Рішення № 7522406, 13.01.2010, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

Справа № 2- 175/2010 р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2010 року Хортицький районний суд

м. Запоріжжя

в складі: головуючого судді – Салтан Л.Г.

при секретарі – Жолкевській В.В.

за участю позивача – ОСОБА_1,

представників позивача – ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника відповідача – ОСОБА_4

представника третьої особи – ОСОБА_5

розглянувши в судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ВАТ «Комбінат Запоріжсталь», третя особа ОСОБА_6, про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

11 серпня 2009 року позивачка звернулась до суду з позовом до ВАТ «Комбінат Запоріжсталь», в якому просить визнати незаконним її звільнення з посади економіста першої категорії на підставі розпорядження № 565/л від 10.07.2009 року від 10.07.2009 року, поновити її на займаній посаді та стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу з 10.07.2009 року по час винесення рішення суду.

Під час розгляду справи по суті позивачка доповнила свої позовні вимоги та просить стягнути з відповідача 12229 грн. 58 коп. – суму заробітку за час вимушеного прогулу та 5000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконного звільнення .

У судовому засіданні позивачка підтримала свої позовні вимоги у повному обсязі, вважає своє звільнення незаконним, оскільки заяву про звільнення вона написала під тиском, дійсного наміру припиняти трудові відносини вона не мала; примусово написавши заяву, вона мала намір відгуляти належні їй відпустки, тому написала заяву про звільнення з 10.07.2009 року – з останнього дня відпустки; але керівництво відмовило їй в наданні відпустки за частину 2009 року, посилаючись на те, що згідно графіку відпусток вона має право відгуляти 16 календарних днів тільки у серпні 2009 року, тому вона після закінчення відпустки приступила до виконання своїх обов’язків та 10.06.2009 року письмово відкликала свою заяву про звільнення. Їй було повідомлено, що продовження трудових відносин з нею неможливо, оскільки на її посаду було вже запрошено молодого спеціаліста, якому неможливо відмовити в укладанні трудового договору. Вважає, що ОСОБА_7, яку було прийнято на її посаду, не є тією особою, якій не можливо було б відмовити в укладанні трудового договору, а тому її звільнення є незаконним і вона полягає поновленню на роботі на раніш займаній посаді. Крім того, просить стягнути належну їй заробітну плату за час вимушеного прогулу з 10.07.2009 року по час винесення рішення суду у розмірі 12 229 грн. 58 коп. та стягнути на її користь 5000 грн в рахунок відшкодування заподіяної внаслідок незаконного звільнення моральної шкоди

Представник позивача – адвокат ОСОБА_3 вважає заявлені позовні вимоги законними та обґрунтованими, оскільки вони найшли підтвердження у судовому засіданні дослідженими доказами, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки звільнення позивачки з підприємства проведено всупереч її волі, з порушенням норм трудового законодавства, оскільки останнє здійснено виключно під тиском керівництва; написавши заяву про звільнення, позивачка навіть не вказала у ній про своє власне бажання, після написання під тиском даної заяви вона мала звільнитися з підприємства 10.07.2009 року, використавши належні їй щорічні відпустки, а саме тому у цей день подала три заяви на відпустки, після подання заяви про звільнення від 6.04.2009 року , рівно через два тижні, а саме 21.04.2009 року позивачка приступила до роботи; крім того, відгуляв відпустку за 2006-2008 рік, ОСОБА_1 було відмовлено у наданні відпустки за 2008-2009 рік, і тому 23.06.2009 року вона знову приступила до роботи, після чого 5.06.2009 року вона звернулася з заявою про відзив раніше поданої заяви про звільнення, але їй безпідставно було повідомлено, що підприємство не має можливості продовжувати трудові відносини, оскільки на її місце запрошено молодого спеціаліста ОСОБА_7; вважає ОСОБА_7 не являється тим спеціалістом, якому неможливо було відмовити в працевлаштуванні, оскільки остання навчалася не за держзамовленням, а за власні кошти, крім того, на час відкликання заяви, не вважалася молодим спеціалістом, оскільки ще не отримала диплому про вищу освіту; а тому підстав для звільнення позивачки з підприємства не було, звільнення її є незаконним, а тому вона має право на відшкодування заподіяної їй моральної шкоди, оскільки після застосованого до неї психологічного впливу стан її здоров’я значно погіршився, вона була змушена звертатися за допомогою до медичних закладів, постійно відчуває нервове напруження, що приводить до стресів, повинна вчиняти додаткові дії щодо захисту своїх прав , звертатися до суду, що потребує додаткових зусиль та часу. Сума 5000 грн. є достатньою та справедливою, виходячи із характеру та тривалості пережитого нервового стресу, заподіяного відповідачем внаслідок своїх незаконних дій. Просить позов задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача – адвокат ОСОБА_2 підтримав викладені доводи, вважає заявлені позовні вимоги законними та обґрунтованими, оскільки вони найшли підтвердження у судовому засіданні дослідженими доказами, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_4 позов не визнала, суду пояснила, що звільнення позивачки з займаної посади економіста першої категорії проведено законно на підставі її заяви про звільнення за власним бажанням з 10.07.2009 року, у двотижневий строк позивачка свою заяву не відкликала, а тому на роботу на її посаду був запрошений молодий спеціаліст, якому неможливо було відмовити у укладанні трудового договору, оскільки його було запрошено на підставі договору, укладеного між підприємством та навчальним закладом; позивачкою не надано жодного доказу на підтвердження стверджень, що свою заяву про звільнення вона написала примусово та того, що своє звільнення вона пов’язувала з бажанням використати належні їй відпустки та звільнитися останнім днем відпустки, просить у задоволенні позову відмовити. Позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди вважає необґрунтованими, оскільки позивачкою не доведена вина відповідача у заподіянні їй моральної шкоди та, як наслідком, погіршення здоров’я

Представник третьої особи ОСОБА_5 також вважає позовні вимоги незаконними та необґрунтованими, оскільки звільнення позивачки з займаної посади здійснено у відповідності до норм чинного законодавства про працю, а тому задоволенню вони не підлягають, просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Третя особа ОСОБА_6, у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, з заявами про відкладення не звертався, надав письмові заперечення.

Судом встановлено:

Згідно наказу/розпорядження № 20 від 19.08.1993 року та на підставі власної заяви від 4.08.1993 року позивача ОСОБА_1 прийнято на підприємство ВАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» за посадою економіста першої категорії виробничо – тваринницького комплексу . У період з грудня 1996 року по квітень 1997 року ОСОБА_1 працювала у тому ж підрозділі на посаді начальника бюро організації праці та економічного аналізу, а з квітня 1997 року по 10.07.2009 року працювала за посадою економіста першої категорії промислово-тваринницького комплексу.

6.04.2009 року ОСОБА_1 подала заяву про її звільнення з займаної посади у зв’язку з виходом на пенсію з 10.07.2009 року (а.с.37) та одночасно три заяви щодо надання їй невикористаних щорічних відпусток. (а.с. 46-48)

На підставі заяви ОСОБА_1 надано невикористану у зв’язку з хворобою частину відпустки у період з 7.04.2009 року по 18.04.2009 року

13.04.2009 року підприємство направило ректору Запорізької Державної інженерної академії листа, в якому просило направити для роботи в ВАТ «Запоріжсталь» випускників академії 2009 року за спеціальностями металургійне обладнання, теплоенергетика, промислове та цивільне будівництво, електронні системи, економіка підприємства (без зазначення конкретних кандидатур) ( а.с.40)

21.04.2009 року позивачка після відпустки приступила до роботи. (а.с.67)

28.04.2009 року підприємство направило ректору Запорізької Державної інженерної академії листа, в якому просило в рахунок раніш надісланої заяви на молодих спеціалістів направити для роботи в ВАТ «Запоріжсталь» випускника академії за спеціальністю «Економіка підприємства» ОСОБА_7В.( а.с. 41)

З 29.04.2009 року по 06.06.2009 року за заявою ОСОБА_1 надано невикористані раніш дні відпустки (за 2006-2007 рік 5 календарних днів, за 2007-2008 рік 31 календарний день), що відповідає відомостям табелю обліку робочого часу.

У наданні відпустки ОСОБА_1 за 2008-2009 рік було відмовлено, посилаючись на те, що відповідно до затвердженого графіку надання їй відпустки передбачено у серпні 2009 року. (а.с.48)

3.06.2009 року ОСОБА_1 подала заяву до цехового комітету, в якій просила не розглядати її заяву про звільнення, посилаючись на те, що вона була написана всупереч її дійсного волевиявлення. (а.с.79)

5.06.2009 року ОСОБА_1 подала заяву на ім’я голови правління ВАТ «Запоріжсталь» ОСОБА_8, в якій зазначила, що вона під психологічним тиском директора ВТК написала заяву про своє звільнення, яку просила вважати недійсною (а.с.31)

10.06.2009 року підприємство отримало зазначену заяву ОСОБА_1

01.07.2009 року листом директора кадрів з соціальних питань ОСОБА_6 № 04/385 позивачці було повідомлено, що прохання про відкликання заяви про звільнення задоволено бути не може, оскільки підприємство запросило на посаду іншого спеціаліста ( а.с. 5)

6.07.2009 року ОСОБА_1 подала заяву на ім’я заступника директора з соціальних питань ОСОБА_9 , в якій зазначила, що вона під психологічним тиском директора ВТК написала заяву про своє звільнення, яку просила вважати недійсною та просила повідомити про наслідки розгляду її заяви від 10.06.2009 року.(а.с.6,7)

6.07.2009 року позивачка звернулася з аналогічною заявою до комісії по трудовим спорам. (а.с.80)

7.07.2009 року листом голови комісії по труду та заробітній платні ОСОБА_10 було повідомлено, що порушень трудового законодавства з боку підприємства не виявлено, на час звернення позивачки розпорядження про її звільнення відсутнє.( а.с.19)

Згідно розпорядженням № 656/л від 10.07.2009 року ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади економіста першої категорії ВТК з 10.07.2009 року за власним бажанням в зв’язку з виходом на пенсію згідно ст. 38 КЗпП України (а.с.5)

Розпорядженням № 584/л від 14.07.2009 року ОСОБА_7 було прийнято на роботу на посаду економіста ВТК ( а.с. 38)

Заслухавши пояснення сторін, представника третьої особи, показання свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 , ОСОБА_15, вивчивши матеріали справи, суд вважає заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст. 5-1КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися до суду з позовом про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до ст. 10 ЦК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Відповідно до ст.61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню

Суд вважає, що звільнення позивачки з підприємства було проведено всупереч її дійсному волевиявленню та з порушенням норм трудового законодавства, оскільки:

Відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладанні трудового договору.

Заява про звільнення з роботи у зв’язку з виходом на пенсію була подана позивачем під психологічним впливом керівництва підприємства та ніяким чином не відповідала її волевиявленню, тому правила статті 38 КЗпП України зі сторони адміністрації були грубо порушені.

Позивач не мала наміру на звільнення посеред року, а бажала допрацювати до його кінця з метою подальшого перерахунку пенсії, про що неодноразово доводила до відома директора ВТК, який у своїх поясненнях підтвердив мету ОСОБА_1 щодо здійснення нею перерахунку пенсії. Факт того, що відпрацювавши повних 24 календарних місяця, термін якого закінчився би у грудні 2009 року, та позивач отримала би право на перерахунок пенсії, підтверджено належною довідкою Управління пенсійного фонду у Хортицькому районі м. Запоріжжя від 05.10.2009р. (а.с.118).

Крім цього, факт того, що подати заяву про звільнення вона була змушена під впливом директора ВТК також підтверджується викладеним у заяві мотивами звільнення, адже в ній не фіксується навіть її власне бажання, а лише зазначено причину звільнення, як вихід на пенсію. (а.с. 33).

