Рішення № 75225667, 11.07.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/2411/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Потоцької Н.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 Хуршіди Бердієвни до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування повідомлення №112 від 25.05.2017 року «Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту»,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду із позовом звернулась ОСОБА_1 Хуршіда Бердієвна до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому позивач просить суд:

скасувати повідомлення №112 від 25.05.2017 року «Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» Державної міграційної служби України в особі Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області;

зобов’язати Державну міграційну службу України прийняти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

ОСОБА_1 Хуршіда Бердієвна є громадянкою ОСОБА_2, віросповідання мусульманин суніт. Враховуючи багаторічну війну в ОСОБА_2, вторгнення іноземних, військ, постійно погіршуюче економічне становище в країні, загострення міжнаціональних та міжконфесіональних конфліктів, про що свідчать дані з новинних джерел, розповіді знайомих, що проживають в ОСОБА_2, позивачка не може повернутись в країну громадського походження.

Європейський суд з прав людини у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства» (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п. 217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.

Отже, ситуація в Афганістані за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну. Так, сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення.

Безпідставним є висновок відповідача про те, що позивач не пов'язує свої особисті проблеми з загальними проблемами в аспекті критичного стану в Афганістані, оскільки позивач мотивував своє звернення до влади України за захистом саме побоюваннями повертатися у країну громадянської належності.

Крім того, ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від’їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.

Отже, формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених мною порушило принцип рівності перед законом, що призвело до прийняття противоправного рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідач проти позову заперечував. В обґрунтування заявленої правової позиції надав відзив за вхід. № 15569/18 від 04.06.2018 р., який обґрунтований наступним.

ОСОБА_1 просить визнати неправомірним та скасувати повідомлення №112 від 25.05.2017р. «Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту». Слід зазначити, що повідомлення №112 від 25.05.2017р. не є рішенням (нормативно-правовими актами чи правовими актами індивідуальної дії), яке приймалось ГУДМС України в Одеській області. Заява про надання міжнародного захисту ОСОБА_1 була розглянута та відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» прийнято рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою,яка потребує додаткового захисту (наказ ГУДМС України в Одеській області від 17.05.2018 № 93).

Згідно пп. 2.4 Розділу II наказу МВС від 07.09.2011 № 649 «Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом. Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС:

видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

17.05.2018р. позивач особисто отримала повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 17.05.2018 №514, що підтверджується її підписами на кожній сторінці повідомлення (арк. 33-35 особової справи № НОМЕР_1).

Однак, в адміністративному позові ОСОБА_1 оскаржує повідомлення №112 від 25.05.2017р., в мотивувальній частині адміністративного позову міститься посилання на повідомлення №513 від 17.05.2018р. ГУДМС України в Одеській області.

З урахуванням вказаного зазначаємо, що повідомлення №112 від 25.05.2017р, повідомлення №513 від 17.05.2018 у відношенні ОСОБА_1 не виносилися.

В свою чергу слід зазначити, що ОСОБА_1 Хуршіда Бердієвна 30.08.2016р. вперше звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України в Одеській області.

В якості причини звернення вказала намір проживати спільно зі своїм чоловіком -ОСОБА_3 Хусінбай Аллакулієвич, який на законних підставах перебуває в Україні, а також неможливість повернення до ОСОБА_2 у зв’язку з ймовірними переслідуваннями з боку невідомих осіб через написання її чоловіком у соціальних мережах статей про тероризм.

Рішенням ДМС України від 28.02.2017 №64-17 ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначене рішення позивач оскаржила у судових інстанціях.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30.06.2017р. по справі №815/2911/17 було відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 Хуршіди Бердієвни, ОСОБА_3 Хусінбая Аллакулієвича (чоловік позивачки) до ДМС України про визнання неправомірним та скасування рішення про відмову в визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов’язання вчинити певні дії.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням позивач подала апеляційну скаргу.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2017р. апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30.06.2017 - без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду першої та апеляційної інстанцій позивач подала касаційну скаргу.

Постановою Верховного суду від 16.02.2018р. касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_3 було залишено без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30.06.2017 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2017 - без змін.

17.05.2017р. позивач вдруге звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України в Одеській області.

Причиною звернення вказано неможливість повернення до ОСОБА_2 у зв’язку з ймовірними переслідуваннями з боку невідомих осіб через написання її чоловіком у соціальних мережах статей про тероризм.

