Постанова № 75144316, 05.07.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2018 рокуЛьвів№ 876/3943/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Большакової О.О.,

суддів Макарика В.Я., Глушка І.В.,

з участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Ліквідаційна комісія УДСО при УМВС в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання до вчинення дій, за апеляційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2018 року (суддя першої інстанції Грицюк П.П., м. Івано-Франківськ, повний текст складено 16.04.2018),

В С Т А Н О В И В:

26 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Ліквідаційна комісія УДСО при УМВС в Івано-Франківській області (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 04.04.2018) про визнання протиправною бездіяльність щодо неприйняття рішення у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням нового відсотка втрати працездатності відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850, зобов'язання прийняти рішення, щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням нового відсотка втрати працездатності відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850, у розмірі 200 - кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення відсотка втрати працездатності, а саме станом на 05.04.2017 року.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2018 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність УМВС України щодо неприйняття рішення про призначення ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850. Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850, у розмірі 200 - кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення відсотка втрати працездатності, а саме станом на 05.04.2017 року.

Із цим рішенням не погодилося Міністерство внутрішніх справ України та оскаржило його в апеляційному порядку. Вважає, що таке є необгрунтованим та таким, що прийняте з порушенням матеріальних та процесуальних норм права, а тому просить його скасувати та прийняти нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апелянт, зокрема, зазначив, що відсутні підстави для здійснення будь-яких виплат працівникам міліції охорони за рахунок коштів державного бюджету. Також зазначає, що видатки на забезпеченння діяльності Державної служби охорони у Державному Бюджеті України для МВС не передбачені. Урахування в бюджеті МВС витрат на виплату зазначеної допомоги колишнім працівникам Державної служби охорони призведе до порушення бюджетного законодавства. Покриття витрат на виплату одноразової грошової допомоги позивачу має здійснюватися поліцією охорони за рахунок власних джерел надходжень, а також через Українську охоронно-страхову компанію (ПАТ «УОСК»).

Позивач у судовому засіданні заперечив щодо доводів апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

В судове засідання представники відповідача та третьої особи не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2017 року Ліквідаційною комісією УДСО при УМВС в Івано-Франківській області направлено до Міністерства внутрішніх справ України матеріали щодо ОСОБА_1 з висновком про виплату грошової допомоги для вирішення питання щодо призначення одноразової грошової допомоги відповідно до постанови КМУ № 850 від 21.10.2015 «Про затвердження порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» (а.с. 53).

Міністерство внутрішніх справ України 31.01.2018 року повернуло дані матеріали до Ліквідаційної комісії УДСО при УМВС в Івано-Франківській області, обґрунтовуючи тим, що не уповноважене на розгляд та прийняття рішення з даного питання (а.с. 54-55).

Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду для захисту своїх прав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як встановлено судом, 15.02.1999 позивачу встановлено II групу інвалідності (50% втрати працездатності) - захворювання, яке пов'язано з виконанням службових обов'язків .

Факт встановлення II групи інвалідності також підтверджується витягом із акту повторного огляду МСЕК №253721 від 21.01.2010 року, копією посвідчення інваліда 2 групи Серія В-І № 006037 від 16.05.2016, які наявні в матеріалах справи (а.с. 24, 58).

Згідно довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках Серія АГ № 0023687 від 05.04.2017 позивачу встановлено 70 % втрати працездатності - травма, яка пов'язана з виконанням службових обов'язків (а.с. 57).

При повторному огляді позивача підтверджена його інвалідність ІІ групи (встановлена 21.07.2009 року) є наслідком первинної інвалідності, де причина її встановлення та ж сама. Проте, при встановленні позивачу інвалідності у 2009 році не було встановлено ступеня втрати працездатності.

05.10.2016 з метою отримання консультації щодо визначення ступеня втрати працездатності позивачем було направлено матеріали медико-експертної документації до ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» для проведення огляду та завершення експертизи.

За результатами огляду медико-експертної справи 26.12.2016 Українським державним науково-дослідним інститутом медико-соціальних проблем інвалідності видано консультативний висновок №239, яким встановлено відсутність підстав для визначення відсотків втрати працездатності.

06.03.2017 позивач звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом, яким просив зобов'язати Івано-Франківське обласне бюро медико-соціальної експертизи щодо встановлення йому проценту втрати працездатності у відсотках станом на 16.04.2007 та 21.01.2009.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.03.2017 у справі №809/250/17 зобов'язано Івано-Франківське обласне бюро медико-соціальної експертизи повторно провести медико-соціальний огляд ОСОБА_1 з метою встановлення ступеня втрати працездатності у відсотках станом на 16.04.2007 та 21.01.2009.

Відтак, 05.04.2017 позивачу було вперше встановлено відсоток втрати працездатності.

Встановлено та не заперечується сторонами, що у зв'язку з відсутністю інформації про втрату позивачем працездатності, останній не отримав одноразову грошову допомогу.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2017 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2017 року у справі №809/1160/17 скасовано та прийнято нову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірними дії Ліквідаційної комісії УДСО при УМВС в Івано-Франківській області щодо прийняття рішення про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги, оформленої листом від 01.08.2017 за № 21/4-19. Визнано неправомірною бездіяльність Ліквідаційної комісії УДСО при УМВС в Івано-Франківській області щодо неподання до Міністерства внутрішніх справ України документів, передбачених п. 8 постанови КМУ № 850 від 21.10.2015 «Про затвердження порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» та висновку щодо виплати грошової допомоги стосовно ОСОБА_1. Зобов'язано Ліквідаційну комісію УДСО при УМВС в Івано-Франківській області направити до Міністерства внутрішніх справ України документи ОСОБА_1 з висновком щодо виплати грошової допомоги для вирішення питання про призначення одноразової грошової допомоги відповідно до постанови КМУ № 850 від 21.10.2015 «Про затвердження порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції». Постанова набрала законної сили з моменту проголошення.

Таким чином, у постанові Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2017 року у спірних правовідносинах визначено повноваження на прийняття рішення про призначення чи про відмову в призначенні одноразової допомоги, які є виключною компетенцією Міністерства внутрішніх справ України.

До набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію», тобто до 07 листопада 2015 року, порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами статті 23 Закону України «Про міліцію» та Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 (далі - Порядок № 850).

Відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію» у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності, йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності IIІ групи.

Днем виникнення права на отримання грошової допомоги є, у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Порядком № 850 визначено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 Порядку №850, висновок щодо виплати грошової допомоги. Міністерство внутрішніх справ України в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 Порядку № 850 документів приймає рішення про призначення або, у випадках передбачених пунктом 14 Порядку № 850, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Пунктом 5 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» Закон України «Про міліцію» визнано таким, що втратив чинність.

Однак, за змістом пункту 15 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію» відповідно до Порядку № 850, який діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію» й, виходячи з положень якого обов'язок з прийняття рішення про призначення чи відмову в призначенні грошової допомоги покладено саме на Міністерство внутрішніх справ України, яке, однак, всупереч наведеному, повернуло документи позивача без розгляду.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 30 січня 2018 року № 822/1579/17, від 13 лютого 2018 року № 808/1866/16 та від 13 лютого 2018 року № 806/845/16.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства («STRETCH v. THE UNITED KINGDOM» № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини»). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY» № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У пункті 52 рішення у справі «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Скордіно проти Італії» («Scordino v. Italy» № 36813/97).

Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що Міністерство внутрішніх справ України зобов'язане прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 200 - кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення відсотка втрати працездатності, а саме станом на 05.04.2017 року.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ч. 3 ст. 243, ст.ст. 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2018 року у справі № 809/395/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О.О. Большакова

Судді В.Я. Макарик

І.В. Глушко

Повний текст постанови складено 06.07.2018.