Постанова № 75202218, 04.07.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/6566/17

Провадження № 22-ц/779/789/2018

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А.

Суддя-доповідач Василишин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

судді-доповідача Василишин Л.В.,

суддів: Максюти І.О., Матківського Р.Й.,

секретаря Бойчук Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 25 квітня 2018 року у складі судді Татарінової О.А., ухвалене в м.Івано-Франківську, повний текст якого виготовлено 26 квітня 2018 року,-

в с т а н о в и в:

У травні 2017 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулось до суду із вищевказаним позовом.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 23.04.2014 року між ТзОВ «Банк «Фінанси та кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 78-28/14-01263-с-а, за умовами якого ОСОБА_2 отримав кредитні ресурси в сумі 89340грн. на умовах забезпеченості, повторності, строковості, платності, з відсотковою ставкою 16,7% річних та з кінцевим терміном повернення до 23.04.2017 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 78-28/14-01263-с-а від 23.04.2014 року між банком та ОСОБА_2 23.04.2014 року було укладено договір застави автомобіля «GEELY EMGRAND X7» державний номер НОМЕР_1.

Також, з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 23.04.2014 року був укладений договір поруки.

Банк у повному обсязі виконав свої обов'язки по кредитному договору, а позичальник не повернув своєчасно кредитні кошти в порядку та у строки, визначені кредитним договором. В зв'язку з чим, станом на 23.04.2017 року утворилася заборгованість у розмірі 29 177,04 гривень, з яких: 14 083,64 грн. - сума заборгованості по основному боргу кредиту; 175,72 грн. - сума заборгованості по відсоткам; 939,04грн. - сума простроченої заборгованості по відсоткам (разом заборгованість по відсоткам - 1114,76 грн.); 1250,76 грн. - сума простроченої заборгованості по щомісячній комісії; 12 727,88грн. - пеня.

Посилаючись на вищевказані обставини ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» просило суд першої інстанції стягнути солідарно з відповідачів на користь банку вищезазначену суму заборгованості за кредитним договором, а також витрати по сплаті судового збору.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 25 квітня 2018 року позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено.

Стягнуто в солідарному порядку із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором №78-28/14-01263-с-а від 23.04.2014 року у розмірі 29177 (двадцять дев'ять тисяч сто сімдесят сім) гривень 04 копійки.

Стягнуто із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» по 800 грн. судового збору.

ОСОБА_2 на рішення суду подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апелянт посилається на те, що стягнута судом заборгованість за кредитним договором була погашена відповідачами, що підтверджується квитанціями про сплату кредиту за договором, копії яких були долучені до матеріалів справ.

Крім того 14.07.2017 року у відповідь на запит відповідача банком надано лист-відповідь про те, що платежі за зазначеними квитанціями були своєчасно направлені на погашення заборгованості.

Із представених квитанцій вбачається, що відповідачами погашено кредитну заборгованість навіть з переплатою в розмірі 10 419,74 грн.

ОСОБА_2 зазначає, що розрахунок заборгованості, представлений банком, не містить інформації щодо платежів, які підтверджуються вищевказаними квитанціями, при цьому до позовної заяви позивачем не надано виписок з банківського рахунку, на який перераховувалися кошти згідно з поданими відповідачами квитанціями.

Апелянт стверджує, що платежі згідно з квитанціями були отримані позивачем, однак суми таких платежів не зафіксовані в калькуляції, доданій до позовної заяви.

Про вказані обставини справи відповідачі повідомляли суд першої інстанції, однак такі не були взяті до уваги.

З наведених підстав апелянт просив скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до п.8 Розділу XIII «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» ЦПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017 року.) до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

В засіданні апеляційного суду апелянт вимоги скарги підтримав в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримала, просила її задоволити.

Представництво сторони позивача не забезпечено.

Вислухавши доповідача, пояснення сторони, перевіривши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Матеріалами справи встановлено, що 23.04.2014 року між ОСОБА_2 та ТзОВ «Банк «Фінанси та кредит», правонаступником за всіма правами та обов'язками якого є ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» укладено кредитний договір № 78-28/14-01263-с-а, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 89 340, 00 гривень на термін з 23.04.2014 року по 23.04.2017 року включно. Цільове використання кредиту - придбання автомобіля марки GEELY EMGRAND X7, зі сплатою 16,7% річних (а.с.4-6,7-12,13,14-16,30-31).

Пунктом 2.5.2 кредитного договору встановлена щомісячна комісійна винагорода, що сплачується позичальником за обслуговування кредиту.

В порядку забезпечення зобов'язань за кредитним договором № 78-28/14-01263-с-а від 23.04.2014 року між банком та ОСОБА_2 23.04.2014 року було укладено договір застави автотранспортного засобу, відповідно до якого відповідач передав позивачу в заставу рухоме майно, а саме автомобіль «GEELY EMGRAND X7» державний номер НОМЕР_1. (а.с.18-21).

Також, в забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором №78-28/14-01263-с-а від 23.04.2014 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 укладено договір поруки №78-28/14-01263-с-а/ 2 від 23.04.2014 року, відповідно до якого поручитель зобов'язується виконати повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов'язань перед кредитором за кредитним договором, в повному обсязі таких зобов'язань.

Пунктом 1.2 договору поруки встановлено, що поручитель та боржник відповідають як солідарні боржники (а.с.22-25,35-37).

