Постанова № 75215757, 10.07.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2018 року м. Київ

Справа № 22-4614 Головуючий у судді 1-ї інстанції - Рибак М.А.

Унікальний №761/37105/17 Доповідач - Гаращенко Д.Р.

Апеляційний суд міста Києва. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Борисової О.В., Левенця Б.Б.

розглянувши у судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 04 січня 2018 року у справі за заявою Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги,

ВСТАНОВИЛА:

Згідно з ч. 6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII &qu№ ;Про судоустрій і статус суддів&q?та; у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті &q?я ;Голос України&q?ол; повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу XII &quро;Прикінцеві та перехідні положення&q?і ; Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII &qu№ ;Про судоустрій і статус суддів&q?та; апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Підпунктом 8) п. 1 Розділу XIII &q?оз;Перехідні положення&q?ні; ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017) установлено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У жовтні 2017 року ПАТ «Київенерго» звернулось до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Просило видати судовий наказ, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь заявника 14 294,70 грн. заборгованості за надані послуги з центрального опалення, 20 748,20 грн. заборгованості за постачання гарячої води, 8 395,54 грн. - 3% річних та інфляційні витрати, а також судовий збір в розмірі 800,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог посилалось на те, що ОСОБА_1 проживає АДРЕСА_2 та є споживачем послуг з централізованого опалення та гарячої води, які постачає ПАТ «Київенерго».

За результатами аналізу оплат здійснених ОСОБА_1 було з'ясовано, що останній користується послугами, однак оплату за них вносить не в повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість, яку ПАТ «Київенерго» просив стягнути з боржника.

Посилаючись на положення ст. 625 ЦК України також ПАТ «Київенерго» просило стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14.11.2017 р. наказне провадження у справі було відкрито.

14.11.2017 р. Шевченківським районним судом м. Києва було видано судовий наказ яким з ОСОБА_1 було стягнуто на користь ПАТ «Київенерго» заборгованість за надані послуги з центрального опалення у розмірі 14 294,70 грн., заборгованість за постачання гарячої води у розмірі 20 748,20 грн., 3% річних та інфляційну складову боргу в розмірі 8 395,54 грн. та судовий збір в розмірі 800,00 грн.

Не погоджуючись із вищезазначеним судовим наказом 19.12.2017 р. ОСОБА_1 подав заяву про скасування судового наказу Шевченківського районного суду м. Києва від 14.11.2017 р.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04.01.2018 р. заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу було повернуто заявнику на підставі ч. 6 ст. 170 ЦПК України.

Не погоджуючись із вищевказаною ухвалою, ОСОБА_1 26.03.2018 р. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необ'єктивність і необґрунтованість, порушення норм процесуального права, просив ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.

В обґрунтування своїх доводів апелянт посилався на те, що Закон України «Про судовий збір» містить суперечливі між собою положення щодо необхідності або відсутності такової по сплаті судового збору при зверненні з заявою про скасування судового наказу.

Неоднозначність цих положень, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, повинні тлумачитися на користь платника судового збору та трактуватись як відсутність підстав для її внесення.

Наполягав, що положення ст. 4 Закону України «Про судовий збір» не є спеціальними по відношенню до ст. 3 цього ж Закону, на чому наголошувалось в Постановах Пленуму Верховного Суду України №10 від 17.10.2014 р. та №14 від 23.12.2011 р.

Вважав, що Суд першої інстанції в даному випадку не мав право посилатися на положення ч.5 ст.170 ЦПК України щодо сплати судового збору як на обов'язкові.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 (а.с.32)

Згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» від 10.04.2014 р. №1198-VII.ПАТ «Київенерго» з 01.07.2014 р. визначено обов'язковим виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання для житлових будинків комунальної форми власності.

За твердженням ПАТ &qunt;Київенерго&qu N; в результаті аналізу здійснених боржником платежів було виявлено невідповідність між наданими послугами та коштами внесеними, в якості оплати на ці послуги, а тому утворилась заборгованість, яку стягувач просив стягнути в судовому порядку.

Також заявник наполягав на стягненні з боржника суми інфляційних витрат та 3% річних за весь час прострочення.

Задовольняючи заяву про видачу судового наказу суд першої інстанції виходив з того, що вимоги стягувача є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню.

Звертаючись з заявою про скасування судового наказу боржник наполягав на існуванні спору про право між сторонами. Пояснював, що тривалий час не проживає за вказаною адресою, будь-яких претензій від стягувача не отримував, а суми заявлені ним до стягнення не відповідають дійсності. Звертав увагу, що судом не враховано обов'язку по сплаті за житлово-комунальні послуги інших співвласників.

Повертаючи заяву про скасування судового наказу заявнику, суд першої інстанції виходив з того, що документ, що підтверджує сплату судового збору обов'язково подається під час звернення з такою заявою до суду.

Його відсутність дає підстави для застосування положень ч.6 ст.170 ЦПК України щодо повернення заяви без розгляду.

Колегія суду не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до положень п.7 ч.1 ст.103 ЦПК України (в редакції чинній на момент видачі судового наказу) в судовому наказу зазначаються, зокрема і відомості про порядок та строки подання заяви про скасування судового наказу.

Право боржника на подання заяви про скасування судового наказу, протягом десяти днів з моменту отримання його копії, визначено положеннями ст.105 ЦПК України (в редакції чинній на момент видачі судового наказу)

Як вбачається зі змісту ст.106 ЦПК України (в редакції чинній на момент видачі судового наказу) визначений в ст.103 ЦПК України (в редакції чинній на момент видачі судового наказу) строк є визначальним для набрання таким судом наказом законної сили для подальшого його пред'явлення до виконання.

Як вбачається з матеріалів справи судовий наказ був виданий Шевченківським районним судом м. Києва 14.11.2017 р. (а.с.17), його копія була направлена боржнику на адресу місця реєстрації 15.11.2017 р. (а.с.18) та отримана 12.12.2018 р. (а.с.19)

З заявою про скасування судового наказу від 14.11.2017 р. ОСОБА_1 звернувся безпосередньо до суду 19.12.2017 р. (а.с.20-22)

На момент видачі судового наказу судом першої інстанції положеннями ст.105 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» обов'язку по сплаті судового збору при поданні заяви про скасування судового наказу не встановлювалось.

У ст. 3 Закону України «Про судовий збір» в редакції від 03.10.2017 р. встановлено, що за подання заяви про скасування судового наказу судовий збір не справляється.

В той же час Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 р. №2147-VIII, доповнено ч. 2 ст. 4 підпунктом 4? щодо сплати судового збору при поданні заяви про скасування судового наказу за ставкою 0,05 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

У своєму рішенні від 10.12.2009 р. Європейський суд з прав людини у справі «Михайлюк та Петров проти України» (Mikhaylyuk and Petrov v. Ukraine, заява № 11932/02) зазначав, що суд нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (див., серед багатьох інших, рішення у справі «Полторацький проти України» (Poltoratskiy v. Ukraine) від 29 квітня 2003 року, заява № 38812/97, п. 155).

Всі наявні суперечності в Законі України «Про судовий збір», колегія суддів, вважає за необхідне трактувати на користь саме особи, яка звернулась з відповідною заявою, адже основною метою існування судової системи є правосуддя, яке не може базуватися на принципах формалізму, незрозумілості та відсутності чіткої визначеності.

Окрім того, відповідно до п.п. 11 п. 1 розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України (в редакції 2017 року) заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими та такими, що знайшли своє підтвердження в матеріалах справи.

Відповідно до п. 3, 4 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, а також невідповідність висновків суду обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 379, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 04 січня 2018 рокускасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складений 10 липня 2018 року.

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді О.В. Борисова

Б.Б. Левенець