Постанова № 75144740, 05.07.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/5440/17

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Стас Л.В.

суддів - Турецької І.О., Косцової І.П.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 ( надалі - Позивач ) звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління Національної поліції в Одеській області Д.В. Головіна від 20.09.2017 року №1508 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника 1-го міжрайонного відділу управління протидії наркозлочинності ГУНП в Одеській області та з органів поліції;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника 1-го міжрайонного відділу управління протидії наркозлочинності Головного управління Національної поліції в Одеській області або на вакантній посаді не нижче ніж начальник відділу ГУ НП в Одеській області згідно штатного розпису на момент поновлення;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 вересня 2017року по день фактичного поновлення на роботі;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді;

- зобов'язати відповідача в 30-денний строк з дня звернення з виконавчим листом про негайне виконання рішення суду щодо поновлення на посаді подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення в зазначеній частині.

В обґрунтування позову зазначив, що реорганізація структурного підрозділу, в якому він обіймав посаду, відбулася у вигляді тільки зміни назви, без зміни мети діяльності та функцій реорганізованого підрозділу, без зміни основних умов праці, місцезнаходження, графіку роботу, функціональних обов'язків працівників, чисельної кількості штату, тобто не мала місце його ліквідація, реорганізація, тощо. При цьому, переважна частина співробітників відділу була призначена на посади у "реорганізований" відділ. Посада на якій він перебував та аналогічні посади у "новоствореному" відділі до цього часу вакантні. Враховуючи кваліфікацію, досвід, вік та стан здоров'я він мав переважне право на обіймання аналогійної посади у новоствореному органі, чия діяльність пов'язана з незаконним обігом наркотичних засобів, або на аналогічній посаді в оперативних підрозділах Національної поліції за місцем постійного мешкання. Також при звільненні не враховано, що позивач є учасником бойових дій, на утриманні має двох малолітніх синів. Крім того роботодавець не запропонував при звільненні всі наявні вакансії, які є в юридичній особі.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року - позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ начальника Головного управління Національної поліції в Одеській області Д.В.Головіна № 1508 о/с від 20 вересня 2017 року в частині звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 з посади начальника 1-го міжрайонного відділу управління протидії наркозлочинності Головного управління Національної поліції в Одеській області.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника 1-го міжрайонного відділу управління протидії наркозлочинності Головного управління Національної поліції в Одеській області з 25.09.2017 року.

Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Одеській області (код ЄДРПОУ 40108740, адреса: вул. Єврейська, 12, м.Одеса, 65014) на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.09.2017 року по 27.02.2018 року в розмірі 41725,80 грн. (сорок одна тисяча сімсот двадцять п'ять гривень вісімдесят копійок) з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника 1-го міжрайонного відділу управління протидії наркозлочинності Головного управління Національної поліції в Одеській області з 25.09.2017 року та в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Одеській області середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць - 11 977,00. (одинадцять тисяч дев'ятсот сімдесят сім гривень 00 коп.) з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

В решті позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі, ОСОБА_1, посилаючись на поручення судом першої інстанції норм матеріального права в частині позовних вимог, просив рішення суду від 27.02.2018 р. - змінити у резолютивній частині, зазначивши про стягнення на його користь середнього заробітку за період з 25 вересня 2017 року по день фактичного поновлення на роботі, а не з 25.09.2017 року по 27.02.2018 року, як стягнув суд.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 04 березня 1991 року по 06 листопада 2015 року, а з 07 листопада 2015 року в Національній поліції України, що підтверджено записами в трудовій книжці (а.с. 15-16).

24.07.2017 року позивач був письмово попереджений про наступне звільнення зі служби в поліції у зв'язку зі скороченням штатної чисельності органів і підрозділів ГУНП в Одеській області відповідно до наказу Національної поліції України №704 від 10.07.2017 року "Про організаційно-штатні зміни в Національній поліції" (а.с. 43).

Наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області від 20.09.2017 року № 1508 о/с відповідно до п.4 ч.1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" полковника поліції ОСОБА_1, начальника 1-го міжрайонного відділу управління протидії наркозлочинності ГУ НП в Одеській області з 25 вересня 2017 року звільнено зі служби в поліції у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів (а.с. 9, 46).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач як суб'єкта владних повноважень не надав до суду належних та достатніх доказів, що мало місце скорочення штатів чи було проведено організаційні заходи, а також доказів на підтвердження того, що позивачу пропонувалися інші посади в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції з урахуванням досвіду роботи (28 років на службі в правоохоронних органах), освітнього рівня (позивач має науковий ступінь - кандидат юридичних наук (а.с. 12), стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків (відповідає займаній посаді, що підтверджено атестаційним листом від 16.03.2017 року (а.с. 10-11), як це передбачено приписами ст. 68 Закону України "Про Національну поліцію".

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України є Закон України «Про Національну поліцію» (далі - Закон).

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Приписи ст. 3 Закону визначають, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Частина 1 статті 48 Закону України «Про Національну поліцію» регламентує, що призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону, відповідно до частини 1 якої призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України.

Приписами ст. 68 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення (ч.1). Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті (ч.2). Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону (ч.3). Переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства (ч.5).

З огляду на вказану норму права відповідач зобов'язаний був запропонувати позивачу вакантні посади з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків.

Відповідно до п. 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Так, у статті 3 Кодексу законів про працю України закріплено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Особливості праці членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю.

Згідно ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Судом апеляційної інстанції враховується, що Законом України «Про Національну поліцію» не врегульовано процедуру здійснення пропозиції наявних вакантних посад поліцейському, який попереджається про можливе звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Дана позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 року у справі №21-8а15.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

При цьому, частиною 2 цієї статті передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49-2 КЗпП закріплено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

При цьому, Пленум Верховного Суду України в пункті 19 постанови від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначив, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

У постанові Верховного Суду України від 10.03.2015 року у справі №21-52а15, виходячи з нормативного тлумачення п. 1 ч. 1 ст. 40, ч. ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України, вказано, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.

При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Приписи ч. ч. 2, 3 ст. 36 КЗпП України визначають, що зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

Слід зауважити, що Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Щодо дотримання відповідачем гарантованого Законом права особи залишення на службі в поліції при реорганізації з урахуванням її досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Позивач зазначає, що реорганізація структурного підрозділу, в якому він обіймав посаду, відбулася у вигляді тільки зміни назви, без зміни мети діяльності та функцій реорганізованого підрозділу, без зміни основних умов праці, місцезнаходження, графіку роботу, функціональних обов'язків працівників, чисельної кількості штату, тобто не мала місце його ліквідація, реорганізація, тощо.

Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак відповідач як суб'єкта владних повноважень не надав до суду належних та достатніх доказів, що мало місце скорочення штатів чи було проведено організаційні заходи, що функціональні обов'язки та обсяг виконуваних завдань управління протидії наркозлочинності ГУНП в Одеській області зазнали змін у зв'язку зі скороченням штатів, а також доказів на підтвердження того, що позивачу пропонувалися інші посади в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції з урахуванням досвіду роботи (28 років на службі в правоохоронних органах), освітнього рівня (позивач має науковий ступінь - кандидат юридичних наук (а.с. 12), стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків (відповідає займаній посаді, що підтверджено атестаційним листом від 16.03.2017 року (а.с. 10-11), як це передбачено приписами ст. 68 Закону України "Про Національну поліцію".

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не довів факту скорочення посади позивача та неможливість його переведення на іншу вакантну посаду.

Також відповідачем не надано доказів встановлення наявності або відсутності у позивача переважного права на залишення на службі в поліції при реорганізації відповідно до вимоги ч. 5 ст. 68 Закону України "Про Національну поліцію", за якою переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства.

Таким чином, при звільнені позивача також не враховано, що у позивача наявне переважне права на залишення на службі в поліції, визначене п.13 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", оскільки позивач є учасникам бойових дій, що підтверджено свідоцтвом (а.с. 17).

Таким чином, оскільки відповідачем порушено порядок звільнення позивача з органів поліції у зв'язку із скороченням штатів, оскільки не були у встановленому законом порядку запропоновані вакантні посади, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу про звільнення.

При цьому судовою колегією враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст.235 КЗпП, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Однак, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги позивача щодо обов'язку суду стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення - з 25 вересня 2017 року по день фактичного поновлення на роботі.

Згідно зі ст. Статтею 236 КЗпП України передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різницю в заробітку за час затримки.

Отже, фактично встановлена ст.236 КЗпП України виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за своєю суттю є компенсацією особі неотриманого з вини роботодавця заробітку, внаслідок неможливості приступити до виконання обов'язків на підприємстві, установі, організації, куди його було поновлено органом, що розглядав трудовий спір, або працевлаштування на будь-яке інше підприємство, установу, організацію.

Водночас, зазначена вище стаття КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії (в даному випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання), що вказують на його бажання поновитись на роботі.

Стаття 124 Конституції України встановлює, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ч.2 та ч.3 ст.14 КАС України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України; невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно із ч.1 ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Відповідно до п.2, п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплат заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, а також поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.34 постанови від 06.11.1992р. №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Враховуючи, що як на момент винесення рішення у цій справі, яке допущено до негайного виконання, так і на час розгляду справи апеляційним судом, не було встановлено порушення прав позивача затримкою виконання рішення суду в частині стягнення заробітку за період з 25.09.2017р. по 27.02.2018р., відповідно до ст.236 КЗпП України, а отже й відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги позивача.

Відповідно до ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 06.07.2018р.

Суддя - доповідач :

Судді: