Постанова № 75189345, 03.07.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2018 р. Справа№ 910/20806/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Пашкіної С.А.

Буравльова С.І.

секретар судового засідання - Ковальчук Р.Ю.

учасники справи:

від позивача: Ярощук В.М.

від відповідача: Беніцька В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Смерека+"

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2018

у справі №910/20806/17 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Новобуд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смерека+"

про стягнення 148 255,41 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс Новобуд" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смерека+" про стягнення 148 255,41 грн заборгованості за договором підряду №16122015 від 16.12.2015, з яких: 107228,94 грн - основний борг; 15318,50 грн - неустойка; 5014,79 грн - 3% річних; 20693,18 грн - інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.03.2018 у справі №910/20806/17 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Смерека+" (03061, м. Київ, вул. Пост-Волинська, буд. 5, код 32765721) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Новобуд" (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Чорновола В'ячеслава, буд. 15, нежиле приміщення 103, код 35326295) 107 228,94 грн основного боргу, 15 318,50 грн неустойки та 1838,21 грн витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Смерека+" подало апеляційну скаргу, в якій просило суд скасувати повністю рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2018 у справі №910/20806/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ "Альянс Новобуд" в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та невідповідністю висновків суду першої інстанції обставинам справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2018 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Смерека+" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2018 у справі №910/20806/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Андрієнко В.В., судді Власов Ю.Л., Буравльов С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2018 відкрито апеляційне провадження у справі №910/20806/17. Призначено справу до розгляду на 17.05.2018.

У зв'язку з перебуванням судді Власова Ю.Л. у відрядженні, який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.05.2018 для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Смерека+" у справі №910/20806/17 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Андрієнко В.В., судді Пашкіна С.А., Буравльов С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2018 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Смерека+" у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі №910/20806/17, з огляду на приписи п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, оскільки зібрані докази дозволяють колегії суддів самостійно встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Представником відповідача подано в судовому засіданні 17.05.2018 письмову заяву про відвід колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), Буравльов С.І., Власов Ю.Л., після чого усно було уточнено, що відвід заявлено суддям Андрієнку В.В. та Буравльову С.І. Заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Смерека+" мотивована тим, що рішення колегії суддів щодо відмови у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі за наявності очевидних підстав для зупинення, а також визначеного ГПК обов'язку суду зупинити провадження за наявності таких підстав, викликають сумнів у неупередженості та об'єктивності колегії суддів.

Враховуючи, що колегія суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Андрієнко В.В., судді Пашкіна С.А., Буравльов С.І. дійшла висновку про необґрунтованість заявленого відводу, ухвалою суду від 17.05.2018 було зупинено провадження у справі №910/20806/17, матеріали справи передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст.32 ГПК України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.05.2018 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Смерека+" про відвід зазначеним суддям передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коротун О.М., судді Майданевич А.Г., Сулім В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2018 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Смерека+" в задоволенні заяви про відвід суддів Андрієнка В.В., Буравльова С.І., Власова Ю.Л. від розгляду справи №910/20806/17.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2018 поновлено провадження у справі №910/20806/17. Розгляд справи №910/20806/17 призначено на 21.06.2018.

12.06.2018 до відділу забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (прийом документів) Київського апеляційного господарського суду представником відповідача подано клопотання про долучення до матеріалів справи рішень суду касаційної інстанції, прийнятих у подібних відносинах, а саме: копію постанови Верховного суду від 15.05.2018 у справі №910/1392/16, копію постанови Верховного суду від 14.05.2018 у справі №509/2085/16-ц, копію постанови Верховного суду від 17.04.2018 у справі №911/2567/17. Розглянувши заявлене клопотання, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вирішила долучити вищевказані документи до матеріалів справи.

21.06.2018 у розгляді справи оголошено перерву до 03.07.2018.

02.07.2018 до відділу забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (прийом документів) Київського апеляційного господарського суду представником відповідача подано клопотання про долучення письмових доказів до матеріалів справи, в якому останній просив суд приєднати до матеріалів справи №910/20806/17 такі докази: копію платіжного доручення від 21.04.2016 №34; копію виписки з особового рахунку ТОВ "Смерека+" відкритого в АТ "ОТП Банк" щодо перерахування грошових коштів ПП "Сучасний дім і Ко"; оборотно-сальдову відомість ТОВ "Смерека+" по рахунку 631 за квітень 2016;оборотно-сальдову відомість ТОВ "Смерека+" по рахунку 3711 за квітень 2016. Розглянувши заявлене клопотання, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вирішила долучити вищевказані докази до матеріалів справи.

