Постанова № 75184756, 09.07.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2018 року м. Чернівці

справа № 725/3475/17

Апеляційний суд Чернівецької області у складі

головуючого Височанської Н. К.

суддів: Перепелюк І.Б., Литвинюк І.М.

секретар Андрушків С.П.

за участю: представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 18 квітня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Войтуна О.Б.,-

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.

Посилався на те, що відповідно до ордеру на житлове приміщення НОМЕР_1 від 16 квітня 1991 року йому на праві приватної власності належить однокімнатна квартира житловою площею 11,7 кв. м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2.

У зв'язку з його еміграцією до Ізраїлю і тим, що йому 91 рік, він не мав можливості приїжджати в Україну і доглядати за даною квартирою. Вона прийшла в непридатний для проживання стан, а тому у березні 2016 року він прийняв рішення здати дану квартиру в оренду громадянину ОСОБА_7 із зобов'язанням його здійснити в квартирі ремонт.

В грудні 2016 року орендар повідомив його, що до квартири прийшли незнайомі люди та повідомили про те, що вони купили дану квартиру та бажають в ній проживати, а також те, що позивач 26 листопада 2016 року продав квартиру відповідачу ОСОБА_4, який через 6 днів перепродав квартиру ОСОБА_5, який в свою чергу в цей день зробив зворотню довіреність на ОСОБА_4 на право продажу від його імені даної квартири.

Посилався на те, що наміру продавати квартиру він не мав, оскільки у нього є рідний син, який є його спадкоємцем.

Будь-яких договорів купівлі-продажу квартири позивач не підписував, довіреностей на відчуження спірної квартири також не надавав.

Просив визнати недійсним договір купівлі-продажу однокімнатної квартири, загальною площею 28,1 кв.м., житловою площею, 11,7 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2, від 26 листопада 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Душинською Н.В., що зареєстрований в реєстрі за №5737.

Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 18 квітня 2018 року позов ОСОБА_7 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу однокімнатної квартири, загальною площею 28,1 кв.м., житловою площею, 11,7 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2, від 26 листопада 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Душинською Н.В., що зареєстрований в реєстрі за №5737.

Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на те, що спірний договір укладений правомірно. Суд не дав оцінки тій обставині, що позивач не надав належних та допустимих доказів про те, що він не видавав довіреність на ОСОБА_6, що ця довіреність є фіктивною або підробленою. Рішення суду щодо невідповідності паспортних даних позивача ґрунтується на припущеннях.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено обставину, за якої спірний договір купівлі-продажу укладений поза його волею та всупереч вимог ч.3 ст.203 та п.2 ст.207 ЦК України.

Проте, з таким висновком апеляційний суд не погоджується, оскільки він зроблений з порушенням норм матеріального та процесуального права, а вирішуючи спір по суті апеляційний суд виходить з наступних обставин.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом установлено, що на підставі ордера на житлове приміщення НОМЕР_1 від 16 квітня 1991 року позивачу ОСОБА_3 належала однокімнатна квартира, загальною площею 28,1 кв. м., житловою площею, 11,7 кв. м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2.

26 листопада 2016 року був укладений договір купівлі-продажу квартири загальною площею 28,1 кв.м., житловою площею, 11,7 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2, відповідно до якого ОСОБА_6, яка діяла від імені ОСОБА_3, продала зазначену квартиру ОСОБА_4

Договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Душинською Н.В., зареєстрований в реєстрі за №5737 (а.с. 103).

На підтвердження повноважень на відчуження майна ОСОБА_6, яка виступала від імені позивача за даним договором, надала довіреність від 23 липня 2015 року, посвідчену нотаріусом м. Тель-Авів - Ярхо Олександром, з перекладом та нотаріальним посвідчення і засвідченням написаного печаткою «Апостиль» (а.с.127-140).

Підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсними позивач зазначав, що договір купівлі-продажу квартири він не підписував, довіреність на відчуження спірної квартири також не надавав, в нього було відсутнє волевиявлення щодо відчуження квартири, яка є предметом даного договору, отже спірний договір купівлі-продажу квартири укладений в супереч його волі.

За змістом ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Пунктом 2 ст.207 ЦК України встановлено, що правочин вважається здійсненим у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом ст. 215 ЦК України вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним можуть бути заявлені як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Частиною першою статті 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Згідно норми статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Як сама довіреність, так і її видача є одностороннім правочином, щодо якого в силу положень ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.

У довіреності, яку надав позивач ОСОБА_6 перелічені повноваження, які надані повіреній особі, зокрема, укладення всіх дозволених законом угод цивільно-правового порядку, в тому числі купівлі-продажу, а також отримувати гроші у випадку продажу майна (а.с.127-131).

Довіреність дійсна до 23 липня 2018 року та містить посвідчувальні написи легалізації, позивачем не оспорена та не визнана в установленому в законі порядку недійсною.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У ч.2 ст.78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Однак суд першої інстанції не врахував, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження доводів позивача щодо не надання ним довіреності на ім.»я ОСОБА_6 Зокрема, в процесі розгляду справи на підтвердження даних обставин стороною позивача не заявлялося клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи на предмет спростування дійсності підписів, якими вона засвідчена.

Також позивачем не надано доказів звернення до компетентних органів з приводу фальсифікації його документів, які підтверджують особу та підроблення його підпису.

Отже, висновки суду першої інстанції ґрунтуються на припущеннях, що заборонено в силу ч.6 ст.81 ЦПК України.

Оскільки недійсність довіреності, на підставі якої була відчужена спірна квартира, в передбаченому законом порядку не встановлена, така позовна вимога не пред»являлася, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено вибуття спірного майна не з його волі, а внаслідок незаконних дій ОСОБА_6

Враховуючи наведене вище рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України у разі відмови у позові судовий збір покладається на позивача.

Пунктом 13 ст.141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З мотивувальної частини постанови вбачається, що апеляційний суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Отже, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 слід стягнути 960 грн. в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18 квітня 2018 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати в розмірі 960 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 09 липня 2018 року

Головуючий /підпис/ Н.К. Височанська

Судді: /підпис/ І.М. Литвинюк

/підпис/ І.Б. Перепелюк

З оригіналом згідно: Н.К. Височанська