Постанова № 75223479, 10.07.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 214/8559/15-ц 22-ц/774/1241/К/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2018 року м.Кривий Ріг

Справа № 214/8559/15-ц

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

секретар судового засідання - Євтодій К.С.

сторони:

позивач – ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «ОСОБА_2 Аваль»,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1, від імені та в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_3, на рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу від 28 лютого 2018 року, яке ухвалено суддею Євтушенком О.І. о 10 годині 37 хвилин у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 06 березня 2018 року, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль» (надалі – ПАТ «ОСОБА_2 Аваль») про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним.

Позов мотивовано тим, що 29.07.2008 року між ВАТ «ОСОБА_2 Аваль», правонаступником якого є ПАТ «ОСОБА_2 Аваль», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №014/3665/1515336/82, предмет якого – надання валютного кредиту в сумі 50 000 доларів США. За умовами договору кредит надано позичальникові на строк до 29.07.2018 року на умовах його повернення шляхом внесення щомісячних ануїтетних планетів по 786,89 доларів США. На момент пред’явлення позову до суду, ОСОБА_1 сплачено 62 000 доларів США, тобто повністю виплачено тіло кредиту та частину відсотків. Відповідно до умов договору, розрахунки за надані послуги здійснюються в готівковій іноземній валюті шляхом внесення грошових коштів на поточний рахунок позичальника. Натомість, банком не передбачено відкриття розрахункового рахунку у валюті для здійснення ануїтетних платежів в іноземній валюті в безготівковій формі.

На думку позивача, під час укладення кредитного договору ПАТ «ОСОБА_2 Аваль», скориставшись тим, що позичальник не є фахівцем в галузі права та фінансів, не може оцінити рівень ризиків і можливі наслідки набуття додаткових фінансових зобов’язань, порівняти умови договору, що пропонуються різними фінансовими установами, в порушення Закону України «Про захист прав споживачів», «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», ввів її в оману, не надав письмової інформації як споживачеві про зміст умов кредитного валютного договору, що стало наслідком підписання ОСОБА_1 договору, який містить умови, що не відповідають її внутрішній волі і переконанням на момент підписання договору.

Просила суд визнати недійсним кредитний договір №014/3665/1515336/82 від 29.07.2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «ОСОБА_2 Аваль».

Рішенням Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу від 28 лютого 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1, від імені та в інтересах якої діє представник ОСОБА_3, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Так, надані позивачем, на виконання ухвали суду, копії заяви про видачу готівки та меморіального ордеру не засвідчені належним чином, а тому не можуть бути прийняті, як належні та допустимі докази по справі щодо надання банком позичальнику грошових коштів у розмірі, обумовленому договором. Також, зазначає, що оспорюваним договором незаконно покладено на позичальника обов’язок сплати комісійної винагороди за користування кредитними коштами та, при укладенні договору, позичальнику не було повідомлено всю інформацію про умови кредитування. При цьому, зазначає, що сплата комісійної винагороди за надання кредиту не відповідає вимогам п. 3.6. Правил надання банками України інформації споживачам про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Також, представник позивача зазначає, що суд перекрутив її пояснення та не взяв до уваги, що під час судового засідання вона не мала перед собою позовної заяви та даних щодо суми отримання кредиту і зазначила, що позивач сплатила комісію в розмірі десь 1000-1500 доларів США, а не отримала позику в цій сумі. Крім того, зазначає, що на момент укладення кредитного договору банк не мав відповідного дозволу на здійснення валютних операцій з кредитування фізичних осіб, а тому суд першої інстанції помилково зробив висновок про її наявність.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, позивач ОСОБА_1 про причини неявки суд не повідомила, а від її представника ОСОБА_3 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке залишено колегією суддів без задоволення, оскільки до нього не додано доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтована неможливість прибути до суду, від представника відповідача ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.

Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_4.

Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_4.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 29.07.2008 року між ВАТ «ОСОБА_2 Аваль», правонаступником якого є ПАТ «ОСОБА_2 Аваль», та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 014/3665/151533/82, за умовами п.1 якого позичальник отримала кредит в розмірі 50 000 доларів США строком на 120 місяців до 29.07.2018 року зі сплатою процентів за користування ним за ставкою 14,35 % річних (а.с.9-13).

