Постанова № 75157959, 02.07.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 554/4459/14-ц ОСОБА_1 провадження 22-ц/786/1370/18Головуючий у 1-й інстанції Блажко І. О. Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2018 року м. Полтава

Апеляційний суд Полтавської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді: Абрамова П.С.,

Суддів: Карпушина Г.Л., Хіль Л.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Полтаві цивільну справу за позовом Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості

за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 квітня 2018 року, ухвалене у період часу з 10:49:29 год. до 14:03:26 год. 18 квітня 2018 року під головуванням судді Блажко І.О., -

В С Т А Н О В И В:

короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції:

В квітні 2014 року позивач ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання. Прохав стягнути в солідарному порядку з відповідачів заборгованість за період з 01 квітня 2011 року по 01 березня 2014 року в сумі 8952 грн. 68 коп., індекс інфляції за період з 01 травня 2011 року по 01 березня 2014 року в сумі 103 грн. 91 коп., трьох відсотків річних 377 грн. 08 коп.. Загальна сума заборгованості: 9 433 грн. 67 коп.. Також позивач просив стягнути в солідарному порядку судовий збір в розмірі 243 грн. 60 коп. (а.с.2).

02 червня 2014 року заочним рішенням Октябрського районного суду м.Полтави у справі №554/4459/14-ц позов ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» заборгованість за послуги з теплопостачання за період з 01.04.2011 по 01.03.2014 в сумі 9433,67 грн. з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних. Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4 в рівних частках на користь ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» судові витрати по справі у вигляді судового збору у сумі 243 грн. 60 коп., по 121,80 грн. (а.с.21, 22).

14 грудня 2017 року ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави у справі №554/4459/14-ц заяву ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення від 02.06.2014 у цивільній справі №554/4459/14-ц задоволено. Заяву представника ОСОБА_4 за дорученням ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення від 02 червня 2014 року в цивільній справі №554/4459/14-ц задоволено. Скасоване заочне рішення від 02.06.2014 у цивільній справі №554/4459/14-ц за позовом ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 18 квітня 2018 року позов Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства Полтаватеплоенерго до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задовольнити повністю.

Стягнуто з громадянина України ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, громадянки України ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, остання відома адреса реєстрації - м.Полтава, вул. Гетьмана Сагайдачного (Фурманова), 8, квартира №28, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, в солідарному порядку на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства Полтаватеплоенерго (р/р №260363119530 в філії - Полтавське обласне управління АТ «Ощадбанк» МФО 331467 код ЄДРПОУ 03338030, місцезнаходження: м. Полтава, вулиця Комарова,2 А) заборгованість у розмірі 9433 (дев'ять тисяч чотириста тридцять три) грн. 67 (шістдесят сім) коп.

Стягнуто з громадянина України ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, громадянки України ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, остання відома адреса реєстрації - м.Полтава, вул. Гетьмана Сагайдачного (Фурманова), 8, квартира №28, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, в рівних частках на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства Полтаватеплоенерго (р/р №260363119530 в філії - Полтавське обласне управління АТ «Ощадбанк» МФО 331467 код ЄДРПОУ 03338030, місцезнаходження: м. Полтава, вулиця Комарова,2 А) судовий збір по 121 (сто двадцять одна) грн. 80 (вісімдесят) коп.

короткий зміст вимог апеляційної скарги :

З даним рішенням не погодилася відповідач ОСОБА_4 та подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог до неї у повному обсязі.

Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим.

узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу :

Вказує на те, що суд невірно дійшов висновку про наявність у неї солідарного обов’язку оплачувати заборгованість за послуги з теплопостачання у вказаній вище квартирі, надані позивачем.

Посилається на те, що вона не проживала за цією адресою у той період часу, за який позивач порушує питання про стягнення заборгованості.

Також вказує на невірну оцінку доказів судом першої інстанції, які були нею надані у підтвердження факту її не проживання.

узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи:

ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» надав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд приходить до наступних висновків.

встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини:

Судом встановлено, що квартира за адресою м.Полтава, вул.Гетьмана Сагайдачного (Фурманова), 8, квартира №28 є приватною та належить на праві приватної власності відповідачам ОСОБА_3, ОСОБА_4, що підтверджується копією договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_5 01 грудня 2005 року за реєстром №6907; заяви ОСОБА_4А від 01 грудня 2005 року про надання згоди її чоловіку ОСОБА_3 на купівлю та передачу в іпотеку квартири (а.с.133-135).

Згідно розрахунків позивача за адресою м.Полтава, вул.Гетьмана Сагайдачного (Фурманова), 8, квартира №28 за період з 01 квітня 2011 року по 01 березня 2014 року утворилась заборгованість в сумі 8952 грн. 68 коп., крім того за період з 01 травня 2011 року по 01 березня 2014 року нараховано індекс інфляції в сумі 103 грн. 91 коп. та три відсотки річних 377 грн. 08 коп., загальна сума заборгованості 9 433 грн. 67 коп., (а.с.5-8).

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції:

Спірні правовідносини врегульовуються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», нормами Цивільного кодексу України.

Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач житлово-комунальних послуг зобов'язаний оплачувати такі послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно з п.18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, споживачі зобов'язані оплачувати спожиті послуги не пізніше 20 числа наступного за розрахунковим місяця.

Відповідно до ст.150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Відповідачами не надано доказів ненадання або неналежного надання відповідачу послуг із постачання тепла.

Підведення централізованого опалення до стояка в межах квартири свідчить про виконання послуг позивачем.

Такий правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справах № 6-1706цс15 та № 6-1192цс15.

Крім того, пунктом 1 частини першої статті 20 Закону «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Окрім цього, і відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (постанова Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13).

При наявності у споживача наміру відмовитися від послуг з централізованого теплопостачання він не позбавлений можливості здійснити це у передбачений законом спосіб.

Поряд з цим, відповідачі, і ОСОБА_4 зокрема, не вчиняла жодних дій, які б вказували на реалізацію нею наміру відмовитися від отримання нею, як співвласника квартири, послуг з теплопостачання.

Згідно з статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Пунктом 1 частини першої статті 20 цього Закону передбачено право споживача отримувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору, яке кореспондується з пунктом 5 частини третьої цієї статті щодо обов'язку споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року № 6-59цс13, в якій були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

Представником відповідача ОСОБА_3 заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивач заявляв вимоги про стягнення заборгованості за період з 01 квітня 2011 року по 01 березня 2014 року.

З позовом до суду ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» звернулося 03 квітня 2014 року, тобто в межах строку позовної давності.

На підставі вищевикладеного, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності.

мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу:

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).,(Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року)

Відповідно до вимог ч.1, 5, 6 ст. ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Загальна концепція справедливого судового розгляду охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу (рішення у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain), від 23 червня 1993 року, пункт 63) . Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу за таких умов, які не ставлять його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (див. рішення у справі «Dombo Beheer B.V. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands), від 27 жовтня 1993 року, п. 33, Series А № 274).

Сторонам належним чином було роз’яснено їх процесуальні права, попереджено про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій та цими правами сторони розпорядилися диспозитивно.

При розгляді справи суд виступає незалежним та неупередженим і не віддає перевагу жодній із сторін процесу (вимоги ст. 6 Європейської конвенції, в тому числі і щодо роз’яснення сторонам процесуальних наслідків вчинення чи не вчинення певних процесуальних дій).

Чинним законодавством ( ст. 322 ЦК) саме на власника майна покладено тягар його утримання.

У відповідності з вимогами ст. 61 СК України майно придбане в період шлюбу є їх спільною сумісною власністю, що презумується.

З матеріалів справи слідує, що спірна квартира була придбана 01 грудня 2005 року, в період перебування відповідачів у шлюбі в зв’язку з чим вона є їх спільною сумісною власністю. (а.с.134-135).

