Рішення № 7517844, 11.01.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11.01.10 р.                     Справа № 37/269пн                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі Кварцяній О.І. розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю „Готель Централь”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 31178655

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Баустандарт”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 33392942

про: повернення майна, отриманого на зберігання

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Романов О.І. (за довіреністю б/н від 27.03.09 р.);

від Відповідача – не з’явився.

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України судове засідання відкладалось з 27.10.2009р. на 10.11.2009р., з 10.11.2009р. на 01.12.2009р., з 01.12.2009р. на 08.12.2009р., з08.12.2009р. на 23.12.2009р., з 23.12.2009р. на 11.01.2009р.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Готель Централь”, м. Донецьк (далі – Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Баустандарт”, м. Донецьк (далі – Відповідач) про повернення майна, отриманого на зберігання.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на ухилення Відповідача від повернення отриманого ним на зберігання майна за вимогою Позивача.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір зберігання №16/06 від 16.06.2009р., акт приймання-передачі майна від 16.06.2006р., лист від 09.09.2009р. №01-318/09 з відміткою про прийняття, правоустановчі документи.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.953 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 15, 22, 54-58 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 29, 30, 39, 40, 44-46).

Відповідач у судові засідання не з’являвся, відзиву та витребуваних судом документів не надав, хоча належним чином повідомлявся про судовий розгляд шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресами, визначеними за матеріалами справи та відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.а.с.29,30), достовірність яких (відомостей) презюмується за змістом положень ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Обізнаність Відповідача про судовий розгляд підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с.а.с.25, 26, 35, 36, 55, 56, 59).

В порядку виконання приписів ч. 3 ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України задля забезпечення повного встановлення всіх обставин розглядуваної справи судом ухвалами від 08.12.2009р. та 23.12.2009р. в порядку ст.ст. 30, 38 цього Кодексу викликалися посадові особи Відповідача та витребувалися докази у Калінінського районного управління Пенсійного фонду України.

Означені ухвали суду залишися невиконаними – необхідні відомості та пояснення не надані.

У судових засіданнях представник Позивача підтримав свою позицію, викладену письмово.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка Відповідача, його посадових осіб та ненадання певних документів у світлі ст.ст.4-3, 20, 33 цього Кодексу розцінюється судом як обставини, що не впливають на таку кваліфікацію, тим більше, що подальше очікування на надання відповідних документів та пояснень є неможливим з огляду на завершення 11.01.2010р. процесуальних строків розгляду справи, визначених в порядку ст. 69 зазначеного Кодексу.

Вислухавши представника Позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

16.06.2009р. між Позивачем (Поклажодавець) та Відповідачем (Зберігач) укладено договір зберігання № 16/06 (а.с.а.с.7,8), згідно п.п.1.1., 1.4. якого Позивач передає, а Відповідач приймає на відповідальне збереження бетононасос НВТ 60 С1413 DIII в комплекті вартістю 445317,28грн. та машину заглажувальну MASALTA вартістю 9475грн., відповідно до акту прийому-передачі, який є додатком до цього договору, та зобов’язується повернути його Позивачу на вимогу про повернення даного майна.

Приналежність об’єкту зберігання Позивачу підтверджується накладними про придбання майна №2007-01 від 26.07.2007р. (а.с.39) та №8306 від 20.12.2006р. (а.с.40).

За умовами п.п. 1.2., 1.3. договору майно передається на зберігання на строк, визначений у відповідному акті прийому-передачі та здійснюється Зберігачем безоплатно.

Відповідно до п.п.2.1, 2.2. договору зберігання Поклажодавець має право вимагати від Зберігача повернення майна не раніше строку закінчення зберігання, визначеного у акті прийому-передачі. Зберігач, в свою чергу, зобов’язаний: прийняти майно за актом прийому-передачі; видати майно за першою вимогою Поклажодавця, але не раніше строку закінчення зберігання; забезпечити цілісність, схоронність та комплектність переданого Поклажодавцем майна.

16.06.2009р. відповідно до умов п.п. 1.1, 1.2 договору Позивач передав, а Відповідач прийняв на збереження бетононасос НВТ60 С1413 DIII в комплекті та машину заглажувальну MASALTA, про що був складений акт прийому-передачі (а.с.9), в якому строк зберігання визначений сторонами до 30.12.2009р.