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником кредитних зобов'язань станом на 23.04.2017 року утворилася заборгованість у розмірі 29 177,04 гривень, з яких: 14 083,64 грн. - сума заборгованості по основному боргу кредиту; 175,72 грн. - сума заборгованості по відсоткам; 939,04грн. - сума простроченої заборгованості по відсоткам (разом заборгованість по відсоткам - 1114,76 грн.); 1250,76 грн. - сума простроченої заборгованості по щомісячній комісії; 12 727,88грн. - пеня за період з 23.04.2016 року по 23.04.2017 року (а.с.26-29).

Листами від 05.05.2017 року АТ «Банк «Фінанси та Кредит» направило на адреси позичальника та поручителя вимогу про погашення кредитної заборгованості, однак вимога залишилась невиконаною (а.с.46-49), що стало підставою для звернення банку до суду із позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами існують договірні відносини, які виникли внаслідок укладання кредитного договору №78-28/14-01263-с-а від 23.04.2014 року з ОСОБА_2, а також договору поруки з ОСОБА_3 Оскільки боржник ОСОБА_2 допустив заборгованість за кредитом та відсотками, яку відповідачі добровільно не сплатили, то позовні вимоги банку є підставиними.

Суд першої інстанції не взяв до уваги посилання відповідача на те, що ним були виконані зобов'язання за кредитним договором, оскільки представлені ним квитанції ( а.с.98-129) свідчать про часткове виконання зобов'язання за кредитним договором та суперечать наданому розрахунку заборгованості.

Враховуючи забезпечення кредитних зобов'язань ОСОБА_2 шляхом укладення договору поруки з ОСОБА_3, суд дійшов висновку про стягнення кредитної заборгованості з відповідачів у солідарному порядку.

Переглядаючи спір в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції обгрунтованим і таким, що відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, з огляду на наступне.

За правилами ст.ст.526,530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.ст.626,629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Як встановлено судом першої інстанції та доведено матеріалами справи відповідач ОСОБА_2 отримав у ТзОВ «Банк «Фінанси та кредит» кредитні кошти у розмірі 89 340, 00 гривень зі сплатою відсотків та кінцевим терміном повернення до 23.04.2017 року включно.

Кошти отримано на підставі кредитного договору № 78-28/14-01263-с-а.

Згідно додатку №1 до кредитного договору, сторонами встановлено графік щомісячних обов'язкових платежів, яким визначено, що розмір щомісячного платежу, який позичальник зобов'язаний сплатити банку кожен місяць з 1 по 10 число, становить 3484,58 грн. (а.с.13-16).

Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач ОСОБА_2 вказав на те, що згідно із наданих ним суду квитанцій (копії яких містяться у матеріалах справи) він погасив кредит у повному обсязі, навіть з переплатою в розмірі 10 419,74 грн.

Однак наведені агрументи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції.

Так, порядок погашення кредиту визначено у пункті 2.6.1, а саме щомісячно до 10-го числа кожного місяця користування кредитом ануїтентними платежами. Згідно п.2.6.4 розмір щомісячного платежу становить 3484,58 грн., у склад якого входить ануїтентний платіж та щомісячна комісійна винагорода за обслуговування кредитом.

Також відповідно до п.1.4.1.2 частини №2 кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються не рідше одного разу на місяць за період з 1 числа місяця на фактичну суму непогашених кредитних коштів і за фактичний час користування такими коштами.

Розділом 3 частини №2 кредитного договору передбачена відповідальність позичальника, а саме за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитнимим коштами та щомісячної комісійної винагороди у визначені цим договором строки, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню у розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочки.

Із наданого апелянтом розрахунку погашення ним кредитної заборгованості, а також копій квитанцій (а.с.98-132) вбачається, що у період з травня 2014 року по липень 2016 року ОСОБА_2 погашав кредит щомісячними платежами у розмірі по 3500 грн. При цьому у липні 2016 року мало місце простроченя сплати щомісячного платежу, оскільки оплату проведено не до 10 числа, а 25 числа (а.с.105).

Починаючи з серпня 2016 року по листопад 2016 року ОСОБА_2 погашав кредит щомісячними платежами по 3000 грн., тобто неповністю, а крім того, із порушенням термінів погашення (14.09.2016р., 11.10.2016., 14.11.2016р.), (а.с.101,102,104).

У грудні 2016 року на погашення кредиту ОСОБА_2 сплатив 2500 грн., провівши оплату 27.12.2016 року, тобто також із простроченням та не у повному розмірі (а.с.103).

Відповідно до ст.ст.610,612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що з липня 2016 року позичальник ОСОБА_2 неналежно виконував кредитні зобов'язання, а саме неповними платежами та із простроченням, банк отримав підставу для нарахування пені згідно з умовами кредитного договору, що призвело до збільшення суми заборгованості по кредиту в цілому.

Крім того, як вбачається із наданого банком розрахунку заборгованості, у період з січня 2017 року по квітень 2017 року позичальник не оплачував кредит взагалі (а.с.26-29).

Наведена обставина відповідачем не спростована, а відтак висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення кредитної заборгованості є обгрунтованим.

Відповідно до ч.1 ст.543 ЦК України разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

За приписами ст.553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно положень ст.554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З огляду на те, що згідно договору поруки №78-28/14-01263-с-а/ 2 від 23.04.2014 року відповідач ОСОБА_3 поручилась за виконання позичальником ОСОБА_2 кредитних зобов'язань, відповідальність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є солідарною, про що правильно зазначив суд першої інстанції.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховую наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 25 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 09 липня 2018 року.

Головуюча: Василишин Л.В.

Судді: Максюта І.О.

Матківський Р.Й.