Рішення № 7521388, 04.01.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.01.10                                                                                 Справа № 18/169пд

Суддя Корнієнко В.В., розглянувши матеріали справи за позовом публічного акціонерного товариства «Луганське регіональне управління автобусних станцій», м. Луганськ

до товариства з обмеженою відповідальністю «АТП 10940», м. Луганськ

про вирішення розбіжностей, що виникли при укладенні договору

від позивача:                    Бочаров Д.В. за дов. від 04.01.2010;

від відповідача:          Сизонова Ю.В. за дов. від 20.08.2009.

Суть спору: позивачем заявлено вимоги про вирішення розбіжностей, що виникли при укладенні договору від 01.07.2009 № 32/1 про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області.

Позивач просить суд прийняти в його редакції:

-          пункт 2.2.3. договору: «Організовувати продаж квитків населенню та надавати інші станційні послуги».

-          п. 3.1. договору:

«Плата ТОВАРИСТВУ за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ складає 15 % (з врахуванням податку на додану вартість у розмірі 20 %) від суми тарифної вартості реалізованих проїзних квитків через каси ТОВАРИСТВА (тобто –для платників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу з врахуванням ПДВ, без врахування додаткових зборів; для неплатників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, без врахування додаткових зборів та ПДВ) відповідно до касової відомості продажу квитків, що є підставою для розрахунків з ПЕРЕВІЗНИКОМ. За кошти, отримані від реалізації квитків на перевезення багажу реалізованих автостанціями (для неплатників ПДВ: без врахування ПДВ; для платників ПДВ: з врахуванням ПДВ) ПЕРЕВІЗНИК сплачує ТОВАРИСТВУ плату у розмірі 50 % (з врахуванням ПДВ 20%).

          Плата за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ сплачується шляхом утримання ТОВАРИСТВОМ з належних останньому сум коштів, отриманих в результаті продажу квитків».

          Позивач також заявив вимоги про виключення із вказаного договору пункту 3.4.:

«У разі, коли на автостанціях ТОВАРИСТВА здійснюють посадку пасажири, які придбали квитки у ПЕРЕВІЗНИКА або в агентствах з продажу квитків, ПЕРЕВІЗНИК сплачує ТОВАРИСТВУ частину автостанційного збору за надання автостанційних послуг пасажирам (згідно затвердженої калькуляції, що є невід’ємною частиною Договору) у розмірі 10 % (з урахуванням ПДВ) від суми тарифної вартості реалізованих проїзних квитків»

та пункту 3.5.:

«Плата за надання автостанційних послуг пасажирам, що придбали квитки не в касах автостанцій, сплачується шляхом внесення ПЕРЕВІЗНИКОМ в касу ТОВАРИСТВА сум коштів згідно п. 3.4. та касових відомостей Ф-20 АСС.»,

які запропоновані відповідачем у протоколі розбіжностей.

          Відповідач проти позову заперечує та запропонував свої редакції пунктів 2.2.3. та 3.1.:

пункт 2.2.3. «Здійснювати своєчасно попередній та поточний продаж квитків на проїзд та перевезення багажу у кількості місць згідно міскості автобусів за вилученням п’яти (з 1 по 5 включно) на рейси маршрутів Луганськ АС-1 –Воронеж, Луганськ АС-1 –Волгодонськ, Луганськ АС-1 –Дніпропетровськ, що виконуються автобусами Перевізника з автостанцій Товариства. На рейси інших маршрутів Перевізника продаж квитків здійснюється у кількості всіх місць, наявних в автобусі».

в пункті 3.1. відповідач пропонує встановити плату ТОВАРИСТВУ за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ у розмірі 10 % від суми тарифної вартості реалізованих проїзних квитків.

          Відповідач просить включити у договір пункти 3.4. та 3.5. проти яких заперечує позивач (зміст вказаних пунктів наведено вище у вимогах позивача).

          В судовому засіданні 25.12.2009 було оголошено перерву до 04.01.2010 (15.00).

          Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд

В С Т А Н О В И В:

          ТОВ «Луганське регіональне управління автобусних станцій»(позивач) є суб’єктом підприємництва, який володіє автостанціями у Луганській області та здійснює діяльність щодо надання автостанційних послуг пасажирам і перевізникам.

          Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП 10940»(відповідач) на підставі договорів та відповідного дозволу здійснює перевезення пасажирів на міжнародних (Луганськ –Ростов, Луганськ –Мілерове, Луганськ –Волгодонськ, Луганськ –Вороніж, Луганськ –Розсох), міжобласних (Луганськ –Дніпропетровськ) та міжміських внутрішньообласних автобусних маршрутах (Луганськ –Свердловськ, Луганськ –Мілове).

          Відповідно до ст. 32 Закону України «Про автомобільний транспорт»відносини автомобільного перевізника із власником автостанцій визначаються договором, який є обов’язковим.

          Позивач листом від 02.07.2009 № 8/4 в зв’язку з реорганізацією запропонував відповідачу розірвати раніше укладений між ними аналогічний договір та укласти новий договір про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області від 01.07.2009 № 32/1.

          Одночасно з вказаним листом позивач направив відповідачу два екземпляри проекту договору для підписання.

Листом від 10.07.2009 № 50 відповідач направив позивачу підписані екземпляри цього договору з протоколом розбіжностей.

Розбіжності стосувалися декількох пунктів договорів частина з яких була врегульована сторонами за договором у досудовому порядку (протокол врегулювання розбіжностей від 27.07.2009).

Залишилися неврегульованими пункти 2.2.3., 3.1., 3.4., 3.5. договору.

Позивач просить суд прийняти в його редакції:

-          пункт 2.2.3. договору: «Організовувати продаж квитків населенню та надавати інші станційні послуги».

-          п. 3.1. договору:

«Плата ТОВАРИСТВУ за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ складає 15 % (з врахуванням податку на додану вартість у розмірі 20 %) від суми тарифної вартості реалізованих проїзних квитків через каси ТОВАРИСТВА (тобто –для платників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу з врахуванням ПДВ, без врахування додаткових зборів; для неплатників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, без врахування додаткових зборів та ПДВ) відповідно до касової відомості продажу квитків, що є підставою для розрахунків з ПЕРЕВІЗНИКОМ. За кошти, отримані від реалізації квитків на перевезення багажу реалізованих автостанціями (для неплатників ПДВ: без врахування ПДВ; для платників ПДВ: з врахуванням ПДВ) ПЕРЕВІЗНИК сплачує ТОВАРИСТВУ плату у розмірі 50 % (з врахуванням ПДВ 20%).

          Плата за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ сплачується шляхом утримання ТОВАРИСТВОМ з належних останньому сум коштів, отриманих в результаті продажу квитків.

          Позивач також заявив вимоги про виключення із вказаного договору пункту 3.4.:

«У разі, коли на автостанціях ТОВАРИСТВА здійснюють посадку пасажири, які придбали квитки у ПЕРЕВІЗНИКА або в агентствах з продажу квитків, ПЕРЕВІЗНИК сплачує ТОВАРИСТВУ частину автостанційного збору за надання автостанційних послуг пасажирам (згідно затвердженої калькуляції, що є невід’ємною частиною Договору) у розмірі 10 % (з урахуванням ПДВ) від суми тарифної вартості реалізованих проїзних квитків»

та пункту 3.5.:

«Плата за надання автостанційних послуг пасажирам, що придбали квитки не в касах автостанцій, сплачується шляхом внесення ПЕРЕВІЗНИКОМ в касу ТОВАРИСТВА сум коштів згідно п. 3.4. та касових відомостей Ф-20 АСС.

які запропоновано відповідачем у протоколі розбіжностей.

          Відповідач проти позову заперечує та запропонував свої редакції пунктів 2.2.3. та 3.1.:

пункт 2.2.3. «Здійснювати своєчасно попередній та поточний продаж квитків на проїзд та перевезення багажу у кількості місць згідно міскості автобусів за вилученням п’яти (з 1 по 5 включно) на рейси маршрутів Луганськ АС-1 –Воронеж, Луганськ АС-1 –Волгодонськ, Луганськ АС-1 –Дніпропетровськ, що виконуються автобусами Перевізника з автостанцій Товариства. На рейси інших маршрутів Перевізника продаж квитків здійснюється у кількості всіх місць, наявних в автобусі».

