Постанова № 75164424, 04.07.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2018 р. Справа№ 910/20578/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Дикунської С.Я.

Мальченко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу №61/04 від 05.04.2018 (вх.№09.1-04.1/2760/18 від 11.05.2018) Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРТ-Н" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2018

у справі №910/20578/17 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРТ-Н"

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК"

третя особа 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕГМЕНТ ОЙЛ"

третя особа 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національний банк України

про розірвання договору поруки

за участю представників учасників справи:

від позивача - Раскевич Є.Л., довіреність № б/н від 12.10.17

від відповідача - Опанасик В.В. довіреність № 366 від 30.01.18

від третьої особи 1 - не з'явились

від третьої особи 2 - не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СТАРТ-Н" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про розірвання договору поруки №4C15084И/П від 26.10.2016.

Позов з урахуванням письмових пояснень № 6-4/01 від 12.01.2018 обґрунтований тим, що відповідачем в порушення умов договору поруки не передано позивачу документи, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами, заборгованість по яким була погашена ним, як поручителем, чим істотно порушено умови правочину, а тому на підставі ст. 651 ЦК України просить розірвати договір №4C15084И/П від 26.10.2016, укладений між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ТОВ "СТАР-Н".

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 23.11.2017 та від 12.12.2017 залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕГМЕНТ ОЙЛ" в якості третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача та Національний банк України в якості третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2018 (повний текст рішення складено 23.03.2018) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд з посиланням на приписи ст. ст. 11, 509, 546, 553, 554, 556, 610-611, 626, 628, 651, 1054, 1048, 1049 ЦК України дійшов висновку про відсутність підстав для розірвання спірного правочину, оскільки позивачем належними і допустимими доказами не доведено факту істотного порушення відповідачем умов договору поруки, зокрема, щодо ненадання відповідачем документів, які підтверджують зобов'язання боржника, що значною мірою позбавило ТОВ "СТАРТ-Н" того на що розраховувала сторона при укладені спірного правочину.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач - ТОВ "СТАРТ-Н", 13.04.2018 подав апеляційну скаргу №61/04 від 05.04.2018 (вх.№09.1-04.1/2760/18 від 11.05.2018), в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2018 у справі №910/168/18 та прийняти нове, яким позов залишити без розгляду.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції було прийнято рішення без всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень. Так, позивач вказує на те, що місцевим господарським судом було безпідставно зроблено висновок про сплату позивачем заборгованості ТОВ «Сегмент Ойл» за кредитним договором не в повному обсязі, оскільки платіжним дорученням № 2283 від 28.10.2016, який, за твердженнями сторони, є належним доказом, було виконано повністю кредитні зобов'язання третьої особи-1. Також апелянт зазначає, що він позбавлений можливості отримати те, на що він розраховував при укладенні договору. Зокрема, у зв'язку з неотриманням кредитного договору та договорів забезпечення, позивач стверджує, що він позбавлений можливості стягнути борг з боржника, а також скористатись правом заставодержателя за договорами, які забезпечували виконання зобов'язань боржника.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2018 за апеляційною скаргою №61/04 від 05.04.2018 (вх.№09.1-04.1/2760/18 від 11.05.2018) Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРТ-Н" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2018 у справі №910/20578/17.

Відповідач та треті особи не скористалися своїм правом, визначеним ч.1 ст. 263 ГПК України, та не подали суду письмових відзивів на апеляційну скаргу, що у відповідності до ч. 3 ст. 263 ГПК України, не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2018 справу призначено до розгляду на 16.05.2018.

Ухвалою від 13.06.2018 у зв'язку з неявкою представників третіх осіб розгляд справи відкладено на 04.07.2018.

Третя особа-1 в судове засідання 04.07.2018 не з'явилась. При цьому, надіслана на адресу місцезнаходження третьої особи-1, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), ухвала суду повернута відділенням поштового зв'язку з відміткою: «за закінченням строку зберігання». Клопотань або заяв про зміну адреси до суду не надходило та матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Таким чином, судом апеляційної інстанції були вчинені всі необхідні дії спрямовані на належне повідомлення, зокрема, третьої особи-1. Проте, апеляційний господарський суд позбавлений можливості забезпечити отримання кореспонденції особою, а тому неотримання рекомендованих поштових відправлень, направлених судом на юридичну адресу особи - не є підставою для порушення розумних строків розгляду апеляційної скарги унормованих п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України.

Представники третьої особи-2 в судове засідання 04.07.2018 не з'явився, про перегляд справи в суді апеляційної інстанції повідомлені належним чином. Клопотань та заяв до початку судового розгляду справи від даного учасника справи не надходило, про поважність причин неприбуття в судове засідання третьою особою не повідомлялось.

Суд апеляційної інстанції з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення суду, враховуючи те, що явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників третіх осіб 1, 2.

Представник позивача в судовому засіданні 04.07.2018 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, а оскаржуване рішення - скасувати.

Представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.

26.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СТАРТ-Н" (поручитель за договором, позивач) та Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (кредитор за договором, відповідач) укладено договір поруки № 4С15084И/П (далі - договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "СЕГМЕНТ ОЙЛ" (код за ЄДРПОУ 39762124) (далі - боржник) своїх зобов'язань за кредитним договором №4С15084И від 16.12.2015 (далі - кредитний договір), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Відповідно до п. 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

В пункті 3 договору поруки зазначено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

Згідно п. 4 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Відповідно до п. 5 договору поруки у випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання.

За змістом п. 6 договору поруки поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору.