В судове засідання, яке відбулось 03.07.2018 з'явились представники позивача та відповідача (апелянта).

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Частиною 7 вказаної статті передбачено, що закінчивши з'ясування обставин і перевірку їх доказами, суд апеляційної інстанції надає учасникам справи можливість виступити у судових дебатах у такій самій послідовності, в якій вони давали пояснення.

В судовому засіданні 03.07.2018 представник відповідача (апелянта) надав пояснення, в яких підтримав доводи наведені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні 03.07.2018 надав пояснення, в яких заперечував щодо доводів наведених в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, надавши учасникам справи можливість виступити у судових дебатах, встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.12.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс Новобуд" (далі - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Смерека+" (далі - підрядник, відповідач) укладено договір підряду №16122015 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого підрядник зобов'язується відповідно до письмово затверджених (із підписом уповноваженої особи замовника та прославленням печатки підприємства-замовника) заявок замовника зі своїх матеріалів виконати роботи по виготовленню рекламної продукції, а замовник зобов'язується прийняти і сплатити роботи відповідно до умов цього Договору.

Пунктом 2.1. Договору встановлено обов'язок замовника сплатити та прийняти виконані роботи, та обов'язок підрядника виконати роботи в строк, вказаний у договорі та здати виконані роботи замовнику.

04.04.2016 між сторонами погоджено Додаток №2 до Договору, відповідно до п. 1 якого підрядник зобов'язується відповідно до цього додатку зі своїх матеріалів виконати роботи по виготовленню наступної рекламної продукції: виготовлення стели світлової: 8000 мм*2000 мм.

Загальна ціна робіт за цим додатком складає 153 185,00 грн (п. 2 додатку №2 до Договору).

Відповідно до п.п. 3, 4 додатку №2 до Договору замовник сплачує підряднику передплату в розмірі 70% від загальної суми цього додатку. 30% від загальної суми цього додатку замовник сплачує підряднику після підписання сторонами Акту приймання-передачі виконаних робіт.

Термін виконання робіт за цим Додатком - 17 робочих днів з дати укладення цього додатку (п. 5 додатку №2 до Договору).

14.04.2016 на виконання умов договору та Додатку №2 до Договору, позивачем здійснено перерахування попередньої оплати у розмірі 107 228,94 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 14.04.2016 №854.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем зобов'язань за договором підряду №16122015 від 16.12.2015 в частині невиконання оплачених позивачем робіт.

У зв'язку із тим, що в порушення визначених договором строків відповідачем не виконано обумовлених договором робіт, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача передоплати у сумі 107 228,94 грн. Також, на підставі пункту 6.2. Договору позивачем нарахована пеня у сумі 15 318,50 грн.

Крім того, враховуючи неналежне виконання відповідачем умов Договору, позивач, на підставі ст. 625 ЦК України, просив суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 5 014,79 грн та збитки від інфляції у сумі 20 693,18 грн.

Відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог та зазначив, що електронне листування між сторонами свідчить про те, що Додаток №2 до Договору було узгоджено 05.05.2016, а тому строк виконання робіт закінчувався 30.05.2016. Фактичне встановлення стели відбулось 26.05.2016, що підтверджується електронним листуванням та рахунком-фактурою №СФ-0000121 від 26.05.2016, але 30.05.2016 був проведений демонтаж стели за бажанням замовника. Враховуючи наведене, на думку відповідача, ним як підрядником належним чином та у строк було виконано умови Договору. Також відповідач зазначив, що виконав усі умови договору, на даний час замовлення замовника зберігається на складі підрядника та очікує корективів для остаточного виконання умов Договору.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог місцевий господарський суд виходив з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Як було встановлено судом першої інстанції, на виконання зобов'язань за Договором підряду від 16.12.2015 №16122015 замовником (позивачем) було перераховано підряднику (відповідачу) 107 228,94 грн, що підтверджується платіжним дорученням №854 від 14.04.2016.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами п. 5 додатку №2 до Договору встановлено, що термін виконання робіт - 17 робочих днів з дати укладення цього додатку.

Як вбачається з Додатку №2, останній укладений 04.04.2016.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів підписання сторонами додаткової угоди до Договору або Додатку №2 щодо продовження терміну виконання робіт, а тому відповідач був зобов'язаний виконати роботи до 27.04.2017 (включно).

При цьому, судом не приймається до уваги твердження відповідача про те, що додаток №2 до Договору фактично погоджено сторонами 05.05.2016, оскільки зазначений факт не підтверджений належними доказами.

Відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань, визначених Договором робіт не виконав, доказів протилежного суду не надав.

Разом з тим, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що фактичне встановлення стели відбулось 26.05.2016, що підтверджується електронним листуванням та рахунком-фактурою №СФ-0000121 від 26.05.2016, але 30.05.2016 був проведений демонтаж стели за бажанням замовника. Враховуючи наведене, відповідач вважає, що ним як підрядником умови Договору виконано належним чином. Також відповідач зазначив, що виконав усі умови договору, на даний час замовлення замовника зберігається на складі підрядника та очікує корективів для остаточного виконання умов договору. Крім того, відповідач зазначив, що 14.11.2016 отримав від позивача претензію, відповідно до якої незрозуміло, чому замовник вказує на відсутність виконання робіт. У відповідь на претензію відповідач направив зустрічну претензію, електронне листування та акти виконаних робіт у 2 екземплярах. 16.12.2016 позивач у відповідь на претензію не визнав факт виконання робіт. Таким чином, на думку відповідача, роботи були прийняті позивачем ще 26.05.2016.

Однак, як встановлено судом першої інстанції, надані відповідачем роздруківки електронного листування щодо виконання робіт не можуть вважатися належними доказами такого виконання, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" (далі - Закон), який встановлює основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів, у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: обов'язковий реквізит електронного документа - обов'язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.

Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов'язані з використанням електронних цифрових підписів, регулюються законом. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах (ст. 6 Закону).

Згідно зі ст. 7 Закону, оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про електронний цифровий підпис" у цьому Законі терміни вживаються у такому значенні: електронний підпис - дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних; електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис" електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті.

Електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі (ст. 4 Закону України "Про електронний цифровий підпис").

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази домовленості сторін про здійснення листування за договором підряду в електронній формі, належності електронних адрес k.geiets@anbud.com та rpk-aliis@ukr.net сторонам. Крім того, на електронних листах відсутній електронно-цифровий підпис, що унеможливлює ідентифікацію осіб, які здійснювали листування.

Отже, надане відповідачем електронне листування не може прийматися судом як належний та допустимий доказ виконання робіт.

Відповідно до умов укладеного договору, доказом, який свідчить про виконання робіт, обумовлених договором, є Акту приймання-передачі виконаних робіт, підписаний сторонами.

Однак, в матеріалах справи відсутній Акт приймання-передачі виконаних робіт, підписаний зі сторони позивача та відповідача.

Отже, за відсутності підписаних обома сторонами актів приймання виконаних робіт, тягар доказування обставин належного виконання робіт відповідно до умов договору та у строки, встановлені договором, а також безпідставної відмови замовника від підписання акта, лежить саме на підряднику (відповідачу).

Відповідач зазначив, що Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) направлявся позивачу для підписання 21.11.2016 у відповідь на претензію, оскільки у строки, встановлені договором, обґрунтованих заперечень не надано, то роботи вважаються прийнятими.

Однак, вказані доводи відповідача не приймаються судом до уваги, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України, замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом належним та допустимим доказом у справі лише у разі, якщо позивач довів реальне виконання ним робіт в обсягах та вартістю, зазначених ним в акті, а мотиви відмови другої сторони від підписання такого акта визнані судом необґрунтованими.

Судом першої інстанції встановлено, що у відповіді на претензію від 16.12.2016 вих. №2263, позивач зазначив, що фактичне виконання робіт не підтверджено жодним доказом, а тому позивач відмовляється від підписання акту здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Отже, в даному випадку має місце вмотивована відмова позивача від підписання Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг). При цьому, у відповіді на претензію позивач просив або виконати належним чином свої обов'язки або повернути суму попередньої оплати.

В Акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 21.11.2016, який підписано зі сторони відповідача, зазначено про виготовлення та монтаж стели. В той же час, за твердженням самого відповідача, стела, яка мала бути виготовлена відповідно до Додатку №2 до Договору, знаходиться на складі відповідача, а отже, остання не встановлена та не передана позивачеві.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні докази звернення відповідача до позивача із вимогами прийняти роботи, до отримання претензій від позивача.

Згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вони посилається як на підставу свої вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 ГПК України).

Позивачем було належним чином доведено суду факт виконання умов договору щодо здійснення відповідачу попередньої оплати в сумі 107 228,94 грн.

Натомість, відповідачем не надано суду належних доказів на підтвердження виконання робіт за договором у строки встановлені пунктом 5 додатку №2 до Договору.

У відповідності до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зазначене також кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відшкодування збитків є встановленим договором або законом правовим наслідком, що настає у разі порушення зобов'язання (ст. 611 ЦК України).

Враховуючи вищенаведене, оскільки відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, зобов'язання щодо виконання робіт у строки, передбачені Договором, не виконав, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача 107 228,94 грн, що сплачені у вигляді передоплати по Додатку №2 до Договору. За таких обставини, вимога позивача про стягнення з відповідача 107 228,94 грн основного боргу підлягає задоволенню.

Крім суми основної заборгованості, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов Договору, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь пеню у сумі 15 318,50 грн, нараховану на підставі пункту 6.2. договору за період з 27.04.2016 по 16.11.2017, 3% річних у сумі 5 014,79 грн та збитки від інфляції у сумі 20 693,18 грн, згідно із ст. 625 ЦК України.

Відповідно до п. 6.2. Договору, за порушення термінів виконання робіт підрядник сплачує неустойку у розмірі 0,1 % від суми заявки за кожен день прострочення виконання робіт, але не більше 10% від суми заявки.

Згідно ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Згідно із ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 6 та ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.

З огляду на вищенаведені положення законодавства, сторони, керуючись принципом свободи договору за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення не грошових зобов'язань.

Перевіривши розрахунок неустойки у розмірі 15 318,50 грн, суд встановив, що він є арифметично вірним, тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо заявлених позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписами статті 625 Цивільного кодексу України передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Грошові зобов'язання, як і будь-які інші цивільно-правові або господарські зобов'язання, можуть виникати з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України і статтею 174 ГК України.

Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Грошовим зобов'язанням, відповідно до ст. ст. 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України є виражене в грошових одиницях зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка відповідно має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Натомість, стягнення з відповідача суми боргу, що становить попередню оплату за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за ненадані послуги.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

Наведене узгоджується із позицією Верховного Суду України в постанові від 16 вересня 2014 року у справі №921/266/13-г/7, позицією Вищого господарського суду України у постановах від 15 грудня 2016 року у справі №911/345/16, від 14 серпня 2017 року у справі №910/20767/16 та позицією пленуму Вищого господарського суду України викладеною у пункті 5.2. постанови №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", в якій роз'яснено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Беручи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги в частині стягнення 3% річних у сумі 5 014,79 грн та збитків від інфляції у сумі 20 693,18 грн необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Статтею 79 ГПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі вищенаведеного та з урахуванням встановлених обставин справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Новобуд" підлягають задоволенню частково та з Товариства з обмеженою відповідальністю "Смерека+" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Новобуд" підлягає стягненню 107 228,94 грн основного боргу та 15 318,50 грн неустойки.

Сукупність вищезазначеного дає підстави дійти висновку про дотримання місцевим господарським судом вимог ст.ст. 86, 236 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, розгляду всіх обставин справи, підтверджених наявними у справі доказами, які мали бути досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи в їх сукупності, керуючись законом та нормами матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог та зазначає, що обставини, на які посилається скаржник, в розумінні статті 86 ГПК України, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2018 у справі №910/20806/17, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Враховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2018 у справі №910/20806/17 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

Згідно вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за перегляд рішення в апеляційній інстанції покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Смерека+" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2018 у справі №910/20806/17 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/20806/17.

Повний текст постанови складено та підписано 10.07.2018.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді С.А. Пашкіна

С.І. Буравльов