Постанова № 75144409, 05.07.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2018 р.м.ОдесаСправа № 658/4376/17

Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Под'ячева І.Д. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Танасогло Т.М.,

суддів - Запорожана Д.В.,

- Яковлєва О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 20 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонської області про зобов'язання до вчинення певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонської області, в якому просив: зобов'язати Каховське об'єднане управління Пенсійного фонду України Херсонськ5ої області поновити виплату пенсії з 01 лютого 2017 року.

В обґрунтування позивних вимог ОСОБА_2 зазначив, що отримує пенсію за віком з 1999 року. До 2014 року перебував на обліку в м. Перевальськ Луганської області, однак з 2014 року територія зазначеного міста не підконтрольна державній владі України, у зв'язку з чим з 25 листопада 2014 року перебував на обліку в м. Каховка як внутрішньо переміщена особа, тобто за місцем фактичного проживання. З листопада 2014 року отримував пенсію та перебував на обліку в Каховському об'єднаному управлінні ПФУ Херсонської області, однак з 01 лютого 2017 року відповідачем виплату пенсії припинено, у зв'язку із відсутністю позивача за місцем фактичного проживання. Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують її право на пенсійне забезпечення.

Судовим рішенням Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 20 лютого 2018 року адміністративний позов задоволено частково.

Позовні вимоги в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України Херсонської області поновити виплату пенсії за період з 01 лютого 2017 року по 20 травня 2017 року залишено без розгляду.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України Херсонської області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_2

Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України Херсонської області розглянути питання щодо поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_2, починаючи з 21 травня 2017 року.

В іншій частині відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що припинення виплати пенсії органом Пенсійного фонду, на думку позивача, здійснено з порушенням вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому підлягає поновленню з дати припинення.

Відповідно до приписів ст. 311 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції, може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд за їх участю, а також у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

ОСОБА_2 отримує пенсію за віком з 1999 року.

До 2014 року перебував на обліку в м. Перевальськ Луганської області.

З 25 листопада 2014 року перебував на обліку в м. Каховка як внутрішньо переміщена особа.

З 25 листопада 2014 року отримував пенсію та перебував на обліку в Каховському обєднаному управлінні ПФУ Херсонської області.

28 грудня 2016 року Управлінням соціального захисту населення Каховської РДА встановлено відсутність ОСОБА_2 за місцем фактичного проживання, у звязку з чим складено відповідний акт.

11 січня 2017 року рішенням комісії по соціальному захисту населення виконкому Каховської міської ради припинено виплату всіх видів соціальних виплат, у зв'язку з чим 01 лютого 2017 року відповідачем припинено виплату пенсії позивачу.

Не погодившись з вищевикладеним позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Задовольняючи частково адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. Разом з тим, суд першої інстанції застосував норми ч. 2 ст. 122 КАС України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Ураховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Відповідно до вимог ст. 49 зазначеного виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

З матеріалів справи вбачається, що в якості підстави для припинення виплати пенсії позивачу, відповідач посилався врегульований Кабінетом Міністрів України Порядок здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (постанова Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016 року), та рішення комісії по соціальному захисту населення виконавчого комітету Каховської міської ради (протокол № 7 від 15.02.2017 року).

Колегія суддів зазначає, що рішення не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а постанова КМУ № 365 не є законом, а є підзаконними нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем, а тому право позивача на отримання пенсії було безпідставно порушено відповідачем. Отже, зазначені відповідачем підстави не є належними для припинення пенсійних виплат в розумінні статті 49 Закону № 1058.

Крім того, слід зазначити, що припинення виплати позивачці пенсії у зв'язку зі скасуванням органами соціального захисту населення довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи суперечить принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеним в Законі № 1058.

За приписами ст. 8 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Отже, встановлення Судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене Суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 лютого 2017 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», «Щокін проти України» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Враховуючи викладене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що відповідач, припиняючи виплату позивачці пенсії діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про застосування положень ч. 2 ст. 122 КАС України виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що про порушення свого права на пенсійне забезпечення позивач дізнався з моменту припинення виплати пенсії тобто у лютому 2017 року, а із позовною заявою про поновлення виплати пенсії позивач звернувся до суду лише 21 листопада 2017 року.

Водночас, як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30.08.2006 р. (справа "Каменівська проти України"), "право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані".

Отже, за практикою Європейського Суду з прав людини, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно застосував положення чинного законодавства України при постановленні оскаржуваного рішення із дотриманням норм процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Враховуючи, що перебіг строку звернення позивача до суду з даним позовом слід відраховувати з лютому 2017 року, а позивач із зазначеним позовом звернувся до суду лише 21 листопада 2017 року, тобто з пропуском встановленого законом строку звернення до суду, не довівши поважності причин пропуску цього строку, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, залишивши позовну заяву без розгляду за період з 01 лютого 2017 року по 20 травня 2017 року.

Частиною 1 ст. 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів, вважає не суттєвими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 20 лютого 2018 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 відстрочений судовий збір за подання апеляційної скарги на користь Державної судової адміністрації України, у сумі 960 (дев'ятсот шістдесят) гривень, на реквізити: отримувач коштів - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код ЄДРПОУ отримувача - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача - 899998; № рахунку отримувача - 31211256026001; код класифікації доходів бюджету - 22030106; призначення платежу - судовий збір, за апеляційною скаргою ОСОБА_2.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.

Повний текст судового рішення складено 05.07.2018 року.

Головуючий суддя Танасогло Т.М.Судді Яковлєв О.В. Запорожан Д.В.