Згідно із п. 8 договору поруки, до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Пунктом 10 договору поруки сторонами узгоджено, що кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

У відповідності до п. 11 договору поруки цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором.

За змістом п. 17 договору поруки цей договір укладено/підписано із використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 07.02.2013, укладеної сторонами.

ТОВ "СТАРТ-Н" на виконання умов договору поруки перераховано відповідачу 629 459 764,40 грн згідно платіжного доручення № 2283 від 28.10.2016 з призначенням платежу: "виконання зобов'язань по кредитному договору №4С15084И від 16.12.2015 згідно договору поруки №4С15084И/П від 26.10.2016" (а.с. 18 том І).

Предметом розгляду у даній справі є вимога ТОВ "СТАРТ-Н" про розірвання договору поруки з підстав істотного порушення відповідачем його умов, оскільки ПАТ КБ «Приватбанк» після сплати позивачем, як поручителем, кредитної заборгованості не було надано документів, які підтверджують кредитні зобов'язання згідно п. 10 договору поруки.

Цивільні зобов'язання виникають з підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів. Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Положеннями ст.628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Дослідивши зміст договору № 4С15084И/П від 26.10.2016, який укладений між ТОВ "СТАРТ-Н" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", колегія суддів дійшла висновку, що даний договір за своєю правовою природою є договором поруки, правове регулювання якого здійснюється Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Згідно зі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частиною 1 статті 543 ЦК України визначено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 556 ЦК України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

За приписами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів урегульовано Главою 53 ЦК України. Порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів визначено Главою 20 ГК України.

Згідно зі ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

У відповідності до ст. 651 ЦК України, згідно якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Місцевий господарський суд, вирішуючи спір, слушно зауважив, що істотним порушенням стороною договору є таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору.

Згідно із ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про недоведеність позивачем належними і допустимими доказами того, що невиконання відповідачем зобов'язань з передачі документів, які підтверджують обов'язки боржників за кредитними договорами, значною мірою позбавило ТОВ "СТАРТ-Н" того, на що сторона розраховувала при укладенні договору. Адже неналежне виконання боржником зобов'язання та виникнення заборгованості за кредитним договором, що є підставою для звернення кредитора з вимогою до поручителя, не є такою обставиною, яка неминуче настане, а тому посилання сторони на те, що він розраховував на такий результат правочину є необґрунтованим.

Місцевим господарським судом на підставі матеріалів справи вірно встановлено відсутність фактичних даних щодо завдання позивачеві відповідної шкоди.

Колегія суддів за результатами перегляду справи в суді апеляційної інстанції не встановила обставин і підстав, з якими положення ст. 651 ЦК України пов'язує можливість розірвання спірного договору поруки, а відтак висновок Господарського суду міста Києва про відсутність істотного порушення умов договору поруки є обґрунтованим.

Разом з цим, за умовами договору поруки у випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього Договору.

Однак, матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження пред'явлення відповідачем майнових вимог до поручителя, як і не містять будь-яких доказів на підтвердження наявності порушеного третьою особою-1 зобов'язання станом на момент сплати позивачем грошових коштів відповідачу, а також розміру заборгованості за кредитним договором.

Будь-яких обґрунтованих пояснень щодо підстав перерахування відповідачу в рахунок виконання третьою особою-1 зобов'язань перед відповідачем за кредитними договорами грошових коштів в сумі саме 629 459 764,40 грн стороною не надано та не міститься в апеляційній скарзі.

Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що зі змісту ч. ч. 1, 2 ст. 556 ЦК України вбачається, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання. Цей висновок узгоджується з положенням п. 3 ч. 1 ст. 512 ЦК України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем). Часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду України від 23.09.2015 у справі № 6-466цс15 та від 07.10.2015 у справі № 6-932цс15 та постанові Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/14024/17.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та не спростовано апелянтом в суді апеляційної інстанції, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що вказаною сумою, зобов'язання третьої особи-1 перед відповідачем за кредитним договором була погашена повністю, а відтак твердження сторони в цій частині є необґрунтованими.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на платіжне доручення № 2283 від 28.10.2016 як належний доказ в підтвердження обставин погашення заборгованості за кредитним договором в повному обсязі відхиляються судовою колегією, оскільки не є достатнім доказом в контексті присів ст. 79 ГПК України. Крім того, стороною не було надано кредитний договір, тоді як, суд не наділений повноваженнями самостійно збирати докази у справі.

Таким чином, враховуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено, що сам лише факт невиконання відповідачем зобов'язань з передання копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором, значною мірою позбавило позивача того, на що він розраховував при укладенні договору поруки, що є необхідною умовою для задоволення вимог про розірвання такого договору в контексті приписів ст. 651 ЦК України.

Висновок місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позову про розірвання договору поруки № 4С15084И/П від 26.10.2016 є таким, що зроблений на підставі повного та всебічного з'ясування усіх обставин справи в їх сукупності та наявних в матеріалах справи доказів.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ст. 1 ГПК України (в редакції чинній на час звернення позивача з даним позовом) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

В силу наведених законодавчих норм, завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті.

Разом з цим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про недоведеність позивачем наявності порушеного суб'єктивного права, на захист якого було пред'явлено даний позов. Наведене є окремою підставою для відмови в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2018 у справі № 910/20578/17 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати в порядку ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта (позивача у даній справі).

Керуючись ст. ст. 129, 253-254, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРТ-Н" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2018 у справі № 910/20578/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2018 у справі № 910/20578/17 залишити без змін.

3. Справу № 910/20578/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді С.Я. Дикунська

А.О. Мальченко

Повний текст постанови складено 09.07.2018