Рішення № 75223440, 11.07.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2018 року Справа № 804/4073/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -

Обставини справи: 04.06.2018 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивачі просять:

- визнати протиправною бездіяльність Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Дніпропетровську щодо не призначення пенсії за віком ОСОБА_2;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_2 пенсію за віком, як не працюючому пенсіонеру, з врахуванням заробітної плати для обчислення пенсії, всього стажу, зазначеного у трудовій книжці, починаючи з дати звернення - 06.12.2016 року та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок;

- визнати протиправною бездіяльність Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Дніпропетровську щодо не призначення пенсії за віком ОСОБА_3;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_3 пенсію за віком, як не працюючому пенсіонеру, з врахуванням заробітної плати для обчислення пенсії, всього стажу, зазначеного у трудовій книжці, підвищенням розміру пенсії відповідно до ч.3 ст.29 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з дати звернення - 06.12.2016 року та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок.

Позовна заява обґрунтована тим, що позивачі виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебувають на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль. 06.12.2016 року представник позивачів особисто звернувся до відповідача із заявами про призначення пенсії за віком. Листами №3947/02/33 та №3963/02/33 від 20.12.2016 року позивачів повідомлено про відмову у призначенні пенсій за віком та зазначено, що згідно з п.2.9 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією, повинна пред'явити паспорт або інший документ, що засвідчує місце проживання (реєстрації). Позивачі вважають відмови у призначенні пенсії за віком протиправними та такими, що порушують конституційне право позивачів на пенсійне забезпечення. Також, в обґрунтування позову позивач послався на рішення Європейського суду з прав людини у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, в якому зазначено, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.06.2018 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні. Копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано учасникам справи, відповідачу запропоновано у п’ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали подати суду відзив на позовну заяву. Копія ухвали отримана сторонами, що підтверджується рекомендованим повідомленнями про вручення поштового відправлення та розпискою.

Відповідачем надано суду відзив на позовну заяву, у якому він позов не визнав, пояснивши свою позицію тим, що згідно п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж; 3) ля підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року; 4) документи про місце проживання (реєстрації) особи; 5) документи, які засвідчують особливий статус особи. Відповідно до п.2.9 Порядку, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред’явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Проте позивачами не було надано до управління паспортів громадян України, що позбавило управління можливості встановити особи ОСОБА_2, ОСОБА_3 та визначити місце їх реєстрації - призначення пенсій позивачам є неможливим.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд,-

ВСТАНОВИВ:

До серпня 1996 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та до грудня 1994 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 проживали в АНД районі АДРЕСА_1, надалі виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебувають на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль.

06.12.2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Дніпропетровську з заявами про призначення/перерахунок пенсії №1319/29 та №1318/29 відповідно, в яких просять призначити, направити запити щодо отримання довідок по заробітній платі, що враховуються для обчислення пенсії та довідки про реорганізацію (перейменування підприємств) відповідно записів трудової книжки та врахувати найвигідніший період. Вид пенсії - за віком.

До заяви від 06.12.2016 року №1319/29 ОСОБА_2 додані наступні документи:

- нотаріально засвідчені копії довіреності №695/16 від 05.10.2016, паспорта РО823996 від 16.07.2008р.;

- копія картки платника податків №403-16-07702 від 29.11.2016р.:

- копії та оригінали трудової книжки та вкладишу до трудової книжки - б/н від 14.07.1967р., БТ-І №3374391 від 02.11.1993р.;

- заява про перерахування пенсійних виплат на банківський рахунок - б/н від 06.12.2016р.;

- копія паспорта представника АЕ 322812 від 24.06.1996р.

До заяви від 06.12.2016 року №1318/29 ОСОБА_3 додані наступні документи:

- нотаріально засвідчені копії довіреності №695/16 від 05.10.2016, паспорта РО823997 від 16.07.2008р.;

- копія картки платника податків №403-16-07703 від 29.11.2016р.:

- копії та оригінали трудової книжки - б/н від 01.09.1962р.

- заява про перерахування пенсійних виплат на банківський рахунок - б/н від 06.12.2016р.;

- копія паспорта представника АЕ 322812 від 24.06.1996р.

Дані заяви подані представником на підставі довіреності від 05.10.2016 року - ОСОБА_4

Листом від 20.12.2016 року №3947/02/33 Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м.Дніпропетровську на заяву ОСОБА_2 надано відповідь, в якій зазначено, що згідно п.2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Враховуючи вищезазначене та той факт, що в переліку документів, наданих Вами до заяви, не надано основний, який засвідчує особу, її громадянство та місце проживання, проведення подальшої роботи з призначенням пенсії ОСОБА_2 є неможливим.

Листом від 20.12.2016 року №3963/02/33 Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м.Дніпропетровську на заяву ОСОБА_3 надано відповідь, в якій зазначено, що згідно п.2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Враховуючи вищезазначене та той факт, що в переліку документів, наданих Вами до заяви, не надано основний, який засвідчує особу, її громадянство та місце проживання, проведення подальшої роботи з призначенням пенсії ОСОБА_3 є неможливим.

Судом встановлено, що за даними закордонного паспорту ОСОБА_2 (дійсний до 16.07.2018р.) та ОСОБА_3 (дійсний до 16.07.2018р.) зазначено громадянство - Україна.

Правовідносини сторін, що виникають у сфері пенсійного забезпечення, регулюються нормами Конституції України від 28.06.1996р. № 254к/96-ВР, Законом України « Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне забезпечення».

Стаття 25 Конституції України гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (стаття 33 Конституції України).

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Право на пенсію в Україні є конституційним правом громадянина України.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як громадяни України (що вказано в їх закордонному паспорті в графі «громадянство»), незалежно від її проживання в Державі Ізраїль, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і на пенсійне забезпечення, а тому за відсутності законодавчих перешкод відповідач зобов'язаний призначити їм пенсію за віком.

Згідно вище зазначених відповідей відповідача, підставами відмов у призначенні пенсії зазначено: не надано основний, який засвідчує особу, її громадянство та місце проживання документ, з посиланням на пункт 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред’явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Документами, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» є, зокрема паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Згідно матеріалів справи, представником позивачів до заяв ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були надані копії закордонних паспортів №РО823996 та №РО 823997, які посвідчують відповідно до Закону особу, її громадянство, а також вік.

Окрім того, згідно копії нотаріальної довіреності від 05.10.2016 року, яку було додано до заяв про призначення пенсії №1318/29 та №1319/19 від 06.12.2016 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мешкають за адресою: АДРЕСА_2.

Стаття 24 Конституції України визначає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в ст.46 Конституції України.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадяни України, позивачі мають такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання, або необхідності надання документу, що підтверджує місце проживання.

З наданих документів відповідачу разом із заявами про призначення пенсії, можливо встановити місце проживання позивачів, про що зазначено судом вище - АДРЕСА_2 (згідно копії нотаріальної довіреності від 05.10.2016 року).

Таким чином, відмови відповідача викладені в листах №3917/02/33 та №3963/02/33 від 20.12.2016 року з даних підстав, є протиправними.

Згідно позовних вимог позивачів, вони просять визнати протиправною бездіяльність щодо не призначення їм пенсії за віком та зобов'язати відповідача призначити ОСОБА_2 пенсію за віком, як пенсію за віком, як не працюючому пенсіонеру, з врахуванням заробітної плати для обчислення пенсії, всього стажу, зазначеного у трудовій книжці, починаючи з дати звернення - 06.12.2016 року та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок, а ОСОБА_3 пенсію за віком, як не працюючому пенсіонеру, з врахуванням заробітної плати для обчислення пенсії, всього стажу, зазначеного у трудовій книжці, підвищенням розміру пенсії відповідно до ч.3 ст.29 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з дати звернення - 06.12.2016 року та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією та законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це завжди пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

Як зазначалось вище, відповідачем за результатами розгляду заяв позивачів надані відповіді викладені у формі листів 3947/02/33 від 20.12.2016 року та №3963/02/33 від 20.12.2016 року, що виключає обставини бездіяльності відповідача.

На підставі зазначеного вище, суд відмовляє у задоволенні вимог відносно визнання протиправною бездіяльності Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Дніпропетровську щодо не призначення пенсії за віком ОСОБА_2 та протиправною бездіяльність Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Дніпропетровську щодо не призначення пенсії за віком ОСОБА_3

До адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, оскільки підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу саме позивача. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення можливості чи неможливість реалізації її законного права та\або виникнення додаткового обов'язку.