Сторонами погоджено, що кредит надається позичальникові одноразово з відкриттям позичкового рахунку для обліку заборгованості за № 22031111874 та поточного рахунку для погашення заборгованості та нарахованих процентів, комісій за користування кредитом за № 262041631431 в «ОСОБА_2 Аваль» (п.п.1.1.8, 1.1.9 договору, а.с.9).

Відповідно до п.1.3 договору, погашення кредиту здійснюється позичальником шляхом внесення ануїтетних щомісячних платежів по 786,89 доларів США в строк до 29 числа кожного календарного місяця протягом строку дії кредиту.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання кредитного договору недійсним, суд першої інстанції виходив з правомірності надання ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» кредитних коштів в іноземній валюті, відповідності кредитного договору вимогам чинного законодавства та належного виконання кредитором своїх обов’язків щодо надання споживачеві інформації про умови кредитування під час укладання Кредитного договору № 014/3665/151533/82 від 29.07.2008 року.

Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі у контрагентів та визначенні умов договору тощо (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

За змістом цієї норми закону ніхто не може бути примушений до укладення договору, що не відповідає його волі.

Згідно зі ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтами регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами ОСОБА_5 банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

В той же час, згідно ст. 1056 ЦК України позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

Належною формою кредитного договору на підставі ч. 1 ст. 1055 ЦК України є письмова форма. Наслідком недодержання письмової форми такого договору є його нікчемність (ч. 1 ст. 218, ч. 2 ст. 1055 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 29.07.2008 року між ВАТ «ОСОБА_2 Аваль», правонаступником якого є ПАТ «ОСОБА_2 Аваль», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014/3665/151533/82, за умовами п.1 якого позичальник отримала кредит в розмірі 50 000 доларів США строком на 120 місяців до 29.07.2018 року зі сплатою процентів за користування ним за ставкою 14,35 % річних.

Кредитний договір укладено в письмовій формі, підписано сторонами та скріплено печаткою банку (а.с.9-13), тобто він є чинним.

Згідно з ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється.

Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивною.

Сукупною вартістю кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов’язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.

Як агресивні забороняються такі форми підприємницької практики: 1) створення враження, що споживач не може залишити приміщення продавця (виконавця) без укладення договору або здійснення оплати; 2) здійснення тривалих та/або періодичних візитів до житла споживача, незважаючи на вимогу споживача про припинення таких дій або залишення житла; 3) здійснення постійних телефонних, факсимільних, електронних або інших повідомлень без згоди на це споживача; 4) вимога оплати продукції, поставленої продавцем (виконавцем), якщо споживач не давав прямої та недвозначної згоди на її придбання. Перелік форм агресивної підприємницької практики не є вичерпним.

Крім того, як роз’яснено у рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі № 15-рп/2011 положення п. п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

У Директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи зобов’язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору.

Директива розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди.

Згідно з п. 2 ст. 7 Директиви, комерційна діяльність вважається такою, що вводить в оману, якщо вона містить недостовірну інформацію або створює загальне враження, що вводить чи може ввести в оману, навіть, якщо інформація вірна у відношенні одного або декількох елементів такої інформації.

Разом з тим, бездіяльністю, що вводить в оману вважається така комерційна діяльність, в котрій, виходячи з фактичної ситуації, приймаючи до уваги всі особливості, обставини та обмеження комунікативного середовища, продавець не надає суттєво необхідної середньостатистичному споживачеві інформації для прийняття обдуманого рішення щодо угоди, що веде або може призвести до укладення середньостатистичним покупцем угоди, яка не була б укладена ним при інших обставинах. Також, бездіяльністю, яка вводить в оману визнається ненадання продавцем або несвоєчасне надання в двоякій, нечіткій, незрозумілій формі інформації, що вважається суттєвою. Зокрема, суттєвою є інформація про ціну угоди.

Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 5 від 12 квітня 1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу) суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг).

Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

Відповідно до п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

За змістом ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України № 6-1341цс15 від 02 грудня 2015 року.

Згідно з текстом укладеного сторонами кредитного договору такі умови договором передбачені. В договорі передбачені усі істотні умови договору: мета, сума і строк кредиту; умови і порядок його видачі та погашення; звідсоткові ставки; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення дії договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов цього Договору.

Так, в пункті 15.7 кредитного договору, підписаного позивачем ОСОБА_1, зазначено, що перед укладенням договору вона повідомлена в письмовій формі про всі умови споживчого кредитування в «ОСОБА_2 Аваль», орієнтовну сукупну вартість кредиту (відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» та «Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту»), та позичальник не має зауважень, претензій щодо наданої інформації, яка є повною, необхідною, доступною, достовірною та своєчасною (а.с.12-).

Сукупна вартість кредиту, в процентному та грошовому виразі, вказана в додатках № 1, 2 – Графіку повернення кредиту та інших платежів та Розрахунку сукупної вартості кредиту, які є невід’ємними частинами договору, що також визначено в п.3.5 кредитного договору (а.с.10).

Отже, матеріалами справи підтверджено, що на момент укладення договору позичальнику була надана повна та вичерпна інформація, необхідна та достатня для прийняття ним зваженого та свідомого рішення щодо отримання кредиту та укладений сторонами кредитний договір відповідає положенням статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

Не можна погодитись з доводами апеляційної скарги щодо неправомірного покладення на позивача, як позичальника, обов’язку зі сплати комісійної винагороди.

Так, відповідно до п. 8 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Отже, така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту існує, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

З аналізу вищевикладених положень ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які місять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-80цс12 від 12 вересня 2012 року.

Оскільки, оспорюваним договором визначено плату за обслуговування кредитом (комісію) не за формулою зі змінними величинами, а чітко фіксованою ставкою, тобто банк діяв добросовісно, попередив позичальника про розмір комісії, яку остання повинна буде вносити, тобто така умова не суперечить положенням ч.5 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів», та не може вважатись несправедливою, а тому доводи апеляційної скарги є безпідставними.

Не можна погодитись з твердженнями позивача ОСОБА_1 про наявність правових підстав для визнання оспорюванього договору недійсним з підстав надання кредитних коштів у валюті, відмінній від національної валюти України.

Так, статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому ОСОБА_6 держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти – гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 даного закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій ОСОБА_5 банку України.

Відповідно до п. 2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ №275 від 17.07.2001 року, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу ОСОБА_5 банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

Щодо вимог підпункту «в» п.4 ст.5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на цей час законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НІБУ від 14.10.2004 року № 438, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (тобто отримав банківську ліцензію та дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент укладення оспорюваного кредитного договору, 29.07.2008 року, ВАТ «Райффайзен Банк» мало ліцензію №10 від 11.10.2006 року, та відповідні дозволи до неї, видані ОСОБА_5 Банком України на здійснення банківських операцій, у тому числі в іноземній валюті (а.с.34-36), тобто банку надано дозвіл на проведення операцій з валютними цінностями, предметом договору між сторонами були суми в іноземній валюті, а тому колегія суддів дійшла висновку, що надання відповідачем кредиту в іноземній валюті не суперечить діючому законодавству та останній має право вимагати повернення кредитних коштів саме у валюті кредиту.

Крім того, відповідно до статті 36 Закону України “Про ОСОБА_5 України” офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється ОСОБА_5 Банком України.

Валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, встановлюються ОСОБА_5 Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління ОСОБА_5 Банку України від 12 листопада 2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.

Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторонни приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь – яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.

При підписанні кредитного договору, ОСОБА_1 погодилася з його умовами та, відповідно, теж прийняла на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу, а тому її твердження щодо несправедливості умов кредитного договору є необгрунтованими.

Отже, кредитний договір укладено сторонами у відповідності зі ст.1055 ЦК України, в письмовій формі за волевиявленням обох сторін, кожна із сторін розуміла мету укладення договору, та підписала його, протягом тривалого часу договір виконувався, а тому колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги щодо неналежного виконання ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» своїх зобов’язань за цим договором та приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та зводяться до намагання уникнути відповідальності з погашення заборгованості за кредитом.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 травня 2018 року у порядку ч. 4 ст. 359 ЦПК України було зупинено дію рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу від 28 лютого 2018 року до прийняття судом апеляційної інстанції судового рішення у справі, а тому дія цього рішення суду підлягає поновленню.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1, від імені та в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_3, – залишити без задоволення.

Рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу від 28 лютого 2018 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу від 28 лютого 2018 року.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 10 липня 2018 року.

Головуючий:

Судді: