Постанова № 75162780, 27.06.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 712/791/2012

П О С Т А Н О В А

Іменем України

27 червня 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів КУШТАНА Б.П., ОСОБА_1

при секретарі ВОЛОЩУК В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 712/791/2012 за позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Мукачівського районного нотаріального округу ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_4 відділ державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 6 лютого 2012 року, головуючий суддя Івашкович І.І., -

встановив:

19.01.2012 ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом до приватного нотаріуса Мукачівського районного нотаріального округу ОСОБА_3, третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача зазначила МВ ДВС Ужгородського міськрайуправління юстиції. Позов мотивувався наступним.

23.07.2008 позивач уклав договір іпотеки, яким було забезпечено виконання зобов’язань ОСОБА_5 за кредитним договором № 50773, який остання уклала з ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є ПАТ «Фольсбанк». В іпотеку була передана належна позивачу квартира АДРЕСА_1.

09.06.2009 приватний нотаріус Мукачівського районного нотаріального округу ОСОБА_3 за заявою ПАТ «Фольксбанк» вчинив за реєстровим № 752 виконавчий напис на іпотечному договорі, яким пропонував звернути стягнення на вищевказану квартиру. На підставі цього виконавчого напису постановою держвиконавця МВ ДВС Ужгородського міськрайуправління юстиції від 16.06.2009 відкрито виконавче провадження № 13322911 і накладено арешт на квартиру.

Однак, виконавчий напис не підлягає виконанню, а постанова про відкриття виконавчого провадження та арешт майна підлягає скасуванню.

Так, рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 26.12.2011 у справі № 2-6499/11 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 і ВАТ «Електрон банк» про визнання договору недійсним договір іпотеки від 23.07.2008 визнаний недійсним, а заборону відчуження квартири було знято.

З огляду на це та на правила, встановлені ст. 35 Закону України «Про нотаріат», п. 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мін’юсту України від 03.03.2004 № 20/5, права позивача порушені, а виконавчий напис є таким, що не підлягає виконанню. Оскарження нотаріальних дій передбачено статтею 50 Закону України «Про нотаріат».

Посилаючись на ці обставини, позивач ОСОБА_2 просила:

визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Мукачівського районного нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований за № 752 у реєстрі 09.06.2009, про звернення стягнення на нерухоме майно (квартиру) за адресою: АДРЕСА_2, таким, що не підлягає виконанню;

скасувати постанову заст. начальника МВ ДВС Ужгородського міськрайуправління юстиції ОСОБА_6 про відкриття виконавчого провадження та накладення арешту за № 13322911 від 16.06.2009 та зобов’язати закрити виконавче провадження № 13322911.

Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 06.02.2012 позов задоволено, визнано виконавчий напис приватного нотаріуса Мукачівського районного нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований за № 752 у реєстрі 09.06.2009, про звернення стягнення на нерухоме майно (квартиру) за адресою: АДРЕСА_2, таким, що не підлягає виконанню.

ПАТ «ВіЕс Банк» у порядку ст. 292 ч. 1 ЦПК України в редакції, що була чинною на час подання апеляційної скарги, як особа, яка не брала участі в справі, в якій суд вирішив питання про її права та обов’язки, рішення суду оскаржило. Зазначає, що не було обізнане із фактом розгляду позову про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Тим часом, стягнення за цим виконавчим написом було звернено на предмет іпотеки у рахунок погашення боргу перед ПАТ «Фольксбанк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк», а нерухоме майно продовжує перебувати в іпотеці банку. Суд, маючи в розпорядженні відповідні дані, всупереч вимогам цивільного процесуального закону не обговорив питання про залучення банку до участі в справі. Натомість вирішив позов, пред’явлений до нотаріуса, який не є відповідачем за такими вимогами. Крім того, рішення суду, наявністю якого обґрунтовувалася вимога про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, скасоване. Підстав для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, немає. ПАТ «ВіЕс Банк» просить рішення суду скасувати, у позові – відмовити.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 11.07.2016 заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 06.02.2012 було скасовано, у позові – відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 28.02.2018 рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 11.07.2016 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Приймаючи таке рішення, суд касаційної інстанції виходив із того, що процесуальні права позивача були порушені через неналежне повідомлення його апеляційним судом про час і місце розгляду справи.

У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов до суду на час нового апеляційного розгляду справи, позивач ОСОБА_2 вказує на її необґрунтованість, просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду – без змін. Посилається, зокрема, на те, що з огляду на наявність чинного судового рішення, яким договір іпотеки був визнаний недійсним, суд вирішив справу відповідно до закону, а неучасть у ній банку не може бути підставою для скасування законного рішення суду. Крім того, на час вчинення виконавчого напису Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який є спеціальним відносно Законом України «Про іпотеку», не було передбачено вчинення нотаріусом виконавчого напису як позасудового способу звернення стягнення на майно, тому такий напис не міг застосовуватися для звернення стягнення на предмет іпотеки. Насамкінець, рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 14.05.2013 за позовом банку вже звернено стягнення на предмет іпотеки, про який ідеться.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача адвоката ОСОБА_7, який апеляцію не визнав, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України у відсутність інших учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи учасників процесу, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.

Зі змісту рішення суду першої інстанції випливає, що позивачем була підтримана лише вимога про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, суд задовольнив цю вимогу виходячи з її обґрунтованості та доведеності по суті. Втім, погодитись із таким рішенням не можна, оскільки своїх висновків суд дійшов із порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ст. 2 ч.ч. 1, 3, ст. 3 ч. 1, ст.ст. 10, 11, 27, 31 ЦПК України в редакції, що була чинною на час звернення позивача до суду та вирішення справи судом першої інстанції, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів і на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета спору. Сторонами у справах позовного провадження є позивач – особа, яка вважає, що її право порушене і яка пред’явила вимогу про захист порушеного права, і відповідач – особа, яку відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу визначає позивач і яка, виходячи із заявленої тим правової позиції, порушує (не визнає, оспорює, заперечує) його право та має відповідати за позовом (ст. 26 ч. 1, ст.ст. 30, 33 ЦПК України). Аналогічно ці питання регулюються нормами ЦПК України в редакції, чинній на час апеляційного розгляду справи (ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ч. 1, ст.ст. 12, 13, ст. 42 ч. 1, ст.ст. 43, 48, 49, 51).

Особа розпоряджається своїми цивільними та процесуальними правами та здійснює своє право на захист вільно, на власний розсуд; цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона зобов’язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, включно з тими, які власне обґрунтовують як право на пред’явлення вимог (право на позов), так і право на пред’явлення вимог до конкретного відповідача (відповідачів) та обов’язок такого конкретного відповідача (відповідачів) відповідати за пред’явленим до нього позовом; обов’язок доказування позову лежить на позивачеві; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 12 ч. 1, ст. 20 ч. 1 ЦК України (тут і далі норми матеріального права в редакції, чинній на час виникнення відповідних юридичних фактів), ст.ст. 10, 11 і ст.ст. 12, 13 відповідних редакцій ЦПК України). Оскільки розгляд справи покладається на суд першої інстанції, а в апеляційному порядку здійснюється перевірка судового рішення, яким закінчено провадження в справі, під час апеляційного розгляду справи позивач не вправі змінювати позовні вимоги шляхом їх збільшення, апеляційний суд не може залучати до участі в справі іншого чи додаткового відповідача, зміни у складі учасників процесу можуть мати місце на відповідній стадії процесу лише у прямо передбачених цивільним процесуальним законом випадках, зокрема, при правонаступництві (ст.ст. 15, 27, 31-34, ст. 37 ч. 1, ст. 45 ч.ч. 2, 3, ст.ст. 57-60, 107, 291, 292, ст. 304 ч. 1 і ст. 19, ст. 23 ч. 1, ст. 24 ч. 1, ст.ст. 43, 49-52, ст. 55 ч. 1, ст. 56 ч.ч. 2, 3, 6, ст.ст. 76-81, 351, 352, ст. 368 ч. 1 відповідних редакцій ЦПК України).

Таким чином, по захист своїх порушених прав особа може звернутися до суду не в будь-який спосіб, а в той, що передбачений законом, правомірній вимозі відповідає обов’язок належного відповідача (відповідачів) усунути порушення права.

Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, водночас не зв’язаний доводами скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення (ст. 303 ч.ч. 1, 3 і ст. 367 ч.ч. 1, 4 відповідних редакцій ЦПК України). Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов’язковими для суду апеляційної інстанції при новому розгляді справи (ст. 338 ч. 4 редакції ЦПК України, що діяла до 15.12.2017, аналогічні положення містить і редакція цього Кодексу, чинна з 15.12.2017 (ст. 411 ч. 5)).

Як убачається з матеріалів справи, 09.06.2009 приватний нотаріус Мукачівського районного нотаріального округу ОСОБА_3 вчинив за реєстровим № 752 виконавчий напис, яким звернув стягнення на належне ОСОБА_2 нерухоме майно – квартиру загальною площею 58,6 кв. м, житловою площею 34,7 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_3, передану ОСОБА_2 в іпотеку ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є ВАТ «Фольксбанк», за іпотечним договором, посвідченим 23.07.2008 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 2939, за рахунок коштів, отриманих від реалізації якої, необхідно задовольнити вимоги ВАТ «Фольксбанк» до ОСОБА_5 згідно кредитного договору від 11.07.2008 № KF50773 у сумі 250389,83 дол. США, з яких 229041,00 дол. США – сума заборгованості за кредитом, 21348,83 дол. США – сума заборгованості за процентами, стягнення за строк з 23.07.2008 по 05.06.2009, витрати за складання виконавчого напису становлять 4820,00 грн, всього до стягнення належать 250389,83 дол. США і 4820,00 грн (а.с. 7).

Через два з половиною роки після вчинення зазначеного виконавчого напису заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 26.12.2011, що набрало законної сили 10.01.2012, у справі № 2-6499/11 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 та ВАТ «Електрон Банк» про визнання договору недійсним було визнано недійсним договір іпотеки, укладений ОСОБА_2 із ПАТ «Фольксбанк», який є правонаступником ВАТ «Електрон Банк», від 23.07.2008, зареєстрований у реєстрі за № 2939 у приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_8; знято заборону відчуження квартири № 37, що знаходиться в м. Ужгороді, Проспект Свободи, 1, та виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна від 23.07.2008, зареєстровану в реєстрі за № 2940 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_8 (а.с. 9-11).

Наявними в справі документами підтверджується, що Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк» є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Фольксбанк», яке, у свою чергу, було правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Електрон Банк» (а.с. 23-25 та ін.). Доданими ПАТ «ВіЕс Банк» до апеляційної скарги ухвалами Ужгородського міськрайонного суду від 23.08.2012 про задоволення заяви ПАТ «Фольксбанк» про перегляд заочного рішення суду та від 18.03.2013 про залишення позовної заяви без розгляду, що набрала законної сили 26.03.2013, підтверджується, що заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 26.12.2011 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 та ВАТ «Електрон Банк» про визнання договору недійсним було скасоване, а в подальшому цей позов було залишено без розгляду (а.с. 71, 72).

Разом із відзивом на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 надала копію рішення Ужгородського міськрайонного суду від 14.05.2013, що набрало законної сили 27.05.2013, у справі № 308/4816/13-ц за позовом ПАТ «Фольксбанк» до ОСОБА_5 і ОСОБА_2 про стягнення боргу, яким позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_5 борг за кредитним договором від 11.07.2008 № KF50773 у сумі 415998,74 дол. США і в рахунок погашення цього боргу звернено стягнення на предмет іпотеки – належну ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу майна банком від свого імені будь-якій особі-покупцю, а також виселено з цієї квартири ОСОБА_2 Цим судовим рішенням встановлено і враховується за правилами ст. 61 ч. 3 і ст. 82 ч.ч. 4, 5 ЦПК України, зокрема, що банк є кредитором, іпотекодержателем та стягувачем за відповідними чинними договорами.

За загальними правилами, що випливають із положень ст. 3 ч. 1 п. 6, ст.ст. 11-16, 18, 202, 509, 525, 526, 572, 593, 610, 614, 622-625, 1054 ЦК України, ст.ст. 3, 7, 12, 33, 38, 39 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 87-89 Закону України «Про нотаріат», інших пов’язаних зі спірними відносинами норм законодавства, позичальник зобов’язаний повернути кредитору заборговане на умовах, передбачених договором і законом, а кредитор управі вимагати виконання порушеного зобов’язання, зокрема, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Пред’явленням позову, що розглядається, ОСОБА_2 поставила питання про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, і, відповідно, про усунення підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки у відповідний спосіб, унеможливлення і припинення такого стягнення. За правовим змістом пред’явленого позову, ОСОБА_2 поставила питання про позбавлення особи, на користь якої був вчинений виконавчий напис, права на отримання задоволення її вимоги за рахунок предмета іпотеки шляхом вчинення виконавчого напису, про унеможливлення реалізації відповідного права, що його, за позицією кредитора-іпотекодержателя, він має щодо майна позивача.