Тому, доводи апеляційної скарги щодо не проживання в спірній квартирі та що апелянт не є титульним власником квартири, що право власності за ним не зареєстровано, висновків місцевого суду про солідарний обов’язок щодо утримання свого житла, в тому числі сплат послуг за теплопостачання та гаряче водопостачання не спростовують.

Власник об’єкту нерухомості являється учасником правовідносин у сфері житлово-комунальних послуг, а тому висновки місцевого суду про наявність підстав для покладення на відповідача ОСОБА_4 солідарного обов’язку по оплаті наданих позивачем послуг з теплопостачання у житлове приміщення, є обґрунтованим.

Сам по собі факт не проживання в квартирі не виключає факту надання позивачем послуг з теплопостачання за цією адресою. А оскільки квартира перебуває у спільній власності відповідачів, ОСОБА_4 нарівні з співвласником має нести обов’язки щодо її утримання.

Не проживання в спірній квартирі та відсутність титульного володіння автоматично не припиняє права власності апелянта на спірне житло.

Факт, що ця спірна квартира не належить їй на праві спільної сумісної власності потребує доведенню в установленій законом формі (тобто в судовому, чи в позасудовому порядку).

Апелянт таких доказів не надала.

Апелянт зазначає, що місцевим судом при вирішенні спору невірно застосовані норми матеріального права, а саме: що суд до спірних правовідносин застосував вимоги ст. 64 ЖК України, які регулюють правовідносини найму житла.

З аналізу мотивувальної частини судового рішення вбачається, що при вирішенні спору місцевий суд кервався вимогами ЦК України, які регулюють права та обов’язки власників, Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Також місцевий суд при вирішенні спору застосував вимоги Правил утримання жилих будинків та при будинкових територій,(затверджених Державним комітетом України з питань житлово-комунального господарства, наказ від 17.05.2005 N 76 , Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 р. за N 927/11207) та норми ст. 64, 67 ЖК України, як додаткові підстави щодо висновку про обов’язок співвласників сплачувати комунальні послуги.

Суд апеляційної інстанції вважає вказані доводи апеляційної скарги обґрунтовані, оскільки норми ст. 64 ЖК України та зазначені правила регулюють інші правовідносини.

Однак невірне посилання місцевого суду на вказані норми права, висновків місцевого суду про задоволення позовних вимог не спростовують.

Інші норми матеріального права, які були застосовані місцевим судом при вирішенні спору є вірними.

чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду;

Висновки місцевого суду, щодо зобов’язання відповідачів сплатити заборгованість по оплаті комунальних послуг, а саме: послуг теплопостачання, є законними та обґрунтованими.

висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції;

У відповідності з вимогами п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України рішення місцевого суду підлягає зміні у разі застосування закону, який не підлягав застосуванню.

З врахуванням невірного посилання місцевим судом в мотивувальній частині на вимоги ст. 64 ЖК України та « Правила утримання будинку та прибудинкової території», затверджені Постановою КМУ від 17 травня 2005 року №76 , рішення місцевого суду підлягає зміні, виключенню з мотивувальної частини судового рішення посилання на ці норми права.

В іншій частині рішення місцевого суду необхідно залишити без змін.

Оскільки помилкове застосування норм матеріального права не потягло за собою неправильного вирішення спору по суті та скасування судового рішення в частині висновків суду, понесені апелянтом судові витрати за перегляд справи в суді апеляційної інстанції компенсації не підлягають.

При цьому апеляційний суд бере до уваги і той факт, що позивач підстави позову не вмотивовував нормами ст. 64 ЖК України.

Керуючись ст. ст. 374 ч. 1 п.2, п.4 ч.1 ст. 376 , 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 квітня 2018 року - змінити.

Виключити з мотивувальної частини судового рішення посилання на норми ст. 64 ЖК України та « Правила утримання будинку та прибудинкової території» затверджені Постановою КМУ від 17 травня 2005 року №76.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.

У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 02 липня 2018 року.

Головуючий суддя : /підпис/ ОСОБА_2

Судді: /підпис/ ОСОБА_6 /підпис/ ОСОБА_7

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_2