Слід також зазначити й те, що із пояснень голови цехового комітету профспілки ОСОБА_14 вбачається, що ОСОБА_1 бажала працювати до кінця року з метою перерахунку пенсії, про що висказувала свій намір на своєму дні народжені у значному колі працівників контори ВТК. І тому подача заяви про її звільнення через незначний час дуже здивувала ОСОБА_14. Даний свідок також підтвердив і факт того, що будучи у відпустці 17 березня 2009р. ОСОБА_1 викликав на роботу директор ОСОБА_16, і саме після їх розмови, по виходу із відпустки позивач подала заяву про звільнення. Вказані обставини підтвердила також і свідок ОСОБА_13 – нормировщик ВТК, оскільки виклик на роботу позивача у березні 2009р. було здійснено через неї. Свідок ОСОБА_17 також пояснила суду, що вона працювала разом із сином позивача у магазині, де вони розділяли один кабінет. Сам магазин знаходиться на території комбінату. У кінці березня 2009р. вона була свідком постійних дзвінків директора ВТК на телефон сина ОСОБА_18, який працював директором магазину, оскільки їх телефон знаходиться на паралелі. Всі їх розмови зводилися до того, що син повинен заставити матір звільнитися добровільно. Оскільки телефоні розмови не дали ніякого результату, директор ВТК особисто приїжджав до магазину в кінці березня 2009р. два рази підряд , і тоді всі розмови зводилися майже до скандалу та погроз. Все це проходило в її присутності. Предметом суперечок стояло тільки одне питання, якщо син не заставить свою матір звільнитися, то буде звільнено і його. Всі загрози були втілені у життя, після того часу у магазині почалися перевірки різних структур, та як підсумок, директор магазину ОСОБА_18 був змушений оформити відпустку по догляду за дитиною. Доводи представника відповідача про те, що зазначенні пояснення свідка се мікоз Г.В. не можуть бути прийняті судом як доказ, оскільки про допит саме цього свідка не було заявлено при попередньому розгляді справи, суд до уваги не приймає, оскільки при попередньому розгляді справи усі учасники процесу просили залишити за ними можливість у разі необхідності, надавати суду додаткові докази, та неодноразово користувалися наданим ним правом під час усього розгляду справи по суті.

Про наявність психологічного тиску також зазначено у відповідних заявах ОСОБА_1, поданих нею до відповідних компетентних трудових органів, що до прийняття розпорядження про її звільнення. ( а.с. 5, 6, 7, 80)

Таким чином, дії посадових осіб ВАТ «Комбінат Запоріжсталь» щодо звільнення ОСОБА_1 грубо порушують її конституційні права, оскільки бажання на звільнення повинно бути вільним і відповідати внутрішній волі робітника.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про відпустки», за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Суд вважає, що ОСОБА_1, погодившись припинити трудові відносини з підприємством, мала намір використати належні їй відпустки, оскільки одночасно, написав свою заяву про звільнення, нею було подано три заяви на відпустки, хоча й окремі, кінець строку відпусток, їй було вказано нормировщиком ОСОБА_19, що підтверджується відповідними поясненнями свідка, і саме тому, у своїй заяві ОСОБА_1 зазначила строк звільнення з підприємства 10.07.2009 року. Заяви на невикористані дні відпусток та заяву із вказаною датою звільнення з 10.07.2009р. ОСОБА_1 надала безпосередньо керівнику ВТК ВАТ «Запоріжсталь», про що не заперечує і сам директор у своїх поясненнях.

Як зазначалося вище, нормою статті 3 Закону України «Про відпустки» встановлено, що у разі звільнення за бажанням робітника, останньому повинно бути надано всі невикористанні дні відпусток з подальшим звільненням. При цьому датою звільнення у цьому разі є останній день відпустки. Всі невикористанні дні відпусток гр. ОСОБА_1 були зазначені начальником БОТ на самих заявах, які були належним чином оформлені та подані адміністрації ВТК згідно до вимог ст. 38 КЗпП України одночасно із заявою про звільнення. Оскільки посадовими особами відповідача не виконувалися вимоги ч.4 ст. 80 КЗпП України та положення ст.45 Конституції України щодо ненадання позивачці протягом трьох років підряд повних належних оплачуваних днів щорічних відпусток, тому при звільнені вона й просила керівництво ВТК виконати вимоги ст.3 Закону України «Про відпустки» та зазначила день звільнення – 10.07.2009р., як останній день відпустки за відпрацьований період 2008-2009р.р.

Бажання використати усі належні їй відпустки зафіксовано також у заявах ОСОБА_1, які вона після того, як їй було відмовлено в наданні відпустки за 2008-2009 роки і вона приступила до виконання своїх обов’язків, подала на ім’я заступника директора по кадрам та з соціальних питань ОСОБА_20 ( а.с.7) та на ім’я голови правління ВАТ «Комбінат Запоріжсталь» ОСОБА_8 (а.с.31)

Крім того, згідно до ч.2 ст.38 КЗпП України, якщо робітник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи, та не вимагає розірвання трудового договору, власник не вправі звільнити його за раніше поданою заявою. Як вбачається із наданого табелю обліку робочого часу по ВТК за квітень 2009р. стосовно гр. ОСОБА_1, остання, після подання заяви про звільнення від 06.04.2009 р., рівно через два тижня, а саме з 21.04.2009 р. приступила до роботи, про що у вказаному табелі цей час зазначено їй як повний робочий день. При цьому зі сторони відповідача ніяких перешкод цьому не було. Та в подальшому позивач зі згоди директора ВТК відгулює дні невикористаних відпусток за відпрацьований період 2006-2007р.р. та 2007-2008р.р. Стосовно останньої відпустки за відпрацьований 2008-2009 рік, то адміністрацією ВТК ОСОБА_1 було відмовлено у її наданні з посиланням на додержання графіку відпусток, де зазначена відпустка у позивача передбачалася лише у серпні 2009р.Тому ОСОБА_1 вже із 23 червня 2009р. приступає до виконання своїх обов’язків, передбачених трудовим договором. При цьому з боку адміністрації ніяких заперечень тому не було, що підтвердили і опитані у суді свідки: ОСОБА_16 та ОСОБА_13.

Враховуючи зазначені факти, суд вважає, що у відповідача не було законних підстав для звільнення гр. ОСОБА_1, оскільки як після закінчення строку попередження (21.04.2009р.), так і після перерви належних їй невикористаних днів відпусток (23.06.2009р.) дія попередньої заяви ОСОБА_1 про звільнення від 06.04.2009р. втратила силу , оскільки вона була допущена до роботи.

Таким чином, суд вважає, що з боку відповідача при звільнені ОСОБА_1 були грубо порушенні норми трудового законодавства та вимоги статті 3 Закону України «Про відпустки», тому що при її звільнені останнім днем роботи не значиться останній день відпустки, оскільки на час звільнення вона працювала.

Доводи відповідача стосовно того, що на місце позивача вже запрошено робітника, якому за законодавством не може бути відмовлено у працевлаштуванні суд вважає безпідставними , оскільки таким робітником є особа, яка запрошена на роботу у порядку переводу з іншого підприємства, про це свідчить норма ч.5 ст.24 КЗпП України та п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992р.

Так, відповідно до ч.4 ст.24 КЗпП України, особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладені трудового договору.

Відповідно до ст. 197 КЗпП України працездатній молоді після закінчення навчання у вищих навчальних закладах надається перше робоче місце на строк не менше двох років. Молодим спеціалістами випускникам державних навчальних закладів, потреба в яких раніше була заявлена підприємствами, установами, організаціями, надається робота за фахом на період не менше трьох років у порядку, визначному Кабінетом Міністрів України

Відповідно до Постанови КМУ від 22 серпня 1996 р. N 992 «Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням», випускники вищих навчальних закладів, яким присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою різних освітньо-кваліфікаційних рівнів і які працевлаштовані на підставі направлення на роботу, вважаються молодими фахівцями протягом трьох років з моменту укладення ними трудового договору із замовником.

Відповідно до ст.56 Закону України «Про вищу освіту» випускник вищого навчального закладу, який навчався за державним замовленням і якому присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою певного освітньо-кваліфікаційного рівня, працевлаштовується на підставі направлення на роботу, згідно до угоди, укладеної між замовником, керівником учбового закладу та випускником. Якщо він навчався за кошти третьої особи, його працевлаштування здійснюється на підставі укладеної між ними угоди. Згідно до відповіді ЗДІА гр. ОСОБА_7 було укладено договір із ЗДІА на контрактну форму навчання від 05.08.2008р. (а.с.125). Ніяких інших договорів, укладених щодо замовлення підприємством саме цього спеціаліста та гарантованого працевлаштування її на ВАТ «Запоріжсталь» немає.

Крім того, слід зазначити, що працевлаштування здійснюється за наявності вакансій необхідних посад, про що не заперечує і сам відповідач. Про те, що на підприємстві за період з 06.04.2009р. по 14.07.2009р. зовсім не було вакансій посади економіста свідчить лист відділу кадрів від 17.09.2009р.(а.с.64)

Замовлення саме на гр. ОСОБА_7, як спеціаліста було подано до ЗДІА 28.04.2009р. вже після спливу строку попередження позивачем про звільнення, тобто після 21.04.2009р. Крім того направлення на роботу № 23 надано гр. ОСОБА_7 у супереч передбаченим положенням постанови КМ України № 992 від 22.08.1996р., оскільки підготовка цього спеціаліста здійснювалася не за держзамовленням, а за власні кошти самого спеціаліста. Крім того це направлення було видано 06.07.2007р. ще за час роботи гр. ОСОБА_1, та вже на час її звернення з відповідними заявами про небажання припиняти трудові відносини з підприємством. Таким чином, вакансія посади економіста першої категорії ВТК з’явилася лише після її звільнення, тобто 10.07.2009р.

Крім того, ОСОБА_7, станом на 10.06.2009 року (коли підприємство отримало відповідну заяву ОСОБА_1А.) статусу молодого спеціаліста відповідно до п.2 Постанови КМУ від 22 серпня 1996 р. N 992 «Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів..» ще не набула, оскільки отримала диплом ЗДІА 29 червня 2009 року. Була відрахована з академії наказом № 93-ст від 01.07.2009 року та рекомендована до працевлаштування на ВАТ «Комбінат Запоріжсталь», відповідно до довідки ЗДІА №5/1832 від 17.11.2009 року ( а.с.125)

Таким чином, на підставі викладеного, суд вважає, що звільнення ОСОБА_1 з займаної посади економіста першої категорії, оскільки воно суперечить нормам чинного трудового законодавства на не відповідає дійсному волевиявленню позивачки

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш ніж за один рік. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до вимог постанови КМ України від 08.02.1995р. № 100 середньоденний заробіток (8 годин) економіста першої категорії ВТК ВАТ «Запоріжсталь» гр. ОСОБА_1, розрахований за період травень - червень 2009р. складає 92 грн 32 коп, що підтверджено відповідною довідкою ( а.с. 155)

Згідно до положень статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» № 1282-XII від 03.07.1991р. (зі змінами станом на 25.03.2005р.) та ч.6 ст. 95 КЗпП України індексації підлягають грошові доходи громадян, одержаних ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, у тому числі оплата праці (грошове забезпечення).

Таким чином, виходячи із наданої відповідачем довідки в частині індексації заробітної плати ( а.с. 156) розрахунок належного до сплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме з 11.07.2009р. по день прийняття рішення, становить:

Червень 2009р.: 92,32 грн. х 15 робочих днів = 1384,8грн. + 26,07грн. = 1 410,87 грн.

Серпень 2009р.: 92,32 грн. х 20 робочих днів = 1846,40грн. + 116,47грн. = 1 962,87 грн.

Вересень 2009р.: 92,32 грн. х 22 робочих дня = 2031,04грн. + 116,47грн. = 2 147,51 грн.

Жовтень 2009р.: 92,32 грн. х 22 робочих дня = 2031,04грн. + 116,47грн. = 2 147,51 грн.

Листопад 2009р.: 92,32 грн. х 21 робочий день = 1938,72грн. + 129,46грн. = 2 068,18 грн.

Грудень 2009р.: 92,32 грн. х 23 робочих дня = 2 123,36 грн.

Січень 2010р.: 92,32грн. х 4 робочих дня = 369,28 грн.

Усього сума середнього заробітку за зазначений період складає 12 229,58 грн. ( дванадцять тисяч двісті двадцять дев’ять грн. 58 коп.)

Слід зазначити, що робочі дні у розрахунку зазначено без урахування додаткових вихідних, оскільки відповідно до вимог ст. 84 КЗпП України працівнику тільки за його бажанням надається відпустка без збереження заробітної плати на термін не більш ніж 15 календарних днів на рік.

Доводи представника відповідача, що при здійсненні перерахунку не слід зараховувати двох додаткових вихідних без збереження заробітної плати, які надаються робітникам щомісяця, суд вважає хибними. На підприємстві було лише рекомендовано, як економія фонду заробітної плати, надавати працівникам за їх бажанням два дні у місяці без збереження заробітної плати. Ці обставини відповідачем підтверджено усно. Та ніяким чином надання вказаних днів відпустки не можна дорівнювати до зміни суттєвих умов праці, які регламентовано положеннями ст. 32 КЗпП України. Оскільки із усних пояснень представника відповідача жодного належного наказу на комбінаті не прийнято.

Стосовно заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди слід зазначити наступне:

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівникові провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала в зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів сім’ї та близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», при вирішенні спорів про відшкодування моральної шкоди, необхідно з’ясувати характер правовідносин сторін і встановити, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, тощо.

Відповідно до ст.1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові права та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленню, майновій самостійності їх учасників. Оскільки підстави відшкодування моральної шкоди у позивача з’явилися виключно із порушення її конституційних прав унаслідок незаконного звільнення та тиску посадових осіб відповідача щодо подання нею заяви про звільнення, що витікає саме із трудових правовідносин, то суд вважає, що спірні правовідносини регулюються нормами трудового законодавства, до складу якого, відповідно до ст.4 КЗпП України віднесено Кодекс законів про працю та інші акти законодавства України.

Саме загальною нормою статті 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим органом моральної шкоди працівникові здійснюється у випадках, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втраті нормальних життєвих зв’язків та потребують від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Тому законодавець стверджує, що наявність у Кодексу вказаної норми виключає застосування до випадків спричинення моральної шкоди робітнику положень ст.ст. 1167 та 1168 ЦК України. Саме ці доводи підтверджено у рішенні № 20-рп/2008 від 08.10.2008р. Конституційного Суду України, а тому доводи представника відповідача про необхідність застосування саме положень ст.ст.1167, 1168, суд вважає необґрунтованими.

Згідно «Методичних рекомендацій щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди» наданих Міністерством юстиції України своїм листом від 13.05.2004р. № 35-13/797, у розділі 6 цього листа вбачається, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування. Моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу тяжкості фізичного болю, глибини душевних страждань, спокою та моральних переживань особи.

Суд вважає що незаконні дії посадових осіб відповідача щодо звільнення ОСОБА_1 спричинили їй важкий нервовий стрес, що в подальшому призвело до необхідності звернення за медичного допомогою.

Починаючи з 17 березня 2009р., коли директором ВТК було викликано ОСОБА_1 із відпустки на роботу та поставлено питання щодо її звільнення, і упродовж всього часу роботи до моменту незаконного звільнення, позивачка пережила тяжкий нервовий стрес, що значно сказалося на здоров’ї. Працюючи на ВАТ «Запоріжсталь» з 1994 року, згідно оглянутій у судовому засіданні медичної картки позивачки, записи лікарів засвідчували лише черговий медичний огляд, не зазначено жодного захворювання.

Та після дій 17.03.2009 року, коли вона для себе усвідомила, що її довготривалий час добросовісної та чесної роботи нічого не значить для посадових осіб комбінату, що вона як пенсіонер стала небажаним робітником, її здоров’я значно похитнулося, тому вона змушена була звернутися за медичною допомогою (лікарняний лист з 18.03.2009р.). Упродовж весна - літо 2009р. проходила обстеження відповідними фахівцями, у том числі неврологом, ендокринологом та іншими. У весь цей час вона постійно зверталася до лікарів, її поставили на облік із важким захворюванням – цукровий діабет .

