Постанова № 75155432, 03.07.2018, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/4013/16-цГоловуючий у 1-й інстанції Грицак Р.М. Провадження № 22-ц/789/560/18 Доповідач - Сташків Б.І.Категорія - 27

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2018 року м. Тернопіль

Апеляційний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - Сташківа Б.І.

суддів - Ходоровський М. В., Щавурська Н. Б.,

за участю секретаря — ОСОБА_1

та сторін — представника ПАТ “Укрсоцбанк” ОСОБА_2, представника ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу №607/4013/16-ц за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 березня 2018 року ( суддя- Грицак Р.М.),по справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання кредитного договору недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року представник ПАТ «Укрсоцбанк» (далі ПАТ «Укрсоцбанк») пред'явив в суд позов до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування вказаних вимог позивач зазначав, що 22 січня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі АКБ СР «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_3 було укладено договір кредитну № 770/42-1-07, відповідно до якого останній отримав грошові кошти в сумі 29'999 дол. США із сплатою 13 % річних, з кінцевим терміном погашення боргу до 05 січня 2022 року. ОСОБА_4 виступила поручителем за даним правочином, відповідно до договору поруки № 770/43-9-07 від 22 січня 2007 року. Своїх кредитних зобов'язань перед позивачем ОСОБА_3 належним чином не виконує, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість, котра станом на 12 квітня 2016 року становить 447'332,31 грн. з яких: 14'499,96 дол. США, що еквівалентно 370'763,97 грн. тіло кредиту; 1'510,26 дол. США, що еквівалентно 38'618,25 грн. відсотки за користування кредитними коштами; 24'346,02 грн. пеня за прострочення сплати кредиту; 13'604,07 грн. пеня за прострочення сплати нарахованих процентів за користування кредитом. У зв'язку із чим, дану заборгованість, позивач просив стягнути з ОСОБА_3, як боржника та ОСОБА_4, як особи, котра поручилась за належне виконання ним своїх кредитних зобов'язань.

У червні 2016 року ОСОБА_3 подав зустрічний позов до ПАТ "Укрсоцбанк" про визнання кредитного договору недійсним.

В обґрунтуванні позовних вимог зазначав, що на момент укладення вказаного правочину у банку була відсутня Генеральна ліцензія на здійснення операцій з валютними цінностями, а тому ОСОБА_3 не могло бути видано кредит у іноземній валюті. Також зазначав, що сторонами не було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору. Визначена у договорі умова, щодо погашення кредиту, шляхом зарахування коштів на рахунки, відмінні від поточного рахунку клієнта є, знову ж таки, порушенням Генеральної ліцензії банку. Крім того, позивачем було порушено вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» та перед укладенням вказаного кредитного договору ОСОБА_3 не надано відомостей щодо обсягу дієздатності кредитодавця та введено його в оману, щодо наявності у банку права проведення операцій з готівкою у іноземній валюті.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 березня 2018 року позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором №770/42-1-07 від 22 січня 2007 року в сумі 16009,88 доларів США, що еквівалентно 409382,22 грн., 5000 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту та 6215,73 грн. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання кредитного договору №770/42-1-07 від 22 січня 2007 року недійсним відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 зазначає, що рішення суду прийняте з невідповідністю висновків обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неправильне тлумачення закону, а тому просить дане рішення в частині позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Укрсоцбанк» скасувати частково та прийняти нове рішення, яким у задоволенні первісного позову ПАТ “Укросоцбанк” відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнити та визнати недійсним з моменту укладення Кредитний договір №770/42-1-07 від 22 січня 2007 року, укладений між АКБСР “Укрсоцбанк” та ОСОБА_3 Рішення суду в частині відмови в первісному позові до поручителя ОСОБА_4 залишити без змін.

В обґрунтуванні апеляційної скарги, представник ОСОБА_3 зазначив, що судом безпідставно застосовано наслідки пропуску строку позовної давності , оскільки про порушене право ОСОБА_3 дізнався з консультації фахівця в галузі права та економіки після звернення за правовим захистом внаслідок подання банком позову про стягнення заборгованості, який виявив вказані порушення, провівши економічно-правовий аналіз, а тому вважає висновки суду першої інстанції щодо обізнаності ОСОБА_3 про порушене право станом на момент укладання кредитного договору у 2007 році необґрунтованими.

Окрім того, апелянт зазначає, що при розробці умов кредитного договору, банк не мав права здійснювати валютні операції, оскільки Додаток до письмового Дозволу НБУ на право здійснення валютних операцій наданого ПАТ “Укрсоцбанк”, не передбачав банком застосування у кредитних договорах валютних операцій.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник ПАТ “Укрсоцбанк” зазначив, що не погоджується з доводами апеляційної скарги, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях та не містять посилання на належні та допустимі докази, що спростовують викладені у оскаржуваному рішенні висновки суду, а тому просить її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зокрема, зазначив, що апелянт мав можливість знати про обставини порушення його прав, як він зазначає у день видачі кредитних коштів, оскільки в матеріалах справи наявна копія на видачу готівки №5236 від 23 січня 2007 року, відповідно до якої апелянту було видано усю суму кредиту у доларах США. Про своє порушене право апелянт повинен був дізнатися у момент видачі кредитних коштів, тобто 23 січня 2007 року. Вимогу про визнання цього правочину недійсним ОСОБА_3 заявив 23 червня 2016 року, пропустивши трьох-річний строк позовної давності. Представник ПАТ “Укрсоцбанк” зазначив, що на час укладення оскаржуваного кредитного договору у АКБСР “Укрсоцбанк” діяла ліцензія №5 від 16 грудня 1999 року, у якій було визначено перелік операцій ліцензії, які мав право здійснювати банк, а також НБУ було видано дозвіл №5-2 від 29 липня 2003 року із переліком операцій дозволу. Зокрема, до операцій, які мав право здійснювати банк належали: касове обслуговування клієнта; кредитування юридичних та фізичних осіб та фінансовий лізинг; ведення рахунків клієнта (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів- нерезидентів у грошовій одиниці України); неторговельні операції з валютними цінностями, а тому АКБСР законно проводив операції з валютними цінностями зокрема з видачі кредиту в іноземній валюті та прийняття платежів у рахунок погашення кредитної заборгованості у валюті видачі кредиту.

В судовому засіданні представник ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5В підтримав подану апеляційну скаргу, просив її задовольнити, посилаючись на мотиви викладеній в ній.

Представник ПАТ “Укрсоцбанк” - ОСОБА_2 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечив, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін, з підстав, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Задовольняючи позов ПАТ “Укрсоцбанк” суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання визначені кредитним договором, укладеним між сторонами, щодо вчасного повернення кредитних коштів, внаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню .

Колегія суддів з такими висновками суду погоджується, оскільки він ґрунтується на з'ясованих обставинах та наявних у справі доказах .

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом 22 січня 2007 року між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_3 укладено договір кредиту № 770/42-1-07 (далі Кредитний договір).

Відповідно до умов Кредитного договору позивач зобов'язався надати ОСОБА_3 грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, у сумі 29'999 дол. США, зі сплатою 13 % річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості до 05 січня 2022 року.

Пунктом 1.1. Кредитного договору визначено, що погашення кредиту буде здійснюватись рівними частками в розмірі 166,66 дол. США згідно графіку, не пізніше 05 числа кожного місяця.

Відповідно до пунктів 2.1 та 1.2 сторони погодили, що надання кредиту здійснюється шляхом видачі ОСОБА_3 готівкових грошей з наступною їх конвертацією (обміном) через операційну касу позивача в гривні та прийняття суми для перерахунку на фінансування будівництва житла, відповідно до договору дольової участі у будівництві багатоквартирного житлового будинку по вул. Корольова, 10а, в м. Тернополі від 29 грудня 2005 року, що укладений між ОСОБА_3 та ПМП «Тернопільська фірма «Будівельник».

Згідно з пунктом 2.4 Кредитного договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту в останній робочий день місяця без урахування останнього робочого та послідуючих неробочих днів місяця, проценти нараховуються з розрахунку факт/360.

Пунктом 3.3.6 Кредитного договору встановлено, що ОСОБА_3 зобов'язаний суворо дотримуватись положень цього договору, а також договорів визначених в пункті 1.3 цього договору.

Відповідно до пункту 3.3.8 Кредитного договору ОСОБА_3 зобов'язаний сплачувати проценти за використання кредиту в порядку, визначеному пунктами 2.4, 2.5 цього договору.

Згідно з пунктом 3.3.9 Кредитного договору ОСОБА_3 зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі погашати Кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному пунктом 1.1. цього договору.

Позивач виконав умови Кредитного договору в частині надання коштів, що стверджується заявою на видачу готівки № 5236 від 23 січня 2007 року, відповідно до якої ОСОБА_3 було видно усю суму кредиту, тобто 29'999 дол. США.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з положеннями ст.ст.225, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог ? відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 610, 611 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення ? невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

У даному випадку сторони визначили кінцевий термін погашення заборгованості ? до 05 січня 2022 року, так і строки виконання зобов'язань з погашенням платежів - рівними частками в розмірі 166,66 дол. США згідно графіку, не пізніше 05 числа кожного місяця.

Згідно із ч.ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов"язки відповідно до договору.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У зв'язку із невиконанням ОСОБА_3 умов Кредитного договору у нього виникла заборгованість, яка станом на 12 квітня 2016 року становить 447'332,31 грн. і складається з:-14'499,96 дол. США, що еквівалентно 370'763,97 грн. тіла кредиту; -1'510,26 дол. США, що еквівалентно 38'618,25 грн. відсотків за користування кредитними коштами; -24'346,02 грн. пені за прострочення сплати кредиту; -13'604,07 грн. пені за прострочення сплати нарахованих процентів за користування кредитом.

Наявність у відповідача вищевказаної заборгованості та її розмір підтверджується доданим до матеріалів справи позивачем розрахунком заборгованості,випискою по особовим рахункам ОСОБА_3.( т.1 а.с. 13-15, 71-72, 112-131) .

