Постанова № 75213727, 05.07.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

5 липня 2018 року м. Чернівці

справа № 720/1705/17

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Перепелюк І. Б.

суддів : Литвинюк І.М., Яремка В.В.

секретар Тодоряк Г.Д.

позивач - ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3

відповідач - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 29 березня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа: Маршинецька сільська рада Новоселицького району Чернівецької області, про визначення порядку користування спільною частковою власністю та усунення перешкод в користуванні нерухомим майном шляхом вселення (головуючий в 1-й інстанції Вівчар Г.А.)

встановив :

ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, третя особа: Маршинецька сільська рада Новоселицького району Чернівецької

області, про визначення порядку користування спільною частковою власністю та усунення перешкод в користуванні нерухомим майном шляхом вселення.

Позовні вимоги обгрунтовувала слідуючими обставинами.

Позивач ОСОБА_2 є власником ? частини житлового будинку літ. А, розташованого в АДРЕСА_1. Відповідач ОСОБА_4 є власником ? частини вказаного будинку. На даний час в зазначеному будинку проживають

Провадження 22-ц/794/597/18 Категорія 2/5

ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_8ОСОБА_4 та його дружина ОСОБА_5 фактично проживають за межами України.

ОСОБА_6 перешкоджає позивачу вільно користуватися та розпоряджатися своєю власністю, у звязку з чим вона та її чоловік ОСОБА_3 вимушені проживати в найманій квартирі.

Представник позивачів просив суд встановити наступний порядок користування житлом у домоволодінні по АДРЕСА_1:

-у користування ОСОБА_2 виділити в жилому будинку літ. «А» - спальню 1-2 площею 17,7 кв.м; житлову кімнату 1-3 площею 17,4 кв.м., тамбур 1-6 площею 6,7 кв.м,інші будівлі та споруди: літню кухню літ. «В» , гараж літ. «Г»;

-у користування ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 залишити в жилому будинку літ. «А» - коридор 1-1 площею 15.2 кв.м., зал 1-5 площею 21.1 кв.м, кімнату 1-4 площею 13,9 кв.м інші будівлі та споруди: літню кухню літ. «Б» . Колодязь № 1, убиральню літ. «Є» , ворота і огорожу № 2, 3, замощення II залишити в спільному користуванні;

-вселити ОСОБА_3 в домоволодіння по АДРЕСА_1 та надати йому в користування в жилому будинку літ. «А» - спальню 1-2 площею 17,7 кв.м; житлову кімнату 1-3 площею 17,4 кв.м., тамбур 1 -6 площею 6,7 кв.м, інші будівлі та споруди: літню кухню літ. «В» , гараж літ. «Г»; колодязь № 1, убиральню літ. «Є» , ворота і огорожу № 2,3, замощення II, зобов'язавши відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 не чинити йому в цьому перешкод. Стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 на користь позивачів судові витрати.

Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 29 березня 2018 року позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено.

Вселено ОСОБА_3 в житловий будинок літ. А розташований по АДРЕСА_1. Встановлено наступний порядок користування житловим будинком літер А виділивши у користування подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 тамбур 1-6 загальною площею 6.7кв.м., житлову кімнату 1-3 загальною площею 17.4кв.м., житлову кімнату 1-2 загальною площею 17.7кв.м. Залишено в користуванні відповідачів коридор 1-1 загальною площею 15.20кв.м., кімнату 1-4 загальною площею 13.90кв.м., кімнату 1-5 загальною площею 21.1кв.м.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_6, ОСОБА_4 подали апеляційну скаргу, просять рішення скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апелянти вважають оскаржуване рішення незаконним та необгрунтованим. Посилаються на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначають, що суд першої інстанції не мав право вселяти ОСОБА_3 в житловий будинок, який належить на праві власності не тільки позивачу, але і іншим особам.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення частково скасувати з наступних підстав.

Встановлено, що ОСОБА_2 є власником ? частини житлового будинку літ. А, розташованого в АДРЕСА_1, що підтверджується рішеннями Новоселицького районного суду Чернівецької області від 05.01.2015р., 15.03.2016р. та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 60224727 від 30.05.2016р.

Згідно з довідки виконкому сільської ради с.Маршинці Новоселицького району № 1136 від 21.10.2017р. вбачається, що за вищевказаною адресою фактично проживають ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_8 Також відповідно до довідки виконкому сільської ради с.Маршинці Новоселицького району №752 від 17.11.2017р. вбачається, що ОСОБА_4, який є власником ? частини житлового будинку літ. А, розташованого в АДРЕСА_1, та його дружина ОСОБА_5 зареєстровані за даною адресою, але фактично проживають за межами України.

02.11.2017р. був укладений шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1, зареєстрованого Чернівецьким місським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області.

Звертаючись до суду з позовом про визначення порядку користування спільною частковою власністю та усунення перешкод в користуванні нерухомим майном шляхом вселення ОСОБА_3 в житловий будинок літер А розташований по АДРЕСА_1, ОСОБА_2 посилалася на те, що відповідачі перешкоджають їй належним чином користуватися і володіти її часткою вищевказаного житлового приміщення, чим порушують її права, як власника та безпідставно заважають вселенню в даний будинок її чоловіка.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (далі - Конвенція), зокрема у статті 1 Першого протоколу до неї (1952 року) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, визначені у главі 24 ЦК України, зокрема із правочинів. Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс). Правовомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання. Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т. ін.).

У сукупності ці правомочності вичерпують усі надані власнику можливості.

Згідно з нормою статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства.

Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності. Згідно з частиною першою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. За змістом статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Норма статті 391 ЦК України визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь яких-осіб будь-яким способом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав (постанова Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16).

Висновком по матеріалам проведеної перевірки Новоседицького відділення поліції Сторожинецького ВП ГУПН в Чернівецькій області від 03.03.2017р. підтверджується, що між сторонами існує конфлікт щодо спільного користування житлового будинку літ.А, розташованого по АДРЕСА_1.

При виникненні конфліктної ситуації, яка унеможлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно.

У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу житлового будинку, а встановлення порядку спільного користування ним. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному із співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов'язковим.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року № 6-1500цс15.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції обґрунтовано усунув перешкоди позивачу ОСОБА_10 в користуванні належною їй частиною житлового будинку та визначив порядок користування спільним майном.

Посилання апелянтів на те, що встановленням порядку користування між власниками вищевказаного майна порушуються їх права та права та інтереси їх неповнолітніх дітей не може бути підставою для обмеження позивача ОСОБА_2 у праві власності на майно. Відсутність розподілу будинку в натурі, що є у спільній частковій власності, також не може бути підставою для відмови в позові.

Доводи апеляційної скарги щодо безпідставності задоволення позову в частині вселення ОСОБА_3 в житловий будинок є обгрунтованими.

Частиною першою статті 383 ЦК України встановлено, що власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб. Частинами першою, четвертою статті 156 ЖК Української РСР встановлено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, зокрема один з подружжя власника, їх діти і батьки. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Задовольняючи позов в частині вселення ОСОБА_3 в житловий будинок літ.А розташований по АДРЕСА_1, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_3 має право вселитись у даний будинок як член сім'ї співвласника будинку - ОСОБА_2, що не суперечить змісту статей 64, 156 ЖК України у визначенні поняття "член сім'ї власника житла".

Однак, судом не було враховано, що позивачі зареєстрували свій шлюб тільки 02.11.2017р., і тільки з цього часу ОСОБА_3 міг мати відповідне право, як член сім»ї користуватися будинком та усувати перешкоди у користуванні. Належних та допустимих доказів того, що зазначене право ОСОБА_3 обмежується чи не визнається відповідачами, суду не представлено.

Враховуючи зазначені обставини, позовні вимоги про вселення ОСОБА_3 в житловий будинок є безпідставними і задоволеню не підлягають.

При розгляді справи, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення в частині вселення позивача в житловий будинок та відмови в задоволенні цих позовних вимог.

Керуючись ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 29 березня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про вселення ОСОБА_3 в домоволодіння по АДРЕСА_1 та надання йому в користування частини житлового будинку скасувати. В задоволенні цих позовних вимог відмовити.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Дата складення повної постанови 13 липня 2018 року.

Головуючий (підпис)

Судді: (підписи)

Вірно з оригіналом :