Постанова № 75193141, 10.07.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/2-126/2011

Провадження № 22-ц/772/1413/2018

Категорія: 81

Головуючий у суді 1-ї інстанції Прокопчук А. В.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2018 рокуСправа № 127/2-126/2011м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі :

головуючого Ковальчука О.В.,

суддів : Якименко М.М., Стадника І.М.

за участі секретаря Куленко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Вінниці Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Макушинського Юрія Івановича на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 07 травня 2018 року про задоволення скарги ОСОБА_4 на постанови цього державного виконавця, прийняті ним при виконанні рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2011 року, ухваленого у цивільній справі № 2-126/11,

постановлену у м. Вінниці суддею цього суду Прокопчук А.В., дати складання повного тексту ухвали не відомо,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2018 року ОСОБА_4 звернулась до суду зі скаргою на постанову головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Вінниці Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Макушинського Ю.І., прийняту ним 23 лютого 2018 року при виконанні рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2011 року, ухваленого у цивільній справі № 2-126/11, мотивуючи таким.

Вказаним рішенням суду від 01 березня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду від 10 травня 2011 року, із ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 55 586, 68 доларів США (що станом на час ухвалення цього рішення за офіційним курсом Національного банку України становило 441 358 грн. 24 коп.) та 34 541 грн. 81 коп., а також судовий збір у розмірі 1 700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.

На підставі цього рішення 09 червня 2011 року Ленінським районним судом м. Вінниці було видано виконавчий лист.

При виконанні цього рішення, 23 лютого 2018 року державним виконавцем Макушинським Ю.І. прийнято постанову про опис та арешт майна (коштів) ОСОБА_4, зокрема належної їй земельної ділянки, однак цю постанову вона вважає незаконною, оскільки вона була прийнята з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року.

Так, державним виконавцем невірно було встановлено розмір земельної ділянки, замість площі 0,057 га, її розміром зазначено 0,09 га, що не відповідає дійсності. На цю земельну ділянку, накладено арешт та встановлено обмеження права користування (заборонено відчужувати, користуватись), однак всупереч п. 3 ч. 2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем у вказаній постанові не було зазначено строк встановленого обмеження.

Вказане нерухоме майно було передано на зберігання не боржнику, а іншій особі - представнику ПАТ АБ «Укргазбанк» Дмитренку Р.Ф., при цьому паспортні дані та зареєстроване місце проживання цієї особи у постанові не зазначено, чим порушено вимоги п. 10 вказаної Інструкції.

Окрім наведеного, як на підставу незаконності зазначеної постанови скаржник послалась на те, що у постанові відсутній підпис боржника та/або відмітка про відмову від підпису, оскільки боржник не була присутня при описі та арешті належної їй земельної ділянки, та не була належним чином повідомлена про дату вчинення такої виконавчої дії як опис та арешт її майна.

Пославшись на викладене, ОСОБА_4 просила вказану постанову державного виконавця скасувати.

Під час розгляду скарги судом першої інстанції державним виконавцем Макушинським Ю.І. на цю скаргу ОСОБА_4 було подано заперечення разом із його постановою від 26 лютого 2018 року про виправлення допущених помилок у постанові від 23 лютого 2018 року.

Уточнивши у травні 2018 року заявлені вимоги, ОСОБА_4 просила суд також скасувати постанову від 26 лютого 2018 року.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 07 травня 2018 року скаргу ОСОБА_4 задоволено.

Не погодившись із постановленою ухвалою, державний виконавець Макушинський Ю.І., посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, в апеляційній скарзі просить її скасувати та постановити нову, якою у задоволенні вимог ОСОБА_4 відмовити.

Відповідно до п. 3 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Указу Президента України № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» Апеляційний суд Вінницької області діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Вінницького апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Вінницьку область, з місцезнаходженням у м. Вінниці.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, ухвала суду цим вимогам не відповідає, тому апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши її законність і обґрунтованість у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Згідно з положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2011 року, ухваленим у цивільній справі № 2-126/11, задоволено позов ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та стягнуто з ОСОБА_4 на користь цього банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 55 586, 68 доларів США (що станом на час ухвалення цього рішення за офіційним курсом Національного банку України становило 441 358 грн. 24 коп.) та 34 541 грн. 81 коп., а також судовий збір у розмірі 1 700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн. (а.с. 141-146 том 1 спр. № 2-126/11). Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 10 травня 2011 року це рішення залишено без змін (а.с. 187 том 1 спр. № 2-126/11).

На підставі вказаного рішення та за заявою представника ПАТ АБ «Укргазбанк» Трача А.С. від 02 червня 2011 року (а.с. 190 том 1 спр. № 2-126/11) 09 червня 2011 року Ленінським районним судом м. Вінниці було видано виконавчий лист № 2-126-2011.

ОСОБА_4 на праві власності належить земельна ділянка (кадастровий номер НОМЕР_1) площею 0,0570 га з цільовим призначенням «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», яка розташована за адресою: вул. Польова, 18, м. Вінниця, що підтверджується договором купівлі-продажу цієї земельної ділянки від 15 вересня 2008 року, державним актом на право власності на земельну ділянку, інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку (а.с. 34-37).

23 лютого 2018 року головним державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби м. Вінниці Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Макушинським Ю.І. у виконавчому провадженні № 48006030 з виконання зазначеного виконавчого листа прийнято постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника (а.с. 29). Про проведення цих виконавчих дій ОСОБА_4 повідомлялась листом від 12 лютого 2018 року № 17191/15.26-25/6 в якому додатково було зазначено, що її відсутність не перешкоджає їх проведенню (а.с. 51).

Зі змісту цієї постанови вбачається, що майном, яке описано та на яке накладено арешт є: «земельна ділянка, кадастровий номер НОМЕР_1, місцезнаходження - АДРЕСА_1, загальною площею - 0,09 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)». Зазначено, що ця земельна ділянка належить боржнику ОСОБА_4

У п. 3 цієї постанови зазначено: «Призначити відповідальним зберігачем та попередити його про кримінальну відповідальність Дмитренка Руслана Федоровича представника ПАТ АБ «Укргазбанк».

У вказаній постанові у графі «боржник» ні прізвища боржника, ні відмітки про його підпис не міститься.

Супровідним листом від 23 лютого 2018 року копію зазначеної постанови було направлено засобами поштового зв'язку ОСОБА_4, яку вона отримала 10 березня 2018 року, що підтверджується копією поштового конверта та відомостями з інтернет -сайту ПАТ «Укрпошта» (а.с. 30-32).

26 лютого 2018 року головним державним виконавцем Макушинським Ю.І. прийнято постанову (а.с. 52-53), якою до постанови від 23 лютого 2018 року про опис та арешт майна (коштів) боржника внесено такі виправлення: у п. 1 замість слів «0,09 га» зазначено «0,057 га» та доповнено його словами: «комунікації на земельній ділянці відсутні»; п. 3 постанови доповнено словами: «паспорт серії НОМЕР_2 виданий Калинівським РВ УМВС України у Вінницькій області, проживає за адресою: АДРЕСА_2». Копію цієї постанови ОСОБА_4 було надіслано супровідним листом від 26 лютого 2018 року № 17701/15.26-25/6 (а.с. 57).

Встановивши наведені обставини, суд першої інстанції, керуючись ст. ст. 19, 129-1 Конституції України, ст. ст. 5, 18. 56, 74 Закону України «Про виконавче провадження» дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог за скаргою ОСОБА_4, оскільки, хоча державним виконавцем і були внесені виправлення в постанову від 23 лютого 2018 року, однак у цій постанові так і залишився невизначеним строк обмеження права користування земельною ділянкою. Крім того, про проведення виконавчих дій щодо опису та арешту майна державним виконавцем не доведено факт повідомлення ОСОБА_4

Апеляційний суд із такими висновками суду не погоджується, оскільки суд дійшов їх із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права з огляду на таке.

Пунктом 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Згідно зі ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Статтею 451 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Звертаючись зі скаргою, ОСОБА_4 зазначала ряд підстав з яких вона вважає постанову державного виконавця від 23 лютого 2018 року незаконною, натомість наведені нею неузгодженості та неповнота викладеної в цій постанові інформації була усунута державним виконавцем шляхом прийняття постанови від 26 лютого 2018 року про виправлення помилок, що узгоджується з положеннями ч. 3 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження».

ОСОБА_4, не змінюючи підстав скарги, уточнила свої вимоги та просила суд також скасувати постанову державного виконавця від 26 лютого 2018 року, при цьому не мотивувавши цих її вимог.

Не визначення у постанові від 23 лютого 2018 року строку обмеження права користування земельною ділянкою, а також не доведення державним виконавцем факту повідомлення ОСОБА_4 про проведення виконавчих дій щодо опису та арешту майна не є підставою для скасування вказаних постанов державного виконавця з огляду на таке.

Зі змісту положень ст. 451 ЦПК України вбачається, що визнання неправомірності рішення державного виконавця пов'язано зі встановленням обставин щодо прийняття цього рішення з порушенням вимог закону та порушення ним прав заявника (сторони виконавчого провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавець зобов'язаний вживати передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно зі ст. 56 вказаного Закону арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника. У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов'язковим. У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов'язково зазначаються: якщо опису підлягає земельна ділянка - її розмір, цільове призначення, наявність комунікацій тощо. Копія постанови про опис та арешт майна (коштів) надається сторонам виконавчого провадження.

Оскільки предметом вимог скарги є постанови виконавця, тому для правильного вирішення цих вимог визначальним є питання встановлення порушення прав особи, яка звернулася до суду на їх захистом.

Обов'язковою умовою надання правового захисту судом сторонам виконавчого провадження, з огляду на положення ст. 447 ЦПК України, є наявність відповідного порушення державного виконавця прав, свобод або інтересів заявника. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні положення норм законодавства впливають на його правове становище.

Тобто, суд повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів заявника, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Вказаний висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 22 березня 2018 року, прийнятій у справі № 806/2098/17, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що викладений у його рішенні від 30 жовтня 2014 року по справі «Швидка проти України».

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на виконання рішення, яке виніс суд, є невід'ємною частиною «права на суд», а ефективний захист сторони у справі, а отже, і відновлення справедливості, передбачає зобов'язання адміністративних органів виконувати рішення (п. 41 рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції»).

Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним стосовно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід'ємна частина «процесу» в розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 63 рішення від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»).

У п. 28 рішення Європейського суду з прав людини від 11 грудня 2008 року в справі «Антонюк проти України» зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про задоволення скарги ОСОБА_4 є помилковим, таким, що призводить до затягування виконання рішення суду, враховуючи відсутність доведення належними та допустимими доказами обставин допущення державним виконавцем при прийнятті вказаних постанов таких порушень, що призвели до порушення прав боржника ОСОБА_4, що також узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 10 травня 2018 року, прийнятій у справі № 2318/1520/12, який відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховується судом.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржене судове рішення в законній силі залишатись не може та відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_4

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Вінниці Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Макушинського Юрія Івановича задовольнити, ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 07 травня 2018 року - скасувати.

У задоволенні скарги ОСОБА_4 на постанови цього державного виконавця, прийняті ним при виконанні рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2011 року, ухваленого у цивільній справі № 2-126/11 - відмовити.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Головуючий О.В. Ковальчук

Судді : М.М. Якименко

І.М. Стадник

Повний текст постанови виготовлено 10 липня 2018 року.