Рішення № 75224225, 22.05.2018, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/5984/17

№ 2/183/996/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2018 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря Шевченко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Новомосковська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, в якому просить визнати за нею право власності на житловий будинок з надвірними побудовами та спорудами, що знаходиться по вул. Івана Франка, будинок № 20 в м. Новомосковську Дніпропетровської області, в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4, померлого 05 листопада 1984 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що 05.11.1984 року помер її батько ОСОБА_4, який за життя набув право власності на житловий будинок № 20 по вул. Івана Франка в м. Новомосковську Дніпропетровської області. Спадкове майно, що залишилося на день смерті ОСОБА_4 вона, як спадкоємець першої черги за законом прийняла, звернувшись до Новомосковської державної нотаріальної контори з відповідною заявою про прийняття спадщини. Для оформлення спадщини після смерті батька позивач звернулася з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину до Новомосковської державної нотаріальної контори, однак державний нотаріус ОСОБА_5 відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки разом зі спадкодавцем на момент смерті у спадковому будинку були зареєстровані також відповідачі по справі – сестри позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_2, який нотаріус вважає такими, що прийняли спадщину у відповідності до вимог ч.2 ст. 549 ЦК УРСР, в редакції 1963 року. Крім того, спадкоємцем не представлені оригінали правовстановлюючих документів на нерухоме майно, право власності на яке зареєстроване у встановленому законом порядку. Між тим, позивач наполягає, що ОСОБА_6 на законних підставах набув право власності на житловий будинок, що розташований по вул. Івана Франка, 20 в м. Новомосковську Дніпропетровської області, на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки. На думку позивача, відповідачі втратили право на спадкування, оскільки не зверталися з заявами про прийняття спадщини. Таким чином, позивач зазначає, що позбавлена можливості надати нотаріусу оригінали правовстановлюючих документів, тому звернулася до суду з зазначеним позовом.

До початку судового розгляду представник позивача надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позов підтримав.

Відповідачі в судове засідання не з’явилися, повідомлені належним чином, причина неявки суду не відома, тому суд, відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, провів заочний розгляд справи.

Представник третьої особи в судове засідання не з’явився, повідомлений належним чином, однак його неявка не перешкоджає розгляду справи.

Ухвалою суду від 27 листопада 2017 року відкрите провадження по справі.

Справа, у відповідності до положень п.9 ч.1 ст.1 Розділу ХІІІ ЦПК України в редакції, встановленій Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII розглянута за правилами загального позовного провадження, з урахуванням вимог до заяви, в редакції ЦПК України, що діяли до набрання чинності Законом України № 2147-VIII.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, на підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України, у зв’язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.

Суд, дослідивши подані докази, з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, дійшов до наступного висновку.

Суду надане свідоцтво про смерть ОСОБА_4, у відповідності до якого останній помер 05 листопада 1984 року (а.с. 8).

Після смерті ОСОБА_4 державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контора заведено спадкову справу № 10/1985, у відповідності до якої ОСОБА_1, як спадкоємець першої черги за законом прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4.

Матеріали спадкової справи свідчать про те, що ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, а саме на житловий будинок з надвірними побудовами, що розташований по вул. Івана Франка, 20, в м. Новомосковську Дніпропетровської області, оскільки зі спадкодавцем на момент смерті проживали інші спадкоємці першої черги – рубель ОСОБА_7 та ОСОБА_2, які вважаються такими, що прияли спадщину. Крім того, ОСОБА_1 не представила до нотаріальної контори правовстановлюючі документи на будинок, які були зареєстровані у встановленому порядку.

Визначаючи якими правовими нормами слід керуватися при вирішенні зазначеного спору (зокрема, нормами ЦК Української РСР в ред.1963 року чи ЦК України в ред.2004 року), суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 4 та 5 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 01 січня 2004 року, норми цього кодексу застосовуються до правовідносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто з 01 січня 2004 року. Правила Книги 6 цього кодексу застосовуються до спадщини, яка відкрилась, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання цим кодексом чинності.

Пленум Верховного Суду України в абз. 3 п. 1 постанови N 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах по спадкування» роз'яснив, що у разі відкриття спадщини до 01 січня 2004 року застосуванню підлягає чинне на той час законодавство, зокрема Цивільний кодекс Української РСР, якщо строк на її прийняття закінчився до 01 січня 2004 року.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в абз. 14 п. 1 Інформаційного листа N 24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року, вказав, що у відповідності з п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила книги шостої ЦК можуть застосовуватись лише до спадщини, яка відкрилась після 01 липня 2003 року і не була прийнята ніким із спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм ст. ст. 529-531 ЦК УРСР.

Таким чином, строк прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 закінчився 05 травня 1985 року, тобто до набуття чинності Цивільним кодексом України, а тому застосуванню для вирішення заявленого позову підлягають норми Цивільного кодексу УРСР, який втратив чинність з 01 січня 2004 року, але був чинним на момент виникнення та існування спірних правових відносин.

Відповідно до ст. ст. 525 та 526 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а місцем її відкриття останнє постійне місце проживання спадкодавця.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв (ч. 1 ст. 548 ЦК УРСР).

Підставою для задоволення свого позову позивач у позовній заяві вказала подачу заяви до нотаріальної контори, відповідно до п.1 ст. 549 ЦК УРСР

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном. При цьому, такі дії мають бути вчинені протягом шести місяців з моменту смерті спадкодавця (ч. 2 ст. 549 ЦК УРСР).

Суду надано довідку № 7244, видану виконавчим комітетом Новомосковської міської ради, у відповідності до якої на момент смерті ОСОБА_4 у будинку № 20 по вул..Івана Франка в м.Новомосковську Дніпропетровської області, разом зі спадкодавцем зареєстрованими значаться ОСОБА_2 – донька, ОСОБА_3 – донька (а.с. 13).

Між тим, як зазначено вище з заявою про прийняття спадщини, на виконання вимог п.2 ст. 549 ЦК УРСР, в редакції 1963 року звернулася лише ОСОБА_1.

В свою чергу, у відповідності до вимог ч.2 ст. 553 ЦК УРСР, в редакції 1963 року, вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

У п. 3.3 розділу 1 ч. ІІ Методичних рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, пов’язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя від 29.01.2009 зазначається, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі по обов’язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі); інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

В силу ст. 81 ЦПК України, суду не подано доказів того, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 фактично вступили в управління або володіння спадковим майном, як і не надано доказів того, що вони подали до державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті батька. Сама по собі реєстрація спадкоємця за місцем проживання спадкодавця на момент відкриття спадщини, без наявності інших доказів, беззаперечно не може свідчити про дії, направлені на фактичне управління або володіння спадковим майном.

Відповідно до вимог ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом.

У відповідності до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, а спадкоємець, який прийняв спадщину, в розумінні ч.1 ст. 1218 ЦК України, має право вимагати визнання за ним права власності на спадкове майно в судовому порядку.

Суду надано довідку КП Новомосковського МБТІ Дніпропетровської ДОР, у відповідності до якої будинок, розташований за адресою: м. Новомосковськ, вул. Івана Франка, 20, побудований у відповідності до рішення № 8/22/426 виконкому Новомосковської міської ради від 15.07.1953 року, та договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки, посвідченого 09.09.1953 року Новомосковською нотаріальною конторою за реєстровим номером 257, однак право власності на будинок в Новомосковському міському бюро технічної інвентаризації не зареєстроване (а.с.12).

Суду також надано копію технічного паспортну на садибний (індивідуальний)житловий будинок № 20 по вул. Івана Франка в м. Новомосковську, що був виготовлений 23.06.1985 року, у відповідності до якого всі будівлі та споруди на території домоволодіння збудовані за життя забудовника, всі побудови введені в експлуатацію, в порядку, передбаченому законодавством (а.с.21-25).

Відповідно до пункту 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності реєстрації таких прав, відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

По об’єктах, що збудовані до 05 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови КМУ від 05.08.1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку, що складається БТІ.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу, яка втратила чинність 13 грудня 1995 року, та Тимчасовим положенням про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно, затверджене Міністерством юстиції України 07.02.2002 року № 7/5, зареєстроване і Міністерстві юстиції України 18.02.2002 року за № 157/6445.

Відповідно до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах та селищах міського типу, реєстрація будинків проводили органи БТІ виконкомів місцевих рад. Об’єктами реєстрації були будинки і домоволодіння з окремим порядковим номером в межах міст та сіл, що належали , в тому числі громадянам на праві особистої власності. Інструкція втратила чинність 13 грудня 1995 року.

В свою чергу, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справа у своєму листі № 24-753/04/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», коли перші власники належним чином не оформили належне їм право власності та не зареєстрували його в органах БТІ, спадкоємець не може отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину, його право має бути визнане в судовому порядку.

Аналізуючи викладе, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований та має бути задоволений, ОСОБА_4, за життя на законних підставах здійснював будівництво житлового майна, на законних підставах набув право власності на нерухоме майно, однак за життя не зареєстрував його у відповідних органах, а тому до позивача, відповідно до ст.1216 ЦК України, перейшло таке ж право власності, у повному обсязі, яке набув спадкодавець.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 548-553 ЦК УРСР, в редакції 1963 року, ст.ст. 392, 1220, 1223 ЦК України ст.ст. 12,76,81,89, 263, 265, 280-283 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Новомосковська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом, – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1), право власності на житловий будинок з надвірними побудовами, який складається з: житлового будинку «А», житловою площею 28,9 кв.м., загальною площею 51,2 кв.м., сараю Б, гаражу В., вбиральні Г, огорожі № 1, що розташований по вулиці Івана Франка, будинок 20, в місті Новомосковську Дніпропетровської області, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, померлого 05 листопада 1984 року.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Сорока О.В.