Постанова № 75187694, 26.06.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2018 року м. Чернівці

справа № 713/446/17

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Половінкіної Н. Ю.

суддів: Кулянди М.І., Одинака О.О.

секретаря Собчук І.Ю.

з участю представники позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3

учасники справи

позивач ОСОБА_4

відповідач ОСОБА_2, Вижницька міська рада Чернівецької області

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 05 березня 2018 року, головуючий у І-й інстанції Кибич І.А.

постановила:

ОСОБА_4 у березні 2017 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном.

Вказував на право власності на ? частину житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Вижницької державної нотаріальної контори Чернівецької області Штефюк Н.В. 29 січня 1993 року, зареєстрованого в реєстрі за №200.

Зазначав, що ОСОБА_2 є власником ? частини житлового будинку з

Справа №713/446/17

Провадження №22-ц/794/543/2018 рік Головуючий у 1 інстанції Кибич І.А.

Категорія 43 Доповідач Половінкіна Н.Ю.

належними до нього господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1.

Посилався на те, що ОСОБА_6 з серпня 2016 року чиняться перешкоди у користуванні ? частиною житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1, щляхом позбавлення доступу, заміни замків.

Просив зобов»язати ОСОБА_2 усунути ОСОБА_4 перешкоди у користуванні житловим будинком з належними до нього господарськими будівлями і спорудами та земельною ділянкою, що знаходяться по АДРЕСА_1, шляхом передачі ключів та вселення ОСОБА_4

ОСОБА_2 у грудні 2017 року звернувся до суду з позовом ОСОБА_4., Вижницької міської ради Чернівецької області про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним.

Зазначав, що внаслідок смерті батька ОСОБА_7 відкрилась спадщина ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

До складу спадщини входило право власності на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться

по АДРЕСА_1.

Дружина ОСОБА_8 та діти ОСОБА_2, ОСОБА_4 прийняли спадщину шляхом вступу в управління спадковим майном в рівних частках по 1/3 кожний.

Внаслідок смерті матері ОСОБА_8 відкрилась спадщина ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Посилався на те, що ОСОБА_4, ОСОБА_2 не зверталися до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

ОСОБА_2, фактично вступив в управління спадковим майном та набув право власності на 1/3 частину житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1.

Вижницькою державною нотаріальною конторою Чернівецької області 29 січня 1993 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_4, ОСОБА_2 в рівних частках по ? частині житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1.

Просив визнати свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_4, ОСОБА_2 в рівних частках Вижницькою державною нотаріальною конторою 29 січня 1993 року, недійсним.

Об»єднано справи в одне провадження ухвалою Вижницького районного суду Чернівецької області від 7 грудня 2017 року.

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 5 березня 2018 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном задоволено частково, постановлено зобов»язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_4 перешкод у користуванні ? частиною житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями і спорудами та земельною ділянкою, що знаходяться по АДРЕСА_1, вселити ОСОБА_4 у житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями і спорудами та земельною ділянкою, що знаходяться по АДРЕСА_1 а у решті відмовлено.

У позові ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Вижницької міської ради Чернівецької області про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним та скасування відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

ОСОБА_4 в апеляційній скарзі просить рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 5 березня 2018 року скасувати та постановити нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном відмовити, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Вижницької міської ради Чернівецької області про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним та скасування задовольнити.

Посилається на неповне з»ясування обставин, що мають значення для справи, не проживання ОСОБА_4 у будинку АДРЕСА_1 протягом з 1976 року, наявність пошкодження замка, неприязних стосунків між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, недостовірність інформації, що міститься у довідці виконавчого комітету Виженської сільської ради Вижницького району Чернівецької області від 21 січня 1993 року №5 в частині розміру часток.

Порушення норм процесуального права, не вирішення питання про відкладення розгляду справи 5 березня 2018 року

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Вказує на недоведеність інформації, що міститься у довідці виконавчого комітету Виженської сільської ради Вижницького району Чернівецької області від 21 січня 1993 року №5 в частині розміру часток.

Зазначає про здійснення реєстрації свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого ОСОБА_4, ОСОБА_2 державним нотаріусом Вижницької державної нотаріальної контори Чернівецької області Штефюк Н.В. 29 січня 1993 року, зареєстрованого в реєстрі за №200 у виконавчому комітеті Виженської сільської ради Вижницького району Чернівецької області у по господарській книзі №10, особовий рахунок НОМЕР_1, сторінка 35.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 пдлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення наведеним нормам відповідає повністю.

Задовольняючи позов ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні майном частково, суд першої інстанції керувався положеннями ч.1 ст.321, ч.1 ст.391 ЦК України, ст.ст.150,155 ЖК України та вважав, що підлягає захисту право власності ОСОБА_4 на ? частину житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 шляхом зобов»язання ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні майном, вселення ОСОБА_2 у житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1.

На обґрунтування таких висновків суд першої інстанції вказав на встановлення порушення ОСОБА_2 права ОСОБА_4 користування житловим будинком з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1.

Разом з тим суд першої інстанції, пославшись на правила ч.4 ст.120 ЗК України, ч.4,5 ст.373 ЦК України, дійшов висновку про недоведеність чинення ОСОБА_4 перешкод у користуванні земельною ділянкою, що знаходиться по АДРЕСА_1.

Відмовляючи у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Вижницької міської ради Чернівецької області про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним та скасування, суд першої інстанції керувався ст.529, 549, 560 ЦК УРСР, п.113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року №18/5, та вважав встановленим прийняття ОСОБА_4, ОСОБА_2 спадщини, яка відкрилась внаслідок смерті матері ОСОБА_8, шляхом фактичного вступу у володіння спадковим майном.

На обґрунтування таких висновків суд першої інстанції послався на довідку виконавчого комітету Виженської сільської ради Вижницького району Чернівецької області від 21 січня 1993 року №5.

При цьому судом першої інстанції встановлено, що до складу спадщини, яка відкрилась внаслідок смерті ОСОБА_8, входило право власності на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно роз'яснень, які містяться в п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», суд апеляційної інстанції при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги згідно з частинами третьою та четвертою статті 303 ЦПК України лише в разі, якщо буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. За цих умов апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі й зобов'язаний мотивувати в рішенні вихід за межі доводів апеляційної скарги, проведення перевірки справи в повному обсязі.

У разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Судове рішення в частині відмови у позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою не оскаржується.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як роз»яснив Пленум Верховного Суду у п.3 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. Відповідно до ст.19 Конституції України, ст.1 ЦПК та з урахуванням положення ч.4 ст.10 ЦПК вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову ОСОБА_2, тобто матеріально-правовою вимогою, стосовно якої останній просив ухвалити судове рішення, є визнання свідоцтва про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_4, ОСОБА_2 державним нотаріусом Вижницької державної нотаріальної контори Чернівецької області Штефюк Н.В. 29 січня 1993 року, зареєстрованого в реєстрі за №200 недійсним та скасування.

Підставою позову, тобто обставинами, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, ОСОБА_2 зазначала порушення права на спадщину, яка відкрилась внаслідок смерті ОСОБА_8, у зв'язку із видачею свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_4 на ? частину житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1.

Отже ОСОБА_2 захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів пов»язувався із правовідносинами із спадкування внаслідок смерті ОСОБА_8 та права власності на житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, земельну ділянку, що знаходяться по АДРЕСА_1.

Судом першої інстанції встановлено, що внаслідок смерті ОСОБА_8 відкрилась спадщина ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу Украіни передбачено, що правила книги шостої Цивільного кодексу України про спадкове право застосовуються до спадщини, яка відкрилась після 1 січня 2004 року.

На підставі пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.1 постанови від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року.

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Отже, норми п.5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, згідно з якими цей ЦК застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким з спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, слід розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 01 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців.

З приєднаного до матеріалів справи свідоцтва про право на спадщину за законом вбачається, що державним нотаріусом Вижницької державної нотаріальної контори Чернівецької області Штефюк Н.В. видано свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_4, ОСОБА_2 в рівних частках 29 січня 1993 року, зареєстроване в реєстрі за №200, відповідно якого спадкове майно складається з житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться в с.Виженка Вижницького району Чернівецької області, належного померлій ОСОБА_8 на праві особистої власності на підставі довідки виконавчого комітету Виженської сільської ради Вижницького району Чернівецької області від 21 січня 1993 року №5.

На підставі частини 1 та 2 ст.524 Цивільного кодексу Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не

змінено заповітом.

За змістом ч.1 ст.529 Цивільного кодексу Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Отже, діти спадкодавця ОСОБА_4, ОСОБА_2 мають право на спадкування за законом у першу чергу в рівних частках.

На підставі ч.1 та 2 ст.548 Цивільного кодексу Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.

Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту

відкриття спадщини.

За змістом ч.1 та 2 ст.549 Цивільного кодексу Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом

шести місяців з дня відкриття спадщини.

Частиною 2 ст.553 встановлено, що вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

На підставі ст.560 Цивільного кодексу Української РСР спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 24 червня 1983 року «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» судам слід мати на увазі, що відповідно до гл.7 Закону України від 2 вересня 1993 р. "Про нотаріат" свідоцтво про право на спадщину видається громадянам, організаціям, державі нотаріальними конторами за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину у встановленому чинним законодавством порядку.

Згідно із п.120 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР від 31 жовтня 1975 року, чинної на час виникнення правовідносин, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, закликаних до спадкоємства, одночасно на ім'я всіх спадкоємців або в будь-який час кожному з них окремо, в залежності від їх бажання. В кожному свідоцтві зазначається все спадкове майно і перелічуються всі спадкоємці, та визначається частка спадщини спадкоємця, якому видається свідоцтво про право на спадщину.

Також п.124 наведеної Інструкції передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (ст.549 Цивільного кодексу УРСР).

Доказом вступу в управління чи володіння майном можуть бути:

довідка управління будинками, правління житлово-будівельного

кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих

про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця

проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взяте майно

спадкодавця; довідка фінансового органу, органу держстраху чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому окладному страхуванню або збори; квитанція про сплату податку, платежу, збору; копія рішення суду, яке вступило в законну силу, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис в паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку в період шести місяців після дня смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

З огляду на свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_4, ОСОБА_2 державним нотаріусом Вижницької державної нотаріальної контори Чернівецької області Штефюк Н.В. 29 січня 1993 року, зареєстроване в реєстрі за №200, ОСОБА_4, ОСОБА_2 подано державній нотаріальній конторі заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась внаслідок смерті ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 року, у строк, визначений ч.2 ст.549 Цивільного кодексу Української РСР.

Наведене спростовує доводи ОСОБА_2, на які є посилання в апеляційній скарзі, про неприйняття ОСОБА_4 спадщини, яка відкрилась внаслідок смерті матері ОСОБА_8

Посилання ОСОБА_2 на не проживання ОСОБА_4 разом із спадкодавцем ОСОБА_8 на час відкриття спадщини липень 1992 року, здійснення реєстрації у іншому приміщенні стосується лише фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном.

Встановлення судом першої інстанції прийняття ОСОБА_4, ОСОБА_2 спадщини шляхом фактичного вступу у володіння спадковим майном не спростовує висновків про прийняття ОСОБА_4, ОСОБА_2 спадщини у встановленому чинним законодавством порядку.

На підставі п.128 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР від 31 жовтня 1975 року, чинної на час виникнення правовідносин, якщо до складу спадкового майна входить жилий будинок (частина будинку) або квартира в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників, державний нотаріус вимагає правовстановлюючий документ про належність будинку (частини будинку), квартири спадкодавцю, довідку-характеристику бюро

технічної інвентаризації, а в місцевостях, де інвентаризація не

провадилась, - довідку виконавчого комітету місцевої Ради депутатів

трудящих, а також перевіряє по документах державної нотаріальної контори за місцем знаходження жилого будинку, чи є заборона відчуження жилого будинку (частини будинку), квартири або арешт, накладений на них.

Пунктом 20 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачалося обов'язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ, в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах.

Відповідно довідки виконавчого комітету Виженської сільської ради Вижницького району Чернівецької області від 21 січня 1993 року №5 згідно з записом в погосподарській книзі №10 особовий рахунок НОМЕР_2 сторінка 35 за ОСОБА_8 числиться житловий будинок, який розташований на земельній ділянці розміром 1500 кв.м і знаходиться в с.Виженка Вижницького району Чернівецької області.

На підставі ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За змістом ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.2 ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв»язок доказів у їх сукупності.

У матеріалах справи відсутні докази права особистої власності ОСОБА_7 на житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1, та відкриття спадщини внаслідок смерті ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 року на житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1.

У такому разі суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність набуття дружиною ОСОБА_8 та дітьми ОСОБА_4, ОСОБА_2 права власності на спадщину, яка відкрилась внаслідок смерті ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 року, в рівних частках по 1/3 на житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1.

Отже, суд першої інстанції правильно вважав недоведеним порушення права ОСОБА_2 на спадкування, відсутніми правові підстави для визнання оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст.16 ЦК України.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ч.1 ст. 391 ЦК України).

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У п.33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз'яснено, що відповідно до положень ст.ст.391, 396 ЦК України позов про усунення порушень прав, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Установивши чинення ОСОБА_2 перешкод ОСОБА_4 у здійсненні права власності на ? частину житлового будинку з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1, заперечення ОСОБА_2 можливості доступу ОСОБА_4 до приміщення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що підлягає захисту право власності ОСОБА_4 шляхом зобов»язання ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні майном, вселення ОСОБА_2 у житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1.

Сам ОСОБА_2 визнає право власності ОСОБА_4 на частку житлового будинку з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1, звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_4, Вижницької міської ради Чернівецької області про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним.

З приєднаного до матеріалів справи акта обстеження Вижницької міської ради Чернівецької області від 07 квітня 2017 року №235 вбачається, що доступ ОСОБА_4 до житлового будинку з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1, обмежений.

Крім того, відповідно заяви ОСОБА_2 до начальника Вижницького відділення поліції Кіцманського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області від 26 грудня 2016 року ОСОБА_4 вчинив злочинні дії , проник у житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1.

Не можна погодитися з заявами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 щодо спливу позовної давності.

На підставі ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

ОСОБА_4, звертаючись до суду, вказувала на те, що ОСОБА_2 чиняться перешкоди у користуванні майном з серпня 2016 року.

Тобто початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у ОСОБА_4 права на позов з серпня 2016 року.

У п.11 постанови Пленуму Верховного СудуУкраїни від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз'яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Відповідно до абз.1.2 п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

З огляду на наведене рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 05 березня 2018 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ч.1 ст.375 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 05 березня 2018 року залишити без змін

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення 26 червня 2018 року.

Головуючий Н.Ю. Половінкіна

Судді М.І. Кулянда

О.О. Одинак