Рішення № 75205365, 06.07.2018, Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області

Справа № 396/844/18

Провадження № 2/396/397/18

РІШЕННЯ

Іменем України

06.07.2018 року Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області

у складі: головуючого Шепетько Володимир Іванович

з участю секретаря Корольової Ю.Г.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Новоукраїнка цивільну справу за позовом ОСОБА_1, від імені та інтереси якого представляє адвокат ОСОБА_2 до ТОВ "Сіма Автолізинг" про визнання договору фінансового лізингу недійсним у наслідок його нікчемності,

ВСТАНОВИВ:

22 травня 2018 року до Новоукраїнського районного суду звернувся представник позивача ОСОБА_2 з позовом до ТОВ "Сігма Автолізинг" про визнання договору фінансового лізингу недійсним у наслідок його нікчемності.

В своєму позові представник позивач просить суд визнати договір фінансового лізингу №02220 від 25.12.2017 року, укладений між ТОВ "СІГМА АВТОЛІЗИНГ" і ОСОБА_1 недійсним, внаслідок нікчемності, та стягнути з відповідача безпідставно отриманий авансовий внесок за договором фінансового лізингу №02220 від 25.12.2017 року в сумі 85 500 грн. і сплачену позивачем комісію банку в сумі 855 грн. і судові витрати розподілити в порядку ст.141 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст.274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Ухвалою Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 23.05.2018 року відкрито провадження по даній цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) в судове засідання сторін. Крім того, відповідачу у справі було надано п'ятнадцятиденний строк, який обчислюється з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, для подачі відзиву на позовну заяву.

Враховуючи те, що представником відповідача ТОВ «Сігма Автолізинг» у встановлений законом строк відзиву до суду не подано, суд вважає за можливе вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Зважаючи на те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч.2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши докази по справі, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги, виходячи із наступного.

Згідно договору №02220 від 25.12.2017 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Сігма автолізинг» договір фінансового лізингу (а.с.5-11).

Квитанцією №0.0.925681190.1 від 25.12.2017 року підтверджується, що ОСОБА_1 сплатив ТОВ «Сігма автолізинг» авансовий платіж, згідно фінансового лізингу №02220 від 25.12.2017 року, на загальну суму 85500 гривень. Та комісію банку в сумі 855 грн. (а.с.12 зворотня сторона).

Відповідно до ст.2 ЗУ «Про фінансовий лізинг», ч.2 ст.806 ЦК України, відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються цим законом, положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Водночас, відповідно до п.п. 3,17,19,22 ст.1 ЗУ «Про захист прав споживачів», діяльність відповідача з надання послуг фінансового лізингу в частині надання цих послуг фізичним особам, які є споживачами, підпадає під дію ЗУ «Про захист прав споживачів».

Судом встановлено, що з метою придбання автомобіля ВАЗ 2170 Lada priora позивач ОСОБА_1 сплатив вартість предмету лізингу у розмірі 85500 гривень, після підписання договору, а саме 25 грудня 2017 року. Після сплати вказаних коштів, між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ТОВ «Сігма Автолізинг» було укладено договір фінансового лізингу №02220. Предметом фінансового лізингу по даному договору виступав не обумовлений в усному порядку автомобіль ВАЗ 2170 Lada priora, а транспортний засіб марки Lada Largus, комплектації cross, об’ємом двигуна 1,6 куб. см. 28 грудня 2017 року, не отримавши в обумовлений строк визначений в домовленості автомобіль та зрозумівши, що предметом лізингу визначено іншу модель транспортного засобу, позивач звернувся до відповідача з заявою про розірвання договору фінансового лізингу та повернення йому сплаченого авансового внеску в розмірі 85500 грн. 12.03.2018 року відповідачем ТОВ «Сігма Автолізинг» надано відповідь на ім’я позивача ОСОБА_1 з повідомлення, що договір фінансового лізингу №02220 від 25.12.2017 року вважається розірваним з 01.02.2018 року та до повернення позивачу підлягає сума в розмірі лише 36408 грн. Як наслідок повернути сплачені кошти та укласти мирову угоду з ТОВ «Сігма Автолізинг» не вдалось. Таким чином оскільки договір фінансового лізингу №0220 від 25.12.2017 року, укладений відповідачем ТОВ «Сігма Автолізинг» та позивачем ОСОБА_1 нотаріально посвідчено не було, тому він є нікчемний, в зв’язку з чим позивач просить суд застосувати наслідки недійсності правочину. Так як предмет лізингу – автомобіль позивачу не передався та з відповідача слід стягнути на користь позивача сплачені ним кошти на виконання цього договору.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, ЗУ «Про фінансовий лізинг».

Згідно ст.806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Так, згідно правового висновку ВСУ, викладеного у постанові від 16 грудня 2015 року по справі №6-2766цс15, вбачається, що договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст.628 ЦК України.

Згідно ст.799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до п.3.12 глави 5 розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22 лютого 2012 року, договори лізингу транспортних засобів за участю фізичної особи посвідчуються нотаріусами з дотриманням загальних правил посвідчення договорів найму (оренди) та з урахуванням особливостей, установлених Цивільним кодексом України та ЗУ «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України, нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам законодавства. Такий правочин недійсний з моменту його вчинення незалежно від того, чи визнав його таким суд. Що ж стосується оспорюваного правочину, то він може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Тобто, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу №02220 від 25.12.2017 року, укладений між позивачем та ТОВ «Сігма Автолізинг», нотаріально посвідчено не було.

Правові позиції щодо ліцензування послуг фінансового лізингу, нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу, недійсності договору з підстав наявності в ньому несправедливих умов, викладені в постановах ВСУ від 16 грудня 2015 року в справі №6-2766цс15, від 11 травня 2016 року у справі №6-65цс16, від 19 жовтня 2016 року у справі №6-1551цс16, від 18 січня 2017 року у справі №6-648цс16.

Дані законодавчі приписи також відображені і у положеннях Хартії захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної асамблеї Ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, зокрема, передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача.

У Директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору. Для підтримання впевненості споживачів загальна заборона несправедливих видів торговельної практики однаковою мірою повинна застосовуватися до тих із них, що виникають як за межами контрактних відносин між торговцем та споживачем, так і під час виконання укладеного контракту (пункти 9,13,14 преамбули зазначеної Директиви).

Згідно з ч.2 ст.1 ЗУ «Про фінансовий лізинг», за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Крім того, положеннями статті 12 договору №01268 фінансового лізингу встановлено жорстку односторонню відповідальність одержувача не лише за будь-яке порушення зобов'язання, а й за розірвання договору за його ініціативою, що є обмеженням принципів свободи договору, справедливості, розумності та добросовісності та є несправедливими умовами договору згідно з вимогами ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Судом встановлено, що оспорюваний договір порушує принцип добросовісності, оскільки всупереч вимогам чинного законодавства, встановлює істотні обмеження прав лізингоодержувача щодо розірвання договору та умови договору про повне неповернення комісії за організацію договору у випадку розірвання договору, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, наносить шкоду споживачеві.

Крім того, спірний договір не містить істотної умови - предмет лізингу не визначений індивідуальними ознаками (рік випуску, колір, індивідуальні технічні характеристики, номер шасі). Марка та модель транспортного засобу не є такими ознаками.

Відповідно до ч.3 ст.6 та ст.627 ЦК України, при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.ст. 203,204 ЦК України, підстави і наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами. Виходячи із вимог ст.ст. 4,203 ЦК України, зміст правочину має відповідати: Цивільному кодексу України; іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України; актам Президента України у випадках, встановлених Конституцією; постановам Кабінету Міністрів України; актам органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, що видаються у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законом. Таким чином, враховуючи загальні принципи цивільного права, правочини не повинні суперечити положенням законів, прийнятих відповідно до Конституції.

Відповідно до ч.2 ст.627 ЦК України, у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Згідно ч.1 ст.15 ЗУ «Про захист прав споживачів», споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Відповідно до ст.21 ЗУ «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Стаття 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Так, за змістом частини 5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим, може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень договору або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (п.п.2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (п.11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (п.13). Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (ч.4 ст.18 цього Закону).

Так у договорі (стаття 12) зазначено, що лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7. та п.4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк встановленого чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає.

Вказана умова договору суперечить п.4 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», відповідно до якої надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору, є несправедливою умовою договору.

Таким чином, умовами договору фінансового лізингу виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов’язків, передбачених договором та законом, звужені обов’язки лізингодавця, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов’язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі неналежної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Ч.2 ст.16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

На виконання договору при його підписанні позивач сплатив на користь відповідача авансовий платіж 85500 грн. Отримання відповідачем від позивача коштів за договором, який є нікчемним, порушує право позивача на захист власності, яке передбачене ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до ст.ст. 26,27 Віденської Конвенції 1986 року «Про право міжнародних договорів», ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.3 ЗУ «Про захист прав споживачів», Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод та практика ЄСПЛ є частиною національного законодавства та застосовується судами при розгляді справ як джерело права.

Аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу від 25.12.2017 року укладеного між сторонами дає підстави дійти висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в ЗУ «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі неналежної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (правова позиція Верховного Суду України в постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15).

Оскільки, договір фінансового лізингу містить несправедливі умови відповідно до ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», предмет договору фінансового лізингу є не конкретизованим, при укладенні договору сторонами не дотримано положення законодавства щодо обов'язковості нотаріального посвідчення договору, то такий договір підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З досліджених письмових доказів судом встановлено наступне.

У підписаному договорі лізингу обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором, Законом України "Про фінансовий лізинг" та ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та його якості, одночасно розширені права лізингодавця всупереч вимогам чинного законодавства щодо поставки та прийому-передачі предмета лізингу, порядку розірвання договору, повернення коштів, відповідальності сторін та повернення предмету лізингу. Також умовами договору забезпечено захист інтересів лише лізингодавця, що свідчить про очевидний дисбаланс між правами та обов'язками сторін. Разом з тим, всупереч вимогам ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" у відповідача відсутня ліцензія для надання фінансового лізингу як послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, а при укладенні договору не дотримано вимоги щодо його нотаріального посвідчення.

Вказані обставини безспірно свідчать про абсолютну нікчемність укладеного договору.

При цьому суд також враховує правову позицію, висловлену ВС 06 червня 2018 року у справі №301/1583/16-ц, згідно якої "виходячи з аналізу норм чинного цивільного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, про що свідчить зміст договору та правила статті 628 ЦК України. За імперативним положенням статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України). Визнання зазначеного договору судом недійсним відповідно до наведеного правила не вимагається у зв'язку з встановленням його нікчемності безпосередньо законом. При цьому суд також застосовує за власною ініціативою наслідки недійсності нікчемного договору, що врегульовано частиною п'ятою статті 216 ЦК України.

Отже, оспорюваний договір, підписаний сторонами, є в цілому нікчемним, тобто розглядається з точки зору права як такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов'язань, що в ньому закріплені".

Зважаючи на вищевикладене, немає необхідності визнавати спірний договір недійсним за самостійними ознаками, в даному випадку слід констатувати його недійсність внаслідок його нікчемності.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого останнім авансового платежу у розмірі 85500 гривень та сплачену позивачем комісію банку в сумі 855 грн.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати, пов’язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються - на відповідача.

Керуючись ст.ст. 203,215,216638 ЦК України, ст.ст. 16-19,22 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст.ст. 141,259-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1, від імені та інтереси якого представляє адвокат ОСОБА_2 до ТОВ "Сігма Автолізинг" про визнання договору фінансового лізингу недійсним у наслідок його нікчемності, - задовольнити.

Визнати договір фінансового лізингу №02220 від 25.12.2017 р., укладений між ТОВ "СІГМА АВТОЛІЗИНГ" і ОСОБА_1, недійсним, внаслідок нікчемності.

Стягнути з ТОВ "СІГМА АВТОЛІЗИНГ" код ЄДРПОУ 41298109, юридична адреса: 02121, м. Київ, Харківське шосе, буд. 182, - на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 зареєстрованого за адресою: 27100, Кіровоградська область, м. Новоукраїнка, вул. Гризодубова, буд. 17, фактично проживаючого за адресою: 27100, Кіровоградська область, м. Новоукраїнка, вул. Віталія Яреми, буд. 19, безпідставно отриманий авансовий внесок за договором фінансового лізингу №02220 від 25.12.2017 року в сумі 85 500 (вісімдесят п'ять тисяч п'ятсот) грн. і сплачену позивачем комісію банку в сумі 855 (вісімсот п'ятдесят п'ять гривень) грн.

Стягнути з ТОВ "СІГМА АВТОЛІЗИНГ" код ЄДРПОУ 41298109, юридична адреса: 02121, м.Київ, Харківське шосе, буд. 182, на користь держави судовий збір, від сплати якого при подачі позову до суду звільнений позивач ОСОБА_1, в розмірі 1559 (одна тисяча п'ятсот п'ятдесят дев'ять) грн. 80 коп.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Кіровоградської області через Новоукраїнський районний суд протягом тридцяти днів з моменту проголошення.

Повний текст рішення складено 10.07.2018 року.

Головуючий: В. І. Шепетько