Постанова № 75183972, 02.07.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

П О С Т А Н О В А

іменем України

02 липня 2018 року

м. Харків

справа № 628/2305/16-

провадження № 22ц/790/170/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів - Піддубного Р.М., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря - Огар І.В.,

імена (найменування сторін):

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 07 червня 2017 року в складі судді Коваленка О.А.,

у с т а н о в и в:

В червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у володінні та користуванні квартирою та виселення.

Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що рішенням Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 17 липня 2014 року визнано недійсним правочин-доручення від імені ОСОБА_1 ОСОБА_3 від 24 вересня 2002 року. Визнано недійсними: договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 25 вересня 2002 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4; договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 10 грудня 2003 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2. В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 15 вересня 2014 року рішення суду першої інстанції змінено. В задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 10 грудня 2003 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, відмовлено. Витребувано у ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Посилаючись на те, що відповідач добровільно не виконує рішення, ОСОБА_1 просив скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 на ОСОБА_2 згідно з записом в Комунальному підприємстві «Куп'янське БТІ» № 3377; здійснити державну реєстрацію права власності за ним як власником цієї квартири в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень за Угодою про розподіл спадкового майна, укладеною між ним та ОСОБА_6 25 січня 2002 року, посвідченою державним нотаріусом Куп'янської державної нотаріальної контори Гречук Є.О. за реєстровим № 1-407; усунути перешкоди в користуванні вказаним житлом та виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення, знявши його з реєстраційного обліку.

12 жовтня 2016 року ОСОБА_2 подав заперечення на позов. Заперечення, з урахуванням доповнень, мотивовані тим, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також правих позицій, що містяться в постановах Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі 6-1892цс15 та від 13 квітня 2016 року у справі № 2467цс15, він як добросовісний покупець не може бути виселений з житла без надання іншого житла.

Рішенням Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 07 червня 2017 року позов задоволено. Скасовано запис № 7726 в книзі 55 від 20 січня 2004 року в Комунальному підприємстві «Куп'янське БТІ» про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 на ОСОБА_2, вчинений за договором купівлі-продажу від 10 грудня 2003 року, посвідчений приватним нотаріусом Куп'янського міського нотаріального округу Харківської області Бугайовою Л.Я. за реєстровим № 3377. Здійснено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень за Угодою про розподіл спадкового майна, укладеною 25 січня 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, посвідченою державним нотаріусом Куп'янської державної нотаріальної контори Харківської області за реєстровим № 1-407; усунуто перешкоди у здійсненні права власності, повернувши ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 шляхом виселення з житлового приміщення ОСОБА_2 без надання іншого житлового приміщення, знявши його з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що права ОСОБА_1 як власника спірної квартири порушено, факт вибуття квартири АДРЕСА_1 з володіння позивача під впливом обману з боку ОСОБА_3 встановлено вироком суду, що набрав законної сили, тому цей факт не потребує доказування. Крім того, довіреність, якою позивач уповноважив ОСОБА_3 продати спірне житло, рішенням суду визнана недійсною, і як наслідок договори купівлі-продажу, укладені 25 вересня 2002 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та 10 грудня 2003 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, визнано нікчемними. Тому вимога про виселенення відповідача без надання іншого житлового приміщення підлягає задоволенню. При цьому, суд першої інстанції послався на правову позицію, що міститься в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-67цс15 та вважав, що право власності ОСОБА_2 є припиненим з підстав, передбачених статтею 7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним є підставою для внесення до державного реєстру прав запису про скасування державної реєстрації прав, проведеної на підставі такого договору.

15 червня 2017 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального, процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження по справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що він є третім покупцем; суд першої інстанції не викликав ОСОБА_4 для допиту її в якості свідка на підтвердження факту добросовісності набуття ним права на спірну квартиру; факт тиску з боку ОСОБА_3 в суді встановлено не було; факт продажу ОСОБА_1, який отримав гроші від продажу квартири, до цього часу не оскаржено; іншого житла він не має.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області в складі судді Котелевець А.В. від 26 червня 2017 року справу повернуто до суду першої інстанції для ухвалення додаткового рішення.

Додатковим рішенням Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 30 жовтня 2017 року з ОСОБА_2 на користь держави стягнуто 1 280 грн. 00 коп. судового збору.

24 січня 2018 року ОСОБА_10 - представник позивача подала відзив на апеляційну скаргу. Відзив мотивовано тим, що суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

У статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК України.

