Постанова № 75210045, 03.07.2018, Апеляційний суд Рівненської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2018 року

м. Рівне

Справа № 572/3123/17

Провадження № 22-ц/787/832/2018

головуючого Ковальчук Н. М.,

суддів: Бондаренко Н. В., Шеремет А. М.,

секретар судового засідання Москалик Т. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідач - Комунальне підприємство «Житлосервіс» Сарненської міської ради;

відповідач - ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 14 березня 2018 року у складі судді Рижого О.А., ухвалене в м. Сарни Рівненської області о 12 год. 10 хв., відомості про дату виготовлення повного тексту рішення відсутні,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до Сарненського районного суду Рівненської області з позовом до Комунального підприємства "Житлосервіс" Сарненської міської ради, ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування договору найму житла на частину квартири, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що такий договір є безпідставним, суперечить діючим нормам законодавства, а також порушує її права наймача житлового приміщення.

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 14 березня 2018 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що позовні вимоги є передчасними та необґрунтованими. Суд виходив з того, що оскільки на час укладення договору найму рішення Сарненської міської ради № 466 від 25.12.2012 р. не було скасовано та було чинним, а відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 21.10.12 р., якою було залишено в силі рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 20.04.2012 р., де сім'ю ОСОБА_2 не було визнано такими, що втратили право користування житлом, то права позивачки в даному випадку жодним чином не порушені. Суд прийшов до висновку про відсутність підстав, які свідчать про неправомірність укладення договору №3943 найму житла (квартири) в будинку державного і комунального житлового фонду між КП "Житлосервіс" та ОСОБА_2, а тому він є таким, що укладений згідно чинного законодавства.

Вважаючи рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі покликається на положення ч. 4 ст. 82 ЦПК України щодо відсутності обов'язку доказування обставин встановлених рішенням суду. Пояснює, що рішенням Сарненського районного суду від 17.10.2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житлом в гуртожитку та вселення у кімнати НОМЕР_2, у задоволенні цього позову відмовлено за його безпідставністю, оскільки ордер на вселення у кімнати в гуртожитку, в яких проживає ОСОБА_2 не отримувала. КП "Житлосервіс", у віданні якого перебуває гуртожиток в будинку АДРЕСА_1, вимог про розірвання, зміну або укладення іншого договору найму не ставило. На цей час є чинним договір найму укладений СП комбінат "Будіндустрія" від 20.02.2002 року на користування житлом, включаючи кімнати НОМЕР_1 гуртожитку,а тепер кімнати НОМЕР_1, а тому договір найму укладений на ці кімнати з ОСОБА_3 є незаконним і змінений відповідачем в односторонньому порядку з порушенням вимог чинного законодавства. Зазначає, що рішенням Сарненського районного суду від 29.05.2014 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житловими кімнатами АДРЕСА_1 та задоволено зустрічний позов позивача, яким визнано недійсними договори найму житла за № 3720 від 27.12.12 року, в частині надання у безстрокове користування кімнат АДРЕСА_1 , та № 3720 від 19.09.2013 року про участь у витратах по утриманню споруд, прибудинкових територій та надання послуг укладених КП "Житлосервіс" з ОСОБА_2 Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 24.09.2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, а оскаржуване рішення залишено без змін. Звертає увагу, що усі три судових рішення є чинними на даний час, проте місцевий суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, взагалі не дав їм правової оцінки. Вказує, що суд, посилаючись у рішенні на загальні норми ЦК України та ЖК України, при цьому залишив поза увагою, що сім'я ОСОБА_2 у гуртожитку зареєстрована незаконно, адже ордеру на вселення не отримувала. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_2 вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, ухваленим на підставі всебічно з'ясованих обставин справи та просить залишити його без змін.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Сарненської міської ради №446 від 25 грудня 2012 року, вирішено визнати сім'ю ОСОБА_2 наймачами кімнат АДРЕСА_1, які на момент реєстрації у них сім'ї ОСОБА_2 нумерувалися як кімнати НОМЕР_2 (а.с.50).

04 жовтня 2017 року на підставі даного рішення було укладено договір №3943 найму житла (квартири) в будинку державного і комунального житлового фонду між КП "Житлосервіс" та ОСОБА_2 (а.с. 51).

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 обґрунтовувала свої вимоги про порушення її житлових прав тим, що оскільки у 2001 році ОСОБА_2 без зняття з реєстрації залишила кімнату гуртожитку і разом з членами сім'ї виїхала із спірних кімнат, а сім'я позивачки на той час, мешкаючи в кімнаті НОМЕР_2 зазначеного гуртожитку, потребувала покращення житлових умов з огляду на наявність двох дітей різної статі, та перебувала на обліку для покращення житлових умов, а тому отримала ордер на право власності з двома неповнолітніми різної статі дітьми, в кімнати АДРЕСА_1 20.02.2012 року, та вказувала, що вона вселилася на вільну житлову площу. Позивачка також зазначала, що укладення договору найму з ОСОБА_3 на частину не ізольованої квартири, а саме кімнат НОМЕР_1, якими користується її сім'я, суперечить житловому законодавству, порушує їх законні права та інтереси, а тому такий договір підлягає визнанню недійсним.

Чинним цивільним законодавством передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (статті 203, 215-216, 228-235 ЦК). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). При цьому, право на такий позов, відповідно до ч. 1 ст. 15, ч.1 ст. 16 ЦК України, виникає лише в разі порушення недійсною угодою особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як встановлено судом, будинок за адресою: АДРЕСА_1, у якому знаходяться спірні помешкання, є комунальною власністю і перебуває на праві повного господарського відання КП "Житлосервіс".

Рішення Сарненської міської ради за № 466 від 25.12.2012 р., сім'ю ОСОБА_3 визнано наймачами кімнат НОМЕР_1 жилого приміщення в будинку АДРЕСА_1 є обов'язковим до виконання КП "Житлосервіс".

Відповідно до рішення виконавчого комітету Сарненської міської ради 30 №419 від 20 листопада 2013 року про переоформлення договору найму, позивачку ОСОБА_1 було визнано наймачем жилого приміщення АДРЕСА_1.

ОСОБА_1 не переоформила договору найму квартири, фактично ігноруючи рішення виконавчого комітету Сарненської міської ради як власника майна.

Таким чином, судом не встановлено обставин порушення оспорюваною угодою майнових прав та інтересів позивачки, що могло б слугувати підставою для визнання її недійсною.

Позовна вимога ОСОБА_1 про визнання сім'ї ОСОБА_2 такими, що втратили право на користування житлом була предметом розгляду в Сарненському районному суді Рівненської області по справі №1718/74/11. Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 20.04.2012 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено в повному обсязі. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 31.10.2012 року рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 20.04.2012 року залишено без змін, а відтак набрало законної сили.

Частиною 4 ст. 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

За положеннями ст. 61 ЖК УРСР, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Згідно ст. 812 ЦК України, предметом договору найму житла може бути помешкання, зокрема квартира, або його частина.

Однією з підстав виникнення права на користування жилим приміщенням є договір найму

(оренди) житла.

Відповідно до п.14 ч.1 ст.18 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", органи місцевого самоврядування у житловій сфері щодо приватизації громадянами житла у гуртожитках укладають та розривають договори найму житла у гуртожитках, що є власністю відповідних територіальних громад.

Згідно з вимогами ст. 638 ЦК правочин (договір) вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до приписів ст. 628 ЦК зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до вимог цивільного законодавства.

Згідно з приписами ст. ст. 810, 820 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

За правилами статті 815 ЦК України, наймач зобов'язаний використовувати житло лише для проживання у ньому, забезпечувати збереження житла та підтримувати його у належному стані. Наймач не має права провадити перевлаштування та реконструкцію житла без згоди наймодавця. Наймач зобов'язаний вносити плату за житло. Наймач зобов'язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму.

Так, відповідно до положень ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Виходячи з аналізу наведених норм законодавства, та враховуючи відсутність фактів, які підтверджують неправомірність укладення договору №3943 найму житла (квартири) в будинку державного і комунального житлового фонду між КП "Житлосервіс" та ОСОБА_2, а також зважаючи на наявність рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 20.04.2012 р., котрим відмовлено у позові про визнання сім'ї ОСОБА_2 такими, що втратили право користування житлом, апеляційний суд приходить до переконання про безпідставність позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги були предметом розгляду місцевого суду при ухваленні оскаржуваного рішення та судом їм дана належна і об'єктивна правова оцінка.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 14 березня 2018 року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови буде виготовлено 09 липня 2018 року.

Головуючий суддя підпис Ковальчук Н. М.

Судді: підпис Бондаренко Н. В.

підпис Шеремет А. М.

Копія вірна: суддя-доповідач Ковальчук Н. М.