Постанова № 75177815, 03.07.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/7706/17 Головуючий у І інстанції Кошель Л.М.Провадження № 22-ц/780/2311/18 Доповідач у 2 інстанції Лівінський С. В.Категорія 26 03.07.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 липня 2018 року м. Київ

Справа № 357/7706/17

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів:

Лівінського С.В. (суддя-доповідач),

Журби С.О.

Олійника В.І.

секретар судового засідання Немудра Ю.П.,

позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»(апелянт),

відповідач - ОСОБА_4,

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, у складі судді Кошель Л.М., від 23 березня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого(території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 8, 9, 11 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується; справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а також заяви і скарги подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача. Послався на те, що 06 липня 2011 року між ним та ОСОБА_4 був укладений договір кредитної лінії № НКЛ-2006885 з наступними доповненнями. Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ФОП ОСОБА_4 20 січня 2017 року припинила діяльність, тому позивач звернувся з позовом до фізичної особи ОСОБА_4

Відповідно до п.1.1. вказаного договору, позивач надав позичальнику в тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості та цільового використання 220 тис. грн, мав зменшуватися щомісячно рівними частинами відповідно до встановленого графіку. Банк взяті зобов'язання виконав у повному обсязі, в той час як відповідач належним чином чергові платежі не здійснювала.

Рішенням господарського суду Київської області від 20 червня 2012 року, що набрало законної сили, у справі № 11/047-12 з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь ПАТ «Дельта Банк» стягнуто 220 тис. грн заборгованості за кредитом, 39 616,16 грн заборгованості за відсотками, 161 173,44 грн пені за несвоєчасне повернення кредиту, 121 328,27 грн пені за несвоєчасне повернення відсотків, 10 842,36 грн судового збору.

Стверджував, що оскільки наведені кошти з відповідача не стягнуті, його заборгованість за період з 21 березня 2012 року по 20 червня 2017 року складається з суми прострочених відсотків за кредитом 422 790,87 грн, суми пені за несвоєчасне повернення відсотків 406 937,24 грн, суми 3% річних від суми прострочених процентів 1 113,45 грн, а всього складає 830 741,56 грн, яку просив суд стягнути з відповідача.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2018 року в задоволені позу відмовлено.

ПАТ «Дельта Банк» з вказаним судовим рішенням не погодилось та 16 квітня 2018 року подало апеляційну скаргу. Просило рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позу. Вважає вказане рішення таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного встановлення обставин які мають значення для справи.

Відповідач судове рішення не оскаржила та 16 травня 2018 року подала свій відзив на апеляційну скаргу. Вказала на те, що висновки суду відповідають обставинам справи, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, однак до суду не з'явився, що, відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджало розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно положень до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з вимогами ч. ч. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом з тим, наведеним вимогам рішення суду не відповідає.

Зі справи вбачається та її матеріалами підтверджується таке.

06 липня 2011 року між Публічним акціонерним товариством(далі також ПАТ) «Дельта Банк» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 був укладений договір кредитної лінії № НКЛ-2006885.

Пунктом 1.1. вказаного договору кредитор надав позичальнику в тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості та цільового характеру використання грошові кошти в межах не відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 220 тис. грн, який мав зменшуватися щомісячно рівними частинами відповідно до встановленого графіку зменшення максимального ліміту заборгованості згідно додатку № 1 до цього договору, який є його невід'ємною частиною зі сплатою плати за користування грошовими коштами в розмірі 25,99 % річних, з кінцевим терміном повернення до 05 липня 2014 року включно, на умовах, визначених договором.

Позичальник неналежним чином виконував свої обов'язки зі сплати кредиту та відсотків за користування ним не виконав і порушив строки повернення заборгованості за договором, передбачені графіком зменшення ліміту кредитування. У зв'язку з цим позивач 16 січня 2012 року направив на адресу відповідача претензію № 22.1-1839 про дострокове повернення кредиту та сплату процентів за користування кредитом. Дана претензія залишилась без відповіді та задоволення.

Рішенням господарського суду Київської області від 20 червня 2012 року в справі №11/047-12 на користь ПАТ «Дельта Банк» стягнуто 220 тис. грн заборгованості за кредитом, 39 616,16 грн заборгованості за відсотками, 161 173,44 грн пені за несвоєчасне повернення кредиту, 121 328,27 грн пені за несвоєчасне повернення відсотків, 10 842,36 грн судового збору. 03 липня 2012 року видано відповідний судовий наказ на примусове виконання рішення.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ФОП ОСОБА_4 20 січня 2017 року припинила підприємницьку діяльність.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 січня 2018 року в справі №357/84/17 в рахунок погашення заборгованості за договором кредитної лінії № НКЛ-2006885 від 06 липня 2011 року в розмірі 507 977,84 грн, яка складається із: суми простроченої заборгованості за кредитом - 213 000 грн, суми прострочених відсотків за кредитом - 293 864,39 грн, суми 3-х % річних від суми прострочених процентів - 1 113,45 грн, звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, за ціною встановленою на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид манна з початковою ціною 1 058 153 грн. Розподілено судові витрати.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволені позову міськрайонний суд виходив з того, що ПАТ «Дельта Банк» скористався своїм правом на стягнення з ОСОБА_4 3% річних, що підтверджується рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 січня 2018 року в справі №357/84/17, а тому, на момент звернення до суду з даним позовом, його порушені права за спірним договором є захищеними.

Разом з тим, з цим висновком суду колегія суддів погодитися не може.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних справа та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 610 цього Кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 1048 ЦК України (поширюється на кредитні правовідносини) у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

За змістом цієї статті звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов'язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.

Забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному.

Саме такі висновки щодо застосування наведених норм права, викладені висловив Верховний Суд України у постанові від 03 лютого 2016 року (№ 6-1080цс15), що мали бути враховані судом першої інстанції.

Оскільки вказані вимоги Закону і обставини справи місцевим судом залишені поза увагою, рішення суду, на підставі п. 4) ч. 1 ст. 376 ЦПК України через неправильне застосування судом норм матеріального права слід скасувати та ухвалити по справі нове рішення про часткове задоволення позову.

При цьому колегія суддів виходить з того, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 10 січня 2018 року, що набрало законної сили, станом на 20 червня 2017 року встановлена заборгованість відповідача перед позивачем за спірним договором за простроченими відсотками за кредитом в розмірі 293 864, 39 грн, та 3% річних від суми прострочених відсотків у розмірі 1113,45 грн, а всього у розмірі 294977, 84 грн, банком доведені позовні вимоги на вказану суму, що підлягає стягненню з відповідача на його користь.

Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача .

Відповідно до ч. 13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Під час подачі позовної заяви та апеляційної скарги банк сплатив 31 152,82 грн судового збору. Оскільки позов банку задоволено частково, з ОСОБА_4 на користь Акціонерного товариства «Дельта Банк» підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору в розмірі 11019,9 грн.

Керуючись ч. 6 ст. 259, ст. 268, п. 2) ч. 1 ст. 374, п. 4) ч. 1 ст. 376, ст. 381- 384 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2018 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення. Позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 (ІНП НОМЕР_1, адреса: 09100, АДРЕСА_1) на користь АТ «Дельта Банк» (адреса: 01133 м. Київ, вул. Щорса, 36-б, отримувач АТ «Дельта Банк» (в стані припинення), код отримувача: 34047020, рахунок отримувача: 32078115901026, банк отримувача: Головне Управління Національного банку України по Києву і київській області, МФО Банку отримувача (код Банку) 300001) заборгованості за договором кредитної лінії № НКЛ-2006885 від 06 липня 2011 року за період з 21 березня 2012 року по 20 червня 2017 року в розмірі 294977, 84 грн, яка складається з суми прострочених відсотків за кредитом 293 864,39 грн та 3% річних від суми прострочених процентів у розмірі 1 113,45 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» витрати по сплаті судового збору в розмірі 11019,9 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду касаційної інстанції. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови буде виготовлений не пізніше, як за п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Судді: С.В. Лівінський,

С.О. Журба,

В.І. Олійник