У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів (пункт 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 23014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»).

Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 10 жовтня 2012 року у справі № 6-117цс12.

Спірною є квартира АДРЕСА_1, яка належала на праві власності ОСОБА_11 на підставі Договору дарування кооперативної квартири, посвідченого Куп'янською державною нотаріальною конторою 04 квітня 1997 року за реєстровим № 1-1614, зареєстрованого в Куп'янському БТІ в книзі 55 за реєстровим № 7726.

Після смерті ОСОБА_11, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, відкрилась спадщина на майно, а саме - на квартиру АДРЕСА_1, а також на ? частину кооперативної квартири АДРЕСА_3, яка належала померлій на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності, виданого Куп'янською державною нотаріальною конторою 23 січня 2002 року за реєстровим № 1-340, зареєстрованого в Куп'янському БТІ в книзі 55 за реєстровим № 7715.

Власниками першої черги після смерті ОСОБА_11 були чоловік ОСОБА_6 та син ОСОБА_1 - позивач.

Спадкоємці в установлений законом строк звернулись до нотаріальної контори та під час оформлення спадщини уклали Угоду про розподіл спадкового майна від 25 січня 2002 року, відповідно до умов якої право власності перейшло: ОСОБА_6 - на ? частину кооперативної квартири АДРЕСА_3; ОСОБА_1 - на квартиру АДРЕСА_1. Угода посвідчена державним нотаріусом Куп'янської державної нотаріальної контори Харківської області Гречук Є. за реєстровим № 1-407.

На підставі Доручення, нотаріально посвідченого державним нотаріусом Куп'янської державної нотаріальної контори Харківської області Литвиновою І.В. за реєстровим № 2-460, ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 продати належну йому на праві власності кооперативну квартиру АДРЕСА_1 за ціну та на умовах, які будуть визначатися ним самостійно, виходячи із розумної доцільності, а також представляти його інтереси у взаємовідносинах з усіма без винятку установами та органами з питань, пов'язаних з укладенням та належним оформленням договору купівлі-продажу.

25 вересня 2002 року укладено Договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_3, який діяв від імені ОСОБА_1, продав, а ОСОБА_4 купила квартиру АДРЕСА_1. Договір нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Куп'янського міського нотаріального округу Харківської області Черняєвою А. за реєстровим № 4147.

10 грудня 2003 року укладено Договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_4 продала , а ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_1. Договір нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Куп'янського міського нотаріального округу Харківської області Бугайовою Л.Я. за реєстровим № 3377. Право власності ОСОБА_2 зареєстровано Куп'янським бюро технічної інвентаризації в книзі 55, номер запису 7726 (а. с. 36, 37, 95-98).

Вироком суду від 05 грудня 2006 року ОСОБА_3 було засуджено за частиною 2 статті 190 КК України та встановлено, що він в приміщенні Куп'янської міліції шляхом фізичного та психологічного тиску вимагав, щоб позивач оформив довіреність на продаж вказаної квартири на його ім'я.

Матеріали справи свідчать, що рішенням Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 17 липня 2014 року визнано недійсними правочин-доручення від імені ОСОБА_1 ОСОБА_3 від 24 вересня 2002 року; договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 25 вересня 2002 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4; договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 10 грудня 2003 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 15 вересня 2014 року рішення суду першої інстанції змінено. В задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 10 грудня 2003 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, відмовлено. Витребувано у ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За змістом частини 1 статті 16 Ц України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявні правові підстави для відновлення порушеного права власника житла та усунув перешкоди у здійсненні права власності, повернувши ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 шляхом виселення з житлового приміщення ОСОБА_2 без надання іншого житлового приміщення, знявши його з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Разом з тим, з висновком суду першої інстанції про скасування запису № 7726 в книзі 55 від 20 січня 2004 року в Комунальному підприємстві «Куп'янське БТІ» про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру на ОСОБА_2, вчиненого за договором купівлі-продажу від 10 грудня 2003 року, посвідченим приватним нотаріусом Куп'янського міського нотаріального округу Харківської області Бугайовою Л.Я. за реєстровим № 3377, та здійснення державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на дане житло в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень за Угодою про розподіл спадкового майна, укладеною 25 січня 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, посвідченою державним нотаріусом Куп'янської державної нотаріальної контори Харківської області за реєстровим № 1-407, погодитись не можна з огляду на таке.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, набуття права власності - це певний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти.

Згідно з частиною першою статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Частиною четвертою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягає право власності.

Підстави для державної реєстрації визначено статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Так, згідно з пунктом 9 частини 1 цієї статті державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Крім того, за змістом частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» запис про скасування державної реєстрації прав вноситься до Державного реєстру прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, записів про проведену державну реєстрацію прав.

Враховуючи викладене, позивач не позбавлений можливості звернутися до державної реєстраційної служби з заявою про внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - на квартиру АДРЕСА_1 на підставі рішення Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 17 липня 2014 року, зміненого рішенням Апеляційного суду Харківської області від 15 вересня 2014 року.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні з ухваленням нової постанови про відмову в позові.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що в суді не було встановлено факту тиску з боку ОСОБА_3, оскільки вказані обставини встановлені вироком суду та не підлягають доказуванню в силу вимог частини четвертої статті 61 ЦПК України 2004 року (у редакції на час розгляду справи).

Відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК України 2004 року (в редакції на час розгляду справи) вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові насідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Так, при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, відносно якої є вирок суду або постанова суду, що набрали законної сили, дві обставини цього вироку або постанови обов'язкові для суду: чи мали місце ці дії і чи вчинені даною особою. Ці обставини належать до преюдиційних, тобто вирішених. Сторона, що обґрунтовує свої вимоги цими обставинами, звільняється від обов'язку їх доводити. Зазначені обставини мають преюдиційне значення незалежно від того, чи містяться вони у обвинувальному, чи у виправдувальному вироку, тому що винесення виправдувального вироку свідчить про відсутність у діях особи складу злочину, але ці дії можуть мати протиправний характер з погляду цивільного права. Преюдиційне значення вироку та постанови для суду, що розглядає цивільну справу, суворо обмежене зазначеними у частині четвертій статті 61 ЦПК України 2004 року двома групами фактів і не підлягає розширювальному розумінню і застосуванню.

Такі ж положення закріплені у частині шостій статті 82 ЦПК України. Отже, зазначені обставини доказуванню не підлягають.

Посилання на праві позиції, що міститься в постановах Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі 6-1892цс15 та від 13 квітня 2016 року у справі № 2467цс15, є помилковим. У даних правових позиціях, на які відповідач посилається як на підставу для відмови в позові, судами вирішувалось питання про виселення мешканців на підставі частини 2 статті 39 Закону «Про іпотеку». Предметом даного позову є виселення з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з рішенням суду та переоцінкою доказів, яким судом першої інстанції надана належна оцінка.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1.2.2 частини 2 статті 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір», в редакції чинній на час подання позову, було передбачено, що за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становила 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

Позов ОСОБА_1 містить 3 три немайнові вимоги. Отже судовий збір, який мав сплатити ОСОБА_2 за подання апеляційної скарги ставить 1818 грн. 96 коп. (1378 грн. * 0,4 *3 = 1653 грн. 60 коп. * 110%).

ОСОБА_2 за подання апеляційної скарги сплатив судовий збір в загальному розмірі 606 грн. 32 коп., що документально підтверджено платіжним дорученням № 42_12 від 15 червня 2017 року (а. с. 160).

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 11 грудня 2017 року ОСОБА_2 відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1212 грн. 64 коп. до ухвалення судом судового рішення по справі (а. с. 9 т. 2).

Апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволена частково, рішення суду першої інстанції змінено, в задоволенні двох позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Таким чином, судовий збір за подання апеляційної скарги на користь ОСОБА_2 стягненню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 07 червня 2017 року змінити.

В задоволенні позову про скасування запису № 7726 в книзі 55 від 20 січня 2004 року в Комунальному підприємстві «Куп'янське БТІ» про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 на ОСОБА_2, вчиненого за договором купівлі-продажу від 10 грудня 2003 року, посвідченим приватним нотаріусом Куп'янського міського нотаріального округу Харківської області Бугайовою Л.Я. за реєстровим № 3377, здійснення державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень за Угодою про розподіл спадкового майна, укладеною 25 січня 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, посвідченою державним нотаріусом Куп'янської державної нотаріальної контори Харківської області за реєстровим № 1-407, - відмовити.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення склаено 09 липня 2018 року.

Головуючий А.В.Котелевець

Судді Р.М.Піддубний

О.Ю.Тичкова