Рішення № 75153526, 04.07.2018, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОСОБА_1

Справа №521/17290/17

Пр.№2/521/1477/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2018 року м. Одеса

Малиновський районний суд міста ОСОБА_1 в складі:

головуючого - судді Сегеди О.М.,

при секретарі - Пасічник О.Е.,

за участю представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті ОСОБА_2цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна особистою приватною власністю,

встановив:

У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_4, посилаючись на те, що з відповідачем у справі перебувала в шлюбі, зареєстрованому 17 жовтня 2009 року виконавчим комітетом Познанської сільської ради Любашівського району Одеської області, актовий запис №2. Дітей від шлюбу не має. Позивачка зазначала, що між нею та відповідачем шлюбні відносини припинені, спільне господарство не ведеться. Вказувала, що за час шлюбу, вони з відповідачем придбали наступне майно: трактор МТЗ 892 д/н НОМЕР_1 та диски УДА 3,1, автомобіль НОМЕР_2. Зазначала, що крім того, в період шлюбу вона придбала за свої особисті кошти за договором №15 про пайову участь у будівництві об’єкта нерухомого майна від 03 березня 2010 року, укладеним між нею та ПП «КФ «Будінвест груп» квартиру №100, по вул. Грушевського, 39/2 корпус 1, в м. Одесі, право власності на яку було оформлено на її ім’я. Вартість квартири, відповідно до умов п.5.1 вказаного договору складала 315700,00 грн., що еквівалентно 38500,00 доларів США, які згідно графіку перерахування коштів пайовикам, вона зобов’язувалася сплатити в день укладення договору. 03 березня 2010 року вона повністю сплатила всю суму грошових коштів за спірну квартиру, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру за №12 від 03 березня 2010 року. Зазначала, що кошти на придбання спірної квартири їй надала у борг її матір, а вона на підтвердження укладення договору займу, надала матері розписку від 02 липня 2009 року. Стверджувала, що її матір займається сільським господарством, має у власності землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у розмірі 11,58 га та володіє такими грошовими накопиченнями. Крім того, матір також надала їй грошові кошти в розмірі 388187,00 грн. на придбання автомобіля НОМЕР_2, але формально автомобіль був оформлений на ім’я відповідача.

Вказувала, що вона не заперечує, проти того, що автомобіль НОМЕР_2 є спільною сумісною власністю подружжя, але не згодна, що спірна квартира є їх з відповідачем спільною сумісною власністю, оскільки квартиру вона придбала для власного проживання і за свої особисті кошти.

Посилаючись на те, що між нею та відповідачем не досягнуто домовленості щодо поділу спільного майна в добровільному порядку, позивачка просила суд визнати, що квартира №100, по вул. Грушевського, 39/2 корпус 1, в м. Одесі, загальною площею 42,4 кв.м., в тому числі житловою 19,6 кв.м., індексний №13216848, яка належить їй на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21 листопада 2013 року є особистою приватною власністю ОСОБА_3

Представник позивачки, діючий за довіреністю від 03 листопада 2016 року в судове засідання не з’явився, про час і місце слухання справи повідомлявся належним чином (т.1 а.с. 61).

Представник відповідача, діючий за довіреністю від 22 жовтня 2017 року у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в їх задоволенні у повному обсязі. Раніше надав відзив на позов (т.1 а.с.87,196-199).

Аналіз викладених вище обставин, неявки в судові засідання позивачки та її представника, яким було відомо про розгляд справи, призвело до затягування судового розгляду даної справи, яка тривалий час не може бути вирішена по суті. Тому суд, такі дії позивачки та її представника відносить до таких, що суперечать вимогам ст.43 ЦПК України, та розцінює їх як зловживання стороною своїми процесуальними правами, що призводить до порушення розумних строків розгляду справи.

У зв'язку з неявкою в судове засідання позивачки та її представника, яким відомо про розгляд справи, суд вважає можливим провести розгляд справи у відсутність останніх та ухвалити рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом.

Суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються главою 8 Сімейного кодексу України та главою 26 книги третій ЦК України, тому при винесенні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються правовідносини, які виникли між сторонами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі, виходячи з наступного.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З матеріалів справи вбачається, що в провадженні Малиновського районного cуду м. Одеси знаходилася цивільна справа за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, поділ спільного майна подружжя, зобов’язання не чинити перешкоди у користуванні власністю, вселення.

Зазначена справа перебувала у провадженні судді Малиновського районного суду м. Одеси Жуган Л.В.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями Малиновського районного суду м. Одеси від 18 серпня 2017 року, у зв’язку із звільненням судді Малиновського районного суду м. Одеси Жуган Л.В.справу було передано на розгляд судді Сегеді О.М., справа отримана суддею 21 серпня 2017 року

Ухвалою суду від 19 вересня 2017 року була прийнята до спільного розгляду з позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, поділ спільного майна подружжя, зобов’язання не чинити перешкоди у користуванні власністю, вселення- зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна особистою приватною власністю.

02 жовтня 2017 року через канцелярію суду ОСОБА_4 подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, в який просив суд крім позовних вимог зазначених у первісному позову визнати його особистою приватною власністю автомобіль НОМЕР_3,2014 року випуску (а.с.146).

19 вересня 2017 року в судовому засіданні представником ОСОБА_3 було заявлено клопотання про роз’єднання позовних вимог, виділивши в окремо провадження позовні вимоги майнового характеру, яке не було розглянуто, оскільки представник позивача за первісним позовом заявив клопотання про ознайомлення.

Ухвалою суду від 18 жовтня 2017 року були роз’єднані та виділені в самостійні провадження позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу; позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, зобов’язання не чинити перешкоди у користуванні власністю, вселення; позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права особистої власності та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна особистою приватною власністю (т.1а.с.1).

Ухвалою суду від 21 листопада 2017 року за заявою позивача позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, зобов’язання не чинити перешкоди у користуванні власністю, вселення; позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права особистої власності були залишені без розгляду.

Судом встановлено, що сторони перебували в шлюбі, зареєстрованому 17 жовтня 2009 року виконавчим комітетом Познанської сільської ради Любашівського району Одеської області, актовий запис №2 (т.1 а.с.7).

Дітей від шлюбу не має.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2017 року шлюб між сторонами розірваний.

Судом встановлено, що в період шлюбу сторони придбали наступне майно:

-трактор МТЗ 892 д/н НОМЕР_1, вартістю 338000,00 грн.;

-диски УДА 3,1, вартістю 55000,00 грн.;

-автомобіль НОМЕР_2, який зареєстрований на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 16 липня 2015 року за ОСОБА_4 (т.1 а.с.11,82,83);

-квартиру №100, по вул. Грушевського, 39/2 корпус 1, в м. Одесі, яка оформлена на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21 листопада 2013 року за ОСОБА_3 (т.1 а.с.64).

В процесі судового розгляду сторони погодилися та не заперечували, що трактор МТЗ 892 д/н НОМЕР_1, вартістю 338000,00 грн., диски УДА 3,1, вартістю 55000,00 грн., автомобіль НОМЕР_2, вартістю 388187,00 грн. є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки були придбані в період шлюбу.

Судом встановлено, що спір між сторонами виник щодо квартири №100, по вул. Грушевського, 39/2 корпус 1, в м. Одесі, яку позивачка вважає, своєю особистою власністю, а відповідач спільною сумісною власністю подружжя, оскільки вона придбана в період шлюбу, за їх спільні кошти.

З матеріалів справи вбачається, що 03 березня 2010 року між позивачкою та ПП «КФ «Будінвест груп» було укладено договір №15 про пайову участь у будівництві об’єкта нерухомого майна від 03 березня 2010 року (т.1 а.с.25-31).

Відповідно до п.1.1. вказаного договору, цей договір є договором купівлі-продажу майнових прав відповідно до вимог ЦК України.

Згідно п.5.1 сума договору становить 315700 грн., що еквівалентно 38500,00 доларів США.

Встановлено, що 03 березня 2010 року позивачка внесла в касу ПП «КФ «Будінвест груп» повну вартість спірної квартири в розмірі 315700,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 03 березня 2010 року (а.с.32).

З матеріалів справи вбачається, що 21 листопада 2013 року реєстраційної службою Одеського міського управління юстиції Одеської області на ім’я ОСОБА_3 було видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на квартиру №100, по вул. Грушевського, 39/2 корпус 1, в м. Одесі, загальною площею 42,4 кв.м., в тому числі житловою 19,6 кв.м., індексний номер №13216848 (т.1 а.с.21).

18 листопада 2013 року право власності ОСОБА_3 на квартиру №100, по вул. Грушевського, 39/2 корпус 1, в м. Одесі, загальною площею 42,4 кв.м., в тому числі житловою 19,6 кв.м., індексний номер №13216848 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 листопада 2013 року було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень (т.1 а.с.22, 24).

21 жовтня 2013 року на ім’я ОСОБА_3 було оформлено технічний паспорт на квартиру №100, по вул. Грушевського, 39/2 корпус 1, в м. Одесі (т.1 а.с. 23-24).

З матеріалів справи вбачається, що 02 липня 2009 року між позивачкою ОСОБА_3 та ОСОБА_5, матір’ю позивачки, було укладено договір позики, відповідно до якого остання надала позивачці у борг 380000,00 грн. на придбання квартири, а ОСОБА_3 на підтвердження отримання вказаних коштів у борг надала ОСОБА_5 розписку (т.1 а.с.81).

В судовому засіданні позивачка стверджувала, що вказані кошти матір отримала від зайняття сільським господарством, оскільки має у власності землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у розмірі 11,58 га, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю від 28 серпня 2001 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т.1 а.с.79,80).

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_3, ОСОБА_5 є рідною матір’ю позивачки (т.1 а.с.105).

В судовому засіданні відповідач заперечував проти тверджень позивачки та розписки, посилаючись на те, що жодних коштів матір позивачки ніколи їм не давала.

Ухвалою суду від 11 квітня 2018 року за заявою ОСОБА_4, який стверджував, що позивачка ні яких коштів у борг не брала, а розписка є підробкою, по справі була призначена судова-почеркознавча експертиза давності виконання розписки ОСОБА_3від 02 липня 2009 року (т.1 а.с.222-224).

Ухвалою суду від 04 липня 2018 року було задоволено клопотання ОСОБА_3 про повернення оригіналу розпискивід 02 липня 2009 року, оскільки остання не погоджувалася з листом Київського Експертно-дослідного центру щодо надання письмового погодження суду на вирізання штрихів рукописних записів в оригіналі досліджуваної розписки (т. 2 а.с. 22-24).

Відповідно до ст.109 ЦК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з’ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Отже, за таких обставин, суд вважає, що розписка ОСОБА_3 від 02 липня 2009 року про отримання нею у борг коштів, не може бути прийнята судом в якості доказу того, що спірна квартира була придбана позивачкою за її особисті кошти.

Суд вважає, що спірна квартира є спільною сумісною власністю сторін, оскільки ніхто із сторін не довів зворотнє.

Даний висновок суду також знайшов своє підтвердження в матеріалах справи, оскільки в своєї позовній заяві позивачка стверджувала, що на придбання їх автомобіля кошти також надала її матір, але вона не заперечує той факт, що автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Отже, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розірвання шлюбу згідно ст.68 СК України не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

З роз’яснень п.23 Постанови Пленуму ВС України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов’язальними правовідносинами, тощо.

За таких обставин, суд вважає, що позивачка не надала суду належних доказів того, що спірна квартира придбана нею за особисті кошти, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі, у зв’язку з недоведеністю.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів в їх сукупності.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд також вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Судовий збір у справі був сплачений позивачкою при зверненні до суду.

На підставі ст.ст. 15, 16, 316, 328 ЦК України, ст.ст. 57, 60, 68, 69, 70 СК України, керуючись ст. 4, 12, 13, 200, 206, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна особистою приватною власністю – залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 06 липня 2018 року.

Суддя О.М. Сегеда