Рішення № 75153475, 02.07.2018, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОСОБА_1

Справа №521/11815/17

Пр. №2/521/1552/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2018 року м. Одеса

Малиновський районний суд міста ОСОБА_1 в складі:

головуючого - судді Сегеди О.М.,

при секретарі - Пасічник О.Е.,

за участю представника позивача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання правочинів недійсними та витребування майна,

встановив:

У липні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з уточненим та доповненим в подальшому позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, посилаючись на те, що йому на праві власності на підставі договору дарування від 06 квітня 1992 року належала квартира АДРЕСА_1 (Якіра) в м. Одесі, право власності на яку було зареєстровано 10 квітня 1992 року в КП «ОМБТІ». Позивач зазначав, що з 21 грудня 2016 року по 30 грудня 2016 року він знаходився на лікуванні в неврологічному відділені МКЛ №10, після якого він був поставлений під медичний нагляд за місцем проживання в медичному закладі КУ №10 та йому було рекомендовано «Д» нагляд лікаря - невропотолога за місцем проживання та прийом медичних препаратів. Вказував, що 03 березня 2017 року з ним стався психічний розлад, він знаходився в збудженому стані, агресивно ставився до дружини, не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. Все це стало причиною того, що його дружина викликала поліцейський патруль та швидку медичну допомогу. Знаходячись у такому стані він викликав свого рідного сина ОСОБА_4, і як потів з’ясувалось оформив на його ім’я довіреність від 03 березня 2017 року, строком дії до 03 березня 2022 року на розпорядження всім належним йому майном.

Вказував, що з 23 травня 2017 року по 26 червня 2017 року він також знаходився на лікуванні в відділені №18 КУ «ООМЦПЗ», де йому було видано лікарем-психіатором вказаного відділення виписний епікриз №1856. Після лікування, він згадав, що надав ОСОБА_3 якийсь документ, але який він не пам’ятав, пізніше з’ясувалось, що таким документом була довіреність, на підставі якої, відповідач ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 18 травня 2017 року продав своєму сину ОСОБА_5квартиру №20 по вул. І. Рабіна (Якіра),10, в м. Одесі.

Позивач стверджував, що вищевказана довіреність була їм підписана та була видана ОСОБА_3, коли він знаходився в такому стані, що не розумів значення своїх дій, не міг керувати ними. При цьому, він не усвідомлював, що надає відповідачу право на розпорядження всім належним йому майном. Його волевиявлення не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, оскільки в момент її підписання він не розумів, який саме документ підписує, не розумів які наслідки підписання такого документу, оскільки наміру передавати своє єдине житло у власність відповідачам він не мав.

Посилаючись на порушення своїх прав, позивач просив суд винести рішення, яким визнати недійсною довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстровану в реєстрі нотаріальних дій під номером 190 від 03 березня 2017 року, яка була ним видана ОСОБА_4 на розпорядження всім належним йому майном; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири №20 по вул. І. Рабіна (Якіра),10, в м. Одесі, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7, між ОСОБА_4 від імені ОСОБА_3 на підставі довіреності від 03 березня 2017 року та ОСОБА_5; витребувати у ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 квартиру №20, яка розташована по вул. І. Рабіна (Якіра), 10, в м. Одесі.

Представник позивача, діюча за довіреністю від 18 липня 2017 року у судовому засіданні підтримала позовні вимоги в повному обсязі та просили суд їх задовольнити (а.с.96).

Представник відповідачів, діючий за довіреностями від 09 вересня 2017 року в судове засідання не з’явився, про час і місце слухання справи повідомлявся належним чином, що підтверджується розпискою від 07 червня 2018 року. Раніше надав відзив на позов, яким вважав висновок експертів необґрунтованим та таким, що суперечить матеріалам справи, а тому просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а.с. 125-127).

Аналіз викладених вище обставин, неявки в судові засідання представника відповідачів, якому було відомо про розгляд справи, призвело до затягування судового розгляду даної справи, яка тривалий час не може бути вирішена по суті. Тому суд, такі дії представника відповідачів відносить до таких, що суперечать вимогам ст.43 ЦПК України, та розцінює їх як зловживання стороною своїми процесуальними правами, що призводить до порушення розумних строків розгляду справи.

У зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідачів, який повідомлений належним чином, суд вважає можливим провести розгляд справи у відсутність останнього та ухвалити рішення на підставі наявних у справі доказів, оскільки представнику відповідача було відомо про розгляд справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом.

Суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються главою 16 розділу IV книги першої та главою 55, розділу ІІІ книги п’ятої Цивільного кодексу України, тому при винесенні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини.

Матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_3 є рідним батьком відповідача ОСОБА_4, оскільки останній є рідним його сином від першого шлюбу, а відповідач ОСОБА_5 є рідним онуком.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачі проживають в ОСОБА_8, мун. Кишинів, бул. Дачія,1/2 кв.32 (а.с. 74,75).

Встановлено, що позивачу на праві власності на підставі договору дарування від 06 квітня 1992 року належала квартира №20 по вул. І. Рабіна (Якіра), 10 в м. Одесі (а.с. 5).

10 квітня 1992 року право власності ОСОБА_3 на квартиру №20 по вул. І. Рабіна (Якіра), 10, в м. Одесі було зареєстровано в КП «ОМБТІ» (а.с.5 звор.). Судом встановлено, що ОСОБА_3 перебуває їз ОСОБА_9 в шлюбі, зареєстрованому 30 квітня 1998 року першим Малиновським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис №199 (а.с. 7).

Згідно довідки про склад сім'ї та реєстрацію від 26 липня 2017 року вбачається, що ОСОБА_3 разом їз дружиною ОСОБА_9 зареєстрований та проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1 (Якіра),10 в м. Одесі (а.с.6).

Судом встановлено, що позивач з 21 грудня 2016 року по 30 грудня 2016 року знаходився на лікуванні в неврологічному відділені МКЛ №10, після якого він був поставлений під медичний нагляд за місцем проживання в медичному закладі КУ №10 та рекомендовано «Д» нагляд лікаря - невропотолога за місцем проживання та прийом медичних препаратів (а.с. 12).

Згідно запису лікаря невролога в медичній карті амбулаторного хворого ОСОБА_3 від 20 лютого 2017 року, останній був на консультації і йому був поставлений діагноз психоорганічний синдром (а.с. 51-63).

З матеріалів справи вбачається, що 03 березня 2017 року у ОСОБА_3 стався психічний розлад, він знаходився в збудженому стані, агресивно ставився до дружини, не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. Все це стало причиною того, що дружина викликала поліцейський патруль та швидку медичну допомогу.

Факт повідомлення зареєстровано до ЖЄО №4765 від 25 лютого 2017 року, що підтверджується висновком ДОП сектору превенції Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області ст. лейтенантом поліції ОСОБА_10 (а.с. 72).

Зі змісту довідки ВП «ОСЕМД» від 06 жовтня 2017 року № 237/186 вбачається, що протягом лютого 2017 року на пульт оперативного відділу ВП «ОСЕМД» надходив 1 виклик бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги до гр. ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2.

Крім того, факт того, що у позивача був приступ також підтверджується записом лікаря невролога в медичній карті амбулаторного хворого ОСОБА_3 від 09 березня 2017 року, з якого слідує, що у останнього «знову був приступ» (а.с. 51-64).

З матеріалів справи вбачається, що позивач з 23 травня 2017 року по 26 червня 2017 року також знаходився на лікуванні в відділені №18 КУ «ООМЦПЗ», де йому було видано лікарем - психіатором вказаного відділення виписний епікриз №1856 (а.с.13).

Відповідно до пояснень представника позивача, змісту позовної заяви вбачається, що після закінчення лікування ОСОБА_3 згадав, що надав відповідачу ОСОБА_4 якийсь документ, але який він не пам’ятав, пізніше з’ясувалось, що таким документом була довіреність на розпорядження всім його майном.

Судом встановлено, що 03 березня 2017 року ОСОБА_3 оформив на відповідача ОСОБА_4 довіреність від 03 березня 2017 року строком дії до 03 березня 2022 року на розпорядження всім належним йому майном (а.с.21-23).

З матеріалів справи вбачається, що вищевказана довіреність була підписана позивачем та була видана ОСОБА_4, коли позивач знаходився в такому стані, що не розумів значення своїх дій, не міг керувати ними, та не усвідомлював, що надає відповідачу право на розпорядження всім належним йому майном. При цьому, його волевиявлення не було вільним, не відповідало його внутрішній волі, оскільки в момент її підписання він не розумів, який саме документ підписує, не розумів які наслідки підписання такого документу. Крім того, наміру передавати своє єдине житло у власність відповідачам у нього не було.

Встановлено, що 18 травня 2017 року відповідач ОСОБА_4, діючий від імені позивача на підставі довіреності від 03 березня 2017 року уклав із ОСОБА_5 договір купівлі-продажу квартири №20 по вул. І. Рабіна (Якіра),10, в м. Одесі, відповідно до умов якого, останній придбав у свого батька ОСОБА_4, спірну квартиру за 100245,00 грн. (а.с. 24).

18 травня 2017 року право власності ОСОБА_5 на квартиру №20, по вул. І. Рабіна (Якіра),10, в м. Одесі було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборони відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна (а.с. 29).

Згідно звіту про оцінку майна від 03 серпня 2017 року ринкова вартість квартири №20 по вул. І. Рабіна (Якіра),10 в м. Одесі складала 380103,38 грн. (а.с.25-26).

Ухвалою суду від 25 жовтня 2017 року за заявою представника позивача по справі була призначена судова психіатрична експертиза (а.с.98).

Відповідно до висновку судово-психіатричних експертів №485 від 22 листопада 2017 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, на час складання довіреності – 03 березня 2017 року страждав тяжким хронічним стійким психічним розладом у вигляді Органічного розладу особистості з виразним психоорганічним синдромом, значним когнітивним зниження та психічними епізодами (F07.9 за МКХ-10), у зв’язку з чим був абсолютно не здатний (03.03.2017р.) усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, на теперішній час страждає хронічним стійким психічним розладом у вигляді «Судинної деменції» (F01 за МКХ-10). ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, за своїм психічним станом не здатен розуміти значення цивільного судочинства та свого цивільного положення, не здатен своїми діями здійснювати процесуальні права, виконувати процесуальні обов'язки та не здатен усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с.104-109).

Встановлено, що позивач також з 08 травня 2018 року знаходився на стаціонарному лікуванні в відділені №18 КУ «ООМЦПЗ» ООР, що підтверджується довідкою від 14 травня 2018 року (а.с.166).

З матеріалів справи вбачається, що в провадженні Малиновського районного суду м. Одеси знаходиться цивільна справа за заявою ОСОБА_9 про визнання особи недієздатною, а саме ОСОБА_3, призначення опікуна, що підтверджується ухвалою суду від 05 квітня 2018 року про прийняття заяви до розгляду та відкриття окремого провадження (а.с.169).

Ухвалою суду від 17 травня 2018 року за заявою представника відповідачів було залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 (а.с.174-175).

Ухвалою суду від 07 червня 2018 року було задоволено клопотання представника позивача про виклик в судове засідання експерта, а саме лікаря-доповідача, судово-психіатричного експерта КУ «ООМЦПЗ» ОСОБА_11, яка була попереджена про кримінальну відповідальність та допитана в судовому засіданні.

02 липня 2018 року лікар - доповідач, судово-психіатричний експерт КУ «ООМЦПЗ» ОСОБА_11 підтвердила в судовому засіданні, що ОСОБА_3 дійсно на час складання довіреності – 03 березня 2017 року страждав тяжким хронічним стійким психічним розладом у вигляді органічного розладу особистості з виразним психоорганічним синдромом, значним когнітивним зниження та психічними епізодами, у зв’язку з чим був абсолютно не здатний 03 березня 2017 року усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Вказувала, що на теперішній час ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, страждає хронічним стійким психічним розладом у вигляді «Судинної деменції».

Згідно ст. 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов’язки лише для особи, яка його вчинила.

За ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійним.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких необхідно для чинності правочину.

Відповідно до ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. У разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред'явити її опікун. Сторона, яка знала про стан фізичної особи у момент вчинення правочину, зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану у зв'язку із вчиненням такого правочину.

У п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз’яснено, що правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.

Таким чином, суд вважає, що довіреність від 03 березня 2017 року, яка була видана позивачем на ім’я ОСОБА_4 є недійсною, оскільки на час її складання – 03 березня 2017 року ОСОБА_3 страждав тяжким хронічним стійким психічним розладом у вигляді органічного розладу особистості з виразним психоорганічним синдромом, значним когнітивним зниження та психічними епізодами, у зв’язку з чим був абсолютно не здатний 03 березня 2017 року усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Суд вважає, що оскільки договір купівлі-продажу квартири №20, яка розташована по вул. І. Рабіна (Якіра), 10, в м. Одесі, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, від імені якого діяв ОСОБА_4, та посвідчений 18 травня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7, був укладений на підставі недійсної довіреності від 03 березня 2017 року, то він є недійсним, оскільки в момент видачі довіреності від 03 березня 2017 року ОСОБА_3 страждав тяжким хронічним стійким психічним розладом, у зв’язку з чим був абсолютно не здатний 03 березня 2017 року усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз’яснено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилам реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Оскільки договір купівлі-продажу квартири №20, яка розташована по вул. І. Рабіна (Якіра), 10, в м. Одесі, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, від імені якого діяв ОСОБА_4, та посвідчений 18 травня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7, визнаний судом недійсним, то суд з власної ініціативи застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Отже, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

За таких обставин, суд доходить до висновку, що зібрані у справі докази, встановлені судом фактичні обставини справи та належна оцінка доказів вказують, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Суд вважає, що позовні вимоги позивача про витребування спірної квартири із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 задоволенню не підлягають, оскільки є похідними від вимог про визнання договору купівлі-продажу від 18 травня 2017 року недійсним.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів в їх сукупності.

Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд також вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Судовий збір у справі складає 5081,03 грн., які були сплачені позивачем при зверненні до суду.

Керуючись ст.ст. 14,15, 203, 215, 216, 225, 244 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 259, 223, 264, 354 ЦПК України, суд,

вирішив:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання правочинів недійсними та витребування майна – задовольнити частково.

Визнати довіреність від 03 березня 2017 року видану ОСОБА_3 на ім’я ОСОБА_4 на розпорядження всім належним майном, яка посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрованою у реєстрі нотаріальних дій під номером 190 – недійсною.

Визнати договір купівлі-продажу квартири №20, яка розташована по вул. І. Рабіна (Якіра), буд. 10, в м. Одесі, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, діючим за довіреністю від імені ОСОБА_3 від 03 березня 2017 року та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 – недійсним.

Застосувати наслідки недійсності правочину та повернути ОСОБА_3 у власність квартиру №20, яка розташована по вул. І. Рабіна (Якіра), буд. 10, в м. Одесі, яка належала йому на праві власності на підставі договору дарування від 06 квітня 1992 року.

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 06 липня 2018 року.

Суддя: О.М. Сегеда