Рішення № 75187851, 04.07.2018, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.2018м. ДніпроСправа № 904/1902/18

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Воронько В.Д.,

за участю секретаря судового засідання Батир Б.В.,

розглянувши матеріали справи,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УМ Факторинг", м. Київ

до 1. Південного (Баглійського) відділу державної виконавчої служби м. Кам'янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, м. Кам'янське Дніпропетровської області

2. Управління державної казначейської служби України у м. Кам'янському Дніпропетровської області, м. Кам'янське Дніпропетровської області

про відшкодування 12856,43 грн

у присутності представників:

від позивача: представник ОСОБА_1, довіреність від 21.03.2018;

від відповідача-1: державний виконавець Скрит А.В., довіреність № 05 від 02.01.2018;

від відповідача-2: головний спеціаліст - юрисконсульт ОСОБА_2, довіреність № 01-12/85 від 12.01.2018.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 04.05.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "УМ Факторинг" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Південного (Баглійського) відділу державної виконавчої служби м. Кам'янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - 1-й відповідач) та Управління державної казначейської служби України у м. Кам'янському Дніпропетровської області (далі - 2-й відповідач), у якій заявило вимогу про відшкодування шкоди у сумі 12856,43 грн, завданої бездіяльністю відділу державної виконавчої служби.

Ухвалою суду від 07.05.2018 відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами Ухвалою від 07.05.2018 суд прийняв справу до свого провадження за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), з повідомленням сторін та призначив її розгляд у засіданні на 31.05.2018.

Позивач участь свого повноважного представника у засіданні суду не забезпечив, але на електронну поштову скриньку суду надіслав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату та проведення судового засідання в режимі відеоконференції через апеляційний суд м. Києва.

1-й відповідач вимоги суду не виконав.

2-й відповідач 23.05.2018 надіслав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що відшкодування шкоди Управлінням є неможливим, тому, що такі дії не передбачено чинним законодавством, в кошторисі Управління не передбачені такі витрати, як відшкодування шкоди. Вимагання виконувати (вчиняти) певні дії юридичну особу Управління Державної казначейської служби України у м. Кам'янському Дніпропетровської області є незаконним і необгрунтованим, при цьому в позовній заяві не викладено обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. В даному випадку, з поданої позовної заяви не зрозуміло, які саме вимоги пред'являються до Управління, не зазначено, чим саме Управління завдало шкоду позивачу. Адже на сьогодні ніяких правовідносин між позивачем та Управлінням не існує. З огляду на що 2-й відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову до нього через незаконність та необґрунтованість цих вимог.

На погодившись з доводами 2-го відповідача, 06.06.2018 позивач подав відповідь відзив, у якій наполіг на задоволенні своїх позовних вимог.

20.06.2018 1-й відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив, але доказів направлення копії цього відзиву іншим учасникам справи не надав.

Ухвалою від 26.06.2018 судом оголошено перерву у судовому засіданні до 04.07.2018 та справу призначено до розгляду в режимі відеоконференції.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Як слідує з матеріалів справи, 07 липня 2015 року Баглійським районним судом м. Дніпродзержинська було видано виконавчий лист у справі №207/5113/14-ц за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, у відповідності до якого присуджено стягнути з ОСОБА_3 на користь ПрАТ "СК "УСГ" суму страхового відшкодування в розмірі 12612,83 грн та 243,60 грн відшкодування витрат, пов'язаних із сплатою судового збору.

20 травня 2016 року Державним виконавцем Баглійського (наразі - Південного) відділу державної виконавчої служби м. Дніпродзержинськ Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_4 була винесена постанова № 49706286 про повернення виконавчого документа стягувачеві, у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними на підставі п. 2. ч. 1. ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент винесення постанови).

Не погодившись з вказаною постановою, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" звернулось до Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця, яку було задоволено судом та визнано дії державного виконавця Баглійського (наразі - Південного) відділу державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції ОСОБА_4 щодо повернення виконавчого документа у виконавчому провадженні № 49706286 неправомірними, а бездіяльність - протиправною.

На підставі договору про відступлення права вимоги та заміну кредитора (договір цесії), укладеного між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група" та Товариством з обмеженою відповідальністю "УМ Факторинг" 21.12.2016, новим кредитором у зобов'язанні щодо права вимоги за виконавчим листом Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська у справі № 207/5113/14-ц про примусове виконання рішення про стягнення сум страхового відшкодування та судових витрат стало Товариство з обмеженою відповідальністю "УМ Факторинг" (далі - позивач).

Розмір компенсації уступленого права вимоги становить 80% від загальної суми, зазначених в акті прийому-передачі, регресних зобов'язань. Вказана компенсація перерахується новим кредитором на розрахунковий рахунок первісного кредитора до 28 грудня 2018 року (п. 1 додаткової угоди від 29.01.2017 до договору про відступлення права вимоги та заміну кредитора (договір цесії)).

Однак, рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська, за яким видано виконавчий лист від 07.07.2015 у справі № 207/5113/14-ц, виконано не було та грошові кошти не стягнуто.

Тож, не отримавши коштів з фактичного виконання рішення через бездіяльність органів державної влади в особі Південного (Баглійського) відділу державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції, позивач, як новий кредитор за договором про відступлення права вимоги та заміну кредитора (договір цесії), звернувся до суду з цим позовом за захистом свого порушеного права.

Обидва відповідачі позовні вимоги не визнали.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з таких підстав.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Законом України "Про виконавче провадження" (у редакції до 05.10.2016, чинній на час наявності подій, далі - Закон) визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

За приписами статті 1 цього Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України (ч. 1 ст. 2 Закону).

За приписами ч. 2 ст. 87 Закону збитки, завдані державним виконавцем юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди містяться у статті 1166 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), відповідно до ч.ч. 1 та 2 якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Частиною другою статті 25 Бюджетного кодексу України передбачено, що відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Статтею 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками позивача; 4) вини. За правилами розподілу обов'язку доказування позивачу слід довести наявність трьох перших елементів складу правопорушення належними та допустимими доказами.

Отже, вказані норми допускають настання відповідальності за завдану шкоду незалежно від наявності такого елементу складу цивільного правопорушення як вина, однак факт неправомірності (незаконності) дій державного виконавця, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку (ухвалою, рішенням, постановою, вироком суду, або відповідним рішенням вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби). Має бути встановлено також і причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою.

При цьому, у вирішенні спорів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок невиконання рішення суду, слід враховувати, що для висновку про наявність безпосереднього причинного зв'язку між невиконанням судового рішення, яке набрало законної сили, та заподіяною шкодою недостатньо встановити тільки факт невиконання судового рішення та неотримання кредитором присудженого судом. Під час розгляду справи суду необхідно встановити, чи могло бути таке судове рішення фактично виконане в момент пред'явлення його до виконання, зокрема, чи мав боржник майно, достатнє для виконання судового рішення в порядку та у спосіб, зазначений в ньому, чи не було це майно обтяжене іншими зобов'язаннями, які перешкоджали б виконанню рішення, чи були заявлені в цей час вимоги інших стягувачів на майно боржника тощо (п. 9 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 29.12.2007 № 04-5/239 "Про внесення змін та доповнень до роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 01.04.1994 № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди").

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження обставин протиправної бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби в межах виконавчого провадження у справі № 207/5113/14-ц позивачем надано ухвалу від 15.11.2017, прийняту Баглійським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у справі № 207/2427/17 в порядку ст. 384 Цивільного процесуального кодексу України.

Так, за змістом цієї ухвали Баглійським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області встановлено, що боржником ОСОБА_3 (26.04.1975 р.н.) були зареєстровані транспортні засоби, на які б можливо було звернути стягнення з метою виконання рішення суду, але які не було виявлено через бездіяльність державного виконавця.

Тож, позивач посилається на ч. 4 ст. 75 ГПК України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Наполягаючи на задоволенні позовних вимог, позивач обмежився виключно посиланням на доведеність факту неправомірної поведінки державного виконавця при здійсненні виконавчого провадження, дійшовши висновку про завдання йому у зв'язку із цим збитків у розмірі суми стягнення, визначеної у виконавчому листі від 07.07.2015 за № 207/5113/14-ц.

Разом з тим, позивач не встановив, причинно-наслідковий зв'язок між завданими збитками у розмірі суми стягнення та бездіяльністю державного виконавця, тобто не встановив фактичні обставини справи, які б свідчили, що судове рішення, на підставі якого виданий виконавчий лист Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07.07.2015 за № 207/5113/14-ц, могло бути виконане, аби не зволікання державного виконавця, в момент пред'явлення його до виконання (до визнання у судовому порядку неправомірними дій державного виконавця), зокрема, чи мав боржник на той час будь-яке майно (в т.ч. кошти на рахунку), достатнє для виконання судового рішення в порядку та у спосіб, зазначений в ньому.

Матеріали справи не містять відомостей повторного звернення позивача до 1-го відповідача з заявою про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом від 07.07.2015.

Окрім того, слід зазначити, що преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення у мотивувальній частині судового акта. Обставини, що взагалі не досліджувалися не можуть розглядатися, як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Як свідчить лист Заводського районного у м. Кам'янському відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області за вих. № 3220/4.18-31 від 30.05.2018, боржник ОСОБА_3 (26.04.1975 р.н.) помер 10.07.2005 (актовий запис про смерть № 977 від 12.07.2005).

Однак, у поданій до матеріалів цієї справи ухвалі Баглійського районного судом м. Дніпродзержинська відомості про смерть боржника відсутні, що надає підстав господарському суду вважати про не дослідження таких обставин під час розгляду скарги на бездіяльність державної виконавчої служби.

Частинами 5 та 7 ГПК України визначено, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.

Судом встановлено, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, пов'язані з примусовим виконанням судового рішення, у яких державна виконавча служба виступає інструментом примусового стягнення коштів за виконавчим документом, а не боржником у грошовому зобов'язанні, та є відповідальною за свої дії чи бездіяльність у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Беручи до уваги те, що позивачем не доведено наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, що є необхідним для відшкодування збитків (шкоди), суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

У відповідності до приписів ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

На підставі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд вважає, що позивачем помилково ототожнюється сам факт можливості відшкодування збитків, завданих державним виконавцем юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження (деліктної відповідальності) з наявністю у виконавчої служби обов'язку виконати грошове зобов'язання боржника перед стягувачем. У зв'язку з чим, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін, що склалися у цій справі суд дійшов висновку про те, що позов є безпідставним і в його задоволенні слід відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Так, ч. 2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Враховуючи категорію цього спору та чинне законодавство України, слід зазначити, що розподіл судового збору між сторонами не вирішується.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

В судовому засіданні відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано – 09.07.2018.

Суддя ОСОБА_5