Постанова № 75177741, 05.07.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/5655/14-ц Головуючий у І інстанції Мікулін А. В.Провадження № 22-ц/780/3005/18 Доповідач у 2 інстанції Савченко С. І.Категорія 46 05.07.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 липня 2018 року м.Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Приходька К.П., Голуб С.А.,

при секретарі Вергелес О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Ірпінської міської ради Київської області, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання незаконним і скасування рішення ради, визнання недійсним і скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, -

в с т а н о в и в:

У вересні 2014 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулисядо суду із вказаним вище позовом,який мотивували тим, що їм на праві спільної часткової власності в рівних частинах належить квартира АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 16 травня 2010 року Ірпінським міськвиконкомом. Відповідачам в рівних частинах належить квартира НОМЕР_1 в цьому ж будинку на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 27 жовтня 2008 року Ірпінським міськвиконкомом. Даний двоквартирний будинок, який раніше перебував на балансі КЖЕП «Ірпінь» і належав до комунальної власності, розташований на земельній ділянці площею 637 кв.м., з яких 37,52 кв.м. є землями загального користування (двір).

Вказували, що у 2011 році відповідачі без погодження з ними перегородили двір загального користування, стали чинити їм перешкоди в користуванні надвірними будівлями та спорудами, розпочали незаконне будівництво на землях загального користування. Після звернення до прокуратури вони дізналися, що рішенням Ірпінської міської ради від 06 жовтня 2011 року відповідачам передано безкоштовно у спільну часткову власність частину земельної ділянки будинку по АДРЕСА_1 площею 0,0291 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, на яку відповідачі одержали державний акт.

Вважають, що приватизація відповідачами частини спірної земельної ділянки є незаконною, оскільки вчинена без урахування їх інтересів як співвласників багатоквартирного будинку. Зокрема, між сторонами не визначався порядок користування присадибною ділянкою та надвірними будівлями, не погоджувались зовнішні межі ділянки, розмір переданої відповідачам ділянки є більшим, ніж було погоджено рішенням ради, а її приватизація здійснена без дотримання принципу пропорційності площі квартир.

У зв'язку із наведеним просили визнати незаконним та скасувати рішення Ірпінської міської ради Київської області № 986/19 від 06 жовтня 2011 року в частині передачі у спільну часткову власність ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_9 земельної ділянки розміром 0,0291 га для будівництва та обслуговування жилого будинку за адресою АДРЕСА_1; визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку за даною адресою серії НОМЕР_2, виданий 10 травня 2012 року на ім'я ОСОБА_7

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 11 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із рішенням, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 подали апеляційну скаргу, в якій просять рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким задоволити їх позов в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального права. Скарга мотивована хибністю висновків суду про відсутність порушення прав позивачів при приватизації частини ділянки відповідачами. Суд не врахував, що будинок є багатоквартирним, а тому земельна ділянка перебуває у спільному користуванні співвласників, бо згідно ст.120 ЗК України, ст.ст.377,382 ЦК України після приватизації кваррири НОМЕР_5 до них перейшло право користування ділянкою, на якій вона розташована. Відповідачі приватизувавши більшу частину ділянки, порушили їх право на приватизацію відповідної площі земельної ділянки.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 09 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове, яким позов ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено в повному обсязі.

Постановою Верховного Суду від 09 серпня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_8 задоволено частково, рішення апеляційного суду від 09 серпня 2016 року скасовано та справу передано на новий розгляд до апеляційного суду.

В суді апеляційної інстанції представник позивачів ОСОБА_11 апеляційну скаргу підтримав, просив задоволити та скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області як незаконне.

Відповідачі ОСОБА_7, ОСОБА_10 та їх представник в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.

Відповідач Ірпінська міська рада подала заяву про розгляд справи у відсутність її представника, проти задоволення апеляційної скарги заперечиувала.

Інші учасники справи належним чином повідомлені про час розгляду, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток, до суду не з'явилися, причин неявки не повідомили, що відповідно до ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що позивачами не доведено обставин порушення їх прав при приватизації відповідачами земельної ділянки, в тому числі прав позивачів на приватизацію земельної ділянки, на якій розташований будинок.

При цьому суд виходив із того, що позивачі не були користувачами або власниками земельної ділянки, не звертались із відповідними заявами до компетентних органів, які регулюють правовідносини по приватизації землі і які приймали відповідні рішення.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Згідно ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно ст.3 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних, або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових правовідносин.

За змістом вказаних процесуальних норм, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, і саме вони є підставою для звернення особи за захистом із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно ст.60 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 29 лютого 2008 року дозволено КП КОР «Ірпінське бюро технічної інвентаризації» оформити відповідну правову документацію Ірпінському КЖЕП «Ірпінь» на самочинно побудований житловий будинок літ. «А» житловою площею 76,5 кв.м., загальною площею 117,1 кв.м. в АДРЕСА_1

Позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є співвласниками в рівних частках квартири АДРЕСА_2 яку приватизували у встановленому законом порядку, що стверджується свідоцтвом про право власності на житло НОМЕР_3, виданим 16 травня 2010 року виконавчим комітетом Ірпінської міської ради.

Відповідачі ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_7 є співвласниками в рівних частках приватизованої ними квартири НОМЕР_1 цього ж будинку, що стверджується свідоцтвом про право власності на житло НОМЕР_4, виданим 27 жовтня 2008 року виконавчим комітетом Ірпінської міської ради.

Рішенням Ірпінської міської ради Київської області від 06 жовтня 2011 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акту, що посвідчує право спільної часткової власності на земельну ділянку та передано безкоштовно у спільну часткову власність земельну ділянку ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_7 по 1/3 частці площею 0,0291 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарчих будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1, доручено видати державний акт та зареєструвати його в книзі записів.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_7 одержала 05 березня 2012 року державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Також судом встановлено, що при набутті позивачами права власності на квартиру АДРЕСА_1 шляхом приватизації, позивачі не набули права власності чи права користування земельною ділянкою або її частиною, поскільки ділянка за даним будинком, який узаконений як самовільний, не закріплювалася, а отже їх права не порушені.

Крім того, судом встановлено, що передача у власність відповідачів земельної ділянки не перешкоджає позивачам користуватися належною їм квартирою НОМЕР_5 і обслуговувати її.

За таких обставин суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні позову з огляду на його безпідставність.

Доводи апеляційної скарги про те, що будинок по АДРЕСА_1 є багатоквартирним, а тому правовий режим прибудинкової території визначається ст.42 ЗК України необгрунтовані.

Аналіз змісту Закону України «Про об'єднання власників багатоквартирного будинку» (в редакції на час приватизації відповідачами земельної ділянки) та термінів, вжитих у ст.1 цього Закону дає підстави для висновку, що під багатоквартирним будинком розуміється будинок, який наділений сукупністю певних ознак, однією з яких є наявність в такому будинку трьох і більше квартир.

Таку ж позицію зайняв законодавець при внесенні змін доЗакону України «Про об'єднання власників багатоквартирного будинку» (Закон N 417-VIII від 14 травня 2015 року), вказавши, що інші терміни вживаються у значенні, наведеному в Законі України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», згідно п.1 ч.1 ст.1 якого під багатоквартирним будинком розуміється житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири.

Враховуючи, що у спірному що будинку по АДРЕСА_1 є лише дві квартири він не має статусу багатоквартирного, а відтак законодавство, яке визначає статус прибудинкової території багатоквартирного будинку на спірну ділянку не поширюється.

Доводи скаржників про те, що після приватизації ними квартири НОМЕР_5 в будинку по АДРЕСА_1 до них перейшло право користування земельною ділянкою, на якій вона розташована, відповідно до положень ст.120 ЗК України, ст.ст.377 ЦК України не грунтуються на законі.

Відповідно до ч.1 ст.377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Аналогічні положення містить ч.2 ст.120 ЗК України, згідно якої якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За замістом даних норм перехід права користування земельною ділянкою до набувача нерухомого майна можливий за наявності сукупності певних умов, а саме у попереднього землевласника має бути право користування земельною ділянкою, це право має бути правомірним, тобто грнутуватися на відповідному рішенні компетентного органу, в даному випадку міської ради, межі та розмір ділянки, яка перебуває у користуванні власника нерухомого майна, мають бути визначені відповідною містобудівною документацією.

Встановлено, що даний будинок по АДРЕСА_1 зведений самовільно і узаконений на підставі рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 29 лютого 2008 року. Після узаконення самочинного будівництва ні за даним будинком, ні за його власником Ірпінським КЖЕП «Ірпінь» земельна ділянка у встановленому порядку не закріплювалася, її розмір та межі не визначалися, рішення ради про це не виносилося.

За таких обставин посилання скаржників на перехід до них права користування земельною ділянкою у зв'язку із приватизацією квартири не грунтуються на законі.

Безпідставні і твердження скарги про те, що між співвласниками будинку встановлено порядок користування земельною ділянкою. Судом з'ясовано, що даний будинок раніше належав Ірпінському КЖЕП «Ірпінь» і квартири в ньому були приватизовані його мешканцями в різний час. Як вище вказувалося будь-які рішення міської ради про виділення власникам квартир у користування земельних ділянок чи рішення про закріплення за будинком земельної ділянки не приймалися, а відтак посилання позивачів на те, що встановлено порядок користування землею безпідставні, бо порядок можливо встановити лише у випадку, якщо ділянка перебуває у правомірному користуванні осіб на передбачених законом підставах.

Доводи апеляційної скарги про порушення прав позивачів внаслідок приватизації, що полягає у перешкоджанні у доступі до земельної ділянки, якою вони користуються, гаражів погребу та колодязя необгрунтовані. Суд першої інстанції в ході розгляду справи перевіряв дані доводи і визнав їх безпідставними з огляду на те, що позивачка, всупереч ст.60 ЦПК України не надала суду належних і допустимих доказів, передбачених ст.57 ЦК України, про існування зазначених перешкод.

Встановлено, що перешкод як у обслуговуванні будинку, так і у доступі до господарських споруд немає. Із наявних у матеріалах справи планів БТІ, кадастрових планів та державного акту вбачається, що ділянка розділена фактично навпіл відповідно до внутрішньої стіни будинку, яка розмежовує належні сторонам квартири (т.1 а.с.16-19). Наявні господарські споруди знаходяться у окремому користуванні співвласників і перешкод у доступі до них немає. Належні і допустимі докази, які б підтверджували ці обставини позивачами до суду першої інстанції не надані і в матеріалах справи відсутні.

Посилання представника скаржників на те, що судом першої інстанції не враховано висновки, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 листопада 2015 року безпідставні. Скасовуючи попередні судові рішення, касаційний суд мотивував своє рішення неповнотою судового розгляду, вказавши, що суди не перевірили хто є власником будинку, та земельної ділянки під ним, чи перейшло до сторін право користування ділянкою при приватизації, якщо так, то на підставі якого закону, а також чи порушені права позивачів при приватизації відповідачами ділянки.

Вказані обставини судом з'ясовані і їм дана відповідна оцінка, з якою апеляційний суд погоджується.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 березня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: