Постанова № 75223753, 10.07.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 215/3952/17 22-ц/774/992/К/18А

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 липня 2018 року м. Кривий Ріг

Справа № 215/3952/17

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Бондар Я.М.,

суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.

секретар судового засідання – Гладиш К.І.

сторони:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «УЮТ-2011»,

відповідачі – ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув в порядку спрощенного позовного провадження відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УЮТ-2011» на заочне рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 січня 2018 року, яке ухвалене суддею Демиденком Ю.Ю. у м. Кривому Розі,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «УЮТ-2011» (далі – ТОВ «УЮТ-2011») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову зазначило, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані та проживають в ІНФОРМАЦІЯ_1 та є споживачами послуги по утриманню будинку та прибудинкової території, які надає позивач. Посилаючись на те, що відповідачі не здійснювали оплату отримуваних послуг, внаслідок чого утворилася заборгованість за період з 04.05.2012 року по 01.04.2017 року в сумі 9065,61 грн., яку позивач просив суд стягнути на свою користь з відповідачів в солідарному порядку, а також 6233,87 грн. інфляційних витрат та 1600,00 грн. сплаченого судового збору.

Заочним рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 січня 2018 року в задоволенні позову ТОВ «УЮТ-2011» відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача ТОВ «УЮТ-2011», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин справи, ставить питання про скасування рішення суду та задоволення позову. Вважає, що суд дійшов помилкового висновку про пред’явлення позову до неналежного відповідача, не врахувавши, що власник квартири – ОСОБА_3 помер та знятий з реєстраційного обліку в ній ще 18.01.2010 року, тоді як відповідачі є зареєстрованими в квартирі та в силу ст.ст. 64, ч.3 ст. 156 ЖК України, як члени сім'ї власника, та споживачі отримуваних послуг, які надаються позивачем, повинні виконувати свій обов’язок з їх сплати. Крім того, звернув увагу, що судом застосовано Закон України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VІІІ від 09.11.2017 року, який станом на день виникнення спірних правовідносин, не набрав законної сили.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Указом Президента України №452/2017 від 29 грудня 2017 року «Про ліквідацію апеляційних та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_4.

За частиною 6 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_4.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Виходячи з вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку сторін та їх представників в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді – доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла наступних висвновків.

Судом встановлено, що позивач ТОВ «УЮТ-2011» є управителем будинку № 41 по вул. Маршака в м. Кривому Розі та ним, починаючи з 04.05.2012 року, надаються послуги з утримання цього будинку та його прибудинкової території ( а.с.41-44).

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 значаться зареєстрованими в ІНФОРМАЦІЯ_1, власником якої зазначений ОСОБА_3, на якого й оформлений особистий рахунок № 11990010335.

Згідно актового запису про смерть №1446 від 30 жовтня 2009 року, ОСОБА_3 помер 30 жовтня 2009 року.

Підставою для звернення позивача з даними позовом стала наявність заборгованості по оплаті послуг за утримання будинку та прибудинкової території за період з 04.05.2012 року по 01.04.2017 року в сумі 9065,61 грн. за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є належними відповідачами у справі й повинні нести зобов’язання зі сплати послуг з утримання цього будинку та його прибудинкової території.

Однак, колегія суддів не може у повному обсязі погодитися із висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

За вимогами ст.ст. 263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов’язаний з’ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте суд першої інстанції не з'ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та не виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв'язку із чим рішення в даній справі неможна визнати законним і обґрунтованим.

У відповідності до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ч.1 ст. 19 ЦПК України).

З матеріалів справи видно, що між сторонам спір виник з приводу наявності правових підстав для покладення на ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які значаться зареєстрованими ІНФОРМАЦІЯ_1, обов'язку з відшкодування розміру заборгованості з оплати послуг з утримання будинку та прибудинкової території, які надаються позивачем, інфляційних витрат за період затримки виконання зобов'язання по їх оплаті.

Обов'язок споживача сплачувати за використані житлово-комунальні послуги передбачений положеннями ст.ст. 151, 162 ЖК УРСР, Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Правилами користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 р. № 572.