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно норм ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з висновку експерта за результатами проведення судово-потчеркознавчої та судово-технічної експертизи документів № 633/634/17-22 від 29 вересня 2017 року, підпис у вказаній заяві на видачу готівки вчинений ОСОБА_3, а отже підтверджується факт отримання ним грошових коштів .

Відповідач оспорюючи позовні вимоги ПАТ “Укрсоцбанк” про стягнення заборгованості, на підтвердження своїм запереченням та спростування поданих позивачем доказів не надав.

За правилами ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів належного виконання договору відповідачем та погашення кредиту і процентів за користування ним не надано, й тому відсутні підстави вважати зобов'язання відповідача за Кредитним договором припиненними .

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 ЦК України).

Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статтею 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

У зв'язку з наведеним вище слід дійти висновку про те, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті.

Разом з тим, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Наявність у позивача ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями не заперечується, оскільки з матеріалів справи вбачається, що 27 вересня 1991 році НБУ видано відповідачеві ліцензію №5 на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.п.5-11 ч.2 ст.47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”.

За таких обставин, банк на підставі ліцензії мав право здійснювати кредитування в іноземній валюті, у тому числі операції з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку України банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій.

Таким чином, доводи апеляційної скарги, що банк не мав права на здійснення валютних операцій без отримання індивідуальних ліцензій та не є уповноваженим Банком, не заслуговують на увагу, оскільки на час укладання кредитного договору діяла ліцензія № 5 від 16 грудня 1999 року у якій було визначено перелік операцій ліцензії, які мав право здійснювати банк, а також НБУ видано дозвіл №5-2 від 29 липня 2003 року із переліком дозволених операцій, а саме: на касове обслуговування клієнта; кредитування юридичних та фізичних осіб та фінансовий лізинг; ведення рахунків клієнта (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів- нерезидентів у грошовій одиниці України); неторговельні операції з валютними цінностями, а тому АКБСР законно проводив операції з валютними цінностями зокрема з видачі кредиту в іноземній валюті та прийняття платежів у рахунок погашення кредитної заборгованості у валюті видачі кредиту. Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 року №15093 де статтею 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюється на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу(генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту п.2 ст.5 цього Декрету.

Посилання представника ОСОБА_3 на те, що сторони не досягли згоди, щодо всіх істотних умов договору оскільки в нього немає відповідних спеціальних знань , жодних ліцензій та дозволів перед укладанням кредитного договору банком для ознайомлення не надавалося, не може бути підставою для визнання кредитного договору недійсним, оскільки відповідач ознайомлювався з умовами договору, скріпив його своїм підписом, що знайшло своє підтвердження під час судово — почеркознавчої експертизи від 29 вересня 2017 року. кредитні кошти були видані у доларах США, жодних заперечень у нього не було. Відповідач до 30 жовтня 2014 року частково виконував свої зобов'язання за кредитним договором та вносив кошти на рахунок позивача в доларах США, усвідомлюючи у якій валюті слід виконувати умови кредитного договору.

Відмовляючи у зустрічних позовних вимогах ОСОБА_3 про визнання кредитного договору, окрім необґрунтованості заявлених позовних вимог, суд першої інстанції, зазначив, що у позові слід відмовити у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

Колегія суддів, не може повністю погодитися з таким висновками суду, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із роз'ясненнями викладеними в абз. 3 п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважних причин, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у справі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином, положеннями Цивільного Кодексу України визначено, що позовна давність застосовується лише у випадку обґрунтованості позову. У разі якщо вимоги позову є необґрунтованими, то суд має відмовити в його задоволенні за необґрунтованістю.

Суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення, щодо підстав для відмови у зустрічному позові ОСОБА_3 до ПАТ “Уксоцбанк” про визнання недійсним кредитного договору, посилається на безпідставність доводів ОСОБА_3, оскільки заява про видачу готівки в іноземній валюті подавалася і підписувалася ОСОБА_3, що підтверджується судово - почеркознавчою експертизою, надає правову оцінку недоведеності порушення позивачем умов Генеральної ліцензії, процедури видачі коштів з невідповідних рахунків банку, невідповідності вимогам закону заяви про видачу готівки, а тому одночасна відмова у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про визнання кредитного договору недійсним у зв'язку із спливом строку позовної давності є протиріччю первинним доводам та є взаємовиключними.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання кредитного договору недійсним, також за пропуском строку звернення до суду з цим позовом.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог у зв'язку із пропуском позивачем ОСОБА_3 строку звернення до суду з позовом про визнання кредитного договору недійсним підлягає виключенню з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції, в решті рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 — задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 березня 2018 року — змінити.

Виключити з мотивувальної частини судового рішення, посилання на пропуск строку позовної давності, як підставу для відмови у позові ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання кредитного договору недійсним.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова Апеляційного суду Тернопільської області набирає законної сили з моменту прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту даної постанови.

День складання повного тексту постанови — 09 липня 2018 року.

Головуючий: Сташків Б.І.

Судді: Ходоровський М.В.

ОСОБА_7