Чергове звернення позивача до ГУ ДМС України в Одеській області є очевидно необґрунтованим та не містить жодних нововиявлених обставин, які б дозволили повторно розглянути його заяву в призмі визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні у відповідності до умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Елемент побоювання щодо повернення до країни громадянської належності, який, зі слів позивача, обумовлений ймовірним переслідуванням її чоловіка з боку державної влади ОСОБА_2 вважається безпідставним та був повністю розглянутий під час попереднього звернення за міжнародним захистом ГУДМС України в Одеській області, ДМС України та судовими інстанціями.

Згідно частини 9 статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

30.08.2016р. ОСОБА_1 Хуршіда Бердієвна вперше звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України в Одеській області.

Рішенням ДМС України від 28.02.2017р. №64-17 ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначене рішення позивач оскаржила у судових інстанціях.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30.06.2017р. по справі №815/2911/17 відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 Хуршіди Бердієвни, ОСОБА_3 Хусінбая Аллакулієвича (чоловік позивачки) до ДМС України про визнання неправомірним та скасування рішення про відмову в визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов’язання вчинити певні дії.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2017р. апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30.06.2017 - без змін.

Постановою Верховного суду від 16.02.2018р. касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_3 було залишено без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30.06.2017р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2017 р. - без змін.

17.05.2017р. позивач вдруге звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України в Одеській області.

17.05.2018р. позивач особисто отримала повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 17.05.2018 №514, що підтверджується підписами на кожній сторінці повідомлення (арк. 33-35 особової справи № НОМЕР_1).

Вказані обставини підтверджуються матеріали особистої справи ОСОБА_1 Хуршіди Бердієвни.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною 1 статті 5 КАСУ визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси

Особа звертається до суду з метою захистити у судовому порядку своє порушене право або інтерес, які охороняються законом, при цьому вона повинна використовувати адекватний засіб захисту своїх прав, тобто такий засіб, який призведе до відновлення (захисту) порушеного права або інтересу.

ОСОБА_1 просить визнати неправомірним та скасувати повідомлення №112 від 25.05.2017р. «Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту». Вказане повідомлення №112 від 25.05.2017р. не є рішенням (нормативно-правовими актами чи правовими актами індивідуальної дії), яке приймалось ГУДМС України в Одеській області.

Крім того, в адміністративному позові ОСОБА_1 оскаржує повідомлення №112 від 25.05.2017р., в мотивувальній частині адміністративного позову міститься посилання на повідомлення №513 від 17.05.2018р. ГУДМС України в Одеській області.

Як встановлено судом із матеріалів особової справи №2018OD0062, повідомлення №112 від 25.05.2017р. та повідомлення №513 від 17.05.2018р. у відношенні ОСОБА_1 не виносилися.

Вказана інформація міститься у відзиві на адміністративний позов, який надійшов до канцелярії суду 04.06.2018 року (вхід.№15569/18).

Разом з цим, суд звертає увагу та те, що відзив на адміністративний позов направлено на адресу позивача 01.06.2018 року та отримано особисто 04.06.2018 року (ідентифікатор поштового відправлення 6504514329770), що підтверджується роздруківкою з офіційного сайту Укрпошти.

Статтею 47 КАСУ встановлено, що крім прав та обов’язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п’ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Будь-яких заяв від позивача не надходило.

Окремо слід зазначити, що Конституція України (в редакції станом на 30.09.2016 року) містить статтю 124 «…Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.», яка визначає можливість судового захисту за наявності юридичного спору.

Юридичний спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб'єктивні права. Правові спори виникають внаслідок порушення суб'єктивних прав у результаті протиправних дій, а також у разі невизнання або оспорювання суб'єктивних прав.

Вказана позиція послідовно застосовується Верховним Судом у зв’язку із змінами до Конституції України.

З урахуванням викладеного, у ОСОБА_1 на час розгляду справи відсутній юридичний спір з Головним управління Державної міграційної служби України в Одеській області.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись ст.ст. 2-6, 8, 9, 14, 22, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 Хуршіди Бердієвни до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування повідомлення №112 від 25.05.2017 року «Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» та зобов’язання прийняти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 15.5 розділу VII “Перехідні положення” КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Головуючий суддя Потоцька Н.В.

.