Постанова № 75177814, 05.07.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 363/535/16-ц Головуючий у І інстанції Баличева М. Б.Провадження № 22-ц/780/2020/18 Доповідач у 2 інстанції Сержанюк А. С.Категорія 43 05.07.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 липня 2018 року Апеляційний суд Київської області у складі суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., членів колегії - Журби С.О., Фінагеєва В.О., із участю секретарів Топольського В.О., Тимошевської С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 21 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи - Вишгородська міська рада Київської області, орган опіки та піклування Вишгородської районної державної адміністрації, Вишгородський районний відділ Головного управління МВС України в Київській області, служба у справах дітей та сім'ї Вишгородської районної державної адміністрації про виселення, зняття з реєстрації та вселення,

В С Т А Н О В И В :

11 лютого 2016 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду із названим позовом, де, з врахуванням клопотання про доповнення позовних вимог, просили,

виселити ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 із квартири АДРЕСА_1,

зняти з реєстрації за вказаною адресою ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5,

вселити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в квартиру АДРЕСА_1,

поновити в реєстрації за вказаною адресою ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4.

Свої вимоги позивачі мотивували тим, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 05 квітня 2002 року за позовом ОСОБА_9 їх визнано такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_3 після чого вказану квартиру ОСОБА_9 приватизувала.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_9 померла.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 08 травня 2003 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 05 квітня 2002 року скасовано, а справу передано на новий розгляд.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 22 серпня 2003 року позов задоволено. Визнано позивачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_4

24 листопада 2003 року правонаступниця ОСОБА_9 - ОСОБА_16 продала ОСОБА_11 квартиру АДРЕСА_1.

Ухвалою Верховного Суду України від 05 липня 2006 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 серпня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 15 лютого 2005 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 31 жовтня 2010 року позовну заяву ОСОБА_13 про визнання позивачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, задоволено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 14 березня 2011 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 31 жовтня 2010 року скасовано, у позові відмовлено.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 29 листопада 2012 року визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який укладений між ОСОБА_13 та ОСОБА_11.

Визнано недійсним та скасовано розпорядження Вишгородської міської ради Київської області від 14 липня 2002 року №142 «Про безоплатну передачу у власність квартири ОСОБА_9».

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане 04 липня 2002 року ОСОБА_9.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 26 лютого 2013 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29 листопада 2012 року, у частині відмови у виселенні скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким виселено ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення.

На виконання рішення суду до відділу державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції Київської області направлено виконавчий лист від 19 березня 2013 року, але рішення суду не виконано, оскільки ОСОБА_5 чинить перешкоди.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 21 лютого 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовлено.

На обґрунтування ухваленого рішення, місцевий суд зазначив, що позивачами під час розгляду справи не було надано доказів, що квартира АДРЕСА_2 є їх власністю.

Відтак суд, враховуючи обставини, встановлені рішенням апеляційного суду Київської області від 26 лютого 2013 року, яке набрало законної сили, щодо правомірності у здійсненні позивачами права користування майном, та те, що ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 згідно зі ст. 64 ЖК України є членами сім'ї ОСОБА_5, яка є дочкою ОСОБА_11, та звертаючи увагу на ту обставину, що останній не є власником спірної квартири, оскільки договір купівлі-продажу квартири від 24 листопада 2003 року судом визнано недійсним, приходить до висновку про відмову у задоволенні уточнених позовних вимог з підстав недоведеності позивачами їх права на звернення до суду за захистом свого права користування житловим приміщенням, оскільки вони не є належними позивачами по справі, а спірна квартира АДРЕСА_5, є власністю державного житлового фонду.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 подали апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Просять рішення Вишгородського районного суду Київської області від 21 лютого 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Суд, закінчивши з'ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вислухавши учасників процесу в судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, керуючись наступним.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, рішенням апеляційного суду Київської області від 14 березня 2011 року задоволена апеляційна скарга ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і рішення Вишгородського районного суду Київської області від 31 жовтня 2010 року за позовом ОСОБА_13 про визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирю скасовано.

В задоволенні позовних вимог відмовлено ( а.с. 140-142 т. 1 ).

Окрім іншого, рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 29 листопада 2012 року та рішенням Апеляційного суду Київської області від 26 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 листопада 2013 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який укладений між ОСОБА_13 та ОСОБА_11.

Визнано недійсним та скасовано розпорядження Вишгородської міської ради Київської області від 14 липня 2002 року №142 «Про безоплатну передачу у власність квартири ОСОБА_9».

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане 04 липня 2002 року ОСОБА_9 на квартиру АДРЕСА_1.

Виселено ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення.

Задовольняючи апеляційні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення місцевого суду, Апеляційний суд Київської області зазначив, що ОСОБА_5 самоправно займає спірну квартиру, оскільки ніякого цивільно-правового відношення до неї не має, передбачених для цього підстав для вселення відповідно до норм ЖК України, тому вона підлягає виселенню відповідно до ст. 109 ЖК України, норма якої передбачає виселення осіб із самоправно займаного житлового приміщення, як особа, що порушує права позивачів на користування житловим приміщенням. ( а.с. 69-70, 71-72, 73-74 т. 2 ).

