Рішення № 7518429, 11.01.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11.01.10 р.                     Справа № 44/91                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Кварцяній О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Сервісгаз”, м. Євпаторія, ідентифікаційний код 23203562

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „РосУкрОйл”, м Донецьк, ідентифікаційний код 32208910

про: стягнення заборгованості в сумі 442841,69грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Шелков С.Г. (за довіреністю від 11.06.2009р.);

від Відповідача – не з’явився

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі судового засідання.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Фірма „Сервісгаз”, м. Євпаторія (далі – Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „РосУкрОйл”, м. Донецьк (далі – Відповідач) про стягнення заборгованості за договором у сумі 177000грн., пені в сумі 137605грн., втрат від інфляції в сумі 112379,43грн. та відсотків за безпідставне користування грошовими коштами в сумі 15857,26грн., усього – 442841,69грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилався на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов’язань за договором №12/08/05 від 12.08.2005р., внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування пені, інфляційної індексації та процентів за користування грошима.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір №12/08/05 від 12.08.2005р. з додатками, накладні, акт виконаних робіт, лист Відповідача №01-81 від 09.12.2009р., правоустановчі документи.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтував ст.ст. 526, 549, 625, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 230 Господарського кодексу України.

Під час нового розгляду справи Позивачем були надані письмові пояснення по суті спору з урахуванням постанови Вищого господарського суду України від 07.10.2009р. з додатками (а.с.а.с.115-136 т.3), а також звернувся із заявою від 16.11.2009р. (а.с.а.с.108-112т.3) про визнання наказу, виданого18.05.2009р. на виконання рішення Господарського суду Донецької області від 05.05.2009р. у цій справі таким, що не підлягає виконаю і видачу нового наказу, та надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 142-144 т.3).

Відповідач під час нового розгляду справи своєї позиції до відома суду не довів, хоча належним чином повідомлявся про судовий розгляд шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою місцезнаходження, визначеною за матеріалами справи.

Обізнаність Відповідача про судовий розгляд підтверджується клопотанням про відкладення судового засіданні, призначеного на 11.01.2010р. (а.с.137 т.3).

Представник Позивача у судовому засідання з нового розгляду підтримав свою позицію, викладену письмово.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка представника належним чином повідомленого Відповідача та ненадання ним певних документів у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 Господарського процесуального кодексу України істотним чином не впливає на таку кваліфікацію.

Вислухавши пояснення представника Позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

12.08.2005р. Позивачем (Виконавець) та Відповідачем (Замовник) був укладений договір №12/08/05 (а.с.а.с.14-16 т.1), відповідно до п.п. 1.1., 2.3. якого Виконавець зобов’язується виготовити та поставити Замовнику технологічне обладнання згідно робочого проекту у відповідності до технічних умов У 29.1-23203562.001-2001 та специфікації (додаток №1, який є невід’ємною частиною договору), здійснити монтаж означеного обладнання до 29.09.2005р. та пуско-налагодження, а Замовник зобов’язується прийняти обладнання, виконані роботи з монтажу та пуско-налагодження і своєчасно сплатити їх на умовах цього договору.

Пунктом 2.1. загальна суму договору визначена сторонами у розмірі 754000грн., у тому числі – 125166,67грн. ПДВ, яка згідно умов розділу 3 договору сплачується у безготівковій формі наступним чином: 50% в розмірі 377000грн. разом із ПДВ – до 15.09.2005р., решта 50% протягом 7 банківських днів після завершення пусконалагоджувальних робіт, а саме – від дати підписання робочою комісією акту про приймання обладнання після комплексного випробовування.

Пунктом 8.2. договору сторони встановили, що у разі порушення Замовником строків виконання зобов’язань, передбачених п.п. 3.1.1., 3.1.2. він сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,05% від вартості договору за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

01.11.2005р. та 02.03.2006р. сторонами були підписані накладні (а.с.а.с.19,20 т.1), згідно яких Замовником від Виконавця була прийнята продукція на суму 489000грн. та 195000грн. разом із ПДВ відповідно. 04.03.2006р. сторонами був підписаний (з боку Відповідача – із застереженнями) акт виконаних робіт (а.с.21) на суму 70000грн.

У зв’язку із неповним виконанням грошових зобов’язань з договором (а.с.46 т.1), недотриманням гарантій щодо сплати залишку заборгованості у сумі 177000грн. (а.с.47 т.1) та визнанням боргу Відповідачем (а.с.а.с.22, 42 т.1), Позивач звернувся із позовом до Господарського суду Донецької області, за результатом розгляду якого рішенням від 05.05.2009р. (а.с.а.с.54,55 т.1) вимоги задоволені частково – стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „РосУкрОйл” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Сервісгаз” суму боргу 177000грн., інфляційних 112379,43грн., 3% річних 15857,26грн. та пені 15003,78грн.