в пункті 3.1. відповідач пропонує встановити плата ТОВАРИСТВУ за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ у розмірі 10 % від суми тарифної вартості реалізованих проїзних квитків.

          Відповідач просить включити у договір пункти 3.4. та 3.5. проти яких заперечує позивач (зміст вказаних пунктів наведено вище).

          Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню за таких підстав:

Згідно ст. 32 Закону України «Про автомобільний транспорт»відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій визначаються договором.

Таким чином, укладення вказаного договору між сторонами за позовом є обов’язковим.

Рішенням адміністративної колегії Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.08.2006 № 391 встановлено, що позивач займає монопольне становище на ринку обов’язкових автостанційних послуг, що надаються перевізникам.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції»зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин.

Між позивачем та суб'єктами господарювання –перевізниками Ростовської (Російська Федерація) та Луганської областей на 2009 р. укладені договори, аналогічні договору щодо якого заявлено позовні вимоги.

Згідно вказаним договорам (їх копії залучені до матеріалів справи) плата перевізника позивачу за послуги складає 15 % виторгу від продажу квитків на перевезення пасажирів.

Таким чином, з метою недопущення зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку позивач повинен застосовувати однакові ціни та однакові умови до рівнозначних угод.

Обґрунтованість доводів позивача підтверджується калькуляцією позивача собівартості квитків на перевезення пасажирів та на перевезення багажу.

За таких обставин, пункт 3.1. вказаного договору приймається судом у редакції позивача.

Пункти 2.2.3., 3.1., 3.4. 3.5. договору приймаються у редакції відповідача за таких підстав:

          Згідно п. 115 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 № 176 (в редакції постанови КМУ від 26.09.2007 № 1184):

Перевізники відповідно до укладених договорів здійснюють продаж квитків через автостанції, агентства з продажу квитків та/або самостійно.

Примірну форму договору про продаж квитків затверджує Мінтрансзв'язку.

Продаж квитків може здійснюватися водієм автобусу в разі відсутності у населеному пункті автостанції або агентства з продажу квитків, а також після закриття квитково-касової відомості на автостанції.

Продаж квитків здійснюється за маршрутом прямування та у зворотному напрямку, якщо це передбачено в договорі про продаж квитків.

У разі продажу квитків через агентство або перевізником самостійно частину автостанційного збору перевізник перераховує автостанції, на якій пасажир повинен здійснити посадку.

Таким чином, діюче законодавство надає перевізникові право вибирати порядок продажу квитків, у тому числі продавати квитки самостійно та/або через агентства.

Однак, позивач своєю редакцією пункту 2.2.3. договору встановлює, що лише він буде організовувати продаж квитків населенню, що порушує законні права відповідача.

Пункти 3.4. та 3.5. договору пов’язані з пунктом 2.2.3 в редакції відповідача, так як встановлюють порядок та розмір сплати ПЕРЕВІЗНИКОМ частини автостанційного збору ТОВАРИСТВУ у випадку продажу квитків пасажирам перевізником або агентствами.

Разом з цим, в пункті 3.5. договору в редакції відповідача є посилання на касові відомості Ф-20 АСС, тоді як наказ Міністерства транспорту України від 31.05.2000 № 279, яким була затверджена вказана форма касової відомості, скасовано наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 25.05.2006 № 503.

За таких обставин, пункт 3.4. договору приймається в редакції відповідача, а пункт 3.5. договору приймається в редакції відповідача за винятком посилання на форму Ф-20 АСС.

Відповідно до п. 24 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року»враховуючи положення ч. 3 ст. 84 ГПК, у спорі про спонукання укласти договір у резолютивній частині рішення зазначаються умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Резолютивна частина рішення може мати орієнтовано такий вигляд: «Вважати договір (найменування договору) укладеним на умовах поданого (найменування позивача) проекту цього договору»(п. 24 інформаційного листа ВГСУвід 13.08.2008 № 01-8/482).

          Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України витрати на державне мито в сумі 21,25 грн. (пропорційно кількості задоволених позовних вимог: заявлено вимоги відносно чотирьох пунктів договору, а задоволено вимоги щодо одного пункту; відповідно позов задоволено на 25 %) та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59 грн. (пропорційно кількості задоволених позовних вимог) покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Вважати укладеним договір про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області на умовах поданого публічним акціонерним товариством «Луганське регіональне управління автобусних станцій» (м. Луганськ) проекту цього договору від 01.07.2009 № 32/1 за винятком пунктів 2.2.3., 3.4., 3.5.

3.          Спірний пункт 3.1. договору вказаного у п. 2 даного рішення викласти у редакції публічного акціонерного товариства «Луганське регіональне управління автобусних станцій» (м. Луганськ):

«Плата ТОВАРИСТВУ за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ складає 15 % (з врахуванням податку на додану вартість у розмірі 20 %) від суми тарифної вартості реалізованих проїзних квитків через каси ТОВАРИСТВА (тобто –для платників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу з врахуванням ПДВ, без врахування додаткових зборів; для неплатників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, без врахування додаткових зборів та ПДВ) відповідно до касової відомості продажу квитків, що є підставою для розрахунків з ПЕРЕВІЗНИКОМ. За кошти, отримані від реалізації квитків на перевезення багажу реалізованих автостанціями (для неплатників ПДВ: без врахування ПДВ; для платників ПДВ: з врахуванням ПДВ) ПЕРЕВІЗНИК сплачує ТОВАРИСТВУ плату у розмірі 50 % (з врахуванням ПДВ 20%).

          Плата за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ сплачується шляхом утримання ТОВАРИСТВОМ з належних останньому сум коштів, отриманих в результаті продажу квитків».

4.          В решті позову відмовити.

5.          Спірні пункти 2.2.3., 3.4., 3.5. договору вказаного у п. 2 даного рішення викласти у редакції товариства з обмеженою відповідальністю «АТП 10940» (м. Луганськ):

пункт 2.2.3.: «Здійснювати своєчасно попередній та поточний продаж квитків на проїзд та перевезення багажу у кількості місць згідно міскості автобусів за вилученням п’яти (з 1 по 5 включно) на рейси маршрутів Луганськ АС-1 –Воронеж, Луганськ АС-1 –Волгодонськ, Луганськ АС-1 –Дніпропетровськ, що виконуються автобусами Перевізника з автостанцій Товариства. На рейси інших маршрутів Перевізника продаж квитків здійснюється у кількості всіх місць, наявних в автобусі».

пункт 3.4.: «У разі, коли на автостанціях ТОВАРИСТВА здійснюють посадку пасажири, які придбали квитки у ПЕРЕВІЗНИКА або в агентствах з продажу квитків, ПЕРЕВІЗНИК сплачує ТОВАРИСТВУ частину автостанційного збору за надання автостанційних послуг пасажирам (згідно затвердженої калькуляції, що є невід’ємною частиною Договору) у розмірі 10 % (з урахуванням ПДВ) від суми тарифної вартості реалізованих проїзних квитків»

пункт 3.5.: «Плата за надання автостанційних послуг пасажирам, що придбали квитки не в касах автостанцій, сплачується шляхом внесення ПЕРЕВІЗНИКОМ в касу ТОВАРИСТВА сум коштів згідно п. 3.4. та касових відомостей».

6.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «АТП 10940» (м. Луганськ, вул. Оборонна, 101-в, ідентифікаційний код 31375474) на користь публічного акціонерного товариства «Луганське регіональне управління автобусних станцій», м. Луганськ (м. Луганськ, вул. Оборонна, 101, ідентифікаційний код 33009052) витрати на державне мито в сумі 21,25 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59 грн., наказ видати.

04 січня 2010 р. було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення. Рішення, оформлене відповідно до ст. 84 ГПК України, підписано 11 січня 2010 р.

На підставі ч. 3 ст. 85 ГПК України дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя                                                                                                     В.В. Корнієнко