На переконання апеляційного суду ОСОБА_6, яка є донькою ОСОБА_5 та зареєстрована за адресою спірної квартири 02 червня 2005 року як онука ОСОБА_11, у зв'язку із визнанням договору купівлі-продажу недійсним, який був підставою для вселення в квартиру ОСОБА_5, як доньки власника, а пізніше - зазначеного відповідача, займає спірне житло самоправно.

Відтак, на переконання апеляційного суду, вона підлягає виселенню із спірної квартири у відповідності до положень ст.ст. 109, 116 ЖК України без надання іншого жилого приміщення.

Таким чином, як встановлено судом апеляційної інстанції, право позивачів користування спірним житловим приміщенням як членів сім'ї наймача - ОСОБА_9 відновлено у судовому порядку згідно положень ст. 64 ЖК Української РСР.

А тому, їх права та інтереси підлягають захисту, зокрема, шляхом вселення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до квартири АДРЕСА_1, та виселення звідти ОСОБА_6.

Зазначені способи захисту, обрані позивачами, на переконання апеляційного суду, повністю грунтуються зазначеними положеннями матеріального права і, зокрема, ст. 16 ЦК України, ст. 6, 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", п.п. 4 ч. 18 "Правил реєстрації місця проживання".

При цьому, заявлені позивачами позовні вимоги щодо поновлення їх в реєстрації за адресою спірної квартири та зняття з реєстраційного обліку за вказаною адресою ОСОБА_6, ОСОБА_5, на переконання апеляційного суду, не можуть бути задоволені, оскільки вони не грунтуються на положеннях зазначених норм права, а їхні ( позивачів ) законні права та інтереси повністю захищаються у названий вище спосіб.

Окрім цього, позивачами не залучені у справі державні органи, які здійснюють реєстрацію місця проживання та зняття з реєстраційного обліку.

І, насамкінець, позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 щодо виселення із квартири АДРЕСА_1, та зняття з реєстрації ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, не можуть бути задовлені, оскільки ці особи не залучались до справи в якості відповідачів.

Не зазначені в позовній заяві у якості відповідачів, серед інших, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2.

При цьому, і мати дітей - ОСОБА_5, і батько - ОСОБА_14 ( а.с. 200, 201а т. 2 ) не залучались до участі у справі в якості їх законних представників.

Зазначені недоліки суд апеляційної інстанції позбавлений можливості виправити у силу положень цивільно-процесуального законодавства.

За таких обставин, з точки зору другої інстанції, суд першої інстанції в повній мірі зазначеного не врахував, а тому помилково прийшов до переконання про необгрунтованість заявлених вимог за встановлених ним обставин.

А тому, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, зокрема, ст.ст. 64, 109, 116 ЖК Української РСР, ст.ст. 12, 13, 76-80, 263-265 ЦПК України, знайшли своє підтвердження, унаслідок чого рішення місцевого суду підлягає скасуванню у відповідності до ст. 376 ЦПК України.

Таким чином, на переконання апеляційного суду, заявлені позовні та апеляційні вимоги підлягають задоволенню в частині, визнаною судом другої інстанції обгрунтованою на підставі положень ст.ст. 64, 109, 116 ЖК України.

При цьому, до задоволених позовних вимог не може бути застосовано строк позовної давності, як того просить ОСОБА_5 ( а.с. 160-162 т. 2 ), оскільки строк звернення позивачів до суду із названими вимогами не сплинув, оскільки порушення їх прав за законних інтересів є триваючим.

Окрім іншого, доводи відзивів Вишгородської міської ради Київської області, ОСОБА_5 на апеляційну скаргу ( а.с. 111-114, 119-125 т. 3 ), зокрема, про те, що рішенням Апеляційного суду Київської області від 26 лютого 2013 року та матеріалами справи не встановлено та не підтверджено ту обставину, що позивачі є власниками спірної квартири, про необхідність врахування порушення прав малолітніх дітей, позивачами не зазначено норми законів на підставі яких викладені позовні вимоги, з точки зору суду другої інстанції, не спростовують висновків апеляційного суду про необхідність часткового задоволення позовних вимог, визнаних ним обгрунтованими.

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком органу опіки та піклування ( а.с. 149-150 т. 3 ), про порушення прав та інтересів ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, при їх виселенні та знятті з реєстраційного обліку, в силу зазначених вище обставин.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 10-13, 76-81, 263, 367, 368, 374, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 21 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи - Вишгородська міська рада Київської області, орган опіки та піклування Вишгородської районної державної адміністрації, Вишгородський районний відділ Головного управління МВС України в Київській області, служба у справах дітей та сім'ї Вишгородської районної державної адміністрації про виселення, зняття з реєстрації та вселення скасувати і ухвалити по справі нове судове рішення.

Позов ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково. Вселити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 у квартиру АДРЕСА_6

Виселити ОСОБА_6 із квартири АДРЕСА_7 без надання іншого жилого приміщення.

У решті позову відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Головуючий А.С. Сержанюк

Судді: С.О. Журба

В.О. Фінагеєв