Означеним рішенням серед іншого встановлено виникнення у Позивача права грошових вимоги стягуваної заборгованості після закінчення семи банківських днів з моменту підписання акту від 04.03.2006р. та визнання Відповідачем суми боргу листом №01-81 від 09.02.2009р.

За результатами апеляційного перегляду рішення Господарського суду Донецької області залишено без змін (а.с.а.с.123, 124 т.1), проте постановою Вищого господарського суду України від 07.10.2009р. (а.с.а.с.83-87 т.2) попередні судові акти в частині стягнення пені скасовані і справу в цій частині направлено на новий розгляд.

При цьому, касаційною інстанцією встановлені вказівки щодо необхідності під час нового розгляду справи вирахування 6 місячного строку нарахування пені згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України з 12.03.2006р. з урахуванням приписів ст.258 Цивільного кодексу України.

Під час нового розгляду Позивач письмовими поясненнями від 28.12.2009р. (а.с.а.с.115-120 т.3) довів до відома суду свою позиції по суті спору з урахуванням вказівок Вищого господарського суду України, визначивши в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України суми пені із відповідним розрахунком відносно періоду з 12.03.2006р. по 12.03.2007р. в залежності від різних підходів щодо формування строків її нарахування та бази нарахування та вимагаючи її стягнення у сумі 137605грн.

Натомість Відповідач своїх пояснень стосовно розглядуваного питання не представив.

Суд, враховуючи постанову Вищого господарського суду України від 07.10.2009р., та пояснення Позивача від 28.12.2009р. розглядає справу виключно в контексті вимог про стягнення пені за період з 12.03.2006р. по 12.03.2007р. у сумі 137605грн. Отже, предметом судового дослідження та правової оцінки під час нового розгляду справи є лише обставини, пов’язані із правомірністю нарахування пені, визначення її розміру та сплати тощо.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача про стягнення пені такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного наразі питання полягає у застосуванні наслідків невиконання Відповідачем грошових зобов’язань за договором №12/08/05 у вигляді стягнення пені. При цьому, факт порушення означених зобов’язань з боку Відповідача встановлений рішення Господарського суду Донецької області у цій справі від 05.05.2009р., залишеним в цій частині без змін за результатами апеляційного та касаційного перегляду.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі – сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов’язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування пені у разі прострочення виконання грошових зобов’язань сформульована безпосередньо у п. 8.2. договору №12/08/05 від 12.08.2005р., вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 цього Кодексу є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

Як вбачається із змісту наданих до справи письмових пояснень від 28.12.2009р. Позивач вимагає стягнення пені у розмірі 137605грн., нарахованої на суму договору 754000грн. за період з 12.03.2006р. по 12.03.2007р.

Між тим, відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій, до яких за змістом ч. 1 ст. 230 вказаного Кодексу віднесена і пеня, за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Оскільки договір №12/08/05 від 12.08.2005р. не запроваджує іншого відносно наведеного правила – посилання на нарахування пені за кожен день прострочення є лише нормативним визначенням цього виду неустойки у розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України – остільки Виконавець не мав права нараховувати пеню відносно заборгованості за кожен день понад шестимісячний період прострочення її сплати – тобто після 12.09.2006р.

Поряд із цим, всупереч положень п. 8.2. договору та обмеження максимальної ставки нарахування пені приписами ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, Позивач нараховує пеню за ставкою 0,05% за кожен день прострочення, що, відповідно, перевищує подвійну облікову ставку НБУ та в частині перевищення пеня не може стягуватися судом.

Крім того, згідно із ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України на вимоги про стягнення пені розповсюджується спеціальний (скорочений) строк позовної давності тривалістю 1 рік, початок перебігу якого у розумінні ст. 261 Цивільного кодексу України є першим днем прострочення здійснення кожного відповідного орендного платежу. Водночас, застосування наслідків позовної давності, якими є відмова у задоволені відповідних позовних вимог, за змістом ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України здійснюється виключно за заявою сторони у спорі (Відповідача), якої, наразі, не подано. Більш того, судом також враховується, що встановлений під час попереднього розгляду справи факт визнання заборгованості Відповідачем зумовлює за змістом ч.1 ст.264 Цивільного кодексу України переривання строку позовної давності. Відтак, давність нарахування стягуваної пені не є перешкодою для задоволення вимог про її стягнення.

Відносно бази нарахування пені суд вважає за про можливе погодитися із попередніми висновками суду першої інстанції в цій частині щодо правомірності обчислення пені від суми невиконаного грошового зобов’язання у розмірі 177000грн., а не від всієї суми договору. Дійсно, означена база нарахування саме для пені безпосередньо та безальтернативно визначена положеннями ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, які підлягають переважному застосуванню по відношенню до загальних визначень розміру штрафних санкцій (як більш широкого поняття, ніж пеня) згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України. При судом також враховується, що за змістом постанови Вищого господарського суду України від 07.10.2009р. такий підхід судів попередніх інстанцій не був визнаний неправомірним, хоча і був предметом розгляду виходячи із змісту касаційної скарги від 17.07.2009р. (а.с.а.с.55-61 т.2).

Здійснивши розрахунок вимог щодо пені з урахуванням означених висновків за допомогою відповідної програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство”, суд встановив, що стягненню підлягає лише 16031,84грн. (177000 х 2 обліку ставку НБУ х 184дні), враховуючи розмір облікової ставки НБУ 9,5% до 10.06.2006р. і 8,5% протягом залишку стягуваного періоду.

Таким чином, суд відмовляє у задоволені вимог щодо пені понад вказану суму – тобто у розмірі 121573,16грн., що має наслідком у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України пропорційного покладання судових витрат в цій частині на Позивача.

Відносно заяви Позивача від 16.11.2009р. (а.с.а.с. 09, 110 т.3) про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню та видачу нового наказу позиція суду полягає в такому:

Приймаючи до уваги, що до скасування попереднього рішення суду в частині стягнення пені судом 18.05.2009р. судом був виданий наказ (а.с.66 т.1) на його примусове виконання відносно попередньо визначеної суми стягуваної пені та належного до компенсації державного мита, суд задля уникнення безпідставного та подвійного стягнення з Відповідача відповідних сум вважає за необхідне в порядку ч. 4 ст. 117 Господарського процесуального кодексу України визнати цей наказ таким, що не підлягає виконанню у відповідних частинах, із подальшою видачею нового наказу на підставі вже цього рішення.

Підстав для визнання означеного наказу таким, що не підлягає виконанню, в цілому судом не вбачається – адже рішення суду відносно стягнення з Відповідача на користь Позивача решти сум грошових коштів за результатами перегляду залишено без змін, а отже – обов’язку з їх сплати для Відповідача не скасовано. За таких обставин видача нового наказу в цій частині є неможливою, а питання про видачу дублікату у разі втрати вирішується в порядку ст. 120 Господарського процесуального кодексу України за відповідною заявою стягувану, якої, наразі, не надано.

Оскільки витрати з оплати послуг з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу були розподілені рішенням Господарського суду Донецької області від 05.05.2009р., і на правильність такого розподілу у світлі приписів ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України не впливають результати нового розгляду вимог щодо пені - спір в цілому виник внаслідок порушення Відповідачем грошових зобов’язань за договором – новому розподілу підлягає лише державне мито, розмір якого має враховувати результати повторно розглянутих вимогам про стягнення пені.

Відхилення судом клопотання Відповідача про відкладення судового засідання, призначеного на 11.01.2010р., зумовлено наступними міркуваннями:

- за змістом ст.77 Господарського процесуального кодексу України неявка представника сторони може бути підставою для відкладання розгляду справи лише у разі, коли це перешкоджає вирішенню справи. Між, зважаючи на сутність вирішуваного судом під час нового розгляду справи питання та наявні в матеріалах справи документи, неявка представника Відповідача жодною мірою не перешкоджає вирішенню справи по суті;

- Відповідачем не доведено поважності причин неявки його представника, оскільки доказів призначення іншого судового засідання на цей же час не надано, а неможливість присутності певного представника у судовому засіданні через особисту зайнятість жодною мірою не обмежує Відповідача як юридичну особу в порядку ст. 28 Господарського процесуального кодексу України забезпечити представництво своїх інтересів шляхом видачі письмової довіреності будь-якій фізичній особі;

- судом було надано сторонами достатньо часу для можливості сформулювати та довести до відома суду свою позицію по суті розглядуваного питання.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 46, 49, 75, 82-85, 117 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Сервісгаз”, м. Євпаторія (ідентифікаційний код 23203562) до Товариства з обмеженою відповідальністю „РосУкрОйл”, м Донецьк (ідентифікаційний код 32208910) про стягнення пені у розмірі 137605грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „РосУкрОйл”, м Донецьк (ідентифікаційний код 32208910) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Сервісгаз”, м. Євпаторія (ідентифікаційний код 23203562) пеню в сумі 16031,84грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Відмовити у задоволенні решти вимог щодо пені.

4. Визнати таким, що не підлягає виконанню наказ Господарського суду Донецької області від 18.05.2009р. на примусове виконання рішення від 05.05.2009р. у справі №44/91 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „РосУкрОйл”, м Донецьк (ідентифікаційний код 32208910) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Сервісгаз”, м. Євпаторія (ідентифікаційний код 23203562) пені в сумі 15003,78грн. та відшкодування державного мита у розмірі 3202,4грн.

5. Здійснити новий розподіл судових витрат в частині державного мита з урахуванням визначеної за результатами нового розгляду справи суми пені, стягнувши з Товариства з обмеженою відповідальністю „РосУкрОйл”, м Донецьк (ідентифікаційний код 32208910) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Сервісгаз”, м. Євпаторія (ідентифікаційний код 23203562) державне мито у сумі 3212,68грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його підписання, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 11.01.2010р. оголошений та підписаний повний текст рішення.

7. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя