Постанова № 75204637, 09.07.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/6094/17 09.07.2018

Провадження №22-ц/784/1030/18

Справа № 489/6094/17 Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П.

Провадження № 22-ц/784/1030/18

Категорія 5

П О С Т А Н О В А

іменем України

09 липня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Галущенка О.І., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д.,

з участю:

позивача - ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3,

його представника ОСОБА_4,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3 рішенняЛенінського районного суду м. Миколаєва, ухваленого під головуванням судді Рум'янцевої Н.О. о 13 годині 47 хвилини 17 квітня 2018 року в приміщенні Ленінського районного суду м. Миколаєва, у цивільній справі за позовомОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення порядку володіння та користування майном, що є об'єктом права спільної часткової власності,

у с т а н о в и л а :

19 грудня 2017 року ОСОБА_2 пред'явив до ОСОБА_3 зазначений позов, який обґрунтовував наступним.

На підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням комунальної власності Миколаївської міської ради від 14.12.2000 року (далі Свідоцтво), рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 квітня 2017 року (далі Рішення) та договору дарування від 27 квітня 2017 року йому на праві спільної часткової власності належить 3/4 частки в квартир АДРЕСА_1.

Відповідачеві, який є його батьком, на підставі названих вище Свідоцтва та Рішення належить 1/4 частка у вказаній квартирі.

Квартира має три ізольовані кімнати, дві лоджії, коридор, ванну кімнату, вбиральню, кухню та вбудовану шафу.

Вони обидва зареєстровані та проживають в ній, проте досягнути згоди стосовно здійснення права спільної часткової власності та порядку володіння і користування названими спільним приміщеннями квартири - не можуть.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд - встановити порядок володіння та користування приміщеннями названої квартири.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 квітня 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1, за яким виділено у користування:

- ОСОБА_2 кімнати літ. 2 та літ. 3 площею 19,0 і 11,6 кв.м відповідно;

- ОСОБА_3 кімнату літ. 1 площею 9,7 кв.м;

- залишено у загальному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 коридор літ. 1, ванна кімната літ. 7, вбиральня літ. 6, кухню літ. 5, вбудовану шафу літ. 8.

ОСОБА_3 подав на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати і ухвалити нове, яким позов ОСОБА_2 задовольнити частково та встановити порядок користування спільною квартирою, виділивши у користування:

- ОСОБА_2 кімнати літ.4 площею 9,7 кв.м та літ.2 площею 19 кв.м, із лоджію, яка знаходиться біля неї;

- ОСОБА_3 кімнату літ. 3 площею 11,6 кв.м із лоджією, яка знаходиться біля неї;

- залишити у загальному користуванні коридор літ.1, ванну кімнату літ.7, вбиральню літ. 6, кухню літ.5, вбудовану шафу літ.8.

Скаргу обґрунтовував невідповідністю висновків суду нормам чинного цивільного законодавства.

Апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржене рішення суду 1 інстанції - змінити, оскільки суд 1 інстанції ухвалюючи його не дотримався норм матеріального й процесуального права, не взяв до уваги положення житлового законодавства про гарантованість прав кожного із співвласників, щодо можливості належного користування приміщеннями квартири, зокрема, можливості користуватися хоча б однієї із двох наявних лоджій.

Так, вирішуючи спір таким чином, як викладено у оскарженому рішенні, районний суд виходив з того, що сторони є співвласниками спірної квартири у різних частка. Частка позивача в ній становить ? від усієї квартири, а відповідача - ?. На частку відповідача припадає 10,07 кв.м житлової площі та 9,6 кв.м в підсобних приміщеннях, а відповідача - 30,23 кв.м. житлової і 17,6 кв.м підсобних приміщень.

А тому, як на думку суду, порядок користування квартирою слід визначити максимально наближено до ідеальних часток співвласників. При цьому, суд, взагалі, не вирішив питання про правову долю лоджій.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області, в межах доводів апеляційної скарги, частково погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом І інстанції, вважає їх, хоча і не у повній мірі, вірними, обґрунтованими й законними. В той же час, обраний варіант поділу житлових кімнат та долі лоджій, не є справедливим, обґрунтованим та законним.

За Конституцією України, ст. 4 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів.

Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, 2, 4, 12-13, 367 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

При цьому, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, для чого роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав.

Відповідно до статей 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77 - 78, ч.ч. 3-4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Для цього він досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

При цьому, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції виходить з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 374 ЦПК України, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 375, 383 ЦПК України.

Зокрема, він повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Як результат розгляду, апеляційний суд визначає підстави перегляду судового рішення, і відповідно до наданих йому повноважень формулює резолютивну частину своєї ухвали чи рішення.

Відповідно до ст.9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, які передбачено законом.

Згідно ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого житла. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у це право (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «Мак Кенн проти Сполученого Королівства» (McCannv.theUnitedKingdom), заява №19009/04, п. 50 ;рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцьката Кривіцькийпроти України» («KryvitskaandKryvitskyv.Ukraine») заява №30856/03, п. 41.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом.

Оскаржене рішення суду 1 інстанції не у повній мірі відповідає виписаному.

Відповідно до ст. ст. 41, 47 Конституції України та ст. 9 ЖК України державою гарантовано право громадянина на власність та житло.

Таких права він може бути позбавлений лише за наявності законних підстав.

Відповідно ж до статей 316, 317, 319, 321, 325, 358, 383, 391 ЦК України, статей 150, 155-156 ЖК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

На квартиру, яка є об'єктом права власності розповсюджується такий же правовий режим. Зокрема, громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Квартири, що є у приватній власності громадян, не можуть бути в них вилучено, а власника не може бути позбавлено права користування квартирою, крім випадків, установлених законодавством України.

Відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Згідно з положеннями статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Виходячи із вищезазначеного, правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

За п. 14 постанови Верховного Суду України № 20 від 22.12.95 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» - право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. При цьому, кожен із них має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі недосягнення співвласниками згоди про таке, спір вирішується судом за такими ж правилами. При цьому, вирішуючи таку категорії справ, судам слід виходити з того, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є власником 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 на підставі рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 квітня 2017 року, та 2/4 частки вказаної квартири на підставі договору дарування від 27 квітня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Сіряковою О.В. та зареєстрованому в реєстрі № 344, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03 травня 2017 року (а.с. 9,10).

Відповідач є власником 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 на підставі рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 квітня 2017 року, яке набрало законної сили (а.с 9).

Як вбачається з технічного паспорту, квартира АДРЕСА_1 складається з трьох кімнат загальною площею 67,5 кв. м, житловою площею - 40,3 кв. м, а саме: кімнати «2» площа якої складає - 19 кв. м; кімнати «3» площа якої складає - 11,6 кв. м; кімнати «4» площа якої складає - 9,7 кв. м; кухні - 7,4 кв. м; ванної кімнати - 2,6 кв. м; вбиральні - 1 кв. м; коридору - 12,1 кв. м; вбудованої шафи - 0,7 кв. м; лоджія біля кімнати «2» - 1,7 кв. м; лоджія біля кімнати «3» - 1,7 кв. м (а.с.12). При цьому, вихід на лоджії можливий лише з кімнат № 2 та № 3.

За своїм функціональним призначенням, лоджії є елементом квартири, що створюють більш комфортні умови для проживання в ній та експлуатації людей, у тому числі, вони забезпечують звуко- і тепловий захист приміщень, до яких примикають, а також виконують для мешканців роль зв'язуючої ланки між приміщенням і зовнішнім середовищем.

Тому їх слід розцінювати, як один з важливих елементів квартири, яким мають право і повинні користуватися усі співвласники квартири. Якщо лоджій дві, то за дотримання відповідності часток співвласників у квартирі, та інших гарантій житлових прав, виділення лоджій у відокремлене користування одним співвласникам, не можна вважати порушенням прав інших співвласників, які у свою чергу, теж отримали у відокремлене користування іншу лоджію. При цьому, можливе незначне відступлення реально виділеної співвласнику частки від його ідеальної частки.

Таким чином, 3/4 частки від загальної площі квартири АДРЕСА_1 становить - 50,62 кв. м, а 1/4 частки - 16,88 кв. м; Житлова площа квартири становить 40,3 кв.м, а, відповідно, на 3/4 частки приходиться 30,22 кв.м, а на 1/4 частки - 10,08 кв.м.

Виділення відповідачеві у відокремлене користування кімнати № 3, площею 11,8 кв.м. при належних 10,08 кв.м, з лоджією, що прилягає до неї, а позивачеві двох інших кімнат з іншою лоджією, було б обґрунтованим, вірним та, як найбільше відповідаючим переліченим вище засадам житлового та цивільного законодавства.

А тому, твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушені його права, як співвласника майна заслуговують на увагу.

Виходячи з вищевикладеного, та взявши до уваги іншу позицію суду 1 інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення районного суду від 17 квітня 2018 року в частині вирішення позовних вимог про визначення порядку користування квартирою, на підставі ст.376 ЦПК України підлягає зміні, шляхом виділення у користування ОСОБА_2 кімнат літ. 2 площею 19,0 кв.м із прилеглою до неї лоджією, та літ. 4 - площею 9,7 кв.м, а у користування ОСОБА_3 кімнату літ. 3 площею 11,6 кв.м із прилеглою до неї лоджією.

В іншій частині рішення слід залишити без змін.

Інше, а саме, виділ лоджій одній особі-співвласнику, позбавляє іншу особу можливості вільного доступу на них, а, відповідно, значно погіршує його можливості в користуванні житлом, і якість життя, що є неприпустимим. Залишення лоджій у спільному користуванні співвласників, позбавляє суд можливості виділу їм відокремлених жилих кімнат, що робить такий спосіб захисту права власника як встановлення порядку користування -взагалі, неефективним і позбавленим будь-якого правового сенсу.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 17 квітня 2018 року в частині встановлення порядку користування житловими кімнатами та лоджіями змінити.

Встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1, виділивши у володіння та користування:

- ОСОБА_2 кімнати літ. 4 площею 9,7 кв.м та літ. 2 площею 19 кв.м, із прилеглою до неї лоджією;

- ОСОБА_3 кімнату літ. 3 площею 11,6 кв.м, із прилеглою до неї лоджією.

В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий П.П.Лисенко

Судді: О.І. Галущенко

Т.В. Серебрякова ______________

Повний текст постанови складено 10 липня 2018 року