В даному випадку, права позивача порушуються відмовами відповідача викладеними у формі листів 3947/02/33 від 20.12.2016 року та №3963/02/33 від 20.12.2016 року, з підстави того, що в переліку документів, наданих позивачами до заяви, не надано основного, який засвідчує особу, її громадянство та місце проживання документу, через що, проведення подальшої роботи з призначення пенсії ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є неможливим.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пенсію за віком, суд вважає за необхідне відмовити, з огляду на таке.

Відповідно до п.4.3 Порядку, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Питання нарахування пенсії за віком, її розмір визначається Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до статті 25 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", розмір пенсії за віком визначається за формулою:

П = Зп ? Кс, де:

П - розмір пенсії, у гривнях;

Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях;

Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.

В даному випадку, відмови відповідача в призначенні пенсії пов'язані не з відсутністю (наявністю неточних) складових, даних необхідних для розрахунку та призначенні пенсії, а з ненаданням документу, що посвідчує особу, її громадянство та місце проживання.

Відповідно до п.4 та п.10 ч.2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов’язати відповідача - суб’єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, а також належність способу захисту порушеного права і необхідність його повного захисту, суд вважає за необхідне:

- визнати протиправною відмову про призначенні пенсії ОСОБА_2 на його заяву від 06.12.2016 року №1319/29 викладену в листі №3947/02/33 від 20.12.2016 року;

- визнати протиправною відмову про призначенні пенсії ОСОБА_3 на її заяву від 06.12.2016 року №1318/29 викладену в листі №3963/02/33 від 20.12.2016 року;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 06.12.2016 року №1319/29 про призначення пенсії;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 06.12.2016 року №1318/29 про призначення пенсії.

Щодо твердження відповідача щодо пропуску строку звернення позивача до суду відповідно до частини 2 статті 122 КАС України, а саме про порушене право позивачі дізнались 20.12.2016 року виходячи з відповідей на заяви про призначення пенсії, суд зазначає наступне.

Частинами першою та третьою ст.122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою ст. 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.

Положення статті 122 КАС України слугують меті забезпечення дотримання принципу правової визначеності, що зокрема слід розуміти як спрямованість на створення ситуації упевненості для суб'єкта владних повноважень, як відповідача по справі, стосовно розуміння відсутності у позивача бажання звертатись з відповідним позовом, у тому числі, захищати свої майнові права. Стосовно майнових прав позивача та обов'язку відповідача у зазначеній категорії адміністративних справ забезпечувати їх реалізацію шляхом здійснення відповідних виплат, це означає також відсутність обов'язку резервувати певну частину коштів за період більше 6 місяців, що, в першу чергу, виправдано та зумовлено специфікою формування та використання коштів державних та місцевих бюджетів, а також інших фондів, якими розпоряджається суб'єкт владних повноважень.

Зважаючи на те, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції), суд вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати частину першу статті 122 КАС України та при визначені права позивача на звернення до адміністративного суду керуватися строками, визначеними в інших законах, зокрема, законах України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати». Такий висновок суд робить, виходячи з наступного.

В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

ОСОБА_5 також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

При цьому, ОСОБА_5 містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (стаття 24).

Відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.

Оскільки судом встановлено, що відмова в розгляді заяв про призначення пенсії за наявності всіх необхідних документів здійснена з вини відповідача, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - без обмеження строку.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст.2 КАС України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Оскільки в позовних вимогах позивачів суд відмовляє, а часткове задоволення позову пов'язане з виходом суду за межі позовних вимог з метою повного захисту прав позивача, тому відсутні підстави для присудження позивачу судових витрат зі сплати судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись статтями 2, 5, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову про призначенні пенсії ОСОБА_2 на його заяву від 06.12.2016 року №1319/29 викладену в листі №3947/02/33 від 20.12.2016 року;

Визнати протиправною відмову про призначенні пенсії ОСОБА_3 на її заяву від 06.12.2016 року №1318/29 викладену в листі №3963/02/33 від 20.12.2016 року;

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 06.12.2016 року №1319/29 про призначення пенсії;

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 06.12.2016 року №1318/29 про призначення пенсії.

В решті вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя ОСОБА_1