Посилаючись на приписи ст. 953 Цивільного кодексу України, Позивач звернувся до Відповідача з вимогою №01-318/09 від 09.09.2009р.(а.с.10) про необхідність забезпечення останнім огляду та перевірки Поклажодавцем кількості майна, а також повернути майно Позивачу та скласти акт прийому – передачі, протягом трьох днів з моменту отримання цієї вимоги. Згідно відмітки керівника кошторисно-договірного відділу Відповідача, означена вимога №01-318/09 від 09.09.2009р. була отримана 10.09.2009р., проте на теперішній час майно не повернуто.

За таких обставин Позивач звернувся до суду з розглядуваними позовом.

Відповідач процесуальними правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не скористався та своєї позиції по суті розглядуваного спору до відома суду не довів.

Вжиті судом додаткові заходи з формування доказової бази у справі понад представлені Позивачем документи в порядку ст.ст. 30, 38 Господарського процесуального кодексу України до відповідних результатів не призвели.

Зокрема, у листі №411/06 від 08.01.2010р. (а.с.65) начальник Управління ПФУ в Калінінському районі м. Донецька повідомив суд про неможливість надання витребуваної довідки з огляну на ненадання Відповідачем індивідуальних відомостей про застрахованих осіб за 2009р.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні Відповідача до повернення об’єкту зберігання у зв’язку із ігнорування відповідної вимог поклажодавця.

Враховуючи статус сторін та об’єкту оренди, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України і умовами договору зберігання №16/06 від 16.06.2009р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Проаналізувавши положення укладеного між сторонами договору №16/06 від 16.06.2009р. суд дійшов висновку, що виниклі на його підставі правовідносини регламентуються нормами параграфу 1 глави 66 Цивільного кодексу України, який визначає загальні положення про зберігання.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 вказаного Кодексу за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Обов’язок зберігача повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, безпосередньо встановлений ч. 1 ст. 949 цього Кодексу.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір зберігання №16/06 від 16.06.2009р. є належною підставою для виникнення у останнього обов’язку із повернення об’єкту зберігання Поклажодавцеві у схоронності, факт попереднього прийняття якого на зберігання підтверджений належним чином наявним актом приймання-передачі майна.

Суб’єктивне право Позивача як поклажодавця на повернення об’єкту збереження і є об’єктом судового захисту у розглядуваній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обов’язковості договору для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами п.п. 2.1., 2.2. договору зберігання сторонами визначено, що Поклажодавець має право вимагати у Зберігача повернення майна не раніше строку закінчення зберігання, визначеного актом приймання-передачі до 30.12.2009р. Разом із тим, за змістом ст.953 Цивільного кодексу України зберігач зобов’язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився. Таким чином, діюче законодавство не передбачає обмеження у виникненні у поклажодавця права вимоги повернення об’єкту зберігання перебігом певного строку, зважаючи на що відповідне застереження у п.п. 2.1. та 2.2. договору зберігання №16/06 від 16.06.2009р. безпідставно обмежує права поклажодавця і прямо суперечить ст. 953 Цивільного кодексу України.

Водночас, вказана норма не містить прямої вказівки про недійсність умови договору про обмеження права вимоги поклажодавця закінчення м строку зберігання, що у світлі ч. 2 ст. 215 вказаного Кодексу унеможливлює формулювання висновку про нікчемність відповідних застережень у п.п. 2.1. та 2.2. договору.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, п. 1 ч.3 ст. 129 Конституції України суд та відповідно суддя здійснює повноваження з відправлення правосуддя виключно на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Згідно із п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд управнений з власної ініціативи визнавати недійсним повністю чи у певній частині пов’язаний із предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Приймаючи до уваги, що розглядувані позовні вимоги про повернення майна ґрунтуються на договорі зберігання №16/06 від 16.06.2009р., останній є таким, що пов’язаний із предметом спору, а відтак – може бути визнаний судом недійним у певній частині з власної ініціативу у разі встановлення невідповідності закону.

Враховуючи встановлену судом невідповідність наявного у п.п. 2.1. та 2.2. договору застереження про обмеження права Поклажодавця вимагати повернення майна до закінчення визначеного строку зберігання приписам ст. 953 Цивільного кодексу України, означені застереження (умови договору) не відповідає вимога дійсності, визначеним ч.2 ст. 203 Цивільного кодексу України, що згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України має наслідком їх недійсність. При цьому суд зауважує, що висновок про недійсність стосується виключно умови, що сформульована у п. 2.1. та 2.2. договору фразою „....не раніше строку закінчення зберігання...”, і не зачіпає інших положень договору, що цілком відповідає ст. 217 Цивільного кодексу України.

Висновок суду про можливість визнання договору, пов’язаного із предметом спору, недійсним (в цьому або в певній частині) з власної ініціативи узгоджується і з позицією Верховного Суду України, сформульованою в Постановах від 25.02.2002р. та від 20.01.2004р. (розміщені в інформаційно-пошуковій базі „ЛІГА”).

Відповідно до ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України обмеження права Поклажодавця вимагати повернення об’єкту зберігання є недійсним з моменту укладання відповідного договору. оскільки відсутність у Позивача необхідного обсягу прав на його вчинення мала місце навіть до відповідної дати.

Наразі, як вбачається із наявних у справі документів, вимога Поклажодавця про повернення майна, викладена у листі №01-318/09 від 09.09.2009р.(а.с.10), факт отримання якого Відповідачем жодними належними доказами у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, не спростований, не була задоволена (вимога) до моменту подання розглядуваного позову і залишається незадоволеною (доказів протилежного не представлено) і зараз – навіть після закінчення визначеного сторонами строку зберігання.

Таке невиконання Відповідачем обов’язку з повернення об’єкту збереження є порушенням відповідного зобов’язання у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а відтак – і порушенням зумовленого таким зобов’язанням суб’єктивного права Позивача, а сам Відповідач є таким, що прострочив у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.

Наявність означеного факту порушення існуючого права Позивача у світлі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України та ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України є достатньою підставою для застосування обраного Позивачем способу поновлення (захисту) свого суб’єктивного права, як адекватного та співмірного означеному порушенню, а отже такого, що відповідає вимогам ефективності, встановленим ст. 13 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р.

За змістом ст. 84 Господарського процесуального кодексу України у рішенні за результатами розгляду позову про зобов’язання виконати певну дію (в розглядуваному випадку – повернути об’єкт зберігання) суд має вказати строк вчинення відповідної дії. Суд, беручи до уваги тривалість безпідставного утримання Відповідачем об’єкту зберігання та зміст вимоги №01-318/09 від 09.09.2009р., дійшов висновку про необхідність встановлення строку вчинення відповідних дій тривіальністю 3 календарних дні з моменту набрання рішенням законної сили.

Відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов’язані із сплатою державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу стягуються з Відповідача на користь Позивача у повному обсягу. При цьому, компенсації за рахунок Відповідача підлягає державне мито у сумі 85грн., що відповідає фактично розглянутій немайновій вимозі про спонукання до виконання зобов’язання в натурі, а решта – 17грн. підлягають поверненню Позивачу з державного бюджету як надмірно сплачена.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Готель Централь”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 31178655) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Баустандарт”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 33392942) про повернення майна, отриманого на зберігання, задовольнити у повному обсягу.

2. Визнати недійсним договір зберігання №16/06 від 16.06.2009р. в частині застереження про обмеження права поклажодавця вимагати у зберігача повернення майна не раніше строку закінчення зберігання, що міститься в п.п. 2.1., 2.2. цього договору.

3. Зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю „Баустандарт”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 33392942) протягом 3 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „Готель Централь”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 31178655) бетононасос НВТ 60 С1413 DIII в комплекті вартістю 445317,28грн. та машину заглажувальну MASALTA вартістю 9475грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю „Баустандарт”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 33392942) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Готель Централь”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 31178655) витрати по сплаті державного мита в сумі 85 грн. 00 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „Готель Централь”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 31178655) надмірно сплачене державне мито у сумі 17грн., про що видати відповідну довідку.

5.Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його прийняття, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 11.01.2010р. оголошено та підписано повний текст рішення.

6. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя