Постанова № 75184940, 05.07.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

5 липня 2018 року м. Чернівці

справа № 722/1147/17

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Перепелюк І. Б.

суддів : Литвинюк І.М., Яремка В.В.

секретар Герман Я.І.

позивач - ПАТ КБ «Приватбанк»

відповідачі - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 12 квітня 2018 року в справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: Василівська сільська рада Сокирянського району Чернівецької області, Сокирянська районна державна адміністрація Чернівецької області, про виселення (головуючий в 1-й інстанції Вівчар Г.А.)

встановив :

ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: Василівська сільська рада Сокирянського району Чернівецької області, Сокирянська районна державна адміністрація Чернівецької області, про виселення.

Позовні вимоги обгрунтовувало слідуючими обставинами.

18.10.2016р. ПАТ КБ «ПриватБанк» в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримав у власність будинок, загальною площею 81,30 кв.м., житловою площею 39,50 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1,

Провадження 22-ц/794/621/18 Категорія 43/44

на підставі укладеного між сторонами договору іпотеки від 13.02.2007р., посвідченого державним нотаріусом Новодністровської державної контори Чернівецької області Банковською О.Ю. та зареєстрованого у державному реєстрі під номером 5630.

Після отримання права власності на вказану нерухомість позивач здійснив

намагання отримати доступ до житла, однак перешкодою для вчинення зазначених дій стала реєстрація та проживання у ньому ОСОБА_1 та членів його сім'ї: дружини ОСОБА_2 та неповнолітньої доньки ОСОБА_3

Таким чином, проживання відповідачів в житловому будинку перешкоджає позивачу в реалізації його прав, передбачених ст.ст. 319, 321 ЦК України.

Позивачем було направлено відповідачам письмові претензії про добровільне звільнення приміщення та зняття з реєстраційного обліку, однак відповідачами законні вимоги позивача були проігноровані та нерухомість не була передана позивачу у вільне користування, це і стало підставою звернення позивача до суду за захистом своїх прав.

Позивач просив виселити ОСОБА_5, ОСОБА_2 та неповнолітню ОСОБА_3 з житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, зі зняттям з реєстраційного обліку у органі МВС України, до повноважень якого входять питання громадянства, іміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного житлового будинку, без надання іншого жилого приміщення, а також стягнути з відповідачів судові витрати.

Рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 12 квітня 2018 року позов задоволено.

Виселено ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1, без надання іншого жилого приміщення. Стягнуто з відповідачів судові витрати.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить рішення скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апелянт вважає оскаржуване рішення незаконним та необгрунтованим. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_1 вказує, що позивачем не надано доказів того, що грошові кошти, отримані за кредитним договором, були використані відповідачем саме для проведення розрахунку за договором купівлі-продажу житлового будинку.

Також апелянт зазначає, що при виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту та забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови у задоволенні позову про виселення.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення - скасувати з наступних підстав.

Встановлено, що 13.02.2007р. між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №CVD0GK00000031, згідно якого останній отримав кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк з 13.02.2007р. по 12.02.2027р. включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 12000 дол. США на житло в кредит, а також 2160 дол. США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за даним договором, між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 13.02.2007р. укладено договір іпотеки, предметом якого виступило належне ОСОБА_1 на праві власності нерухоме майно - житловий будинок літ. «А» загальною площею 81,30 кв.м., в тому числі житловою площею 39,50 кв.м., з належними до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами, який розташований по АДРЕСА_1.

Разом з тим, ОСОБА_1 свої зобов'язання за вказаним кредитним договором не виконав та допустив заборгованість по сплаті платежів по кредиту.

Рішенням Сокирянського районного суду по справі №2-691/12 (номер провадження -2/722/57/13) від 17.04.2013р., яке 03.07.2013р. набрало законної сили, позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено частково та вирішено:

- в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №CVD0GK00000031 від 13.02.2007р., яка станом на 07.11.2012р. складає 16377,33 дол.США, що еквівалентно 130854 грн. 87 коп., звернути стягнення на житловий будинок літ. «А» загальною площею 81,30 кв.м., в тому числі житловою площею 39,50 кв.м., з належними до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами, який розташований по АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» від свого імені із застосуванням процедури продажу, встановленої ст.38 Закону України «Про іпотеку», у тому числі з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, без необхідності отримання для продажу будь-якого іншого окремого уповноваження іпотекодавця, з початковою ціною продажу 12000 доларів США, що згідно курсу встановленого НБУ на день посвідчення договору іпотеки від 13.02.2007р., що еквівалентно 60600 грн.;

- виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2, та ОСОБА_3 з житлового будинку літ. «А» загальною площею 81,30 кв.м., в тому числі житловою площею 39,50 кв.м., який розташований по АДРЕСА_1.

З матеріалів виконавчого провадження ВП №47121750, наданих Сокирянським районним ВДВС встановлено, що рішення суду про виселення відповідачів з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, по даний час не виконано.

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо нерухомого майна за №70904876 від 20.10.2016р. встановлено, що ПАТ КБ «Приватбанк» 18.10.2016р. набув право приватної власності на нерухоме майно: житловий будинок літ. «А», загальною площею 81,3 кв.м., житловою площею 39,5 кв.м, сарай літ «Б», вбиральня літ. «Ж» огорожа №1-2, на підставі договору іпотеки від 13.02.2007р., посвідченого державним нотаріусом Новодністровської державної контори Чернівецької області Банковською О.Ю. Вказане майно знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Тобто, ПАТ КБ «Приватбанк» набуло право власності на належний ОСОБА_1 житловий будинок в безспірному, позасудовому порядку, а саме в порядку, узгодженому сторонами під час підписання договору іпотеки.

Позивачем двічі, а саме 19.07.2017р. та 01.12.2017р. направлялась відповідачам вимога - претензія про необхідність виселення та зняття з реєстраційного обліку в будинку протягом 30 днів з моменту отримання вимоги.

Однак відповідачі на даний час продовжують проживати в спірному будинку, вимоги позивача про добровільне виселення не виконуються.

Із змісту довідок: №1567 від 20.11.2017р. та №134 від 28.03.2018р., записів в книгах погосподарського обліку Василівської сільської ради за 2016-2020 роки вбачається, що на даний час за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані та фактично проживають: ОСОБА_1, як голова двору та ОСОБА_2, ОСОБА_3, як члени сім'ї.

Згідно із частинами першою, другою статті 39 Закону України «Про іпотеку» в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина 3 статті 109 ЖК УРСР регулює порядок виселення громадян.

Згідно із положенням частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до вимог частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

За змістом вказаних норм особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, а за інших обставин є підстава для відмові у задоволенні позову про виселення.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року № 6-1449цс15, № 6-2947цс15, 25 листопада 2015 року № 6-1061цс15, 16 грудня 2015 року № 6-1469цс15 та 10 лютого 2016 року № 6-2830цс15, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

Установивши у справі, яка переглядається, що банк набув право власності на спірний будинок у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки і з цих підстав просить виселити мешканців переданого в іпотеку будинку, придбаного не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність передбачених законом підстав для виселення відповідачів із зазначеного будинку без надання їм іншого постійного житла.

Доводи ПАТ КБ «Приватбанк» про наявність правих підстав для виселення відповідачів без надання іншого житла у зв'язку з придбанням спірного будинку за рахунок кредиту, отриманого відповідно до умов кредитного договору № №CVD0GK00000031 від 13.02.2007р., укладеного між ПАТ «Приватбанк» та ОСОБА_1, є безпідставними, виходячи з наступного.

Як зазначено вище, законодавством встановлено виняток із загального правила, згідно з яким допускається виселення громадян з переданого в іпотеку жилого приміщення без надання іншого житла лише за умови, якщо це приміщення придбано за рахунок кредиту, забезпеченого його іпотекою.

Згідно копії договору купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1, укладеного ОСОБА_1 та ОСОБА_6 від 08.02.2007р., вбачається, що продаж житлового будинку, який розташований по вул.Зародової в с.Василівка Сокирянського району Чернівецької області вчиняється між сторонами за 46436 грн., які продавець одержить від покупця повністю після підписання цього договору, але в день посвідчення цього договору. Кредитний договір та договір іпотеки були укладені між сторонами 13.02.2007р. Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що спірний будинок був придбаний не за рахунок кредиту, отриманого ОСОБА_1 на підставі кредитного договору від 13.02.2007р., укладеного між ним та ПАТ «Приватбанк», в забезпечення виконання зобов'язань за яким в іпотеку банку було передано спірне нерухоме майно.

В іпотеку передано житловий будинок, який є власністю ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Новодністровської державної нотаріальної контори Чернівецької області Баковською О.Ю. 08.02.2007р. за реєстровим № 232, тобто будинок був придбаний ним до отримання кредитних коштів за кредитним договором від 13.02.2007р. Таким чином, без надання відповідачам іншого постійного житла унеможливлюється їх виселення з житлового будинку, придбаного не за рахунок кредитних коштів.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність передбачених частиною другою статті 109 ЖК Української РСР підстав для виселення відповідачів із житлового будинку по АДРЕСА_1 без надання їм іншого жилого приміщення, оскільки ОСОБА_1 набув право власності на спірний житловий будинок не за рахунок отриманих у кредит від ПАТ КБ «Приватбанк», у зв'язку з чим позовні вимоги банку не підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на те, що судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення слід скасувати, в задоволенні позову - відмовити.

Враховуючи положення ст.141 ЦПК України, з позивача ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені ним судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2400грн.

Керуючись ст.374, п. 1 ст. 376 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 12 квітня 2018 року скасувати.

В задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: Василівська сільська рада Сокирянського району Чернівецької області, Сокирянська районна державна адміністрація Чернівецької області, про виселення відмовити.

Стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2400грн. за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Дата складення повної постанови 13 липня 2018 року.

Головуючий (підпис)

Судді: (підписи)

Вірно з оригіналом :