З правової позиції позивача, який по суті виходить із порушення його права власності та необхідності його захисту (ст.ст. 316-319, 321, 386 ЦК України), з правової позиції ПАТ «ВіЕс Банк», з наявних матеріалів справи в сукупності випливає, що має місце спір про цивільні права і обов’язки, що виникли зі згаданих вище кредитного та іпотечного договорів і похідних від них документів, дій тощо. Зокрема, йдеться про розрахунки за борговими зобов’язаннями, що виникли з кредитного договору, про застосування в цих розрахунках правил про іпотеку.

За змістом вищенаведених норм закону, ст. 396 ЦК України, інших норм законодавства щодо захисту порушеного права, особа, яка має речове право, не може бути протиправно його позбавлена, її право не може бути протиправно обмежене і ця особа, захищаючи свої законні права та інтереси, не може бути позбавлена права на належний у процесуальному розумінні захист від відповідного позову.

Реальні обставини справи вказують на спір між іпотекодавцем ОСОБА_2 і іпотекодержателем ПАТ «ВіЕс банк», який заперечує правомірність та обґрунтованість вимог позивача по суті. Існування обтяження майна позивача іпотекою на користь ПАТ «ВіЕс Банк», будь-які дії, справи, що випливають із іпотеки, включно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки чи припиненням такого, безпосередньо стосуються цивільних прав і обов’язків кредитора-іпотекодержателя.

Приватний нотаріус ОСОБА_3 не є учасником безпосередньо спірних правовідносин щодо розрахунків за кредитним договором і застосування щодо них правил про іпотеку як таких. Водночас, залежно від конкретних обставин і за наявності для того конкретних підстав судовим порядком можуть бути оспорені дії (бездіяльність) нотаріуса, дії щодо оформлення відповідних документів, нотаріус може бути одним із відповідачів, якщо наприклад, у межах своєї компетенції чи поза ними вчинив юридично значимі дії, які порушують права позивача, або, навпаки, не вчинив дій, які належало вчинити, і т.ін., нотаріус може бути відповідачем за позовами у спорах про саме його майнові чи інші права та обов’язки тощо. Зазначене, втім, не виключає необхідності участі в справі належного відповідача (відповідачів) з урахуванням дійсних підстав, предмету позову та характеру спору.

У даній справі питання про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, належало вирішувати за обов’язкової участі належного відповідача – кредитора-іпотекодержателя, позаяк вирішувалося питання щодо усунення підстави да реалізації права, яке саме у нього існує. Крім того, спір стосується цивільних прав, обов’язкі, законних інтересів і боржника за кредитним договором ОСОБА_5, яка теж не брала участі в справі.

Попри вищенаведене позивач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами і пред’явив та підтримував позов лише до приватного нотаріуса ОСОБА_3 за фактичної наявності спору щонайменше з банком. Особа, цивільних прав і обов’язків якої стосується спір, не була відповідачем за позовом.

Суд першої інстанції особливостей спірних правовідносин у контексті суб’єктного складу сторін у справі не врахував, у порядку, передбаченому ст. 10 ч. 4, ст. 121 ч. 1, ст. 130 ч. 1, ч. 6 п.п. 1, 2, 8, ст. 160 ч. 2, ст. 207 ч. 1 п. 8 відповідної редакції ЦПК України, не діяв, у тому числі, питання про участь у справі належного відповідача, про залучення такого, про участь у справі у відповідному процесуальному статусі боржника за кредитним договором не обговорив, процесуальних рішень – не приймав. Банк, який є кредитором, іпотекодержателем і стягувачем, не брав участі в справі на стадії її розгляду судом першої інстанції, тоді як позов безпосередньо стосується його прав і обов’язків. Не брав участі в справі і позичальник.

Тим часом, саме сторона у справі повинна доводити обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, і саме відповідачу належить право визнати позов, пред’явити і підтримувати зустрічний позов, укласти мирову угоду тощо (ст. 10 ч. 3, ст.ст. 27, 31, 60, 123, 174, 175 відповідної редакції ЦПК України). Докази, які оцінюються в цивільній справі, факти, що на їх підставі встановлюються, за сукупністю яких вирішується питання про права і обов’язки сторін, ухвалюється судове рішення, мають правове значення, якщо ці дії вчиняються у процесі, участь в якому беруть належні учасники у належному процесуальному статусі. Відповідні процесуальні права та обов’язки включно з правом на висловлення своєї правової позиції мають і треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або не заявляють таких. У даному випадку факти щодо прав і обов’язків сторін, які виникли з кредитного та іпотечного договорів, мають правове значення, якщо встановлені у справі, в якій є належний відповідач (відповідачі), передусім – кредитор-іпотекодержатель.

Тож позов був пред’явлений, а справу було вирішено щодо неналежного відповідача. Суд не мав процесуальних підстав за відсутності належного відповідача для вирішення спору, як щодо його прав, так і щодо прав позивача по суті, що, крім іншого, потягло наслідки, які випливають із положень ст. 292 ч. 1 ЦПК України в редакції, яка діяла до 15.12.2017 (ст. 352 ч. 1 редакції ЦПК України, що діє з 15.12.2017). Таке вирішення справи є неправильним у процесуальному розумінні, рішення суду не відповідає вимогам ст.ст. 212-215 ЦПК України на час вирішення справи (ст.ст. 89, 263-265 чинної редакції цього Кодексу), вищенаведені обставини в будь-якому разі виключали можливість задоволення позову через відсутність у справі належного відповідача, без чого про законність розв’язання спору не йдеться.

Зважаючи на те, що за умовами справи на стадії апеляційного провадження викладені обставини не можуть бути змінені, а порушення норм процесуального права не можуть бути усунені чи виправлені, питання обґрунтованості позову по суті, його доведеності, можливості вчинення виконавчого напису, належності обраного способу захисту права, питання розрахунків, руху коштів за договором і оцінки дій учасників спірних правовідносин, врахування обставин, зокрема, щодо іпотеки, які виникли (змінилися) після ухвалення оскарженого судового рішення, інші обставини наразі значення не мають.

ОСОБА_7 час апеляційного розгляду справи суд повідомляв позивача ОСОБА_2 про час і місце судового розгляду за всіма адресами, дані щодо яких є в справі: м. Ужгород, Проспект Свободи, 1/37; м. Ужгород, вул. Климпуша, 6/5; м. Ужгород, вул. Шахтарів, 15, а також розміщував відповідне оголошення на веб-сайті суду, з метою належного повідомлення сторони про розгляд справи судове засідання відкладалося (а.с. 4, 12, 49, 119, 123, 127-132 та ін.). Представник позивача адвокат ОСОБА_7 ознайомився з матеріалами справи (а.с. 122), взяв участь у судовому засіданні, де підтвердив факт обізнаності позивача ОСОБА_2 із відомостями про час і місце розгляду справи, вважав за можливе розглянути справу у відсутність позивача. Справу було розглянуто у відсутність позивача ОСОБА_2, яка належним чином була повідомлена про час і місце апеляційного розгляду.

Виходячи з наведеного, з урахуванням положень ст. 303 ч. 3 ЦПК України в редакції на час ухвалення оскаржуваного рішення, вирішення справи без участі в ній належного відповідача або всіх належних та необхідних для вирішення спору відповідачів було обов’язковою підставою для скасування рішення суду, а положення ст. 367 ч. 4, ст. 376 ч. 3 п. 4 чинної редакції ЦПК України прямо встановлюють, що прийняття судом рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки осіб, що не були залучені до участі у справі, є обов’язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Пред’явлення позову до неналежного відповідача є доводом апеляції ПАТ «ВіЕс Банк», що знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Відтак, на підставі ст. 376 ч. 1 п. 4, ч. 3 п. 4 ЦПК України апеляцію слід задовольнити, рішення суду скасувати, у позові відмовити з наведених вище процесуальних підстав – внаслідок пред’явлення його до неналежного відповідача.

Керуючись ст. 367 ч. 4, ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п. 4, ч. 3 п. 4, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд –

постановив:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» задовольнити, заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 6 лютого 2012 року?скасувати,?у позові ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Мукачівського районного нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» 118,80 грн у рахунок відшкодування витрат із оплати судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 7 липня 2018 року

Судді