Постанова № 75189146, 06.07.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2018 р. Справа№ 910/22694/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Тищенко О.В.

Гончарова С.А.

секретар судового засідання Денисюк І.Г.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Печерської районної в місті Києві державної адміністрації

на рішення Господарського суду міста Києва

від 02.04.2018 (повний текст рішення складено 02.04.2018)

у справі № 910/22694/17 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації

про стягнення 143 638, 33грн.,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом, посилаючись на неналежне виконання Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією зобов'язань з оплати наданих послуг по договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до нежитлових приміщень та суб'єктам господарювання № 0520812200001 від 11.12.2014, у зв'язку з чим позивач просить стягнути 74 252,75 грн. основного боргу, 61 815,18 грн. інфляційних втрат, 7570,40 грн. три відсотки річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.04.2018 позов задоволено частково. Стягнуто з Печерської районної в місті Києві державної адміністрації на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" 46 262 (сорок шість тисяч двісті шістдесят дві) грн. 34 коп. основного боргу, 29161 (двадцять дев'ять тисяч сто шістдесят одна) грн. 85 коп. інфляційних втрат, 5 677 (п'ять тисяч шістсот сімдесят сім) грн. 02 коп. 3% річних та 1216 (одну тисячу двісті шістнадцять) грн. 52 коп. судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Печерська районна в місті Києві державна адміністрація звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2018 скасувати в частині стягнення заборгованості за спожиті комунальні послуги, а саме в частині стягнення 29 161, 85 грн. (інфляційних витрат) та 5 677, 02 грн. (три відсотка річних).

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.05.2018 апеляційну скаргу Печерської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2018 у справі № 910/22694/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., судді Гончарова С.А., Тищенко О.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Печерської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2018 у справі №910/22694/17. Роз'яснено учасникам справи, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.

31.05.2018 від позивача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просив, залишити рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2018 у справі №910/22694/17 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

11.12.2014 між позивачем - Публічним акціонерним товариством "Київенерго" та відповідачем - Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією було укладено Договір № 0520812200001 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до нежитлових приміщень та суб'єктом господарювання.

Згідно з п. 1 Договору виконавець (позивач) зобов'язався своєчасно надавати споживачеві (відповідачу) відповідної якості послуги централізованого опалення та постачання гарячої води згідно з діючими нормативами, а споживач зобов'язався своєчасно та в повному обсязі оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені Договором.

Згідно з п. 3.1 Договору опалювальна площа приміщення становить 750,20 м. кв.

На підставі п. 10 договору, споживач, який не має засобів обліку, оплачує послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води згідно з нормативами споживання гарячої води, визначеними в залежності від кількості та виду водозбірних пристроїв, встановлених у приміщенні та графіку роботи приміщень. Нормативи споживання визначаються відповідно до умов даного договору, з урахування рішень органів місцевого самоврядування та інших нормативних актів, зокрема СНІП 2.04.01-8/5 "Внутрішній водопровід та каналізація".

Пунктом 13 Договору встановлено, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Система оплати послуг щомісячна. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, відповідач зобов'язаний був щомісяця до 20 числа сплачувати позивачу за надані в попередньому місяці послуги з централізованого теплопостачання та постачання гарячої води.

Згідно з п. 32 Договору, останній укладається до 31.12.2014 і набирає чинності з 01.08.2014 та відповідно до п. 33 договору, пролонгується на наступний рік.

Згідно наданого позивачем уточненого розрахунку, на підставі даних особових карток (табуляграм) споживання теплової енергії за листопад 2014 - травень 2015 підтверджується факт постачання позивачем відповідачу у вказаний період теплової енергії за договором на суму 140 114,62 грн., з яких 21055,62 грн. за листопад 2014 року (до укладення договору), 25206,72 грн. за грудень 2014, 25206,72 грн. за січень 2015, 25206,72 грн. за лютий 2015, 35964,59 грн. за березень 2015, 7474,25 грн. за квітень 2015 року.

Відповідачем було здійснено оплату спожитої теплової енергії:

1) в сумі 25206,72 грн. за січень 2015 платіжним дорученням № 391 від 07.07.2015,

2) в сумі 7474,25 грн. за квітень 2015 платіжним дорученням № 392 від 07.07.2015,

3) в сумі 35964,59 грн. за березень 2015 платіжним дорученням № 661 від 11.11.2015,

4) в сумі 25206,72 грн. за січень 2015 платіжним дорученням № 677 від 18.11.2015.

Колегія суддів зазначає, що сума боргу становить 46 262,34 грн., що відповідачем не заперечується.

Доказів оплати вказаної суми, в тому числі в установлені договором строки, в матеріалах справи не міститься.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач прострочив виконання зобов'язання по оплаті за договором, з нього на користь позивача підлягає стягненню 46 262,34 грн. основного боргу.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за період листопад 2014 по листопад 2017 у сумі 5 677,02 грн. та 55 937,19 грн. інфляційних втрат за період листопад 2014 по листопад 2017.

В апеляційній скарзі скаржник зазначив, що судом першої інстанції не враховано, що відповідно до пункту 21 розділу «Відповідальність сторін» Договору споживач несе відповідальність за несвоєчасне внесення платежів за послуги шляхом сплати пені. Скаржник зазначає, що сторони Договору визначили саме таку відповідальність.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013).

Отже колегія суддів дійшла висновку, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Також скаржник зазначає, що згідно статтею 258 Цивільного Кодексу України встановлена спеціальна позовна давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Позовна заява ПАТ «Київенерго» датована 14.12.2017. Станом на 14.12.2017 минув строк позовної давності для пред'явлення вимог стосовно нарахування неустойки (штрафу, пені).

Суд критично відноситься до вищезазначених тверджень скаржника, оскільки сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій, а отже застосування спеціальної позовної давності в один рік є неможливим.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів зазначає, що дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційної суми боргу, та встановлено, що позивачем допущено арифметичні помилки при нарахування інфляційних втрат, та безпідставно включено до нарахування суму 21055,62 грн. за листопад 2014 року (до укладення договору).

За розрахунками суду з урахуванням оплат здійснених відповідачем сума інфляційних втрат складає 29161,85 грн., а сума 3% річних задовольняється в межах розрахунку позивача.

Відповідач свого контр розрахунку суми позову не надав, стверджувань позивача не спростував.

Відповідач в суді першої інстанції заявив про застосування строку позовної давності до заявлених вимог з посиланням на ст.ст. 256-258 ЦК України, оскільки станом на час подання позовної заяви - 14.12.2017 минув строк позовної давності для пред'явлення вимоги про стягнення боргу за листопад 2014.

Згідно статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України), а спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, якщо строк визначений роками (частина перша статті 254 ЦК України).

Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому, згідно статті 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що пунктом 18 правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України, від 21.07.2005 №630 розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк. З розрахунку ціни позову вбачається, що спірний період починається з листопада 2014, а обов'язок сплати за надані послуги за кожен місяць виникає 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, тобто строки позовної давності при поданні позову до суду 14.12.2017, не пропущено.

За таких обставин, приймаючи до уваги все вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Київенерго" до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині стягнення 46262,34 грн. основного боргу, 29161,85 грн. інфляційних втрат, 5677,02 грн. 3% річних.

В іншій частині позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Київенерго" не підлягають задоволенню.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Печерської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2018 у справі №910/22694/17 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Печерської районної в місті Києві державної адміністрації - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2018 у справі №910/22694/17 - без змін.

Матеріали справи №910/22694/17 повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 06.07.2018.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді О.В. Тищенко

С.А. Гончаров