Так, положеннями ст.ст. 151, 162 ЖК УРСР встановлено, що громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію. Оплата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Частиною 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Згідно з п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 р. № 572, з відповідними змінами, власник та наймач (орендар) квартири, житлового приміщення у гуртожитку зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Пункт 2 ч.1 с. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносить послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо) відносить до складу житлово-комунальних послуг.

У відповідності до положень п. 5. ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, з сукупного аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що обов'язок по оплаті за спожиті житлово-комунальні послуги покладається на власника чи наймача квартири, який є споживачем житлово-комунальних послуг.

Як видно з матеріалів справи та підтверджено позивачем, квартира АДРЕСА_2 є приватизованою та її власником за життя був ОСОБА_3. Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають на реєстраційному обліку за зазначеною адресою, як члени сім'ї власника. Як донька та онука, відповідно. (а.с. 5, 45).

Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, яке йому належить.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, зокрема з належної йому за життя квартири.

Частинами 1,3 ст.1268, ч.1 ст.1269, ч.1 ст.1270 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

За змістом зазначених норм видно, що прийняття особою спадщини обумовлюється або постійним проживанням спадкоємця зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, або в разі відсутності наведених вище обставин, - поданням до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини у визначений ч. 1 ст. 1270 ЦК України строк.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на час смерті спадкодавця проживали в ІНФОРМАЦІЯ_2, фактично прийняли спадщину. За зазначеною адресою отримують комунальні послуги, проте згідно інформації, що міститься на особовому рахунку оплати за надані послуги не проводять.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції помилково без урахування вимог законодавства, дійшов висновку, що відповідачі у справі не зобов’язані нести відповідальність за виниклу заборгованість зі сплати послуг з утримання будинку та прибудинкової території.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідачі не спростували наявну в матеріалах інформацію про проживання, прийняття спадщини та користування комунальними послугами, які надаються позивачем ТОВ «УЮТ-2011», за адресою АДРЕСА_3.

Відповідачі не скористались правом безпосередньої участі в судовому засіданні. Двічі на адресу місця реєстрації відповідачів надсилались судом апеляційної інстанції судові повідомлення із датою та місцем розгляду справи, проте кореспонденцію відповідачі не отримували. За закінченням терміну зберігання повідомлення повернуто до суду.

Колегією суддів перевірений наданий позивачем розрахунок заборгованості за надані комунальні послуги, погоджується із визначеним ТОВ «УЮТ-2011», за період 04.05.2012 року по 01.04.2017 року розміром заборгованості в сумі 9065,61 грн.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів вважає вірним, розрахунок позивача ТОВ «УЮТ-2011» по інфляційним витратам у розмірі 6233,87 грн., які також підлягають солідарному стягненню з відповідачів, за порушення сплати щомісячних платежів за користування комунальними послугами.

Рішення суду, постановлено без урахування вимог законодавства, без повного дослідження, наявних у матеріалах справи доказів, тому на підставі положення п.п.1,3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України, підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «УЮТ-2011» та стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку заборгованість по комунальним послугам за період з 04 травня 2012 року по 01 квітня 2017 року у сумі 9065,61 грн., інфляційні витрати -6233,87 грн.

Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як видно з матеріалів справи, при зврненні до суду із позовом та поданні апеляційної скарги ТОВ «УЮТ-2011» сплачено судовий збір у загальному розмірі 4000 грн., виходячи з розрахунку (1600+2400) який підлягає стягненню в рівних частках з кожного з відповідачів по 2000 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УЮТ-2011» задовольнити.

Заочне рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 січня 2018 року скасувати та постановити нове.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УЮТ-2011» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УЮТ-2011» заборгованість за надані комунальні послуги по утриманню будинків і споруд та прибудинкової території за період з 04 травня 2012 року по 01 квітня 2017 року у сумі 9065,61 грн. та інфляційні витрати в сумі 6233,87 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УЮТ-2011» витрати зі сплати судового збору в рівних частках по 2000 грн., з кожної.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст судового рішення складено 10 липня 2018 року.

Головуючий:

Судді: