Рішення № 75214800, 08.06.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/1012/16

Провадження № 2/760/2562/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2018 року Солом'янський районний суд м. Києва

в складі: головуючого - судді - Лазаренко В.В.

з участю секретарів - Каліщук М.В., Кучерини Ю.С.,

Горбач О.М., Слободянюк А.К.

позивача - ОСОБА_3,

представників позивача - ОСОБА_4, ОСОБА_5

відповідача - ОСОБА_6,

представників відповідача - ОСОБА_7

перекладача - Кирпенко С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6, ОСОБА_9 про визнання заповіту недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

19.01.2016 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_10 на користь ОСОБА_6, або у випадку неприйняття ним спадщини, на користь ОСОБА_9, посвідчений 23.10.2013 державним нотаріусом Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_11.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_4 помер її син ОСОБА_10.

У встановлений законом строк вона звернулася до Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, однак там їй повідомили, що її син за життя 23.10.2013 склав заповіт, яким заповідав ОСОБА_6, або у випадку неприйняття ним спадщини, ОСОБА_9, все своє майно, де б воно не було, та з чого б воно не складалось

Вважає, що даний заповіт суперечить дійсному волевиявленню ОСОБА_10, т.я. під час його складення її син ОСОБА_10 не усвідомлював значення своїх дій внаслідок психічної хвороби.

Так, ОСОБА_10 мав психічне захворювання, неодноразово лікувався в Київському міському психоневрологічному диспансері №5, Київській міській психоневрологічній лікарні №1, а також ТМО «Психіатрія». У зв'язку з психічним захворюванням йому з дитинства була встановлена ІІ група інвалідності довічно.

У зв'язку з цим просить визнати оспорюваний заповіт недійсним.

Позивач та її представники в судовому засіданні підтримали позовні вимоги і просили їх задовольнити з зазначених в позовній заяві підстав.

Відповідач ОСОБА_6 та представник відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_7 проти позову заперечували, посилаючись на те, що ОСОБА_10 на час підписання оспорюваного заповіту був у нормальному психічному стані і складення даного заповіту було його волевиявленням, а тому просили в задоволенні позову відмовити.

Відповідач ОСОБА_9 в судове засідання не з'явилась, про причини своєї неявки суд не повідомила, зважаючи на те, що в судовому засіданні її інтереси представляв її представник адвокат ОСОБА_7, то суд вважає за можливе розглядати справу у її відсутності.

Заслухавши учасників справи, показання свідків, дослідивши висновок посмертної судово-психіатричної експертизи та інші письмові докази, що містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 року помер син позивача ОСОБА_10, про що в 19.06.2015 зроблено відповідний актовий запис за № 472, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 21.07.2015 року.

30.07.2015 року позивачка звернулася до Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_10.

Як вбачається з копій матеріалів спадкової справи № 535/2015, розпочатої 15.07.2015, ОСОБА_10 23.10.2013 склав заповіт, яким заповідав все своє майно ОСОБА_6, а у випадку його смерті раніше заповідача або неприйняття ним спадщини, заповідав ОСОБА_9.

Також, з копії спадкової справи вбачається, що позивач 16.12.2015 звернулась до Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори з заявою про відкладення видачі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, складеним ОСОБА_10, т.я. вважає, що він був складений заповідачем, не з власної волі, оскільки на той час він страждав на психічне захворювання та не міг усвідомлювати значення своїх дій.

Відповідно до ст.1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

За ст. 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання(ст. 30 ЦК України).

Згідно статті 1247 заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання.

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадови чи службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Ч.1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною/сторонами/ вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу.

П.8 Пленуму визначає, що підстави, передбачені ч.1 ст. 215 ЦК України, мають бути встановлені саме на момент вчинення правочину.

Стаття 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1 ст.203 ЦК України), особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності ( ч. 2 ст. 203 ЦК України), волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст.203 ЦК України), правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст. 203 ЦК України), правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це право, а також заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Частина 2 ст. 1257 ЦК України встановлює, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті -за позовом інших осіб, чиї права та інтереси порушені.

Позивач посилається на те, що заповіт ОСОБА_10 складено в той час коли він внаслідок психічної хвороби не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. При цьому, також зазначає, що за життя ОСОБА_10 перебував під наглядом дружини відповідача ОСОБА_12, якій позивач довіряла та особисто просила приглядати за сином, т.я. сама проживала за кордоном. У ОСОБА_12 були у розпорядженні всі документи ОСОБА_10.

Як посилається позивач, ОСОБА_12 та її чоловік відповідач ОСОБА_6 були обізнані про те, що ОСОБА_10 страждає на психічне захворювання та не розуміє значення своїх дій, однак, навіть не повідомили їй про існування даного заповіту.

Таким чином, на думку позивача, волевиявлення ОСОБА_10 в заповіті не відповідало його внутрішній волі.

В ході розгляду справи судом були допитані свідки, які, зокрема, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, повідомили суду про те, що ОСОБА_10 складав враження хворої людини, був замкнений, неохайний, зловживав алкоголем, міг проявляти приступи агресії.

Свідки ОСОБА_23, ОСОБА_24 та ОСОБА_25 повідомили суду, що ОСОБА_10 на їх погляд був здоровою, адекватною людиною, нічого дивного в його поведінці вони не помічали.

Свідок ОСОБА_25 також повідомила, що ОСОБА_10 спочатку мав намір скласти заповіт на неї, однак не зробив цього через її хворобу. Про його наміри скласти заповіт на ОСОБА_6 позивачу було відомо.

Під час розгляду справи судом за клопотанням представника позивача була призначена посмертна судово-психіатрична експертиза щодо визначення психічного стану заповідача під час підписання оспорюваного заповіту.

Як вбачається з Висновку судово-психіатричного експерта №640, ОСОБА_10 у момент складання ним заповіту (23.10.2013) страждав стійким хронічним психічним розладом: Шизофренія, параноїдальна форма, безперервно-прогредієнтний перебіг, дефектний стан. За своїм психічним станом у цей період він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Оцінюючи висновок експерта у сукупності та взаємозв'язку з іншими дослідженими доказами у справі, суд визнає останній достатньо обґрунтованим. Письмових доказів, з яким він вступає у суперечність матеріали справи не містять.

Істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи, в ході розгляду справи не встановлено.

Отже, висновок судово-психіатричного експерта №640 на переконання суду є належним доказом у даній справі, який у своїй сукупності з іншими матеріалами справи, визнаються судом такими, які доводять, що при підписанні оспорюваного заповіту від 23.10.2013 року, ОСОБА_10 не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними.

При цьому, суд критично оцінює показання свідків ОСОБА_23, ОСОБА_24 та ОСОБА_25 в судовому засіданні з приводу того, що ОСОБА_10 не виявляв ознак хворої людини, оскільки вказані свідчення суперечать наведеним вище наявним в матеріалах справи доказам у їх сукупності, зокрема, медичною документацією ОСОБА_10 та висновком судово-психіатричного експерта.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ч.6 ст.81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи з обставин наведених вище, суд дійшов до висновку про те, що доводи позивача знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в суді, а тому наявні підстави для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 30, 203, 215, 225, 1233, 1234, 1247, 1248, 1257 ЦК України, ст. ст. 4, 12-13, 81-82, 263-265, 354-355 ЦПК України суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_3 ( 03186, АДРЕСА_1) до ОСОБА_6 (адреса: 03151, АДРЕСА_2) ОСОБА_9 (адреса: 03151, АДРЕСА_2) про визнання заповіту недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1 ( РНОКПП НОМЕР_1) на користь ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, або у випадку неприйняття ним спадщини, на користь ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, посвідчений 23 жовтня 2013 року державним нотаріусом Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_11.

Стягнути з ОСОБА_6 (адреса: 03151, АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_3 ( 03186, АДРЕСА_1) витрати з оплати судового збору в сумі 275,60 грн..

Стягнути з ОСОБА_9 (адреса: 03151, АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_3 ( 03186, АДРЕСА_1) витрати з оплати судового збору в сумі 275,60 грн..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Дата складення повного судового рішення 18.06.2018.

Суддя В.В. Лазаренко