не включено. Крім того, відповідно до підпункту „г” підпункту 4.4.2 пункту 4.2 ст. 4 Закону України „ Про порядок погашення зобов”язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, податкове роз”яснення є оприлюдненням офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства контролюючими органами- в межах їх компетенції, яке використовується при обгрунтуванні їх рішень під час проведення апеляційних процедур. Таким чином, на спірні правовідносини згадана відповідь не поширюється.

Відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Згідно ст. 13 Закону України “Про ціни і ціноутворення”, державний контроль за цінами здійснюється при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. При цьому контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог законодавства про захист економічної конкуренції. Контроль за додержанням державної дисципліни цін здійснюється органами, на які ці функції покладено Урядом України.

Відповідно до ст. 14 вказаного закону, вся необґрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін підлягає вилученню в доход відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, в позабюджетні фонди місцевих Рад стягується штраф у двократному розмірі необґрунтовано одержаної суми виручки. Вказані суми списуються з рахунків підприємств і організацій в банківських установах за рішенням суду.

Як вбачається з матеріалів справи, санітарно-епідеміологічною станцією Галицького району м. Львова за період з 12.09.2003р. по 06.10.2004р. завищено тарифи, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України № 1351 від 27.08.2003 р., відповідно розмір економічних санкцій складає 13091,10 грн., відповідно до поданого уточнення. Належних доказів, які б спростовували зазначені обставини, суду не надано.

Згідно зі ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

З огляду на наведене, позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню відповідно до поданого уточнення.

Судові витрати покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 11, 69-71, 86, 161-163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з санітарно-епідеміологічної станції Галицького району м. Львова, м. Львів, пр. Свободи,5 (р/р 35221002001165 в УДК у Львівській області, МФО 825014, код ЄДРПОУ 01997780):

- в доход Держбюджету Галицького району м. Львова (р/р 31118106700004 в УДК у Львівській області, МФО 825014, код ЄДРПОУ 22389381: код 21081100) –13091,10 грн. економічних санкцій;

-          в доход Державного бюджету України -3,40 грн. - судового збору.

3. Виконавчі листи видати після набрання постановою законної сили.

Постанова набирає законної сили у відповідності до вимог ст.254 КАС України і може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст.186 КАС України.

Суддя