Тому на сьогодні у ОСОБА_1 суттєво змінилися нормальні життєві умови, вона змушена звертатися за захистом своїх конституційних прав та відстоювати свої інтереси у суді, що потребує додаткових зусиль та часу, а, враховуючи тяжке захворювання, також змушена періодично звертатися до лікарів, систематично здавати аналізи крові на цукор, які здійснюються виключно на платній основі, та приймати належні ліки, без вживання яких з’являється фізична біль, внаслідок чого виникають переживання, пов’язані з почуттям незадоволеності, душевні хвилювання та моральні страждання, які негативно впливають на психологічний стан позивачки, пригнічуючи його. Вона не має можливості вести той облік життя, який було укладено ще до вказаних подій. Все це потребує від неї додаткових зусиль для організації життя.

Таким чином, виходячи із всіх вищевикладених обставин, враховуючи тяжкість та глибину заподіяних позивачці фізичних страждань і моральних переживань та їх тривалість, заподіяну позивачці моральну шкоду суд оцінює в сумі 3000 (три тисячі) грн. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд виходить з принципів розумності, зваженості і справедливості, з врахуванням характеру і об’єму фізичних та душевних страждань, стану здоров’я позивачки, тривалості негативних наслідків, що настали для неї, ступеню зниження її престижу та ділової репутації та як результат – глибини тих моральних переживань та страждань, які вона перенесла та продовжує відчувати до теперішнього часу. Таку суму суд вважає справедливою сатисфакцією щодо відновлення порушених законних прав позивачки.

Крім того, відповідно до ст.367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника та у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць. Тому позовні вимоги позивачки в цій частині законні та підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до ч.3 ст.88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини позовних вимог.

Таким чином суд вважає за необхідно стягнути з ВАТ «Комбінат Запоріжсталь» держмито на користь держави у розмірі 130 грн. 80 коп.( 1% від 12229 грн. = 122,50 грн. + 8,50грн. – за задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди) та витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 37 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст.5-1, 24 ч.4, 38, 84, 95, 194, 233, 234, 237-1 КЗпП України, ст.3 Закону України «Про відпустки», Постановою КМУ № 992 від 22.08.1996 року «Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням», ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення від 03.07.1991р.( зі змінами станом на 25.03.2005р.) ст. ст. 10, 11, 88, 60, 208, 213, 215, 367 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади економіста першої категорії ВТК на підставі розпорядження № 565/л від 10.07.2009 року.

Поновити ОСОБА_1 на роботі в ВАТ «Комбінат Запоріжсталь» на раніш займаній посаді економіста першої категорії , а саме в його структурному підрозділі – виробнично-тваринницькому комплексі.

Стягнути з ВАТ «Комбінат Запоріжсталь» ( м. Запоріжжя вул.. Південне шоссе, 72, розрахунковий рахунок № 26003032840001 в АКБ «Індустріалбанк» м.Запоріжжя , МФО 313849, ОКПО 00191230, розрахунковий рахунок № 26001000101 в АБ «Металург» м. Запоріжжя, МФО 313582, ОКПО 00191230) на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку, нарахованого за час вимушеного прогулу у розмірі 12229 грн 58 коп, та 3000 грн. в рахунок відшкодування за заподіяну моральну шкоду, а всього стягнути 15229 грн. 58 коп. (п'ятнадцять тисяч двісті двадцять дев’ять грн. 58 коп.)

В іншій частині позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди - відмовити.

Стягнути з ВАТ «Комбінат Запоріжсталь» ( м. Запоріжжя вул.. Південне шоссе, 72, розрахунковий рахунок № 26003032840001 в АКБ «Індустріалбанк» м.Запоріжжя , МФО 313849, ОКПО 00191230, розрахунковий рахунок № 26001000101 в АБ «Металург» м. Запоріжжя, МФО 313582, ОКПО 00191230) держмито на користь держави у розмірі 130 грн. 80 коп. та витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 37 грн.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати в межах суми за один місяць, підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Запорізької області через Хортицький районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя: